Закон НЕ містить імперативних обмежень щодо можливості позбавлення права керувати ТЗ обвинувачених, для яких це є засобом реалізації догляду за іншими особами. (ВС ККС №147/642/21 від 25.06.2025 р.)

Фабула судового акту: Водія було засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України (порушення правил безпеки дорожнього руху, що призвело до тяжких наслідків) і призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, без позбавлення права керувати транспортними засобами. На підставі ст. 75 КК України його ще було звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки. Цивільні позови потерпілого та власника пошкодженого авто, задоволено частково, стягнуто на його користь моральну та майнову шкоду - відповідно. Апеляційний суд позбавив волі вже на строк 5 років, без позбавлення права керувати транспортними засобами, в іншому залишив все без змін.

Засуджено його було за те, що в порушення вимог ПДР зі швидкістю близько 111.9...118.8 км/год, водій не дав дорогу спеціалізованому автомобілю марки «Opel Combo», з написом «Медична допомога» на перехресті нерівнозначних доріг, внаслідок чого відбулось зіткнення вказаних автомобілів, і водій Опелю отримав тяжкі тілесні ушкодження.

Прокурором і потерпілим були подані касаційні скарги. Останні, в основному скаржились на м’якість покарання - і на безпідставне застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням та на непризначення додаткового покарання у вигляді позбавлення права керування.

Отже у цій справі:

ВС ККС, перевіряючи правомірність рішень, визнав безпідставність застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням та на непризначення додаткового покарання у вигляді позбавлення права керування. Пояснив наступним:

Щодо звільнення від відбування покарання:

Статтею 75 КК України передбачено, що якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Отже, підставою для звільнення особи від відбування покарання з випробуванням є обґрунтоване переконання суду, викладене в мотивованому висновку про можливість її виправлення без відбування покарання. Висновок суду ґрунтується на відомостях про вчинене кримінальне правопорушення, характер суспільно небезпечного діяння та обстановку його вчинення, зміст протиправної поведінки та інші обставини, які впливають на встановлення його тяжкості. Крім того, важливе значення для вирішення питання про звільнення від відбування покарання з випробуванням мають відомості, що характеризують: особистісні прояви винуватої особи в головних сферах життєдіяльності, спосіб життя, соціальні зв`язки, посткримінальну поведінку, наскільки її ціннісні орієнтири збігаються із загальнопоширеними в суспільстві нормами моралі, соціально-психологічну характеристику тощо.

Так, апеляційний суд, з огляду на необережну форму вини, поведінку останнього як в ході апеляційного розгляду, так і в суді першої інстанції, який критично оцінив свої протиправні дії, засуджує свою поведінку, висловив щирий жаль з приводу вчиненого, дійшов висновку, що в сукупності зазначене свідчить про можливість виправлення останнього без відбування покарання у виді позбавлення волі, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою та застосування протягом іспитового строку соціально-виховних заходів, необхідних для виправлення та запобігання вчинення повторних кримінальних правопорушень у майбутньому.

Проте, ВС наголосив що суд не звернув належної уваги на те, що засудженим взагалі не було відшкодовано потерпілому завдану злочином моральну шкоду, що свідчить про його негативну посткримінальну поведінку.

Щодо не призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керування ТЗ:

Суди першої і другої інстанції не встановили підстав для призначення водію додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, оскільки виявилось, що діяльність та повсякденне життя обвинуваченого та його сім`ї тісно пов`язані з необхідністю використання транспортного засобу, а з позбавленням цього права він втратить можливість швидко і зручно перевозити членів сім`ї, що є особливо важливим в той час як в Україні введено воєнний стан, при цьому до членів сім`ї входять особи, що потребують стороннього догляду. Разом з тим, ВС не погодився з таким висновком судів, зазначивши наступне.

