Збереження арештів, за відсутності відкритих виконавчих проваджень та можливості продовження виконання судового рішення - є невиправданим втручанням у право на мирне володіння майном (ВС КЦС №947/36027/21 від 28.08.2024 р.)

Фабула судового акту: Заочним рішенням районного суду у 2008 році було задоволено позов про стягнення з ТОВ-ки боржника заборгованості за кредитним договором, стягнуто солідарно заборгованість і з інших осіб. На виконання зазначеного рішення суду, у наступному році було видано виконавчі листи, які пред'явлено для примусового виконання і постановами 2009-2015 року накладено арешт на рахунки ТОВки.

Проте, рішення було виконано стягненням з солідарного боржника боргу, а арешти - до сих пір не знято. Борг неодноразово передавався за факторингом, і в кінці-кінців, ТОВ у 2021 році звернулось до ВДВС з вимогою надання матеріалів виконавчого провадження для ознайомлення, а також, з вимогою негайно зняти всі накладені в рамках завершеного виконавчого провадження арешти на майно та кошти.

ВДВС, як це часто буває, відмовило, через знищення матеріалів за закінчення 3-річного терміну зберігання. ТОВ подало заяву до суду з аналогічною вимогою - зняти арешти.

І рішеннями судів першої та другої інстанцій, вимоги ТОВ було задоволено, зобов’язано ВДВС зняти арешти.

Проте представник останнього фактора подала касаційну скаргу, фактично з формальних підстав. Тому справа перейшла на розгляд ВС КЦС. Касаційний суд з приводу такого «тривалого» і неправомірного строку арешту майна сказав наступне:

Як банк, так і всі наступні правонаступники за договорами відступлення прав вимоги, зокрема останній фактор - вже втратили право на пред`явлення виконавчого листа до виконання. Тому правові підстави для поновлення строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання відсутні.

Відповідно до частини першої статті 30 (колишнього) Закону № «Про виконавче провадження (далі - 606-XIV) державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження - згідно із статтею 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу - згідно із статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно із статтею 48 цього Закону.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у результаті вжитих державним виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з`ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані за безпосередньої участі боржника).

Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону (частина п`ята статті 47 Закону № 606-XIV). Пунктом 8 частини першої статті 49 Закону № 606-XIV передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Згідно з частиною другою статті 50 Закону № 606-XIV у разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Оскільки повернення виконавчого листа з підстав, передбачених пунктом 5 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV, не позбавляє стягувача права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону, тому на час повернення виконавчого листа стягувачу у державного виконавця були відсутні передбачені Законом підстави для зняття арешту з майна боржника.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27 березня 2020 року у справі № 817/928/17 (адміністративне провадження № К/9901/20268/18) зазначено про те, що як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав, законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження, за яким ніякі інші дії державного виконавця не проводяться.

В постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 липня 2021 року у справі № 2-356/12 (провадження № 61-5972св19), від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20 (провадження № 61-1980св21), від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15-ц (провадження № 61-18160св19), від 26 січня 2022 року у справі № 127/1541/14-ц (провадження № 61-2829св21), в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 січня 2023 року у справі № 127/1547/14-ц (провадження № 61-12997св21), в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 січня 2023 року у справі № 2-3600/09 (провадження № 61-12406св21) викладено правовий висновок про те, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII). Згідно з пунктом 5 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1404-VIII виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.

За частиною першою, другою, пунктом 1 частини четвертої статті 12 Закону № 1404-VIII виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років. Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття. Строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Отже, у цій справі:

Враховуючи викладене, оскільки виконавчий лист 09.02.2009 року, на підставі якого відкрито виконавче провадження про стягнення з ТОВ грошових коштів було повернуто стягувачу, то повторно пред`явити його до виконання стягувач міг у строк до 28 квітня 2016 року.

Оскільки зазначений виконавчий лист повторно не пред`являвся до примусового виконання і строки його пред`явлення до виконання закінчилися ще до набрання чинності Законом № 1404-VIII, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про задоволення скарги ТОВ так як збереження арештів, накладених державними виконавцями з метою виконання судового рішення, за відсутності відкритих виконавчих проваджень та можливості продовження примусового виконання судового рішення, є невиправданим втручанням у право на мирне володіння майном боржника.

Аналізуйте судовий акт: Передача виконавчого провадження з одного органу державної виконавчої служби до іншого не впливає на обчислення строку пред`явлення виконавчого документу до виконання. (ВС КЦС, справа №2-2236/12 від 08.03.2023 р.);

У разі повернення виконавчого документа стягувачу, виконавче провадження не є закінченим, а отже і арешт НЕ знімається (ВС КЦС, справа №202/1182/22 від 29.03.2023 р.);

Після повернення стягувачу виконавчого документу, борг за яким згодом погашено боржником, знімати арешт з майна, як і скасовувати тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, доведеться через суд. (ВС КЦС, справа № 639/858/21 від 03.02.2023 р.);

Закінчене виконавче провадження при невиконаному судовому рішенні - не відновлюється. Навіть якщо перешкоди у побаченнях з дітьми тривають. (ВС КЦС № 551/920/22 від 15.09.2023 р.).

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2024 року

м. Київ

справа № 947/36027/21

провадження № 61-12849св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

заявник - товариство з обмеженою відповідальністю «Сігма Транс»;

суб`єкт оскарження - Другий Приморський відділ державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса);

заінтересовані особи: ОСОБА_1 , яка є правонаступником акціонерного товариства «УкрСиббанк», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Ільїної Дар`ї Валеріївни на ухвалу Київського районного суду міста Одеси від 20 жовтня 2022 року у складі судді Огренич І. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 23 травня 2023 року у складі колегії суддів: Назарової М. В., Кострицького В. В., Стахової Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст скарги

