Кримінальна відповідальність особи, яка порушила ПДР вимушено, через створення аварійної ситуації іншим водієм - виключається (ВС ККС у справі №703/3563/22 від 16.07.2025 р.)

Фабула судового акту: Водія було виправдано за ч. 2 ст. 286 КК у зв`язку з недоведеністю, що в його діянні є склад цього кримінального правопорушення. Проте апеляційний суд скасував виправдувальний вирок та призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік. На підставі ст. 75 КК водія звільнено від відбування основного покарання з випробуванням на строк 1 рік. Вирішено питання щодо арешту майна, речових доказів та процесуальних витрат у провадженні.

Так, апеляційна інстанція визнала водія «Volkswagen Multivan» винним через те що він, рухаючись з перевищенням максимально дозволеної швидкості у населених пунктах (більше 50 км/год), здійснив наїзд на велосипедиста, який виконуючи маневр повороту ліворуч виїхав на зустрічну смугу руху відносно свого напрямку руху, по якій в цей час рухався автомобіль «Volkswagen Multivan». Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди велосипедист отримав тілесні ушкодження, від яких загинув на місці пригоди. Суд визнав порушення п. 12.4 Правил дорожнього руху (далі - ПДР) такими, що перебувають в причинно-наслідковому зв`язку із виникненням ДТП та наслідками, що настали.

У поданій касаційній скарзі захисник засудженого апелював тим, що водій Мультавана не спроможний був об`єктивно виявити велосипедиста завчасно, оскільки останній виїхав на смугу руху засудженого зненацька, із-за машини, яка зупинилась перед поворотом ліворуч на перехресті, пропускаючи іншу. При цьому, дії водія велосипеда у конкретній дорожній ситуації залишились без оцінки суду, що призвело до невірного об`єктивного встановлення моменту виникнення небезпеки для руху. Через це апеляційний суд відповідним чином не встановив причинно-наслідкового зв`язку між порушенням та наслідками.

І ВС ККС погодився із доводами захисника, та направив справу на новий розгляд. ВС пояснив:

Як зазначалось вище, апеляційний суд визнав Фольцвагену винуватим у порушенні ним пункту 12.4 ПДР (перевищення максимально дозволеної швидкості у населених пунктах), яке перебуває у причинному зв`язку з виникненням ДТП та наслідками.

Верховний Суд неодноразово акцентував у своїх постановах, що диспозиція ст. 286 КК сформульована законодавцем як бланкетна, тому для встановлення ознак об`єктивної сторони складу злочину, передбаченого цією статтею, потрібно проаналізувати ті нормативно-правові акти, які унормовують правила безпеки руху й експлуатації транспорту, насамперед ПДР, для з`ясування, які саме порушення цих правил були допущені особою, котра керувала транспортним засобом у момент ДТП.

При цьому належить враховувати, що злочин, передбачений ст. 286 КК, є злочином із так званим матеріальним складом, й обов`язковою ознакою його об`єктивної сторони, що характеризує вчинене діяння (дію чи бездіяльність), є не будь-які з допущених особою порушень правил дорожнього руху, а лише ті з них, які спричиняють (викликають, породжують) суспільно небезпечні наслідки, передбачені в частинах 1, 2 або 3 ст. 286 КК, тобто тільки ті порушення правил дорожнього руху, які є причиною настання цих наслідків і перебувають із ними у причинному зв`язку. Така позиція щодо кримінально-правової оцінки діяння, передбаченого ст. 286 КК, міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року (справа № 682/956/17).

Відповідно до усталеної судової практики, у випадку ДТП за участю декількох учасників для вирішення питання про наявність чи відсутність в їхніх діях складу кримінального правопорушення, передбаченого відповідними частинами ст. 286 КК, необхідно встановити причинний зв`язок між діяннями (порушенням правил безпеки дорожнього руху) кожного з них та наслідками, що настали, дослідити характер і черговість порушень, які вчинив кожен із водіїв, хто з них створив небезпечну дорожню обстановку (аварійну ситуацію), тобто з`ясувати ступінь участі кожного у спричиненні злочинного наслідку. При цьому виключається кримінальна відповідальність особи, яка порушила ПДР вимушено, через створення аварійної ситуації іншою особою, яка керувала транспортним засобом.

