Історія справи

Ухвала КАС ВП від 16.08.2021 року у справі №420/5428/20
Постанова від 24.04.2024 року у справі №420/5428/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 420/5428/20

адміністративне провадження № К/9901/27486/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

суддя-доповідач - Стародуб О.П.,

судді - Єзеров А.А., Кравчук В.М.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Держпраці в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17.02.2021 (суддя - Самойлюк Г.П.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23.06.2021 (судді - Шевчук О.А., Бойко А.В., Федусик А.Г.)

у справі за позовом Фізичної особи-підприємець ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці в Одеській області про визнання протиправною та скасування постанови.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці в Одеській області № ОД1388/1582/АВ/П/ТД-ФС від 23.01.2020 про накладення уповноваженими особами штрафу.

ВСТАНОВЛЕНІ СУДАМИ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Головним управлінням Держпраці в Одеській області відповідно до пп. 3 п. 5 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 823 від 21.08.2019 було здійснено позаплановий захід державного контролю за додержанням законодавства про працю у формі інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), номер запису державної реєстрації суб`єкта господарювання: 255600000001511941, дата державної реєстрації: 23.04.2019; основний вид діяльності: КВЕД 53.30 - обслуговування напоями (основний).

Предмет здійснення позапланового заходу - забезпечення застосування правових норм щодо використання праці, які передбачені розділами 1, 3 частини І акту інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 18.08.2017 № 1338, зокрема, з питань виявлення неоформлених трудових відносин.

Направлення на здійснення інспекційного відвідування № 15/01-29-4822 від 13.12.2019 вручено особисто під підпис позивачу 14.12.2019 о 00 год. 53 хв. у приміщенні закладу "ІНФОРМАЦІЯ_1".

За місцем здійснення господарської діяльності позивача, а саме, за адресою: АДРЕСА_1 у закладі "ІНФОРМАЦІЯ_1", посадовими особами Головного управління Держпраці в Одеській області зафіксовано 8 осіб (працівників), які надали пояснення щодо працевлаштування у закладі "ІНФОРМАЦІЯ_1".

У зв`язку з ненаданням документів, необхідних для проведення інспекційного відвідування, інспектором праці було складено акт про неможливість проведення інспекційного відвідування № ОД1388/1583/НП від 16.12.2019 та вимогу про надання документів № ОД1388/1582/ПД від 16.12.2019, з переліком документів, які необхідно надати до Головного управління в строк до 12 год 00 хв 20.12.2019 (а.с. 138-141).

Строк проведення інспекційного відвідування з урахуванням приписів п.18 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 823 від 21.09.2019, акту від 16.12.2019, зупинявся до 21.12.2019.

За результатами інспекційного відвідування складено акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю №ОД1388/1582/АВ від 21.12.2019, яким встановлено факт допуску працівників ( ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_11, ОСОБА_6 , ОСОБА_12) до роботи без укладання трудового договору та повідомлення до центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку встановленому постановою Кабінету Міністрів України № 413 від 17.06.2015, чим порушено вимоги ч.3 ст. 24 КЗпП України (а.с. 142-148).

26.12.2019 за вх.№ 19387/01-32 позивачем подано до Головного управління Держпраці в Одеській області заперечення до акту перевірки (а.с. 150-151).

10.01.2020 Головним управлінням Держпраці в Одеській області на адресу ФОП ОСОБА_1 рекомендованим листом надіслано повідомлення № 15/01-33-277 від 10.01.2020 (а.с.158).

Постановою Головного управління Держпраці в Одеській області № ОД1388/1582/АВ/П/ТД-ФС від 23.01.2020 на підставі абз. 2 ч.2 ст. 265 Кодексу законів про працю України накладено на ФОП ОСОБА_1 штраф у розмірі 625950 грн. за допуск до роботи без укладення трудового договору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_8 (а.с. 9-17).

Не погодившись із вказаною постановою відповідача, позивач звернувся до суду.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕНЬ СУДІВ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17.02.2021, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23.06.2021, позов задоволено.

Визнано протиправною та скасовано постанову Головного управління Держпраці в Одеській області про накладення штрафу уповноваженими особами № ОД1388/1582/АВ/П/ТД-ФС від 23.01.2020.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що виявлені у позивача фізичні особи виконували роботи на підставі цивільно-правових угод, відносини, які виникли між позивачем та фізичними особами, не відповідали ознакам трудових відносин, оскільки не носили систематичний та триваючий характер, особи не підпорядкувалися правилам внутрішнього трудового розпорядку, а їх метою був саме результат, а не власне праця працівника.

ДОВОДИ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА КАСАЦІЙНУ СКАРГУ ТА ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

В обґрунтування касаційної скарги відповідач покликається на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Зокрема, покликається на те, що судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові застосовано норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 820/1432/17.

Також покликається на те, що позивачем було надано до Головного управління Держпраці в Одеській області письмові пояснення щодо осіб, які виконували покладені на них обов`язки без долучення до матеріалів будь-яких документів, які підтверджують наявність чи то трудових, чи цивільно-правових відносин, натомість суб`єкт господарювання сам підтверджує у своїх поясненнях, що зазначені особи виконували разові роботи, а після чого були укладені трудові договори, що підтверджується повідомленнями про прийняття на роботу ОСОБА_2 дата формування - 16.12.2019, тобто, не до початку роботи працівника та в останній день інспекційного відвідування.