У листопаді 2021 року товариство з обмеженою відповідальністю «Сігма Транс» (далі - ТзОВ «Сігма Транс») звернулося до судузі скаргою про визнання незаконною бездіяльності Другого Приморського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - Другий Приморський ВДВС у м. Одесі) та зобов`язання вчинити дії щодо зняття арештів, заінтересовані особи: акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - АТ «УкрСиббанк»), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Скарга ТзОВ «Сігма Транс» мотивована тим, що заочним рішенням Київського районного суду міста Одеси від 09 грудня 2008 року у справі № 2-258/08 було задоволено позов акціонерного комерційного інноваційного банку «УкрСиббанк» (далі - АКІБ «УкрСиббанк»), яке змінило назву на акціонерне товариство «УкрСиббанк», до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ТзОВ «Сігма Транс» про стягнення заборгованості за кредитним договором, стягнуто солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ТзОВ «Сігма Транс» на користь АКІБ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором № 11021151000 від 26 липня 2006 року у національній валюті України за курсом Національного банку України, що складається із: заборгованості за простроченим кредитом у розмірі 2 413 892,88 грн, заборгованості за простроченими процентам за користування кредитом - 129 000,14 грн, пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом - 8 433,18 грн, пені за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами за користування кредитом - 3 338,19 грн, всього - 2 554 664,39 грн, а також - судові витрати у вигляді судового збору, сплаченого при звернені до суду з позовною заявою, в сумі 1 700 грн та збору на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 30 грн, а всього стягнуто судових витрат на загальну суму 1 730 грн.

На виконання зазначеного рішення суду Київським районним судом міста Одеси було видано виконавчі листи, які пред`явлено для примусового виконання до Другого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції (далі - Другий Приморський ВДВС Одеського МУЮ), виконавче провадження № НОМЕР_5.

В межах виконавчого провадження № НОМЕР_5 постановами державних виконавців Другого Приморського ВДВС Одеського МУЮ від 06 травня 2009 року № 308435, від 19 січня 2011 року № 23917460, від 21 лютого 2012 року № 31327939 було накладено арешти на нерухоме майно ТзОВ «Сігма Транс» та заборону на його відчуження, а постановами від 23 червня 2009 року, від 22 травня 2012 року, від 21 лютого 2013 року, від 03 березня 2015 року - було накладено арешти на грошові кошти ТзОВ «Сігма Транс», розміщені на його рахунках в акціонерному банку «Південний» (далі - АБ «Південний»), публічному акціонерному товаристві комерційному банку «Приватбанк» (далі - ПАТ КБ «Приватбанк»), публічному акціонерному товаристві «Акціонерний комерційний банк «Траст-Капітал» (далі - ПАТ «АКБ «Траст-Капітал»).

25 серпня 2021 року ТзОВ «Сігма Транс»звернулося до Другого Приморського ВДВС у м. Одесі з вимогою про надання матеріалів виконавчого провадження № НОМЕР_5 для ознайомлення, а в подальшому - з вимогою негайно зняти всі накладені в рамках завершеного виконавчого провадження арешти на майно та кошти ТзОВ «Сігма Транс» шляхом винесення відповідних постанов, однак отримало відмови, обґрунтовані тим, що виконавче провадження № НОМЕР_5. знищене через закінчення трирічного терміну його зберігання.

З моменту закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_5 пройшло більше п`яти років, тобто строки пред`явлення виконавчих документів до виконання, визначені Законом України «Про виконавче провадження», як в редакції, що діяла на час закінчення виконавчого провадження, так і в чинній редакції, сплинув. Тому відмова Другого Приморського ВДВС у м. Одесі у скасуванні арешту, накладеного на все його майно та кошти є неправомірною.

Враховуючи викладене, ТзОВ «Сігма Транс» просило визнати незаконною бездіяльність Другого Приморського ВДВС у м. Одесі щодо не зняття арештів, накладених на грошові кошти і майно товариства у виконавчому провадженні № НОМЕР_5, зобов`язати Другий Приморський ВДВС у м. Одесі вчинити дії щодо зняття (скасування) арештів з майна та грошових коштів товариства, розміщених на його рахунках, що були накладені у виконавчому провадженні № НОМЕР_5, а саме:

- арешт нерухомого майна, накладений постановою від 06 травня 2009 року № 308435 Другого Приморського ВДВС Одеського МУЮ, об`єкт обтяження - невизначене майно, все майно, реєстраційний номер обтяження 8700414;

- арешт нерухомого майна, накладений постановою Другого Приморського ВДВС Одеського МУЮ від 19 січня 2011 року № 23917460, об`єкт обтяження - невизначене майно, все нерухоме майно, реєстраційний номер обтяження 10751802;

- арешт нерухомого майна, накладений постановою Другого Приморського ВДВС Одеського МУЮ від 21 лютого 2012 року № 31327939 про арешт майна та заборону на його відчуження, об`єкт обтяження - невизначене майно, все нерухоме майно, реєстраційний номер обтяження 12188518;

- арешт коштів боржника, що містяться на рахунках: код фінансової установи: 328704, назва фінансової установи: Южне головне регіональне управління ПАТ КБ «Приватбанк»м. Одеса, номер рахунку НОМЕР_6, код валюти рахунку 980; код фінансової установи: 328704, назва фінансової установи: Южне головне регіональне управління ПАТ КБ «Приватбанк»м. Одеса, номер рахунку НОМЕР_7, код валюти 980; код фінансової установи 328209, назва фінансової установи АБ «Південний», номер рахунку НОМЕР_1, код валюти рахунку 978; код фінансової установи 328209, назва фінансової установи АБ «Південний», номер рахунку НОМЕР_3, код валюти рахунку 980; код фінансової установи 328209, назва фінансової установи АБ «Південний», номер рахунку НОМЕР_2, код валюти рахунку 840; код фінансової установи 380106, назва фінансової установи ПАТ «АКБ «Траст-Капітал», номер рахунку НОМЕР_8, код валюти рахунку 980, що належать ТзОВ «Сігма Транс», накладений постановою Другого Приморського ВДВС Одеського МУЮ від 03 березня 2015 року;

- арешт грошових коштів у сумі 1 710 230,83 грн, що містяться на всіх рахунках у Южному головному регіональному управлінні ПАТ КБ «Приватбанк»м. Одеса, які належать ТзОВ «Сігма Транс», накладений постановою Другого Приморського ВДВС Одеського МУЮ від 21 лютого 2013 року про арешт коштів боржника;

- арешт коштів в сумі 2 812 183,83 грн, що містяться на розрахункових рахунках АБ «Південний», МФО 328209, р/р №№ НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , та на всі інші розрахункові рахунки боржника, які знаходяться у вказаній банківській установі та належать ТзОВ «Сігма Транс», накладений постановою Другого Приморського ВДВС Одеського МУЮ від 23 червня 2009 року про арешт коштів боржника;

- арешт грошових коштів у сумі 2 812 233,83 грн, що містяться на р/р НОМЕР_4 в ПАТ «АКБ «Траст-Капітал» у м. Києві, код банку 380106, р/р НОМЕР_1 , р/р НОМЕР_2 , р/р НОМЕР_3 у АБ «ПІВДЕННИЙ» у м. Одесі код банку 328209, які належать ТзОВ «Сігма Транс», накладений постановою Другого Приморського ВДВС Одеського МУЮ від 22 травня 2012 року про арешт коштів боржника.

