Особи, які фактично проживали у відомчому гуртожитку однією сім’єю із працівником відомства - були зареєстрована за іншою адресою, тому їх виселення суд визнав правомірним (ВС КЦС №521/17641/18 від 04.06.2025 р.)

Фабула судового акту: Балансоутримувач гуртожитку - Головне управління Національної поліції в Одеській області звернулося до суду з позовом до жінки із сином про виселення їх з гуртожитку. Чоловік - який проживав із ними однією сім’єю (факт проживання однією сім’єю було встановлено судом) проходив службу в органах внутрішніх справ на посаді командира відділення по охороні адмінбудинків та складу озброєння УМВС України в Одеській області.

Проте згодом його не стало - і як наслідок було виключено із списків особового складу балансоутримувача. За життя він мешкав у цьому гуртожитку.

Згодом, жінка звернулася із заявою до голови комісії з розподілу житлової площі в цих гуртожитках, але отримала відмову у видачі ордера. Їй було запропоновано звільнити кімнати і виселитися проте вона не з’їхала.

Балансоутримувач пояснював, що фактично вони зареєстровані у іншому гуртожитку за іншою адресою, а фактично проживають в цьому гуртожитку, але відповідачі - жінка і син - пояснювали, що в кімнатах № 24, 25 вказаного гуртожитку відповідачі проживали більше 16 років. За місцем реєстрації відповідачі не проживали. Реєстрація місця проживання (та що у іншому гуртожитку) взагалі - без зазначення кімнати.

Суд першої інстанції підтримав жінку і сина, проте апеляційний суд - рішення якого згодом підтримав ВС КЦС - навпаки, підтримали балансоутримувача і задовольнили його позов про виселення з гуртожитку. ВС вказав:

Відповідно до статті 118 ЖК України службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті ради народних депутатів. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.

Статтею 124 ЖК України передбачено, що робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.

Згідно зі статтею 127 ЖК України для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки. Під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жилі будинки. Жилі будинки реєструються як гуртожитки у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.

Положеннями статті 128 ЖК України передбачено, що жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету і комітету комсомолу.

Відповідно до статті 129 ЖК України на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.

Згідно зі статтею 130 цього ж Кодексу порядок користування жилою площею в гуртожитках визначається договором, що укладається перед вселенням на надану жилу площу в гуртожитку на підставі спеціального ордера відповідно до Примірного положення про користування жилою площею в гуртожитках, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Особливості користування жилою площею в гуртожитку, який підлягає передачі у власність територіальної громади, визначаються законом.

Отже, правовою підставою для вселення у гуртожиток є спеціальний ордер. У цій справі колишньому працівнику поліції, ордер не видавався.

Відповідно до положень статті 132 ЖК України сезонні, тимчасові працівники і особи, що працювали за строковим трудовим договором, які припинили роботу, а також особи, що вчились у навчальних закладах і вибули з них, підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення з гуртожитку, який їм було надано у зв`язку з роботою чи навчанням. Інших працівників підприємств, установ, організацій, які поселилися в гуртожитку в зв`язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину.

Осіб, які припинили роботу з інших підстав, ніж ті, що зазначені в частині 2 цієї статті, а також осіб, перелічених у статті 125 цього Кодексу, може бути виселено лише з наданням їм іншого жилого приміщення.

Статтею 125 ЖК України передбачено, що без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу, не може бути виселено: осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років.

У пункті 20 постанови Пленуму Верхового Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» судам роз`яснено, що оскільки в силу статті 125 ЖК Української РСР деякі категорії громадян, які проживають у службових жилих приміщеннях, не підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення, при розгляді справ про виселення зі службових жилих приміщень необхідно з`ясовувати, чи користуються відповідачі зазначеною пільгою. Зокрема, особи, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм жиле приміщення, не менше 10 років, користуються такою пільгою і в тому разі, коли цей стаж переривався.

За змістом наведених норм зазначені у статті 125 ЖК України особи можуть бути виселеними виключно за умови надання іншого жилого приміщення, яке повинно знаходитись у межах того ж населеного пункту і відповідати встановленим санітарним і технічним вимогам.