Закон про кримінальну відповідальність не містить імперативних обмежень щодо можливості позбавлення права керувати транспортними засобами осіб, для яких діяльність пов’язана з користуванням таким правом, є засобом реалізації догляду за іншими особами. Існування цієї обставини потребує лише більш виваженого підходу під час обрання заходу примусу, з урахуванням загальних засад справедливості, гуманізму та індивідуалізації.

Судами залишено поза увагою грубе порушення водієм Правил дорожнього руху, що і призвело до дорожньо-транспортної пригоди з тяжкими наслідками. За таких обставин посилання суду на те, що для обвинуваченого керування транспортним засобом є способом перевезення членів сім’ї, які потребують стороннього догляду, не може бути безумовною підставою для не застосування до водія такого додаткового покарання.

Аналізуйте судовий акт: Позбавлення права керувати ТЗ, як додаткове покарання для водія таксі (ВС/ККС у справі №333/6785/19 від 17.08.2021);

«Щире каяття» - у чому воно полягає? (ВС/ККС № 166/1065/18 від 18.09.2019);

Відмова суду від призначення обов'язкового додаткового покарання можлива лише за наявності підстав, передбачених ч. 2 ст. 69 КК України (при призначенні більш м'якого покарання, ніж передбачено законом) (ВС ККС, справа № 748/479/20 від 16.02.2023 р.);

Суд може призначити додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами незалежно від того, чи має така особа посвідчення водія чи ні. (ОП ВС ККС № 702/301/20 від 04.09.2023 р.).

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2025 року

м. Київ

справа № 147/642/21

провадження № 51-306 км 25

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

в режимі відеоконференції

засудженого ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги потерпілого ОСОБА_8 та прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, на вирок Вінницького апеляційного суду від 06 січня 2025 року, касаційну скаргу представника ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія» - адвоката ОСОБА_9 на вирок Тростянецького районного суду Вінницької області від 10 травня 2024 року та вирок Вінницького апеляційного суду від 06 січня 2025 року у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12020020300000162, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Солнечногорськ Російської Федерації, раніше не судимого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Тростянецького районного суду Вінницької області від 10 травня 2024 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, без позбавленням права керувати транспортними засобами.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки, з покладенням на нього обов`язків, передбачених ч. 1 та п. 2 ч. 3 ст. 76 цього Кодексу.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_8 задоволено частково, стягнуто із ОСОБА_6 на його користь моральну шкоду у розмірі 100 000 гривень.

Цивільний позов Комунального некомерційного підприємства «Тростянецький районний центр первинної медико-санітарної допомоги» задоволено, стягнуто на користь вказаного підприємства: із ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія» страхове відшкодування у розмірі 130 000 гривень; з ОСОБА_6 шкоду у розмірі 11 400,22 грн.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів, зокрема, автомобіль, марки «Ореl» моделі «Соmbо», реєстраційний номер НОМЕР_1 , з написом «Медична допомога», повернуто КНП «Тростянецький РЦПМСД».

ВирокомВінницького апеляційного суду від 06 січня 2025 року вирок місцевого суду в частині призначеного покарання скасовано таухвалено в цій частині новий вирок, яким ОСОБА_6 призначено за ч. 2 ст. 286 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, без позбавлення права керувати транспортними засобами.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки, з покладенням на нього обов`язків, передбачених ч. 1 та п. 2 ч. 3 ст. 76 цього Кодексу.

У решті вирок суду першої інстанції залишено без змін.

За обставин, викладених у вироку, ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він 03 серпня 2020 року, близько 20 год, керуючи технічно справним автомобілем марки «BMW-728», реєстраційний номер НОМЕР_2 , рухався на перехресті нерівнозначних доріг по другорядній автодорозі зі сторони м. Бершадь в напрямку с. Гордіївка в порушення вимог пункту 12.6 (ґ) Правил дорожнього руху України (далі - ПДР) зі швидкістю близько 111.9...118.8 км/год. Наближаючись до перехрестя нерівнозначних доріг, в порушення вимог пункту 16.11 та не дотримуючись вимог дорожнього знаку 2.2 ПДР «Проїзд без зупинки заборонено», водій ОСОБА_6 , перед здійсненням маневру виїзду з другорядної дороги на головну дорогу, не переконався в безпеці своїх дій, не дав дорогу спеціалізованому автомобілю марки «Opel Combo», реєстраційний номер НОМЕР_1 , з написом «Медична допомога», під керуванням водія ОСОБА_8 , який наближався до даного перехрещення проїзних частин по головній дорозі зі сторони

смт Тростянець в напрямку с. Тростянчик, внаслідок чого відбулось зіткнення вказаних автомобілів.