Також покликається на те, що у звіті про суми нарахованої заробітної плати застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, де зазначено кількість осіб, які виконували роботи (послуги) за договорами цивільно-правового характеру, датою формування у страхувальника є 20.01.2020.

Також покликається на те, що у договорах відсутні відомості того, який саме конкретний результат роботи повинні передати виконавці замовникові, не визначено переліку завдань роботи, її видів, кількісних і якісних характеристик.

Просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач не скористався правом на подачу відзиву на касаційну скаргу.

ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Відповідно до частини 2 статті 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Відповідно до частини 3 статті 24 КЗпП України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За змістом частини 1 статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Згідно пункту 6 частини 1 статті 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим при укладенні трудового договору з фізичною особою.

Цивільно-правовий договір - це угода між організацією (підприємством, установою тощо) і громадянином на виконання останнім певної роботи (договір підряду, договір доручення тощо), предметом якого є надання певного результату праці, але за цього виду договору не виникають трудові відносини, на які поширюється трудове законодавство.

Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у статті 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Так, вказаною нормою передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Частиною 1 статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно частини 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За змістом частини 1 статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Вирішуючи питання розмежування роботи за трудовим договором та цивільно-правовими угодами Верховний Суд у постановах від 06.03.2019 у справі №802/2066/16-а та від 09.06.2021 дійшов наступних висновків:

"Характерними ознаками трудових відносин є: систематична виплата заробітної плати за процес праці (а не її результат); підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку; виконання роботи за професією (посадою), визначеною Національним класифікатором України ДК 003:2010 "Класифікатор професій", затвердженим наказом Держспоживстандарту від 28.07.2010 №327; обов`язок роботодавця надати робоче місце; дотримання правил охорони праці на підприємстві, в установі, організації тощо.

Отже, основною ознакою, що відрізняє цивільно-правові відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Так, виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.

З аналізу наведених норм Верховний Суд зазначає, що основними ознаками трудового договору, є: праця юридично несамостійна, протікає в рамках певного підприємства, установи, організації (юридичної особи) або в окремого громадянина (фізичної особи); шляхом виконання в роботі вказівок і розпоряджень власника або уповноваженого ним органу; праця має гарантовану оплату; виконання роботи певного виду (трудової функції); трудовий договір, як правило, укладається на невизначений час; здійснення трудової діяльності відбувається, як правило, в складі трудового колективу; виконання протягом встановленого робочого часу певних норм праці; встановлення спеціальних умов матеріальної відповідальності; застосування заходів дисциплінарної відповідальності; забезпечення роботодавцем соціальних гарантій.

Відповідальність працівника за трудовим договором регулюється лише імперативними нормами (КЗпП України та інших актів трудового законодавства), що не можуть змінюватися сторонами у договорі, а відповідальність виконавця послуг у цивільно-правових відносинах визначається в договорі, а те, що ним не врегулюване - чинним законодавством України.

Зі співставлення трудового договору з цивільно-правовим договором, відмінним є те, що трудовим договором регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації діяльності залишається поза його межами, метою договору є отримання певного результату. Виконавець за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду."

Судами першої та апеляційної інстанцій під час дослідження договорів про надання послуг, які укладено між позивачем та ОСОБА_9 , ОСОБА_4 , ОСОБА_10 , ОСОБА_8 та актів виконаних робіт встановлено, що відносини, які виникли між позивачем та вказаними особами не відповідали ознакам трудових відносин, оскільки не носили систематичний та триваючий характер, такі особи не підпорядкувалися правилам внутрішнього трудового розпорядку, а їх метою був саме результат, а не власне праця працівника.

Також судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_3 була відвідувачем бару, а факт наявності у позивачки трудових відносин між нею та ОСОБА_3 не доведено.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем за результатами виконання вказаних договорів нараховано та сплачено єдиний соціальний внесок та утримано та сплачено податок на доходи фізичних осіб.

За таких обставин та враховуючи сформовану судову практику, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що відповідачем не доведено фактичного допуску позивачем працівників до роботи без оформлення трудових договорів та постановили рішення про задоволення позовних вимог.

Покликання відповідача в обґрунтування доводів касаційної скарги на те, що єдиний соціальний внесок сплачено позивачем 20.01.2020, а також на те, що цивільно правові угоди на працівників не були надані під час перевірки є безпідставним, оскільки не доводить наявність між позивачем та працівниками саме трудових відносин, а відтак, висновки судів попередніх інстанцій не спростовує.

Також безпідставним є покликання відповідача на те, що судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові застосовано норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 820/1432/17, оскільки на відміну від справи, яка розглядається, у справі № 820/1432/17 було встановлено що договори, укладені позивачем з фізичними особами мають ознаки трудового характеру.

В цілому доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій і зводяться до додаткової оцінки доказів, що в силу приписів статті 341 КАС України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

За правилами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Таким чином, оскільки при ухваленні судових рішень суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення судів - без змін.

Керуючись статтями 343 349 350 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління Держпраці в Одеській області залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17.02.2021 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23.06.2021 у справі № 420/5428/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

О.П. Стародуб

А.А. Єзеров

В.М. Кравчук