Короткий зміст судових рішень

За заявою ОСОБА_1 протокольною ухвалоюКиївського районного суду міста Одеси від 24 червня 2022 року замінено АТ «УкрСиббанк» на його правонаступника - ОСОБА_1 .

Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 20 жовтня 2022 року, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного суду від 23 травня 2023 року, скаргу ТзОВ «Сігма Транс» задоволено. Визнано незаконною бездіяльність Другого Приморського ВДВС у м. Одесі щодо не зняття арештів, накладених на грошові кошти і майно ТзОВ «Сігма Транс» у виконавчому провадженні № НОМЕР_5. Зобов`язано Другий Приморський ВДВС у м. Одесі вчинити дії щодо зняття (скасування) наступних арештів з майна та грошових коштів ТзОВ «Сігма Транс», розміщених на його рахунках, що були накладені у виконавчому провадженні № НОМЕР_5:

- арешт нерухомого майна, накладений постановою від 06 травня 2009 року № 308435 Другого Приморського ВДВС Одеського МУЮ, об`єкт обтяження - невизначене майно, все майно, реєстраційний номер обтяження 8700414;

- арешт нерухомого майна, накладений постановою Другого Приморського ВДВС Одеського МУЮ від 19 січня 2011 року № 23917460, об`єкт обтяження - невизначене майно, все нерухоме майно, реєстраційний номер обтяження 10751802;

- арешт нерухомого майна, накладений постановою Другого Приморського ВДВС Одеського МУЮ від 21 лютого 2012 року № 31327939 про арешт майна та заборону на його відчуження, об`єкт обтяження - невизначене майно, все нерухоме майно, реєстраційний номер обтяження 12188518;

- арешт коштів боржника, що містяться на рахунках: код фінансової установи: 328704, назва фінансової установи: Южне головне регіональне управління ПАТ КБ «Приватбанк»м. Одеса, номер рахунку НОМЕР_6, код валюти рахунку 980; код фінансової установи: 328704, назва фінансової установи: Южне головне регіональне управління ПАТ КБ «Приватбанк»м. Одеса, номер рахунку НОМЕР_7, код валюти 980; код фінансової установи 328209, назва фінансової установи АБ «Південний», номер рахунку НОМЕР_1, код валюти рахунку 978; код фінансової установи 328209, назва фінансової установи АБ «Південний», номер рахунку НОМЕР_3, код валюти рахунку 980; код фінансової установи 328209, назва фінансової установи АБ «Південний», номер рахунку НОМЕР_2, код валюти рахунку 840; код фінансової установи 380106, назва фінансової установи ПАТ «АКБ «Траст-Капітал», номер рахунку НОМЕР_8, код валюти рахунку 980, що належать ТзОВ «Сігма Транс», накладений постановою Другого Приморського ВДВС Одеського МУЮ від 03 березня 2015 року;

- арешт грошових коштів у сумі 1 710 230,83 грн, що містяться на всіх рахунках у Южному головному регіональному управлінні ПАТ КБ «Приватбанк»м. Одеса, які належать ТзОВ «Сігма Транс», накладений постановою Другого Приморського ВДВС Одеського МУЮ від 21 лютого 2013 року про арешт коштів боржника;

- арешт коштів в сумі 2 812 183,83 грн, що містяться на розрахункових рахунках АБ «Південний», МФО 328209, р/р №№ НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , та на всі інші розрахункові рахунки боржника, які знаходяться у вказаній банківській установі та належать ТзОВ «Сігма Транс», накладений постановою Другого Приморського ВДВС Одеського МУЮ від 23 червня 2009 року про арешт коштів боржника;

- арешт грошових коштів у сумі 2 812 233,83 грн, що містяться на р/р НОМЕР_4 в ПАТ «АКБ «Траст-Капітал» у м. Києві, код банку 380106, р/р НОМЕР_1 , р/р НОМЕР_2 , р/р НОМЕР_3 у АБ «ПІВДЕННИЙ» у м. Одесі код банку 328209, які належать ТзОВ «Сігма Транс», накладений постановою Другого Приморського ВДВС Одеського МУЮ від 22 травня 2012 року про арешт коштів боржника.

Рішення місцевого суду, з яким погодився апеляційний суд, мотивоване тим, що виконавче провадження № НОМЕР_5 було завершено 28 квітня 2015 року, однак арешти, накладені на майно та грошові кошти ТзОВ «Сігма Транс», під час закінчення виконавчого провадження не були скасовані.

З моменту закінчення виконавчого провадження пройшло більше п`яти років, строки пред`явлення виконавчих документів до виконання, визначені Законом України «Про виконавче провадження», як в редакції, яка діяла на час закінчення виконавчого провадження, так і в чинній редакції, сплинув.

Відсутність відкритого виконавчого провадження та сплив трьох років після його закінчення свідчить про відсутність правових підстав для продовження дії арештів на майно та кошти ТзОВ «Сігма Транс», а тому є підставою для визнання бездіяльності Другого Приморського ВДВС у м. Одесі щодо не зняття цих арештів незаконною та зобов`язання Другого Приморського ВДВС у м. Одесі вчинити дії щодо зняття (скасування) вказаних арештів, накладених у виконавчому провадженні № НОМЕР_5.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

25 серпня 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Ільїна Д. В. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Київського районного суду міста Одеси від 20 жовтня 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 23 травня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд.

Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389, пункту 6 частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та обґрунтована тим, що суди не врахували правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, від 08 вересня 2021 року у справі № 9901/315/20, від 23 листопада 2021 року у справі № 175/1571/15, в постановах Верховного Суду від 25 червня 2020 року у справі № 924/233/18, від 30 червня 2021 року у справі № 910/3140/19, а також - не дослідили зібрані у справі докази, натомість встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, і судові рішення ухвалені судами з порушенням правил інстанційної юрисдикції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою ВерховногоСуду у складіколегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Київського районного суду міста Одеси.