У результаті даної дорожньо-транспортної пригоди водій ОСОБА_8 отримав тілесні ушкодження, які відносяться до категорії тяжких по критерію небезпеки для життя на час заподіяння.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційних скаргах:

прокурор, не оспорюючи доведеності винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення та правильності кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 286 КК України, ставить питання про скасування вироку апеляційного суду і призначення нового розгляду у суді апеляційної інстанції, у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого через м`якість.

В обґрунтування зазначає, що вказаний суд при перегляді вироку не надав належної оцінки всім даним про особу винного, не навів мотивів на спростування доводів апеляційної скарги прокурора щодо безпідставного застосування до ОСОБА_6 звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.

Також, на думку сторони обвинувачення, судом не в повній мірі враховано позицію потерпілого щодо призначення обвинуваченому покарання та що шкода, спричинена потерпілому кримінальним правопорушенням, наразі не відшкодована.

Окрім того, прокурор посилається й на те, що апеляційний суд не навів докладних мотивів та підстав, за яких ОСОБА_6 не призначено додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Вказує, що судом апеляційної інстанції не умотивовано, яким чином діяльність ОСОБА_6 , який працює головою первинної профспілкової організації «Бурштинська ТЕС», пов`язана з необхідністю керування транспортним засобом та як позбавлення його права керування транспортними засобами вплине на реалізацію ним своїх повноважень;

потерпілий ОСОБА_8 просить скасувати вирок апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції, у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що потягло невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого через м`якість.

Обґрунтовуючи свої вимоги зазначає, що суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки всім даним про особу винного, не навів мотивів на спростування доводів його апеляційної скарги щодо безпідставного застосування до ОСОБА_6 звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України та необґрунтованого не призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Стверджує, що апеляційний суд не спростував доводів його скарги про неправильність врахування досудової доповіді органу пробації, як підстави для застосування до засудженого ст. 75 КК України, а також, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути збільшений, оскільки його моральні страждання посилились внаслідок негідної поведінки винного, який байдуже поставився до стану здоров`я потерпілого.

Крім цього вважає, що керування транспортними засобами не входить до безпосередньої трудової функції ОСОБА_6 , який працює головою первинної профспілкової організації «Бурштинська ТЕС», тому позбавлення його такого права, враховуючи обставини справи, суть і характер порушень правил дорожнього руху та поведінку засудженого, жодним чином не свідчило б про втрату ним заробітку;

представник ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія» - адвокат

ОСОБА_9 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить оскаржувані судові рішення в частині вирішення цивільного позову змінити, зменшити розмір страхового відшкодування, що підлягає стягненню з ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія» до

65 200,22 грн.

Свої доводи мотивує тим, що суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуваний вирок, не правильно застосував положення ст. 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» № 1961-IV (далі - Закон № 1961-IV), оскільки не врахував, що визнання транспортного засобу фізично знищеним є підставою застосування спеціального порядку визначення розміру страхового відшкодування - власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця ДТП.

Вказує, що згідно з висновку експерта № 221, ринкова вартість автомобіля «OPEL Combo», реєстраційний номер НОМЕР_1 , станом на 03.08.2020 становила 141 400,22 грн, а вартість його відновлювального ремонту після ДТП -

433 059,86 грн. Оскільки витрати на відновлювальний ремонт пошкодженого транспортного засобу перевищують його ринкову вартість до ДТП, ремонт транспортного засобу є економічно необґрунтованим, тому він вважається фізично знищеним. Відповідно до аварійного сертифіката № 60-D/79/6 від 26.08.2020, ринкова вартість автомобіля «Opel Combo» після його пошкодження в ДТП складає 76 200 грн.