Вирішуючи питання про «необхідність у демократичному суспільстві» виселення відповідачів зі службового житла, суд має оцінити, чи існує нагальна суспільна необхідність для застосування такого заходу та чи буде таке втручання у право особи на житло пропорційним переслідуваній легітимній меті.

Отже у цій справі: У справі, яка переглядається, суди встановили, що чоловік відповідачки, які проживали однією сім’єю, проходив службу в органах внутрішніх справ, і у 2012 році помер. За життя мешкав у спірному гуртожитку.

Однак - матеріали справи не містять доказів того, що йому за життя видавався спеціальний ордер на вселення до спірного гуртожитку. При цьому, місце проживання жінки було зареєстровано за іншою адресою.

Апеляційний суд правильно виходив із того, що не відноситься до осіб, перелічених у статті 125 ЖК України, яких не може бути виселено зі службових жилих приміщень без надання іншого жилого приміщення.

Колегія суддів вважає, що такі висновки судів є законними й обґрунтованими також із огляду на те, що положеннями статті 125 ЖК України передбачена неможливість виселення без надання іншого жилого приміщення осіб, яким було надано саме службове жиле приміщення, матеріали справи не містять відомостей про те, що колишньому поліцейському було надано саме службове житло.

А жінка - не була зареєстрована у відомчому гуртожитку за адресою, а відповідно до відмітки у паспорті зареєстрована за іншою адресою, а тому її виселення із спірного житлового приміщення у гуртожитку не становить для неї надмірний тягар, є необхідним для забезпечення у встановленому законом порядку реалізації житлових прав інших громадян, що працюють у ГУ НП в Одеській області, які потребують поліпшення житлових умов, є співрозмірним вказаній меті та становитиме розумний баланс між інтересами особи та суспільства, а отже, не становитиме невиправданого втручання у її права на повагу до житла.

Разом із тим, треба сказати, що такого обгрунтування, враховуючи що місце реєстрації може не збігатися із місцем фактичного проживання, недостатньо, особливо враховуючи різнопланову практику у питанні виселення з гуртожитків.

Аналізуйте судовий акт: Виселення особи з гуртожитку, яким вона тривалий час користувалась, є невиправданим втручанням у її право на повагу до житла (№ 521/10070/14ц від 23.01.2018);

Одинока мати, колишній член сім’ї військовослужбовця, не може бути виселена із гуртожитку без надання іншого жилого приміщення (ВС/КЦС, справа № 493/1942/15-ц, 26.06.18);

Вселення до гуртожитку на підставі договору найму не є самовільним навіть за відсутності ордеру (ВС/КЦС № 344/18741/14-ц від 26.09.2018);

Житлові умови громадян, що проживають у гуртожитку, не підлягають поліпшенню за рахунок жилої площі, що звільнилась в цьому гуртожитку (ВС/КЦС, справа № 752/12434/19,14.02.20).

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2025 року

м. Київ

справа № 521/17641/18

провадження № 61-17334св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого- Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - Головне управління Національної поліції в Одеській області,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Чістікової Олени Юріївни на постанову Одеського апеляційного суду від 12 листопада 2024 року, прийняту у складі колегії суддів: Сегеди С. М., Комлевої О. С., Сєвєрової Є. С.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року Головне управління Національної поліції в Одеській області (далі - ГУ НП в Одеській області) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про виселення з гуртожитку.

Позовна заява мотивована тим, що з 10 жовтня 2016 року ГУ НП в Одеській області є балансоутримувачем гуртожитку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

З 19 вересня 1996 року до 13 серпня 2012 року ОСОБА_3 проходив службу в органах внутрішніх справ на посаді командира відділення по охороні адмінбудинків та складу озброєння УМВС України в Одеській області.

Наказом ГУ МВС України в Одеській області від 20 серпня 2012 року № 425 о/с ОСОБА_3 виключено зі списків особового складу у зв`язку зі смертю.