Отже у цій справі: Повертаючись до матеріалів цього провадження, слід зазначити, що районний суд, констатуючи про недоведеність наявності в діях водія Фольцвагена складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, звернув увагу на висновок судової експертизи та показання експерта згідно з яким швидкість руху автомобіля «Volkswagen Multivan» на момент початку гальмування складала 30…34 км/год, а згідно з наданим відеозаписом становила 70,1…75,9 км/год.

Експерт під час допиту пояснив, що швидкість автомобіля за відеозаписом (70,1…75,9 км/год) визначалася до моменту, коли велосипедист почав змінювати напрямок руху. Однак на якій відстані до цього моменту така швидкість була не вказав, покликався на недостатність даних, які визначив слідчий у постанові. Але це було до моменту, коли автомобіль «Volkswagen» почав гальмувати. На момент початку гальмування швидкість автомобіля становила 30…34 км/год. Це пояснив можливою неповнотою відображення сліду гальмування. Вказав, що дійсну швидкість автомобіля на момент початку гальмування, за таких умов, неможливо визначити.

При цьому місцевим судом враховано висновки, які наведені в пунктах 5 та 6 вказаної експертизи щодо неможливості надати відповіді на питання, чи мав технічну можливість водій автомобіля «Volkswagen Multivan» уникнути наїзду на велосипедиста з моменту виникнення перешкоди для його руху, керуючись вимогами ПДР, а також невідповідність Правилам дій водія та велосипедиста.

Зважаючи на відсутність інших доказів, якими підтверджується обставина перевищення швидкісного режиму в населеному пункті водієм Фольцвагену у момент початку та розвитку ДТП та яка перебуває у причинному зв`язку з її наслідками, районний суд уважав недоведеним, в межах висунутого обвинувачення, порушення ним пункту 12.4 ПДР та його взаємозв`язок із цією ДТП.

Разом з тим, місцевий суд прийняв до уваги інший висновок експерта, згідно з яким «… з технічної точки зору в даній дорожній обстановці небезпека для руху водія автомобіля «Volkswagen Multivan» виникла в момент виявлення ним із-за задньої частини зустрічного автомобіля велосипедиста, який рухався на смугу зустрічну руху, коли дії останнього не відповідали вимогам ПДР та загрожували безпеці дорожнього руху, а у момент виникнення небезпеки для руху водій Фольцвагену при швидкості руху автомобіля 50 км/год не мав технічної можливості уникнути наїзду на велосипедиста шляхом застосування екстреного гальмування».

Верховний Суд звертає увагу суду апеляційної інстанції, що справи цієї категорії, а саме щодо участі двох водіїв в дорожньо-транспортній пригоді, потребують ретельної перевірки, зокрема суду необхідно встановити: як дії (бездіяльність) особи, яка керує автомобілем, так і неналежне (у тому числі невинне) поводження інших учасників руху (тобто й велосипедиста у цьому випадку), перебувають у причинному зв`язку між порушеннями ПДР (кожного окремо) та наслідками, що, в свою чергу, може виключити відповідальність водія.

Крім того, при вирішенні питання про причинний зв`язок ураховується наявність у водія технічної можливості уникнути шкідливого наслідку. Якщо такої можливості не було і встановлено, що аварійну ситуацію викликано не ним, то відповідальність водія виключається.

Апеляційний суд у вироку не спростував цього і не зазначив переконливих обґрунтувань щодо створення аварійної ситуації самим водієм автомобіля, а лише зазначив про перевищення ним швидкості, при цьому у висновку експерта, який покладено в основу обвинувального вироку, зазначено, що швидкість автомобіля на момент початку гальмування складала 30…34 км/год, а згідно з наданим відеозаписом становила 70,1…75,9 км/год, що, на думку Суду, потребувало і потребує ретельної перевірки.