Стверджує, що відповідно до положень ст. 30 Закону № 1961-IV, розмір страхового відшкодування за шкоду, пов`язану з фізичним знищенням транспортного засобу, складає наступна сума: 141 400,22 грн (вартість автомобіля до ДТП) - 76 200 грн (вартість автомобіля після ДТП згідно аварійного сертифіката № 60-D/79/6 від 26.08.2020) = 65 200,22 грн, тому суд, вирішуючи цивільний позов, повинен був стягнути з ПрАТ «УПСК» на користь КНП «Тростянецький РЦПМСД» страхове відшкодування у розмірі 65 200,22 грн.

На думку представника, суд апеляційної інстанції, переглянувши вирок місцевого суду в частині цивільного позову КНП «Тростянецький РЦПМСД», порушив вимоги ст. 419 КПК України,оскількивідповідних доводів представника цивільного відповідача повною мірою не перевірив та належної оцінки їм не дав, унаслідок чого передчасно залишив це рішення без змін.

Від захисника ОСОБА_7 на касаційну скаргу потерпілого надійшло заперечення, в якому, наводячи відповідні аргументи, захисник стверджує про безпідставність заявлених вимог і просить залишити їх без задоволення.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор касаційні скарги сторони обвинувачення та потерпілого підтримав, у задоволенні касаційної скарги представника ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія» - адвоката ОСОБА_9 просив відмовити.

Засуджений ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_7 заперечили щодо задоволення касаційних скарг, оскільки вважали судові рішення законними та обґрунтованими.

Від потерпілого ОСОБА_8 та представника цивільного позивача КНП «Тростянецький РЦПМСД» - ОСОБА_10 надійшли клопотання про проведення касаційного розгляду без їх участі.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені у касаційних скаргах, колегія судів дійшла наступних висновків.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено та кваліфікація його дій за ч. 2 ст. 286 КК України у касаційних скаргах не оспорюються.

Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Статтею 412 КПКУкраїни передбачено, що істотними є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Зі змісту ст. 370 КПКУкраїни, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Викладені в касаційних скаргах прокурора та потерпілого доводи щодо безпідставного застосування до ОСОБА_6 звільнення від відбування покарання з випробуванням колегія суддів розглядає в контексті того, що положення ст. 75 КК України підлягають застосуванню у взаємозв`язку з приписами статей 50, 65 цього Кодексу, що вимагає від суду переконливо вмотивувати наявність підстав до висновку про можливість досягнення цілей покарання в конкретному кримінальному провадженні.

Статтею 75 КК України передбачено, що якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Отже, підставою для звільнення особи від відбування покарання з випробуванням є обґрунтоване переконання суду, викладене в мотивованому висновку про можливість її виправлення без відбування покарання. Висновок суду ґрунтується на відомостях про вчинене кримінальне правопорушення, характер суспільно небезпечного діяння та обстановку його вчинення, зміст протиправної поведінки та інші обставини, які впливають на встановлення його тяжкості. Крім того, важливе значення для вирішення питання про звільнення від відбування покарання з випробуванням мають відомості, що характеризують: особистісні прояви винуватої особи в головних сферах життєдіяльності, спосіб життя, соціальні зв`язки, посткримінальну поведінку, наскільки її ціннісні орієнтири збігаються із загальнопоширеними в суспільстві нормами моралі, соціально-психологічну характеристику тощо.