12 лютого 2024 року справа № 947/36027/21 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою ВерховногоСуду у складіколегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 серпня 2024 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Ільїної Д. В. мотивована тим, що в цій справі ТзОВ «Сігма Транс» визначило суб`єктом оскарження орган державної виконавчої служби - Другий Приморський ВДВС у м. Одесі, а не державного виконавця чи посадову особу органу державної виконавчої служби, тому скарга не могла бути розглянута судами в порядку цивільного судочинства, а підлягала розгляду за правилами адміністративного судочинства.

В оскаржуваних судових рішеннях зазначено про те, що з метою скасування арештів, накладених у межах виконавчого провадження № НОМЕР_5 ТзОВ «Сігма Транс»звернулося до Другого Приморського ВДВС у м. Одесі з вимогою негайно зняти всі накладені в рамках завершеного виконавчого провадження арешти на майно та кошти ТзОВ «Сігма Транс» шляхом винесення відповідних постанов, про що повідомити заявника. Однак суди попередніх інстанцій не дали оцінки протоколу № 01/22 позачергових загальних зборів учасників ТзОВ «Сігма Транс» від 16 травня 2022 року, яким зафіксовано рішення учасників про припинення повноважень директора ТзОВ «Сігма Транс» та обрання директора ТзОВ «Сігма Транс», а також не звернули увагу на те, що рішенням Господарського суду Одеської області від 07 грудня 2015 року у справі № 916/45870/14 визнано недійсним рішення загальних зборів ТзОВ «Сігма Транс», зокрема в частині призначення на посаду директора ОСОБА_4 . Отже, до 16 травня 2022 року від імені ТзОВ «Сігма Транс» документи підписувалися неуповноваженою особою - ОСОБА_4 . Тобто в цій справі судами не встановлено, чи був складений та поданий документ, який ТзОВ «Сігма Транс» називає заява, а суди - вимога, а також - хто підписав цей документ від імені ТзОВ «Сігма Транс» та чи мала ця особа такі повноваження. Тому висновки судів попередніх інстанцій про те, що вимога була подана саме ТзОВ «Сігма Транс» є передчасними, не ґрунтуються на фактичних обставинах справи та доказах, наявних у матеріалах справи.

Крім того, наданий адвокатом Семеновою Н. С. протокол № 01/22 чергових загальних зборів учасників ТзОВ «Сігма Транс» від 16 травня 2022 року, створює обґрунтовані сумніви щодо факту укладення договору про надання правничої допомоги між адвокатом Семеновою Н. С. та ТзОВ «Сігма Транс». Однак суди першої та апеляційної інстанцій не витребували договору про надання правової допомоги від 25 серпня 2021 року на підтвердження повноважень адвоката Семенової Н. С. на подання скарги в порядку статті 447 ЦПК України, керувалися припущеннями.

Під час розгляду справи судом апеляційної інстанції Київський відділ державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - Київський ВДВС у м. Одесі) надав нові докази, а саме: відомості з Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень (ВП-спецрозділ) щодо виконавчого провадження № НОМЕР_9; відомості з Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень (ВП-спецрозділ) щодо виконавчого провадження № НОМЕР_10; копію платіжного доручення № 1242 від 30 вересня 2015 року; копії виписок по рахунку від 24 вересня 2015 року та 05 жовтня 2015 року. Копії зазначених документів не були направлені іншим учасникам справи, в тому числі ОСОБА_1 , у зв`язку з чим їй та її представнику не відомо було про нові докази у матеріалах справи і вони були позбавлені можливості з ними ознайомитися, надати свої пояснення, зокрема висловити свої сумніви щодо їхньої достовірності.

При цьому виписки по рахунку від 24 вересня 2015 року та 05 жовтня 2015 року не містять відомостей про особу, яка їх склала та відповідає за достовірність включених до них даних, тобто ці виписки не відповідають вимогам достатності та достовірності доказів. Також виписка по рахунку від 24 вересня 2015 року складена щодо рахунку Київського ВДВС у м. Одесі, однак в акті державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки від 05 жовтня 2015 року зазначено, що покупець сплатила за лот 3 195 279,40 грн на рахунок отримувача - Першого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції.

Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу

У січні 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокатШаркова Н. Р. та представник ТзОВ «Сігма Транс» - адвокат Семенова Н. С. подали до Верховного Суду відзиви на касаційну скаргу, в яких зазначили, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи, тому підстави для їх скасування відсутні.

Фактичні обставини справи

Заочним рішенням Київського районного суду міста Одеси від 09 грудня 2008 року у справі № 2-258/08 було задоволено позов АКІБ «УкрСиббанк» до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ТзОВ «Сігма Транс» про стягнення заборгованості за кредитним договором, стягнуто солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ТзОВ «Сігма Транс» на користь АКІБ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором № 11021151000 від 26 липня 2006 року у національній валюті України за курсом Національного банку України, що складається із: заборгованості за простроченим кредитом у розмірі 2 413 892,88 грн, заборгованості за простроченими процентам за користування кредитом - 129 000,14 грн, пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом - 8 433,18 грн, пені за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами за користування кредитом - 3 338,19 грн, всього - 2 554 664,39 грн, а також - судові витрати у вигляді судового збору, сплаченого при звернені до суду з позовною заявою, в сумі 1 700 грн та збору на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 30 грн, а всього стягнуто судових витрат на загальну суму 1 730 грн.

На виконання зазначеного рішення суду Київським районним судом міста Одеси було видано виконавчі листи, які пред`явлено для примусового виконання.

У Другому Приморському ВДВС Одеського МУЮ на виконанні перебувало виконавче провадження № НОМЕР_5, відкрите на підставі виконавчого листа від 09 лютого 2009 року № 2-258/08, виданого Київським районним судом міста Одеси про стягнення з ТзОВ «Сігма Транс» грошових коштів на користь АКІБ «УкрСиббанк».

В межах виконавчого провадження № НОМЕР_5 постановами державних виконавців Другого Приморського ВДВС Одеського МУЮ АН від 06 травня 2009 року № 308435, від 19 січня 2011 року № 23917460, від 21 лютого 2012 року № 31327939 було накладено арешти на нерухоме майно ТзОВ «Сігма Транс» та заборону на його відчуження, а постановами від 23 червня 2009 року, від 22 травня 2012 року, від 21 лютого 2013 року, від 03 березня 2015 року - було накладено арешти на грошові кошти ТзОВ «Сігма Транс», розміщені на його рахунках в АБ «Південний», ПАТ КБ «Приватбанк», ПАТ «АКБ «Траст-Капітал» (т.1 а.с.11-17).