За життя ОСОБА_3 мешкав у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2 .

12 березня 2018 року ОСОБА_1 звернулася із заявою до голови комісії з розподілу житлової площі в гуртожитках ГУ НП в Одеській області Гейко К. Г. про надання їй ордера на жиле приміщення у гуртожитку на АДРЕСА_2 , посилаючись на те, що вона проживала однією сім`єю з ОСОБА_3 у кімнатах АДРЕСА_2 .

23 березня 2018 року на засіданні комісії з розподілу житлової площі в гуртожитках ГУ НП в Одеській області прийнято рішення про відмову у видачі ордера ОСОБА_1 , ОСОБА_2 з подальшим виселенням з гуртожитку, розташованого на АДРЕСА_2 .

26 березня 2018 рокуГУ НП в Одеській області надіслало ОСОБА_1 лист про відмову у видачі ордера на житлову площу (кімнати АДРЕСА_2 ) та запропоновано звільнити кімнати і виселитися з гуртожитку, із попередженням, що у разі незвільнення кімнат ГУ НП в Одеській області розпочне процедуру примусового звільнення.

03 квітня 2018 року та 17 травня 2018 року відповідачам повторно направлені листи з вимогою про виселення.

Позивач вказував на те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровані у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 ( ОСОБА_1 - з 15 червня 2011 року, ОСОБА_2 - з 16 травня 2012 року), а фактично проживають в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2 .

Зазначав, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не є членами сім`ї померлого працівника поліції ОСОБА_3 та незаконно займають вказані кімнати в гуртожитку, оскільки зареєстровані в іншому гуртожитку.

З урахуванням зазначеного, ГУ НП в Одеській області просило суд виселити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 з гуртожитку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , без надання іншого житлового приміщення.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 10 січня 2024 року, ухваленим у складі судді Бобуйока І. А., у задоволенні позовної заяви ГУ НП в Одеській області до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про виселення з гуртожитку відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що спірне житлове приміщення надавалось ОСОБА_3 та членам його сім`ї як службове житло, у зв`язку із проходженням служби в органах внутрішніх справ. Враховуючи те, що ОСОБА_3 перебував на службі більше 10 років, суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які є членами сім`ї ОСОБА_3 , не можуть бути виселені з гуртожитку без надання іншого житлового приміщення.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Одеського апеляційного суду від 12 листопада 2024 року апеляційну скаргу ГУ НП в Одеській області задоволено.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 10 січня 2024 року скасовано.

Прийнято постанову, якою позовну заяву ГУ НП в Одеській області до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про виселення з гуртожитку задоволено.

Виселено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з гуртожитку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , без надання іншого житлового приміщення.

Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ГУ НП в Одеській області в рівних частках судовий збір у загальному розмірі 4 405,00 грн, по 2 202,50 грн з кожного.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги ГУ НП в Одеській області, апеляційний суд виходив із того, що на час смерті ОСОБА_3 і на цей час відповідачі були і є зареєстровані за іншою адресою і зберігають там своє право на проживання, а тому ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не може бути надано право користування спірним житловим приміщенням.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У грудні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Чістікова О. Ю. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 проживала однією сім`єю з ОСОБА_3 до дня його смерті у гуртожитку, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 . Після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 та її син ОСОБА_2 продовжили проживати за вказаною адресою, оскільки іншого житла у них немає.

Апеляційний суд не врахував, що рішенням Київського районного суду м. Одеси від 08 серпня 2023 року у справі № 521/17673/20, яке набрало законної сили, встановлено факт проживання однією сім`єю без шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у період із січня 2004 року до 13 серпня 2012 року. Позивач не надав суду копію ордера, що підтверджує законність надання службового приміщення для користування ОСОБА_3 та членам його сім`ї.

У кімнатах № 24, 25 вказаного гуртожитку відповідачі проживали більше 16 років. За місцем реєстрації відповідачі не проживали. Реєстрація місця проживання у будинку АДРЕСА_1 без зазначення кімнати.