Так, апеляційний суд із врахуванням обставин, що встановлені під час розгляду кримінального провадження, детальної перевірки доводів поданих апеляційних скарг та особи ОСОБА_6 , з огляду на необережну форму вини, поведінку останнього як в ході апеляційного розгляду, так і в суді першої інстанції, який критично оцінив свої протиправні дії, засуджує свою поведінку, висловив щирий жаль з приводу вчиненого, дійшов висновку, що в сукупності зазначене свідчить про можливість виправлення останнього без відбування покарання у виді позбавлення волі, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою та застосування протягом іспитового строку соціально-виховних заходів, необхідних для виправлення та запобігання вчинення повторних кримінальних правопорушень у майбутньому.

Виходячи із завдань і загальних засад кримінального провадження, визначених у статтях 2, 7 КПК України, функція апеляційного суду полягає в об`єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 420 КПК України вирок суду апеляційної інстанції повинен відповідати загальним вимогам до вироків. Крім того, у вироку суду апеляційної інстанції мають бути зазначені мотиви ухваленого рішення.

Колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції не дотримався вказаних вимог закону, оскільки належним чином не перевірив доводи прокурора і потерпілого щодо необґрунтовано застосування до ОСОБА_6 вимог ст. 75 КК України та дійшов передчасного висновку про відсутність підстав для задоволення їх апеляційних скарг в цій частині. Так, суд не звернув належної уваги на те, що засудженим взагалі не було відшкодовано потерпілому завдану злочином моральну шкоду, що свідчить про його негативну посткримінальну поведінку.

Крім того, як убачається з матеріалів кримінального провадження, прокурор та потерпілий, не погодившись із вироком суду в частині призначеного

ОСОБА_6 покарання, оскаржили його в апеляційному порядку, зокрема, з підстав безпідставного не застосування до обвинуваченого додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, оскільки в судовому рішенні не наведено жодних підстав для прийняття такого рішення.

Спростовуючи вказаний довід апеляційних скарг суд зазначив, що підстав для призначення ОСОБА_6 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами немає, оскільки в ході апеляційного розгляду знайшов своє підтвердження висновок суду першої інстанції, що діяльність та повсякденне життя обвинуваченого та його сім`ї тісно пов`язані з необхідністю використання транспортного засобу, а з позбавленням цього права він втратить можливість швидко і зручно перевозити членів сім`ї, що є особливо важливим в той час як в Україні введено воєнний стан, при цьому до членів сім`ї входять особи, що потребують стороннього догляду.

З урахуванням цих обставин в їх сукупності, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що апеляційні скарги прокурора та потерпілого не містять достатнього обґрунтування на підтвердження того, що призначене ОСОБА_6 покарання є явно несправедливим через м`якість, оскільки незастосування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, яке в даному випадку має альтернативний характер, не може свідчити про його явну несправедливість.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Закон про кримінальну відповідальність не містить імперативних обмежень щодо можливості позбавлення права керувати транспортними засобами осіб, для яких діяльність пов?язана з користуванням таким правом, є засобом реалізації догляду за іншими особами. Існування цієї обставини потребує лише більш виваженого підходу під час обрання заходу примусу, з урахуванням загальних засад справедливості, гуманізму та індивідуалізації.

Так, Правилами дорожнього руху регламентований єдиний порядок дорожнього руху на всій території України, якого повинні неухильно дотримуватися усі його учасники, оскільки автомобіль є джерелом підвищеної небезпеки.

До водіїв транспортних засобів пред?являються підвищені вимоги щодо дотримання ними цих Правил, адже порушення такими особами Правил дорожнього руху може призвести до травмування, в тому числі, пасажирів, а також інших учасників дорожнього руху.

Судом апеляційної інстанції безпідставно залишено поза увагою грубе порушення ОСОБА_6 Правил дорожнього руху, що і призвело до дорожньо-транспортної пригоди з тяжкими наслідками.

За таких обставин посилання у вироку апеляційного суду на те, що для обвинуваченого керування транспортним засобом є способом перевезення членів сім?ї, які потребують стороннього догляду, не може бути безумовною підставою для незастосування до ОСОБА_6 додаткового покарання.