Аналізуйте судовий акт: Якщо ДТП відбулося внаслідок порушення Правил дорожнього руху потерпілим, який отримав тілесні ушкодженнято, то обвинувачений підлягає виправданню за ст. 286 КК України за недоведеністю (ВС/ККС у справі № 163/1753/17 від 16 жовтня 2019 р.);

Автотехнічна експертиза при ДТП НЕ обов'язкова при дослідженні сукупності інших доказів (ККС у справі № 732/138/18 від постанову від 24.11.2020);

ВИРОК: Неналежний стан дороги є підставою для виправдання особи у вчиненні ДТП (Арбузинський райсуд Миколаївської області у справі № 467/225/17 від 09.09.2021);

І з пішохода можна стягнути збитки спричинені внаслідок ДТП, але за певних умов (Дрогобицький міськрайсуд від 17.11.2021 у справі № 462/1837/21).

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2025 року

м. Київ

справа № 703/3563/22

провадження № 51-1852км25

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

засудженого ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на вирок Черкаського апеляційного суду від 12 березня 2025 року щодо

ОСОБА_6 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Кіровограда Кіровоградської обл., зареєстрованого в АДРЕСА_1 , жителя АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

за обвинувченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК)

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 05 серпня 2024 року ОСОБА_6 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК та виправдано його на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК)у зв`язку з недоведеністю, що в його діянні є склад цього кримінального правопорушення.

Черкаський апеляційний суд скасував виправдувальний вирок суду першої інстанції та ухвалив свій вирок, яким 12 березня 2025 року ОСОБА_6 визнав винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, та призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобамина строк 1 рік. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_6 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням на строк 1 рік з покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу.

Вирішено питання щодо арешту майна, речових доказів та процесуальних витрат у провадженні.

За вироком апеляційного суду ОСОБА_6 засуджено за те, що він 26 травня 2020 року близько 09:40, керуючи автомобілем «Volkswagen Multivan» (д. н. з. НОМЕР_1 ) та рухаючись з перевищенням максимально дозволеної швидкості у населених пунктах (більше 50 км/год) по вулиці Миру в селі Балаклея Смілянського району Черкаської області у напрямку від вулиці Шкільна до вулиці Поповича, де, знаходячись біля будинку № 123, здійснив наїзд на велосипедиста ОСОБА_8 , який виконуючи маневр повороту ліворуч виїхав на зустрічну смугу руху відносно свого напрямку руху, по якій в цей час рухався автомобіль «Volkswagen Multivan». Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди велосипедист ОСОБА_8 отримав тілесні ушкодження, від яких загинув на місці пригоди. Тобто порушення п. 12.4 Правил дорожнього руху (далі - ПДР) водієм ОСОБА_6 перебувають в причинно-наслідковому зв`язку із виникненням ДТП та наслідками, що настали, а саме отримання тілесних ушкоджень потерпілим, від яких загинув на місці пригоди.

Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У поданій касаційній скарзі захисник засудженого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 просить скасувати вирок апеляційного суду та закрити кримінальне провадження щодо його підзахисного на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК.

Свою позицію обґрунтовує тим, що суд апеляційної інстанції не прийняв до уваги того, що водій автомобіля - ОСОБА_6 не спроможний був об`єктивно виявити велосипедиста ОСОБА_8 завчасно, оскільки останній виїхав на смугу руху засудженого зненацька, із-за машини, яка зупинилась перед поворотом ліворуч на перехресті, пропускаючи ОСОБА_6 . Тобто, звертає увагу, що суд, даючи оцінку діям водія ОСОБА_6 , не визначив належним чином моменту виникнення небезпеки для руху, яку він повинен був об`єктивно виявити, враховуючи, що йому не ставилось у провину порушення п. 12.3 ПДР.

При цьому, дії водія велосипеда ( ОСОБА_8 ) у конкретній дорожній ситуації залишились без оцінки суду, що призвело до невірного об`єктивного встановлення моменту виникнення небезпеки для руху водія ОСОБА_6 . Водночас поза увагою суду залишилось й те, що порушення ПДР одним водієм не виключає кримінальної відповідальності іншого водія транспортного засобу, який також порушив ПДР і таке порушення є головною умовою заподіяння суспільно небезпечних наслідків, перебуває з ними в необхідному причинному зв`язку.