Підставами касаційного оскарження постанови апеляційного суду представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 753/10291/16-ц (провадження № 61-19311св18), від 19 червня 2019 року у справі № 490/9364/16-ц (провадження № 61-15636св18), від 22 серпня 2019 року у справі № 182/2642/18 (провадження № 61-7589св19), від 22 січня 2020 року у справі № 761/45386/17 (провадження № 61-11341св19), від 12 лютого 2020 року у справі № 686/23415/18 (провадження № 61-20014св19), від 22 лютого 2024 року у справі № 521/12118/20 (провадження № 61-5070св23).

ОСОБА_2 з касаційною скаргою до Верховного Суду не звертався, постанову апеляційного суду не оскаржував, а тому в силу вимог частини першої статті 400 ЦПК України постанова апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог ГУНП в Одеській області до ОСОБА_2 про виселення з гуртожитку в касаційному порядку не переглядається.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У січні 2025 року представник ГУ НП в Одеській області подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судове рішення апеляційного суду без змін як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, щовідповідачі займають спірні приміщення без будь-яких правових підстав, чим порушують права ГУ НП в Одеській області як балансоутримувача спірного майна.

23 березня 2018 року на засіданні комісії з розподілу житлової площі в гуртожитках ГУ НП в Одеській області прийнято рішення про виселення відповідачів із гуртожитку. Підставою для виселення стало те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не є працівниками ГУ НП в Одеській області, не є пенсіонерами ОВС. Зазначеним особам надано термін для виселення - 1 місяць.

26 березня 2018 року відповідачам був надісланий лист про відмову у видачі ордера на житлову площу (кімнати АДРЕСА_2 ) та запропоновано звільнити зазначені кімнати і виселитися з гуртожитку.

Отже, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не мають відповідного дозволу (ордера) на проживання у спірних кімнатах, як не мав такого дозволу (ордера) сам ОСОБА_3 .

Спірні кімнати потрібні ГУ НП в Одеській області для надання їх у користування співробітникам поліції, які проходять службу або потребують розширення у зв`язку із сімейним станом.

Посилання у касаційній скарзі на те, що позивач не надав суду копію ордера, що підтверджує законність надання службового приміщення для користування ОСОБА_3 та членам його сім`ї, є безпідставним, оскільки ГУ МВС України в Одеській області не видавало ордер ОСОБА_3.

На час смерті ОСОБА_3 і наразі відповідачі були і є зареєстровані за іншою адресою і зберігають там своє право на проживання, що підтверджується відповідною реєстрацією, де фактично не зазначено номерів кімнат, а тому останнім не може бути надано право користування спірним житловим приміщенням.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 січня 2025 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 10 січня 2025 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

У січні 2025 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Ухвалою Верховного Суду від 04 лютого 2025 року зупинено виконання постанови Одеського апеляційного суду від 12 листопада 2024 року в частині виселення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з гуртожитку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , без надання іншого житлового приміщення, до закінчення перегляду справи касаційним судом.

Ухвалою Верховного Суду від 13 травня 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ГУ НП в Одеській області з 10 жовтня 2016 року є балансоутримувачем гуртожитку на АДРЕСА_7 та АДРЕСА_1 .

ОСОБА_3 проходив службу в органах внутрішніх справ на посаді командира відділення по охороні адмінбудинків та складу озброєння УМВС України в Одеській області.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.

Наказом ГУ МВС України в Одеській області від 20 серпня 2012 року № 425 о/с ОСОБА_3 виключено зі списків особового складу у зв`язку зі смертю.

За життя ОСОБА_3 мешкав у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2 .

ОСОБА_1 з 15 червня 2011 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 зареєстрований за тією ж адресою з 16 травня 2012 року.

01 січня 2015 року між ОСОБА_1 та полком патрульної служби ОМУ ГУ МВС України в Одеській області укладений договір найму жилого приміщення на АДРЕСА_1 . У вказаному договорі найму жилого приміщення також вказаний член сім`ї ОСОБА_1 - ОСОБА_2 . Строк дії договору - до 31 грудня 2015 року.