Більше того, апеляційним судом взагалі не умотивовано, яким чином діяльність ОСОБА_6 , який працює головою первинної профспілкової організації «Бурштинської ТЕС», пов?язана з необхідністю керування транспортним засобом та чому позбавлення засудженого вказаного права вплине на реалізацію ним своїх повноважень.

Викладені вище обставини, на думку колегії суддів, дають підстави стверджувати, що суд апеляційної інстанції безпідставно зазначив, що апеляційні скарги прокурора та потерпілого не містять достатнього обґрунтування на підтвердження того, що призначене ОСОБА_6 покарання є явно несправедливим через м`якість у зв`язку з не призначенням додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Крім того, Суд вважає, що визначений місцевим судом розмір грошового відшкодування моральної шкоди, завданої ОСОБА_8 , в сумі 100 000 гривень, з яким погодився суд апеляційної інстанції, не відповідає глибині понесених ним душевних страждань, внаслідок спричинення тяжких тілесних ушкоджень з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

За змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167, 1187 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Суд першої інстанції, вирішуючи цивільний позов в частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди за цивільним позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_6 , яку позивач оцінив у розмірі 487 000 грн, правильно встановив, що потерпілому спричинена моральна шкода, яка полягає уфізичному болю від завданих тілесних ушкоджень, моральних стражданнях, що зумовлені тривалою втратою працездатності через отримані травми, довготривалому, з особливим підходом лікуванню, втратою усталеного способу життя.

Проте, за таких встановлених обставин, визначений судом розмір моральної шкоди ОСОБА_8 у сумі 100 000 грн, з яким погодився суд апеляційної інстанції, колегія суддів касаційного суду вважає таким, що не відповідає глибині понесених ним фізичних та душевних страждань.

Щодо доводів викладених в касаційній скарзі представника цивільного відповідачаПАТ «Українська пожежно-страхова компанія» у вказаному кримінальному провадженні за позовом КНП «Тростянецький РЦПМСД», Суд зазначає наступне.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

При вирішенні цивільного позову суд зобов`язаний об`єктивно дослідити обставини справи, з`ясувати учасників і характер правовідносин, що склалися між ними, встановити розмір шкоди, заподіяної внаслідок вчинення кримінального правопорушення, а також визначити порядок її відшкодування.

Так, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що під час судового провадження у суді першої інстанції керівник Комунального некомерційного підприємства «Тростянецький районний центр первинної медико-санітарної допомоги» пред`явив цивільний позов до ОСОБА_6 (Відповідач № 1) та ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія» (Відповідач № 2) про стягнення матеріальної шкоди, завданої внаслідок вчинення дорожньо-транспортної пригоди. Вважав, що пошкоджений внаслідок ДТП автомобіль «Opel Combo», реєстраційний номер НОМЕР_1 , відновленню не підлягає, а ринкова вартість подібного автомобіля може становити приблизно 141 400,22 грн, тому на користь

Позивача підлягає відшкодуванню матеріальна шкода, пов`язана з втратою автомобіля: з Відповідача № 2 в розмірі 130 000 грн, а з Відповідача № 1 у сумі 11 400,22 грн.

Згідно зі ст. 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з аварійним сертифікатом (рапортом), звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним аварійним комісаром, оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди. Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди.

Відповідно до полісу № АО/2197031 цивільно-правову відповідальність власника автомобіля «BMW-728», номерний знак НОМЕР_2 , ОСОБА_6 було застраховано в ПрАТ «УПСК», строк дії полісу з 00 год 09.11.2019 по 08.11.2020, ліміт відповідальності за шкоду завдану майну - 130 000 грн, франшиза - 0 грн

(т. 2 а. п. 95).

З висновку експерта № 221 від 16.09.2020 з додатками вбачається, що середня ринкова вартість автомобіля «Opel Combo», 2009 року випуску, з технічним станом до пошкодження становить 141 400,22 грн, вартість відновлювального ремонту даного автомобіля станом на 16.09.2020 складає 433 059,86 грн з урахування ПДВ на матеріали та запасні частини (т. 2, а. п. 146-174). Таким чином цей транспортний засіб вважається фізично знищеним.