Наполягає, що сторона обвинувачення не довела належними та допустимими доказами, а апеляційний суд відповідним чином не встановив причинно-наслідкового зв`язку між порушенням водієм ОСОБА_6 ПДР (зокрема, перевищення ним швидкості) та наслідками. Водночас у вироку апеляційного суду відсутні мотивинеприйняття версії сторони захисту щодо обставин ДТП.

Звертає увагу, що в матеріалах провадження наявні три висновки експертів, при цьому в основу обвинувального вироку покладено лише висновки експертиз, які проведено на підставі слідчого експерименту від 11 вересня 2022 року, який проводився без участі ОСОБА_6 та його захисника чи свідків цієї ДТП, що викликає сумнів у захисника щодо точності цих експертиз на предмет встановлення видимості велосипедиста до моменту зіткнення, а відповідь щодо можливості водія автомобіля уникнути зіткнення з велосипедистом взагалі відсутня у цих експертизах.

Разом з тим зазначає, що висновок експерта, який проведено на підставі слідчого експерименту від 15 вересня 2022 року за участі ОСОБА_6 суд апеляційної інстанції не прийняв до уваги, належним чином не мотивувавши прийняте рішення, хоча у цій експертизі зазначено, що навіть за умови того, якби водій ОСОБА_6 керував транспортним засобом зі швидкістю 50 км/год, то він не мав би технічної можливості уникнути ДТП, як і при вищій швидкості, враховуючи, що в нього не було об`єктивної можливості виявити небезпеку для руху.

Стверджує, що апеляційний суд, засуджуючи ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 286 КК, не врахував показання самих експертів, які вони надавали в суді першої інстанції, що призвело до упередженої оцінки доказів і, як наслідок, до ухвалення помилкового рішення про наявність в діях його підзахисного складу інкримінованого злочину.

В підсумку, наполягає на тому, що апеляційний суд не довів поза розумним сумнівом, що перевищення швидкості ОСОБА_6 у своїй смузі руху, на яке посилалась сторона обвинувачення, перебуває у причинно-наслідковому зв`язку з наслідками, а тому вирок апеляційного суду, на його думку, не відповідає вимогам статей 370 420 КПК.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні засуджений ОСОБА_6 та його захисник - адвокат ОСОБА_7 підтримали касаційну скаргу сторони захисту та просили її задовольнити, прокурор ОСОБА_5 частково підтримала касаційну скаргу сторони захисту, просила вирок суду апеляційної інстанції скасувати та призначити новий розгляд у цьому суді.

Мотиви Суду

За приписами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Вирішуючи питання про наявність зазначених підстав, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.

Відповідно до положень ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Згідно ч. 1 ст. 420 КПК суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі необхідності застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшити обсяг обвинувачення, застосувати більш суворе покарання, а також у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції або ж у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.

У мотивувальній частині обвинувального вироку згідно з п. 2 ч. 3 ст. 374, ст. 420 КПК мають бути зазначені: формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення, наслідків, форми вини й мотивів кримінального правопорушення; стаття (частина статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений; докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів. Крім того, у вироку суду апеляційної інстанції зазначаються зміст вироку суду першої інстанції, короткий зміст вимог апеляційної скарги, мотиви ухваленого рішення, рішення по суті вимог апеляційної скарги.

Водночас зазначені вимоги кримінального процесуального закону судом апеляційної інстанції не дотримані.

Як убачається з матеріалів провадження, судовий розгляд здійснювався на підставі обвинувального акту щодо ОСОБА_6 , який обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, зокрема, порушуючи підпункт «а» п. 31.4.1 ПДР (відповідно до якого, забороняється експлуатація транспортних засобів за наявності таких технічних несправностей і невідповідності, а саме - окремі деталі не відповідають вимогам підприємства-виробника), підпункт «б» п. 2.3 ПДР (яким передбачено, що для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі) та п. 12.4 ПДР (згідно з яким, у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год), здійснив наїзд на велосипедиста ОСОБА_8 , який виконуючи маневр повороту ліворуч, виїхав на зустрічну смугу руху відносно свого напрямку руху, по якій в цей час рухався автомобіль «Volkswagen Multivan», унаслідок чого велосипедист ОСОБА_8 отримав тілесні ушкодження від яких загинув на місці пригоди.