25 серпня 2021року ТзОВ «Сігма Транс» звернулося до Другого Приморського ВДВС у м. Одесі з вимогою надання матеріалів виконавчого провадження № НОМЕР_5 для ознайомлення (т.1 а.с.10).

Листом Другого Приморського ВДВС у м. Одесі від 27 серпня 2021 року № 38946 було повідомлено ТзОВ «Сігма Транс» про завершення виконавчого провадження № НОМЕР_5 28 квітня 2015 року, про його знищення через закінчення трирічного терміну зберігання та неможливість ознайомитись з його матеріалами (т.1 а.с.8).

11 листопада 2021 року ТзОВ «Сігма Транс» звернулося до Другого Приморського ВДВС у м. Одесі з вимогою негайно зняти всі накладені в рамках завершеного виконавчого провадження арешти на майно та кошти ТзОВ «Сігма Транс» шляхом винесення відповідних постанов, про що повідомити заявника.

Листом в.о. начальника Другого Приморського ВДВС у м. Одесі Перчика В. О. від 12 листопада 2021 року № 17553 ТзОВ «Сігма Транс» було відмовлено у знятті вищевказаних арештів, у зв`язку зі знищенням виконавчого провадження № НОМЕР_5 (т.1 а.с.9).

За відомостями з Автоматизованої системи виконавчих проваджень, виконавче провадження № НОМЕР_5 не перебуває на виконанні.

Виконавче провадження № НОМЕР_5 було завершено 28 квітня 2015 року з посиланням на пункт 5 частини першої статті 47 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV). З моменту завершення виконавчого провадження № НОМЕР_5 пройшло більше п`яти років, строки пред`явлення виконавчих документів до виконання, визначені Законом України «Про виконавче провадження», як в редакції, яка діяла на час закінчення виконавчого провадження, так і в чинній редакції, сплинув.

Крім того, апеляційним судом встановлено, що рішення Київського районного суду міста Одеси від 09 грудня 2008 у справі № 2-258/08 виконане в повному обсязі, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень (ВП-спецрозділ) від 24 квітня 2023 року щодо боржника ОСОБА_3 , який є солідарним боржником із ТзОВ «Сігма Транс».

У виконавчому провадженні № НОМЕР_10 зі статусом «завершене» за виконавчим листом від 09 лютого 2009 року № 2-258/08, виданим Київський районним судом міста Одеси, дата надходження виконавчого документу до державного виконавця - 29 листопада 2012 року, боржник ОСОБА_3 , стягувач - АТ «УкрСиббанк», 02 жовтня 2015 року було реалізоване передане на реалізацію майно: квартира АДРЕСА_1 , експертна оцінка якої визначена в сумі 3 363 452 грн (т.2 а.с183-191).

Вказане підтверджується також копією протоколу проведення електронних торгів від 18 вересня 2015 року№ 115959, переможець торгів - ОСОБА_5 . (т.2 а.с.149).

Згідно з платіжним дорученням № 1242 від 30 вересня 2015 року платником - Київським ВДВС Одеського МУЮ 05 жовтня 2015 року було перераховано отримувачу - ПАТ «УкрСиббанк» кошти в сумі 2 556 394,39 грн (т.2 а.с.192).

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 08 жовтня 2015 року, індексний номер 45331166, ОСОБА_5 є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про придбання нерухомого майна на аукціоні з реалізації заставленого майна, серія та номер: реєстровий № 1328, виданий 08 жовтня 2015 року (т.2 а.с.57-58).

Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 11 липня 2022 року, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного суду від 07 листопада 2022 року, у задоволенні заяви ОСОБА_1 про заміну сторони (стягувача) виконавчого провадження, видачу дубліката виконавчого документа та поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документу до виконання у цивільній справі № 2-258/08 відмовлено (т.2 а.с.59-66).

За змістом вищевказаних судових рішень, суди виходили з того, що за договором факторингу від 14 липня 2017 року № 80 ПАТ «УкрСиббанк» відступило на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінактив» (далі - ТОВ «ФК «Фінактив») право вимоги за договором споживчого кредиту № 11021151000 від 26 липня 2006 року. При цьому банк письмово повідомив ТОВ «ФК» «Фінактив», що разом з правом вимоги, передав оригінал договору споживчого кредиту, кредитну справу з усіма документами, окрім виконавчого листа, який не міг бути переданий, оскільки був пред`явлений до виконання. Жодних постанов про закриття виконавчого провадження чи повернення виконавчого листа банк не отримував.

У подальшому з 2017 року, було здійснено неодноразовий перехід права вимоги за договорами факторингу за вищевказаними кредитними зобов`язаннями, зокрема 14 липня 2017 року ТОВ «ФК «Фінактив» передало права вимоги товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика», яке 16 травня 2022 року передало право вимоги товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінстандарт», після чого в цей же день за договором відступлення права вимоги № 12-05/ФК-22 вказане товариство передало ОСОБА_1 права вимоги до позичальника за зобов`язаннями, передбаченими кредитним договором № 11021151000 від 26 липня 2006 року.

Вищевказане свідчить, що строк пред`явлення виконавчого документу на виконання заочного рішення Київського районного суду міста Одеси від 09 грудня 2008 року сплив ще до придбання 16 травня 2022 року ОСОБА_1 у товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» прав вимоги до ТзОВ «Сігма Транс» у даній справі. Оскільки навіть з дати завершення виконавчого провадження № НОМЕР_5 - 28 квітня 2015 року, фактично пройшло сім років та лише 06 червня 2022 року ОСОБА_1 звернулася із заявою про заміну сторони виконавчого провадження.

Таким чином, як ПАТ «УкрСиббанк», так і всі наступні правонаступники за договорами відступлення прав вимоги, зокрема ОСОБА_1 вже втратили право на пред`явлення виконавчого листа до виконання. Тому правові підстави для поновлення ОСОБА_1 строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання відсутні.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 27 частини першої статті 353 ЦПК України передбачено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо розгляду скарг на дії (бездіяльність) органів державної виконавчої служби, приватного виконавця.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Згідно з абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Пунктом 6 частини першої статті 411 ЦПК України передбачено, що судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо судове рішення ухвалено судом з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції.