При цьому, суди попередніх інстанцій вірно зазначили, що аварійний сертифікат

№ 60-D/79/6 від 26.08.2020, складений на замовлення ПрАТ «УПСК», не може вважатися допустимим доказом, оскільки аварійний комісар ФОП ОСОБА_11 не попереджався про те, що висновок готується для подання до суду, а також, що він обізнаний про кримінальну відповідальність за складання завідомо неправдивого висновку, тому суди обґрунтовано керувалися при прийнятті рішень висновком експерта№ 221 від 16.09.2020 (т. 2 а. п. 57-64).

Таким чином, матеріали кримінального провадження не містять допустимих відомостей та доказів щодо вартості транспортного засобу після дорожньо-транспортної пригоди.

На підставі вказаного, місцевий суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, правильно зазначив, що автомобіль «Opel Combo», реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2009 року випуску, є фізично знищеним, тому позивач має право на відшкодування ринкової вартості автомобіля до ДТП у зв`язку з чим правомірно задовольнив позов Комунального некомерційного підприємства «Тростянецький районний центр первинної медико-санітарної допомоги».

Проте, згідно ч. 9 ст. 100 КПК України, питання в тому числі про долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження.

Однак, судом першої інстанції невірно вирішено долю речового доказу - автомобіля «Opel Combo», реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Так, відповідно до усталеної судової практики у справах за позовами про відшкодування шкоди, суд, постановляючи рішення про стягнення на користь потерпілого відшкодування вартості майна, що не може використовуватися за призначенням, але має певну цінність, одночасно повинен обговорити питання про передачу цього майна після відшкодування збитків особі, відповідальній за шкоду.

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від

14 червня 2023 року у справі № 125/1216/20, у випадку економічної необґрунтованості ремонту транспортного засобу він вважається фізично знищеним, а відшкодування завданої позивачу шкоди має відбуватися в порядку, визначеному у ст. 30 Закону № 1961-IV, за яким позивач має передати залишки транспортного засобу відповідачу як особі, яка відповідає за завдану шкоду, чим набути право отримати від останнього відшкодування шкоди в розмірі, що відповідає вартості транспортного засобу до ДТП.

Зазначене узгоджується із застосуванням указаної норми права в подібних правовідносинах Касаційним кримінальним судом Верховного Суду, зокрема, в постановах від 17 серпня 2023 року у справі № 715/723/21 та від 04 квітня 2024 року у справі № 450/3185/22.

Однак, суд апеляційної інстанції, переглянувши вирок місцевого суду в частині цивільного позову Комунального некомерційного підприємства «Тростянецький районний центр первинної медико-санітарної допомоги», не звернув належної уваги на вищенаведене, унаслідок чого передчасно залишив без змін це рішення в частині вирішення долі речового доказу - автомобіля «Opel Combo».

Таким чином, апеляційний суд порушив приписи ст. 420 КПК України при розгляді провадження в апеляційному порядку, що відповідно до положень ст. 412 КПК України є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

З урахуванням викладеного, на підставі пунктів 1-3 ч. 1 ст. 438 КПК України вирок апеляційного суду підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду кримінального провадження апеляційному суду необхідно врахувати наведене, ретельно перевірити доводи апеляційних скарг прокурора, потерпілого та представника ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія», належним чином вирішити питання щодо долі речового доказу - автомобіля «Opel Combo», реєстраційний номер НОМЕР_1 , та постановити законне і обґрунтоване судове рішення.

У разі підтвердження обсягу обвинувачення, за відсутності інших обставин, що пом`якшують покарання та можуть вплинути на його призначення, звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням, відповідно до приписів ст. 75 КК України, слід вважати неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Касаційні скарги потерпілого ОСОБА_8 , прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, та представника ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія» - адвоката ОСОБА_9 задовольнити частково.

Вирок Вінницького апеляційного суду від 06 січня 2025 року щодо ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3