12 березня 2018 року ОСОБА_1 звернулася із заявою до голови комісії з розподілу житлової площі у гуртожитках ГУ НП в Одеській області про надання їй ордера на жиле приміщення у кімнатах АДРЕСА_2 , посилаючись на те, що проживала разом із ОСОБА_3 однією сім`єю.

23 березня 2018 року ГУ НП в Одеській області відмовлено у видачі ордера ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з наступним виселенням відповідачів із вказаного житлового приміщення без надання іншого приміщення.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 08 серпня 2023 року у справі № 521/17673/20, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_1 до ГУ НП в Одеській області про встановлення юридичного факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу задоволено. Встановлено факт проживання однією сім`єю без шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у період з січня 2004 року до 13 серпня 2012 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Чістікової О. Ю. не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судове рішення апеляційного суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Положеннями статті 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до частини четвертої статті 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до частини першої статті 109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

За правилами частин першої та другої статті 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Відповідно до статті 118 ЖК України службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті ради народних депутатів. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.

Статтею 124 ЖК України передбачено, що робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.

Згідно зі статтею 127 ЖК України для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки. Під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жилі будинки. Жилі будинки реєструються як гуртожитки у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.

Положеннями статті 128 ЖК України передбачено, що жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету і комітету комсомолу.

Відповідно до статті 129 ЖК України на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.

Згідно зі статтею 130 цього ж Кодексу порядок користування жилою площею в гуртожитках визначається договором, що укладається перед вселенням на надану жилу площу в гуртожитку на підставі спеціального ордера відповідно до Примірного положення про користування жилою площею в гуртожитках, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Особливості користування жилою площею в гуртожитку, який підлягає передачі у власність територіальної громади, визначаються законом.

Отже, правовою підставою для вселення у гуртожиток є спеціальний ордер.

Відповідно до положень статті 132 ЖК України сезонні, тимчасові працівники і особи, що працювали за строковим трудовим договором, які припинили роботу, а також особи, що вчились у навчальних закладах і вибули з них, підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення з гуртожитку, який їм було надано у зв`язку з роботою чи навчанням. Інших працівників підприємств, установ, організацій, які поселилися в гуртожитку в зв`язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину.

Осіб, які припинили роботу з інших підстав, ніж ті, що зазначені в частині 2 цієї статті, а також осіб, перелічених у статті 125 цього Кодексу, може бути виселено лише з наданням їм іншого жилого приміщення.

Статтею 125 ЖК України передбачено, що без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу, не може бути виселено: осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років.

У пункті 20 постанови Пленуму Верхового Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» судам роз`яснено, що оскільки в силу статті 125 ЖК Української РСР деякі категорії громадян, які проживають у службових жилих приміщеннях, не підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення, при розгляді справ про виселення зі службових жилих приміщень необхідно з`ясовувати, чи користуються відповідачі зазначеною пільгою. Зокрема, особи, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм жиле приміщення, не менше 10 років, користуються такою пільгою і в тому разі, коли цей стаж переривався.

За змістом наведених норм зазначені у статті 125 ЖК України особи можуть бути виселеними виключно за умови надання іншого жилого приміщення, яке повинно знаходитись у межах того ж населеного пункту і відповідати встановленим санітарним і технічним вимогам.

Вирішуючи питання про «необхідність у демократичному суспільстві» виселення відповідачів зі службового житла, суд має оцінити, чи існує нагальна суспільна необхідність для застосування такого заходу та чи буде таке втручання у право особи на житло пропорційним переслідуваній легітимній меті.

Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine», заява № 30856/03) втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло.

Виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до житла передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену у пункті 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Відповідність останньому критерію визначається з урахуванням того, чи існує нагальна суспільна необхідність для застосування такого обмеження права на повагу до житла та чи буде втручання у це право пропорційним переслідуваній легітимній меті.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Неврахування національними судами принципу пропорційності у справах про виселення особи з житла є підставою для висновку про порушення стосовно такої особи статті 8 Конвенції.

Отже, врахування принципу пропорційності, який є також і принципом цивільного судочинства (пункт 6 частини третьої статті 2, стаття 11 ЦПК України), забезпечує розумний баланс між інтересами позивача, відповідачів та загальними інтересами.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що ОСОБА_3 проходив службу в органах внутрішніх справ на посаді командира відділення по охороні адмінбудинків та складу озброєння УМВС України в Одеській області. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. Наказом ГУ МВС України в Одеській області від 20 серпня 2012 року № 425 о/с ОСОБА_3 виключений зі списків особового складу у зв`язку зі смертю. За життя ОСОБА_3 мешкав у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2 .

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 08 серпня 2023 року у справі № 521/17673/20, яке набрало законної сили, встановлено факт проживання однією сім`єю без шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у період з січня 2004 року до 13 серпня 2012 року.

Матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_3 за життя видавався спеціальний ордер на вселення до гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2 .

Місце проживання ОСОБА_1 зареєстрованоза адресою: АДРЕСА_1 .

Апеляційний суд правильно виходив із того, що ОСОБА_1 не відноситься до осіб, перелічених у статті 125 ЖК України, яких не може бути виселено зі службових жилих приміщень без надання іншого жилого приміщення.

Колегія суддів вважає, що такі висновки судів є законними й обґрунтованими також із огляду на те, що положеннями статті 125 ЖК України передбачена неможливість виселення без надання іншого жилого приміщення осіб, яким було надано саме службове жиле приміщення, матеріали справи не містять відомостей про те, що ОСОБА_3 було надано саме службове житло.

ОСОБА_1 не зареєстрована у відомчому гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 , а відповідно до відмітки у паспорті зареєстрована за іншою адресою: АДРЕСА_1 , а тому її виселення із спірного житлового приміщення у гуртожитку не становить для неї надмірний тягар, є необхідним для забезпечення у встановленому законом порядку реалізації житлових прав інших громадян, що працюють у ГУ НП в Одеській області, які потребують поліпшення житлових умов, є співрозмірним вказаній меті та становитиме розумний баланс між інтересами особи та суспільства, а отже, не становитиме невиправданого втручання у її права на повагу до житла.

Доводи касаційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Чістікової О. Ю. зазначених висновків судів не спростовують, значною мірою зводяться до переоцінки доказів.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскарженому судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих висновків суду апеляційної інстанції.

Висновки суду апеляційної інстанції, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання у касаційній скарзі.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, Верховний Суд не встановив.

Ураховуючи принцип диспозитивності, Верховний Суд, вважає необхідним зауважити, що представник ОСОБА_1 - адвокат Чістікова О. Ю. не надала суду касаційної інстанції доказів на підтвердження повноважень діяти в інтересах ОСОБА_2

ОСОБА_2 не реалізував своє право на подання касаційної скарги, приєднання до касаційної скарги. Така процесуальна поведінка ОСОБА_2 свідчить про його згоду з постановою апеляційного суду в частині задоволення позовних вимог до нього.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог ГУНП в Одеській області до ОСОБА_1 про виселення з гуртожитку - без змін.

З огляду на те, що касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Оскільки ухвалою від 04 лютого 2025 року Верховний Суд зупинив виконання постанови Одеського апеляційного суду від 12 листопада 2024 року в частині виселення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з гуртожитку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , без надання іншого житлового приміщення, до закінчення перегляду справи касаційним судом, а також враховуючи висновки, зроблені у цій справі касаційним судом, виконання цього судового рішення на підставі частини третьої статті 436 ЦПК України підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400 409 410 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Чістікової Олени Юріївни залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 12 листопада 2024 року в частині вирішення позовних вимог Головне управління Національної поліції в Одеській області до ОСОБА_1 про виселення з гуртожитку залишити без змін.

Поновити виконання постанови Одеського апеляційного суду від 12 листопада 2024 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Примітка: всі співпадіння з фото/малюнком/ілюстрацією розміщеною у статті є випадковими і не набувають образів конкретних фізичних осіб.