Згідно з пунктами 1, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Ільїної Д. В. не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до частин другої, третьої статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказував у своїх рішеннях, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції», № 18357/91, § 40).

Виконання судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду й ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статями 6, 13 Конвенції.

Саме такий принцип застосовує ЄСПЛ у своїй сталій практиці, зазначаючи, що виконання судових рішень є невід`ємною частиною судового процесу, оскільки без цієї стадії судового процесу сам факт прийняття будь-якого рішення суду втрачає сенс. Саме на цій стадії судового процесу завершується відновлення порушених прав особи.

ЄСПЛ неодноразово наголошував у своїх рішеннях, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, також захищає і виконання остаточних та обов`язкових судових рішень (рішення у справах «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року, «Ясіун`єне проти Литви» від 06 березня 2003 року, «Руйану проти Румунії» від 17 червня 2003 року, «Півень проти України» від 29 червня 2004 року).

Існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов`язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для «законного сподівання» на виплату такої заборгованості і становить «майно» цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу (рішення ЄСПЛ у справі «Агрокомплекс проти України» від 25 липня 2013 року).

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції.

Згідно з частиною п`ятою статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Частиною першою статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх в добровільному порядку, на час видачі виконавчого листа від 09 лютого 2009 року № 2-258/08 та пред`явлення його до виконання були врегульовані Законом № 606-XIV, який втратив чинність 05 жовтня 2016 року.

За змістом статті 11 Закону № 606-XIV державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом. Державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Відповідно до частини першої статті 30 Закону № 606-XIV державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження - згідно із статтею 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу - згідно із статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно із статтею 48 цього Закону.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у результаті вжитих державним виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з`ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані за безпосередньої участі боржника).

Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону (частина п`ята статті 47 Закону № 606-XIV).

Пунктом 8 частини першої статті 49 Закону № 606-XIV передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Згідно з частиною другою статті 50 Закону № 606-XIV у разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Отже, з огляду на наведені норми Закону № 606-XIV, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, виконавче провадження не є закінченим.

Оскільки повернення виконавчого листа з підстав, передбачених пунктом 5 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV, не позбавляє стягувача права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону, тому на час повернення виконавчого листа стягувачу у державного виконавця були відсутні передбачені Законом підстави для зняття арешту з майна боржника.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27 березня 2020 року у справі № 817/928/17 (адміністративне провадження № К/9901/20268/18) зазначено про те, що як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав, законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження, за яким ніякі інші дії державного виконавця не проводяться.

Згідно з положеннями статті 41 Конституції України та статті 321 Цивільного кодексу України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні. Право приватної власності є непорушним.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

В постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 липня 2021 року у справі № 2-356/12 (провадження № 61-5972св19), від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20 (провадження № 61-1980св21), від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15-ц (провадження № 61-18160св19), від 26 січня 2022 року у справі № 127/1541/14-ц (провадження № 61-2829св21), в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 січня 2023 року у справі № 127/1547/14-ц (провадження № 61-12997св21), в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 січня 2023 року у справі № 2-3600/09 (провадження № 61-12406св21) викладено правовий висновок про те, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Відповідно до частини першої статті 22 Закону № 606-XIV виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання в такі строки: 1) посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, - протягом трьох місяців; 2) інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не передбачено законом.

05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII).

Згідно з пунктом 5 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.

Тлумачення пункту 5 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII свідчить, що положення цього Закону застосовуються лише до виконавчих документів, строк пред`явлення до виконання за якими не сплив на час набрання чинності цим Законом. Вказаним пунктом Закону не передбачено зворотної дії в часі і можливості застосування норм цього Закону до виконавчих документів, строк пред`явлення до виконання яких сплив на час набрання ним чинності.

Відповідно до пункту 7 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом 05 жовтня 2016 року виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

За частиною першою, другою, пунктом 1 частини четвертої статті 12 Закону № 1404-VIII виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років. Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття. Строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Враховуючи викладене, оскільки виконавчий лист від 09 лютого 2009 року № 2-258/08, на підставі якого відкрито виконавче провадження № НОМЕР_5 про стягнення з ТзОВ «Сігма Транс» грошових коштів на користь АКІБ «УкрСиббанк», 28 квітня 2015 року було повернуто стягувачу, то повторно пред`явити його до виконання стягувач міг у строк до 28 квітня 2016 року.

Встановивши вищенаведені обставини, оскільки зазначений виконавчий лист повторно не пред`являвся до примусового виконання і строки його пред`явлення до виконання закінчилися ще до набрання чинності Законом № 1404-VIII, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про задоволення скарги ТзОВ «Сігма Транс», так як збереження арештів, накладених державними виконавцями з метою виконання судового рішення, за відсутності відкритих виконавчих проваджень та можливості продовження примусового виконання судового рішення, є невиправданим втручанням у право на мирне володіння майном боржника ТзОВ «Сігма Транс».

Розглядаючи спір, який виник між учасниками, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78 81 89 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги про те, що скарга ТзОВ «Сігма Транс» не могла бути розглянута судами в порядку цивільного судочинства, а підлягала розгляду за правилами адміністративного судочинства не заслуговують на увагу, з огляду на таке.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

Для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення складу учасників справи. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. При визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із прав та/або інтересів, за захистом яких звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, їх змісту та правової природи.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Водночас приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи особистого немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Отже критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних особистих прав, свобод чи інтересів у цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносинах, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства, а по-друге, суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є зазвичай фізична особа (стаття 19 ЦПК України).

Натомість публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (стаття 19 Кодексу адміністративного судочинства України України).

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають, зокрема, у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій; на публічно-правові спори, у тому числі на спори фізичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження (частина перша, пункт 1 частини другої статті 19 КАС України у відповідній редакції).

Тому загальними критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути і пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постановах від 23 листопада 2021 року у справі № 175/1571/15 (провадження № 14-51цс21), від 27 березня 2019 року у справі № 638/14011/16-ц (провадження № 14-656цс18), від 19 червня 2019 року у справі № 826/5806/17 (провадження № 11-290апп19), від 13 березня 2019 року у справі № 202/30/17 (провадження № 14-643цс18).