За результатом розгляду якого районний суд 05 серпня 2024 року визнав ОСОБА_6 невинуватим у пред`явленому обвинуваченні та виправдав його у зв`язку з недоведеністю у його діях складу кримінального правопорушення.

Свою позицію суд першої інстанції обґрунтував тим, що безпосередньо дослідженими доказами не доводиться перевищення ОСОБА_6 швидкості в населенному пункті, оскільки у висунутому обвинуваченні не зазначено з якою саме швидкістю рухався автомобіль під керуванням ОСОБА_6 на момент виникнення небезпеки для руху.

Тобто, надані стороною обвинувачення докази в їх сукупності, з точки зору достатності та взаємозв`язку, не давали районному суду підстав стверджувати поза розумним сумнівом про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, за обставин, викладених в обвинувальному акті.

Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги прокурора, провів судове слідство за клопотанням сторони обвинувачення, в порядку ч. 3 ст. 404 КПК (допитав обвинуваченого та дослідив письмові докази), та зазначив, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про відсутність в діях ОСОБА_6 ознак складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, тому скасував цей вирок та ухвалив свій, яким визнав ОСОБА_6 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, зокрема, що порушення ним п. 12.4 ПДР перебуває в причинному зв`язку з виникненням даної ДТП та її наслідками, та призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 1 рік; на підставі ст. 75 КК ОСОБА_6 звільнив від відбування основного покарання з випробуванням на строк 1 рік з покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу.

Однак Верховний Суд не може погодитися з таким висновком апеляційного суду, та вважає, що доводи захисника про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону заслуговують на увагу.

Як зазначалось вище, апеляційний суд визнав ОСОБА_6 винуватим у порушенні ним пункту 12.4 ПДР (перевищення максимально дозволеної швидкості у населених пунктах), яке перебуває у причинному зв`язку з виникненням ДТП та наслідками.

Верховний Суд неодноразово акцентував у своїх постановах, що диспозиція ст. 286 КК сформульована законодавцем як бланкетна, тому для встановлення ознак об`єктивної сторони складу злочину, передбаченого цією статтею, потрібно проаналізувати ті нормативно-правові акти, які унормовують правила безпеки руху й експлуатації транспорту, насамперед ПДР, для з`ясування, які саме порушення цих правил були допущені особою, котра керувала транспортним засобом у момент ДТП.

При цьому належить враховувати, що злочин, передбачений ст. 286 КК, є злочином із так званим матеріальним складом, й обов`язковою ознакою його об`єктивної сторони, що характеризує вчинене діяння (дію чи бездіяльність), є не будь-які з допущених особою порушень правил дорожнього руху, а лише ті з них, які спричиняють (викликають, породжують) суспільно небезпечні наслідки, передбачені в частинах 1, 2 або 3 ст. 286 КК, тобто тільки ті порушення правил дорожнього руху, які є причиною настання цих наслідків і перебувають із ними у причинному зв`язку. Така позиція щодо кримінально-правової оцінки діяння, передбаченого ст. 286 КК, міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року (справа № 682/956/17).

Відповідно до усталеної судової практики, у випадку ДТП за участю декількох учасників для вирішення питання про наявність чи відсутність в їхніх діях складу кримінального правопорушення, передбаченого відповідними частинами ст. 286 КК, необхідно встановити причинний зв`язок між діяннями (порушенням правил безпеки дорожнього руху) кожного з них та наслідками, що настали, дослідити характер і черговість порушень, які вчинив кожен із водіїв, хто з них створив небезпечну дорожню обстановку (аварійну ситуацію), тобто з`ясувати ступінь участі кожного у спричиненні злочинного наслідку. При цьому виключається кримінальна відповідальність особи, яка порушила ПДР вимушено, через створення аварійної ситуації іншою особою, яка керувала транспортним засобом.

Повертаючись до матеріалів цього провадження, слід зазначити, що районний суд, констатуючи про недоведеність наявності в діях ОСОБА_6 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, звернув увагу на висновок судової експертизи від 29 грудня 2020 року № КСЕ-19/124-20/15344 та показання експерта ОСОБА_9 , який складав цей висновок, згідно з яким швидкість руху автомобіля «Volkswagen Multivan» на момент початку гальмування складала 30…34 км/год, а згідно з наданим відеозаписом становила 70,1…75,9 км/год.

Експерт ОСОБА_9 під час допиту пояснив, що швидкість автомобіля за відеозаписом (70,1…75,9 км/год) визначалася до моменту, коли велосипедист почав змінювати напрямок руху. Однак на якій відстані до цього моменту така швидкість була не вказав, покликався на недостатність даних, які визначив слідчий у постанові. Але це було до моменту, коли автомобіль «Volkswagen» почав гальмувати. На момент початку гальмування швидкість автомобіля становила 30…34 км/год. Це пояснив можливою неповнотою відображення сліду гальмування. Вказав, що дійсну швидкість автомобіля на момент початку гальмування, за таких умов, неможливо визначити.

При цьому місцевим судом враховано висновки, які наведені в пунктах 5 та 6 вказаної експертизи щодо неможливості надати відповіді на питання, чи мав технічну можливість водій автомобіля «Volkswagen Multivan» уникнути наїзду на велосипедиста ОСОБА_8 з моменту виникнення перешкоди для його руху, керуючись вимогами ПДР, а також невідповідність Правилам дій водія та велосипедиста.

Зважаючи на відсутність інших доказів, якими підтверджується обставина перевищення швидкісного режиму в населеному пункті водієм ОСОБА_6 у момент початку та розвитку ДТП та яка перебуває у причинному зв`язку з її наслідками, районний суд уважав недоведеним, в межах висунутого обвинувачення, порушення ОСОБА_6 пункту 12.4 ПДР та його взаємозв`язок із цією ДТП.

Разом з тим, місцевий суд прийняв до уваги висновок експерта ОСОБА_10 від 24 жовтня 2022 року № 1999/2011/22-23, проведеного з урахуванням вихідних даних, додатково отриманих під час слідчого експерименту за участю ОСОБА_6 від 15 вересня 2022 року, згідно з яким «… з технічної точки зору в даній дорожній обстановці небезпека для руху водія автомобіля «Volkswagen Multivan» ОСОБА_6 виникла в момент виявлення ним із-за задньої частини зустрічного автомобіля білого кольору типу «Рено Кенгу» велосипедиста ОСОБА_8 , який рухався на смугу зустрічну руху, коли дії останнього не відповідали вимогам ПДР та загрожували безпеці дорожнього руху, а у момент виникнення небезпеки для руху водій ОСОБА_6 при швидкості руху автомобіля 50 км/год не мав технічної можливості уникнути наїзду на велосипедиста ОСОБА_8 шляхом застосування екстреного гальмування».

Районний суд також не погодився із аргументами та доводами сторони обвинувачення щодо виникнення небезпеки для руху в обвинуваченого з моменту початку зміни напрямку руху водієм велосипеда ОСОБА_8 (починаючи від правого краю), оскільки останній рухався у своїй смузі ближче до правого краю, не доїжджаючи до лінії перехрестя, він різко змінив свій напрямок руху ліворуч, перемістився ближче до лівого краю та опинився поза автомобілем «Рено Кенгу» світлого кольору, який зупинив транспортний засіб для виконання повороту ліворуч, та продовжив рух у сторону зустрічної смуги, після перетинання якої і відбулося зіткнення з автомобілем під керуванням обвинуваченого.

У результаті оцінки наданих сторонами доказів судом встановлено, що небезпека для руху для водія ОСОБА_6 , в даному випадку, виникла з моменту безпосереднього наближення велосипедиста ОСОБА_8 до смуги зустрічного руху із-за транспортного засобу «Рено Кенгу» та початку її перетинання, що відповідає положенням п. 1.10 ПДР.

Також суд першої інстанції зазначив і про те, що оскільки обвинуваченому ОСОБА_6 не інкримінується порушення пункту 12.3 ПДР, а саме невжиття заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди, у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, а тому підстав стверджувати про те, що порушення водієм ОСОБА_6 пункту 12.4 ПДР перебувають у причинному зв`язку з ДТП та її наслідками немає.

Верховний Суд звертає увагу суду апеляційної інстанції, що справи цієї категорії, а саме щодо участі двох водіїв в дорожньо-транспортній пригоді, потребують ретельної перевірки, зокрема суду необхідно встановити: як дії (бездіяльність) особи, яка керує автомобілем, так і неналежне (у тому числі невинне) поводження інших учасників руху (тобто й велосипедиста у цьому випадку), перебувають у причинному зв`язку між порушеннями ПДР (кожного окремо) та наслідками, що, в свою чергу, може виключити відповідальність водія.

Крім того, при вирішенні питання про причинний зв`язок ураховується наявність у водія технічної можливості уникнути шкідливого наслідку. Якщо такої можливості не було і встановлено, що аварійну ситуацію викликано не ним, то відповідальність водія виключається.

Суд апеляційної інстанції, засуджуючи ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 286 КК, в основу обвинувального вироку, крім іншого, поклав висновки експертів від 29 грудня 2020 року № КСЕ-19/124-20/15344 та від 25 серпня 2022 року № СЕ-19/124-22/8970-ІТ, які, як ствердив суд, є більш мотивованими, аніж висновок експерта від 24 жовтня 2022 року №1999/2011/22-23, та зазначив, що експерти дійшли категоричного висновку, що ОСОБА_6 повинен був дотримуватись дозволеної швидкості руху транспортного засобу в населеному пункті, а в момент небезпеки для його руху повинен був негайно зменшити швидкість руху керованого ним автомобіля аж до його зупинки, тобто повинен був діяти у відповідності до вимог пунктів 12.3, 12.4 ПДР. У момент виникнення небезпеки для руху ОСОБА_6 мав технічну можливість уникнути наїзду на велосипедиста ОСОБА_8 при дозволеній швидкості руху транспортного засобу в населеному пункті 50 км/год.

Проте, незважаючи на позицію сторони захисту про відсутність в ОСОБА_6 технічної можливості уникнути зіткнення з водієм велосипеда, апеляційний суд у вироку не спростував цього і не зазначив переконливих обґрунтувань щодо створення аварійної ситуації самим водієм автомобіля, а лише зазначив про перевищення ним швидкості, при цьому у висновку експерта, який покладено в основу обвинувального вироку, зазначено, що швидкість автомобіля на момент початку гальмування складала 30…34 км/год, а згідно з наданим відеозаписом становила 70,1…75,9 км/год, що, на думку Суду, потребує ретельної перевірки.

Водночас Верховний Суд звертає увагу суду апеляційної інстанції, що як в обвинувальному акті, так і у вироку апеляційного суду у формулюванні обвинувачення відсутня конкретизація з якою саме швидкістю рухався водій автомобіля на момент ДТП, як і не спростований висновок суду першої інстанції про недоведеність перевищення ОСОБА_6 дозволеної швидкості руху.

Таким чином, при здійсненні апеляційної процедури не було належно виконано приписів ст. 2 КПК (завдання кримінального провадження), а допущені порушення вимог кримінального процесуального закону є істотними і перешкоджають суду касаційної інстанції дійти безспірного висновку про винуватість чи невинуватість ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК.

За наведеного вище, на думку колегії суддів, вирокапеляційного суду не можна визнати законним, обґрунтованим і вмотивованим, оскільки його постановлено з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, що відповідно до приписів п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК є підставою для скасування такого рішення з призначенням нового розгляду в цьому суді.

Під час нового розгляду суду апеляційної інстанції необхідно врахувати зазначене в цій постанові, оцінити докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв`язку, після чого ухвалити законне, обґрунтоване та вмотивоване судове рішення.

Урахувавши наведене, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга захисника підлягає частковому задоволенню.

Керуючись статтями 433 434 436 438 441 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника задовольнити частково.

Вирок Черкаського апеляційного суду від 12 березня 2025 року щодо ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3