У пункті 7 частини першої статті 4 КАС України визначено, що суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Стосовно терміна «публічно-владні управлінські функції», то зміст поняття полягає в наявності у суб`єкта суспільно необхідних для невизначеного або певного кола осіб повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин, а «управлінські функції» - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб`єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб`єкта.

Відтак до справ адміністративної юрисдикції віднесені, зокрема, публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення та/або спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у правовідносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень тощо.

Аналогічні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17 (пункт 5.7), від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 28-30), від 18 вересня 2018 року у справі № 823/218/17 (пункти 24, 25), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (пункти 4.8-4.10), від 02 квітня 2019 року у справі № 137/1842/16-а, від 18 грудня 2019 року у справі № 826/2323/17 (пункти 18, 19), від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц (пункти 21-23), від 19 лютого 2020 року у справі № 520/5442/18 (пункти 18-20), від 26 лютого 2020 року у справі № 1240/1981/18 (пункти 16, 17), від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункти 19-21)).

Разом з тим виконавче провадження є особливою процедурою виконання виконавчих документів, у тому числі судових рішень, що врегульована як процесуальними кодексами (ЦПК України КАС України Господарського процесуального кодексу України), так і Законом № 1404-VIII.

Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності виконавців.

Згідно з правилами адміністративного судочинства щодо особливостей провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця за частиною першою статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Відтак за загальними правилами процесуальних кодексів скарги на рішення, дії та бездіяльність службових осіб під час виконання судових рішень подаються за юрисдикцією того суду, який ухвалив судове рішення, що знаходиться на виконанні.

У справі, яка переглядається, боржник ТзОВ «Сігма Транс» звернувся до суду зі скаргою про визнання незаконною бездіяльності Другого Приморського ВДВС у м. Одесі та зобов`язання вчинити дії щодо зняття арештів з нерухомого майна та коштів, накладених у виконавчому провадженні № НОМЕР_5, яке було відкрите на підставі виконавчого листа щодо виконання рішенняКиївського районного суду міста Одеси від 09 грудня 2008 року у справі № 2-258/08.Тобто боржник в порядку статті 447 ЦПК України оскаржує бездіяльність органу державної виконавчої служби в процедурі виконання судового рішення, ухваленого в цивільній справі. Тому скарга правомірно подана до суду, який ухвалив судове рішення, тобто до Київського районного суду міста Одеси як суду цивільної юрисдикції.

Відтак, доводи про порушення судами правил предметної та суб`єктної юрисдикції є необґрунтованими.

Відповідно до частини першої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Отже, належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами у процесі встановлення об`єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

Згідно зі статтею 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Розуміння допустимості доказів досягається крізь призму прав, що охороняються законом: допустимим є доказ, отриманий без порушення закону. Недопустимими, відповідно, є докази, отримані з порушенням закону. Недопустимими також є докази, одержані з неправдивих показань свідка, завідомо неправдивого висновку експерта, фальшивих документів або речових доказів, тобто з порушенням процесуального порядку формування засобів доказування. Допустимість доказів характеризується органічним зв`язком процесуальної форми засобів доказування та законністю отримання інформації про той чи інший факт, який має значення для справи. Тому одержання доказів з дотриманням порядку, встановленого законом, слід розуміти як відсутність при одержанні доказів порушення норм матеріального права та норм процесуального права, як одночасне дотримання передбачених законом особистих немайнових і майнових прав та процесуальної форми.

Встановити недопустимість конкретного доказу суд може лише після того, як дослідить його в судовому засіданні. Недопустимість доказу не є очевидною. Сторони вправі висловлювати суду свої міркування щодо допустимості чи недопустимості конкретного доказу. Якщо суд дійде висновку, що доказ є недопустимим, він не бере цей доказ до уваги, тобто не може обґрунтовувати ним своє рішення. Разом з тим суд повинен у мотивувальній частині рішення зазначити, чому саме він цей доказ відхиляє.

Під час розгляду справи судом апеляційної інстанції, 25 квітня 2023 року Київський ВДВС у м. Одесі надав: відомості з Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень (ВП-спецрозділ) щодо виконавчого провадження № НОМЕР_9; відомості з Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень (ВП-спецрозділ) щодо виконавчого провадження № НОМЕР_10; копію платіжного доручення № 1242 від 30 вересня 2015 року; копії виписок по рахунку від 24 вересня 2015 року та 05 жовтня 2015 року.

Розглядаючи справу по суті, апеляційний суд дослідив надані Київським ВДВС у м. Одесі документи в сукупності та взаємозв`язку з іншими доказами, та виходив з того, що вони підтверджують факт виконання в повному обсязі рішення Київського районного суду міста Одеси від 09 грудня 2008 у справі № 2-258/08, однак в іншому виконавчому провадженні № НОМЕР_10, щодо боржника ОСОБА_3 , який є солідарним боржником з ТзОВ «Сігма Транс».

Крім того, вищевказані документи не підтверджують та не спростовують тих обставин, встановлених ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 11 липня 2022 року, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного суду від 07 листопада 2022 року, що первісний кредитор (АКІБ «УкрСиббанк») пропустив строк пред`явлення виконавчого листа ще до переходу права вимоги до ТОВ «ФК «Фінактив», у зв`язку з чим ОСОБА_1 як новий кредитор втратила право на пред`явлення виконавчого листа до виконання. Тому відсутні підстави збереження арештів, накладених в межах виконавчого провадження № НОМЕР_5 постановами державних виконавців Другого Приморського ВДВС Одеського МУЮ від 06 травня 2009 року № 308435, від 19 січня 2011 року № 23917460, від 21 лютого 2012 року № 31327939 на нерухоме майно ТзОВ «Сігма Транс» та постановами від 23 червня 2009 року, від 22 травня 2012 року, від 21 лютого 2013 року, від 03 березня 2015 року - на грошові кошти ТзОВ «Сігма Транс», розміщені на його рахунках в АБ «Південний», ПАТ КБ «Приватбанк», ПАТ «АКБ «Траст-Капітал».

За таких обставин доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, є неспроможними.

Так само аргументи касаційної скарги про те, що рішенням Господарського суду Одеської області від 07 грудня 2015 року у справі № 916/45870/14 визнано недійсним рішення загальних зборів ТзОВ «Сігма Транс», зокрема в частині призначення на посаду директора ОСОБА_4 , а протоколом № 01/22 позачергових загальних зборів учасників ТзОВ «Сігма Транс» від 16 травня 2022 року зафіксовано рішення учасників про припинення повноважень директора ТзОВ «Сігма Транс» та обрання директора ТзОВ «Сігма Транс», тому до 16 травня 2022 року від імені ТзОВ «Сігма Транс» документи підписувалися неуповноваженою особою - ОСОБА_4 , не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, не впливають на правильність оскаржуваних судових рішень та не можуть бути підставою для їх скасування.

З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені судами обставини справи, посилання заявника в касаційній скарзі на правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, від 08 вересня 2021 року у справі № 9901/315/20, від 23 листопада 2021 року у справі № 175/1571/15, в постановах Верховного Суду від 25 червня 2020 року у справі № 924/233/18, від 30 червня 2021 року у справі № 910/3140/19, є безпідставним, оскільки висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах, а відповідні аргументи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди із встановленими обставинами справи та необхідності переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Таким чином, заявлені в касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судових рішень, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389, пунктом 6 частини першої, пунктом 4 частини третьої статті 411 ЦПК України, не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду справи.

З урахуванням того, що Верховний Суд встановив необґрунтованість заявлених в касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, доводи касаційної скарги про недослідження судами наявних в матеріалах справи доказів (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України), не заслуговують на увагу та не підлягають перевірці.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Щодо клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Шаркової Н. Р. про застосування до представника ОСОБА_1 - адвоката Ільїної Д. В. заходів процесуального примусу та постановлення окремої ухвали.

У грудні 2023 року представник ОСОБА_2 - адвокат Шаркова Н. Р. подала до Верховного Суду клопотанняпро застосування до представника ОСОБА_1 - адвоката Ільїної Д. В. заходів процесуального примусу та постановлення окремої ухвали , в якому просила постановити окрему ухвалу щодо адвоката Ільїної Д. В. та направити вказану окрему ухвалу Раді адвокатів Київської області.

Вказане клопотання мотивоване тим, що з метою введення Верховного Суду в оману, адвокат Ільїна Д. В. приховала від суду касаційної інстанції відповідь Одеського апеляційного суду на її власний адвокатський запит щодо дати вручення їй повного тексту копії постанови Одеського апеляційного суду від 23 травня 2023 року і надала до суду касаційної інстанції докази щодо дати отримання оскаржуваної постанови адвокатом Прокопішиною К. В., яка в цій справі в суді першої інстанції представляла інтереси протилежної сторони - ТзОВ «Сігма Транс».

Така поведінка представника ОСОБА_1 є зловживанням правом.

Клопотання не підлягає задоволенню з таких підстав.

Неприпустимість зловживання процесуальними правами є однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства (пункт 11 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 44 ЦПК України).

Статтею 420 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції у випадку і в порядку, встановлених статтею 262 цього Кодексу, може постановити окрему ухвалу.

Відповідно до частини другої статті 262 ЦПК України суд може постановити окрему ухвалу у випадку зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов`язків, неналежного виконання професійних обов`язків (в тому числі, якщо підписана адвокатом чи прокурором позовна заява містить суттєві недоліки) або іншого порушення законодавства адвокатом або прокурором.

Окрема ухвала суду є процесуальним засобом судового впливу та реагування на виявлені під час судового розгляду порушення законності, постановлення окремої ухвали спрямовано на усунення причини та умови, що цьому сприяли.

Відповідно до частини першої статті 143 ЦПК України заходами процесуального примусу є процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених цим Кодексом випадках з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених у суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов`язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства.

Частиною першою статті 144 ЦПК України визначено, що заходами процесуального примусу є: попередження; видалення із залу судового засідання; тимчасове вилучення доказів для дослідження судом; привід; штраф.

Наведені у клопотанні представника ОСОБА_2 - адвоката Шаркової Н. Р. доводи про те, що представник ОСОБА_1 - адвокат Ільїна Д. В. з метою введення Верховного Суду в оману надала недостовірну інформацію щодо дати отримання оскаржуваної постанови Одеського апеляційного суду від 23 травня 2023 року, оскільки насправді адвокат Ільїна Д. В. отримала текст цієї постанови 21 червня 2023 року, у зв`язку з чим пропустила строк на касаційне оскарження і поважних причин для поновлення цього строку у неї не було, не заслуговують на увагу, так як доводи представника ОСОБА_1 - адвоката Ільїної Д. В. щодо причин пропуску строку на касаційне оскарження були оцінені судом касаційної інстанції під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження і ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 грудня 2023 року було задоволено клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Ільїної Д. В. про поновлення строку на касаційне оскарження, поновлено представнику ОСОБА_1 - адвокату Ільїній Д. В. строк на касаційне оскарження ухвали Київського районного суду міста Одеси від 20 жовтня 2022 року та постанови Одеського апеляційного суду від 23 травня 2023 року, а також відкрито касаційне провадження в цій справі.

З огляду на вищенаведені положення статті 389 ЦПК України представник ОСОБА_1 - адвокат Ільїна Д. В. мала право оскаржити у касаційному порядку ухвалу Київського районного суду міста Одеси від 20 жовтня 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 23 травня 2023 року, а під час перегляду цієї справи у суді касаційної інстанції Верховний Суд не встановив обставин, які свідчили б про зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов`язків, неналежного виконання професійних обов`язків або іншого порушення законодавства представником ОСОБА_1 - адвокатом Ільїною Д. В.

Крім того, чинним цивільним процесуальним законодавством не встановлено імперативного характеру застосування заходів процесуального примусу або постановлення окремої ухвали, оскільки вирішення цих питань є дискреційними повноваженнями суду і є його правом, а не обов`язком.

З урахуванням викладеного, Верховний Суд дійшов висновку, що клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Шаркової Н. Р. про застосування до представника ОСОБА_1 - адвоката Ільїної Д. В. заходів процесуального примусу та постановлення окремої ухвали не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити в задоволенні клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Шаркової Наталі Робертівни про застосування до представника ОСОБА_1 - адвоката Ільїної Дар`ї Валеріївни заходів процесуального примусу та постановлення окремої ухвали.

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Ільїної Дар`ї Валеріївни залишити без задоволення.

Ухвалу Київського районного суду міста Одеси від 20 жовтня 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 23 травня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович