ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 164/1605/21

провадження № 61-2576св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Маневицький ліцей № 2 Маневицької селищної ради Волинської області, відділ освіти, молоді та спорту Маневицької селищної ради Волинської області, Маневицька селищна рада Волинської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Волинського апеляційного суду у складі колегії суддів: Осіпука В. В., Матвійчук Л. В., Федонюк С. Ю., від 23 січня 2024 року і виходив з наступного.

Основний зміст позовних вимог

1. У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Маневицького ліцею № 2 Маневицької селищної ради Волинської області, відділу освіти, молоді та спорту Маневицької селищної ради Волинської області, Маневицької селищної ради Волинської області про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середньомісячного заробітку.

2. Свої вимоги позивач мотивував тим, що він працює вчителем музичного мистецтва Маневицького ліцею № 2 Маневицької селищної ради Волинської області. 05 листопада 2021 року відповідачем-роботодавцем на підставі статті 46 Кодексу законів про працю України було видано наказ

№ 130-к/тр про відсторонення його від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати.

3. Відстороненню від роботи передували неодноразові усні попередження з боку адміністрації ліцею про необхідність вакцинування проти коронавірусної інфекції, які позивач вважав примусом та тиском зі сторони навчального закладу.

4. Вважаючи, що примусове проведення вакцинації проти гострої респіраторної хвороби, спричиненої короновірусом, суперечить чинному законодавству України, а відсторонення від роботи без збереження заробітної плати порушує його права на працю, ОСОБА_1 , уточнивши позовні вимоги, просив суд визнати незаконним та скасувати наказ № 130-к/тр від 05 листопада 2021 року, виданий директором Маневицького ліцею № 2 Маневицької селищної ради Волинської області про відсторонення його від роботи, поновити його у виконанні трудових обов?язків і допустити до роботи, а також стягнути з відповідачів середньомісячний заробіток за час відсторонення від роботи, а також понесені судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

5. Рішенням Маневицького районного суду Волинської області у складі судді Невара О. В. від 09 листопада 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

6. Визнано незаконним та скасовано наказ директора Маневицького ліцею № 2 Маневицької селищної ради Волинської області № 130-к/тр від 05 листопада 2021 року «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 ». Стягнуто з Маневицького ліцею № 2 Маневицької селищної ради Волинської області на користь ОСОБА_1 78 537, 60 грн середнього заробітку за час відсторонення від роботи та вимушеного прогулу

з 08 листопада 2021 року до 28 лютого 2022 року. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середньомісячного заробітку відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Рішення в частині стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць допущено до негайного виконання.

7. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відсторонення позивача від роботи проведено з порушенням норм чинного законодавства та трудових прав працівника. Відповідач не надав доказів на підтвердження того, що при відстороненні позивача від роботи у зв`язку з відсутністю у нього щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 було дотримано вимоги статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» в частині отримання письмового підтвердження лікаря про відмову від обов`язкового профілактичного щеплення чи акта, складеного в присутності свідків, а також вимог частини другої статті 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» щодо недопуску позивача до роботи саме на підставі подання відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби.

8. Районний суд виходив також з того, що застосування до позивача такого заходу як відсторонення від роботи не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми або можливості організації для позивача дистанційної роботи. Відповідачем не доведено жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивача від роботи. Тому таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самого

ОСОБА_1 . Відповідач не обґрунтовував необхідність відсторонення позивача тим, що він, працюючи на посаді учителя музичного мистецтва, створював загрози, які б вимагали вжиття такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, який позбавляв позивача заробітку.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

9. Постановою Волинського апеляційного суду від 23 січня 2024 року апеляційну скаргу Маневицького ліцею № 2 Маневицької селищної ради Волинської області задоволено. Рішення Маневицького районного суду Волинської області від 09 листопада 2023 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 скасовано, ухвалено у цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

10. Постанова апеляційного суду мотивована тим, щосуд першої інстанції дійшов передчасного висновку про часткове задоволення позовних вимог, оскільки ОСОБА_1 , який являється працівником освітнього навчального закладу і підлягає обов`язковій вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, будучи повідомленим про це, до встановленої роботодавцем дати не надав останньому документ, який підтверджує його вакцинацію проти вказаного гострого респіраторного захворювання або довідку медичного закладу про медичні протипоказання до проведення профілактичного щеплення, а тому дії адміністрації відповідача при відстороненні від роботи позивача без збереження заробітної плати є цілком виправданими і правомірними. Відсторонення позивача від роботи ґрунтується на вимогах чинного законодавства, здійснено у спосіб, передбачений законом та за існування правових та фактичних на це підстав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

11. 19 лютого 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Волинського апеляційного суду від 23 січня 2024 року та залишити в силі рішення Маневицького районного суду Волинської області від 09 листопада 2023 року.

12. Підставами касаційного оскарження вказаної постанови апеляційного суду заявник зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, посилаючись на те,

що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 755/6458/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того вказує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», з урахуванням календаря профілактичних щеплень в Україні (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України), а також зазначає, що апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази та не надав їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України)..

13. У касаційній скарзі заявниквказує, що станом на 05 листопада 2021 року у відповідача не існувало законних підстав для видачі наказу про відсторонення його від роботи, оскільки вказані у наказі підзаконні нормативно-правові акти станом на дату прийняття оспорюваного наказу, ще не набрали законної сили. Станом на 05 листопада 2021 року законодавством не було визначено обов`язку працівника освіти вакцинуватися проти гострої респіраторної хвороби СОVID-19, а тому відсутні підстави стверджувати, що на час прийняття оспорюваного наказу він відмовився або ухилявся від проведення такого щеплення, у зв`язку із чим підлягав відстороненню від роботи.

14. Заявник стверджує, що фактично обов`язковість профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 для певних професій, виробництв та організацій не визначена, а затверджено лише перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням. Відповідно до положень частини першої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначено, що лише профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

15. Позивач звертає увагу на те, що його відсторонення від роботи було здійснено роботодавцем без одержання подання відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби про недопущення його до роботи. Відсторонення від роботи було здійснено всупереч Конституції України, яка гарантує його право на працю, на заробіток, а також на достатній рівень життя. Також при прийнятті оспореного наказу не були дотримані приписи КЗпП України.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

16. Ухвалою Верховного Суду від 27 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 164/1605/21.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

17. У поданому відзиві на касаційну скаргу Маневицький ліцей № 2 Маневицької селищної ради Волинської області посилається на те, що доводи касаційної скарги не спростовують правильних висновків апеляційного суду про відмову у задоволенні позовних вимог. Твердження позивача щодо відсутності висновків Верховного Суд у подібних правовідносинах не відповідають дійсності. Позивачем не доведено, що під час його відсторонення від роботи керівником освітнього закладу було порушено процедуру відсторонення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

18. Згідно з копією трудової книжки НОМЕР_1 , ОСОБА_1 працює вчителем музичного мистецтва у Маневицькому ліцеї № 2 Маневицької селищної ради Волинської області.

19. 01 листопада 2021 року адміністрацією роботодавця ОСОБА_1 був письмово повідомлений, про те, що з 08 листопада 2021 року на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, щеплення від COVID-19 є обов`язковим для працівників закладів освіти, і запропоновано до 05 листопада 2021 року надати документ, який підтверджує наявність профілактичного щеплення від COVID-19, або довідку про абсолютні протипоказання щодо проведення профілактичних щеплень, роз`яснено наслідки непроведення профілактичних щеплень.

20. 01 листопада 2021 року позивач ОСОБА_1 подав до адміністрації закладу освіти заяву про відмову від проведення щеплень від

COVID-19.

21. Наказом директора навчального закладу від 05 листопада 2021 року

№ 130-к/тр ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати.

22. Із вказаним наказом ОСОБА_1 був ознайомлений 05 листопада

2021 року, що підтверджується його особистим підписом.

Позиція Верховного Суду

23. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга до задоволення не підлягає.

24. Згідно з положеннями пункту 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

25. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

26. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

27. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

28. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Щодо відсторонення від роботи працівника, який не пройшов обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19, на підставі закону

29. Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

30. У Рішенні від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 у справі

№ 1-14/2020(230/20) за конституційним поданням Верховного Суду Велика Палата Конституційного Суду України зазначила, що обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України, як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1 3 6 8 19 64 Конституції України.

31. Частиною першою статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

32. Згідно з пунктами «б», «г» статті 10 Закону України «Основи законодавства про охорону здоров`я України» (далі - Закон № 2801-XII) громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

33. Частиною шостою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» (далі - Закон № 1645-ІІІ) передбачено, що повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення; якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.

34. За статтею 1 Закону № 1645-ІІІ визнано, що протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.

35. Частиною першою статті 12 Закону № 1645-ІІІ передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

36. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я

(частина друга статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

37. У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя

статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

38. Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України (частина четверта статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

39. Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань (частина шоста

статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

40. Згідно з Положенням про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), МОЗ України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.

41. Накази МОЗ України, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 зазначеного Положення).

42. Наказом МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153, який набрав чинності 08 листопада 2021 року, затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). У первинній редакції до цього Переліку увійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

43. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 доповнено постанову Кабінету Міністрів України № 1236 новим пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;

- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

44. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу».

45. Отже відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявлених за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника (пункт 11 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).

Щодо пропорційності втручання у право позивачки на повагу до приватного життя, легітимну мету, що випливає зі змісту пункту 2 статті 8 Конвенції

46. Наказом МОЗ України від 25 лютого 2020 року № 521 внесено зміни до Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, затвердженого наказом

від 19 липня 1995 року № 133, доповнено розділ «Особливо небезпечні інфекційні хвороби» пунктом 39, де зазначено COVID-19.

47. 11 березня 2020 року у зв`язку з масштабами поширення коронавірусом SARS-CoV-2 ВООЗ офіційно визнала пандемію COVID-19.

48. Постановою від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» Кабінет Міністрів України у межах усієї території України встановив карантин на період із 12 березня до 03 квітня 2020 року, заборонивши: відвідування закладів освіти її здобувачами; проведення всіх масових заходів, у яких бере участь понад 200 осіб, крім заходів, необхідних для забезпечення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Спортивні заходи дозволялося проводити без участі глядачів (уболівальників).

49. Постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2020 року № 215 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня

2020 року № 211» назву і текст Постанови № 211 викладено в новій редакції.

У подальшому, з огляду на незадовільну ситуацію з поширюваністю коронавірусної інфекції, постановами Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392, від 22 липня 2020 року № 641, від 09 грудня 2020 року № 1236, від 17 лютого 2021 року № 104, від 21 квітня 2021 року № 405, від 16 квітня

2021 року № 611, від 11 серпня 2021 року № 855, від 22 вересня 2021 року № 981, від 15 грудня 2021 року № 1336, від 23 лютого 2022 року № 229, від 27 травня 2022 року № 630, від 19 серпня 2022 року № 928, від 23 грудня 2022 року № 1423 карантин неодноразово продовжувався (останнього разу - до 30 квітня

2023 року). Наведені постанови встановлювали низку карантинних заходів та обмежень, суворість яких визначалася з огляду на епідемічну ситуацію в державі та її окремих регіонах.

50. 24 грудня 2020 року МОЗ України видало наказ № 3018, яким затвердило «Дорожню карту з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію COVID-19 в Україні у 2021-2022 роках». Дорожня карта передбачала, що імунізація населення безпечною та ефективною вакциною проти коронавірусної хвороби COVID-19 є найважливішим компонентом стратегії Уряду України в подоланні гострої фази пандемії коронавірусної хвороби COVID-19. Загальною метою здійснення масової вакцинації населення стало припинення поширення коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні.

51. Поширення коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні зумовлювало нагальну потребу вжиття державою певних обмежувальних заходів, пов`язаних, зокрема, з втручанням у право на повагу до приватного життя для захисту здоров`я населення від хвороби, яка може становити серйозну небезпеку, а саме: для запобігання подальшому її поширенню, попередження важких ускладнень у хворих на COVID-19, мінімізації серед них кількості летальних випадків. Така мета відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основпоположних свобод є легітимною. Встановивши обов`язковість щеплення проти COVID-19 для окремих категорій працівників як умову продовження виконання ними трудових обов`язків, держава намагалася досягнути цієї мети (пункт 13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).

52. Критерії оцінки пропорційності втручання у право на приватне життя Велика Палата Верховного Суду сформулювала у пункті 14.9 постанови

від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21. Зокрема, підлягають врахуванню такі обставини: кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих); форма організації праці (дистанційна/ надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим; умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

53. Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів.

54. Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 як педагогічний працівник закладу освіти, за характером своєї роботи, щоденно контактує з великою кількістю учнів та іншими працівниками закладу освіти, що на період введення карантину та встановлення обмежень для всіх його працівників, здійснював освітній процес в офлайн-режимі і не був переведений на дистанційне навчання. Ці обставини не заперечив представник позивача під час апеляційного розгляду справи.

55. Матеріали справи не містять доказів переведення закладу освіти на дистанційне навчання. Позивач не надав належних доказів на підтвердження того, що він зверталася до роботодавця з вимогою про переведення його на дистанційну роботу.

56. Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

57. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

58. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, перевіривши доводи сторін спору та подані ними докази, дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги не підлягають до задоволення, оскільки позивач підлягав обов`язковій вакцинації проти коронавірусної хвороби COVID-19, виходячи з того, що він працював вчителем музичного мистецтва у Маневицькому ліцеї № 2 Маневицької селищної ради Волинської області, виконував трудову функцію, пов`язану з необхідністю перебування на робочому місці й контактом з учнями, їхніми батьками, а також з іншими працівниками навчального закладу, не довів наявності протипоказань та застережень щодо проведення профілактичного щеплення.

59. Встановлено, що роботодавець повідомив позивача про необхідність щеплення від COVID-19. Водночас позивач не погодився на проведення щеплення від COVID-19, що підтверджується його запереченням до повідомлення про обов`язкове щеплення проти COVID-19 (а. с. 15-17), у зв`язку із чим роботодавцем було прийнято рішення про його відсторонення від виконання ним посадових обов'язків до усунення причин, що зумовили таке відсторонення.

60. Позивачем не надано роботодавцю медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації. Водночас саме працівник має надати роботодавцю документи, які підтверджуватимуть проходження вакцинації проти COVID-19, або надати медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

61. Подібні висновки висловлено у постанові Верховного Суду від 14 червня 2023 року у справі № 943/2356/21 (провадження №61-1531св23).

62. За характером виконуваних обов`язків вчителя музичного мистецтва, які пов`язані з контактами з учнями, їхніми батьками, працівниками закладу освіти, позивач підлягав обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, але після попередження про необхідність такого щеплення відмовився від проходження вакцинації та не надав довідку медичного закладу про медичні протипоказання до проведення цього профілактичного щеплення, отже відповідач (роботодавець) обґрунтовано, з дотриманням чинного законодавства з метою забезпечення безпечного освітнього середовища, відсторонив його від роботи до проведення щеплення.

63. Виходячи зі змісту вказаних норм законодавства, легітимних цілей, а також характеру виконуваної позивачем роботи, що обумовлює необхідність у контактуванні з учнями закладу освіти, іншими працівниками, що мало вплив на безпечне освітнє середовище й підвищувало ризик інфікування коронавірусом та/або сприяння його подальшому поширенню, Маневицьким ліцеєм № 2 Маневицької селищної ради Волинської області було правомірно ухвалено рішення про відсторонення позивача від роботи.

64. Необхідно зазначити, що право позивача на працю було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки позивач ухилився від обов`язкового щеплення.

65. У спорі, що розглядається, індивідуальне право (інтерес) відмовитись від щеплення при збереженні обсягу права на працю протиставляється загальному праву (інтересу) інших учасників освітнього процесу (учні, батьки учнів, педагогічні та інші працівники закладу освіти), які провели щеплення з метою забезпечення загального блага у вигляді права на охорону здоров`я, безпечних умов навчання, виховання учнів, що, крім іншого, гарантується статтями 3, 27 та 49 Конституції України, статтею 21 Закону України «Про повну загальну середню освіту».

66. З огляду на викладене, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновком апеляційного суду, що за встановлених у цій справі обставин роботодавець правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення ОСОБА_1 від роботи з 08 листопада 2021 року.

67. Враховуючи, що за позивачем на період відсторонення зберіглося робоче місце, трудовий договір не припинений, Верховний Суд не встановив порушення права позивача на працю, гарантованого статтею 43 Конституції України.

68. У цій справі позивачем не доведено обставин, які б давали підстави для висновку, що його тимчасове відсторонення від роботи становило непропорційне втручання у його приватне життя.

69. Оскільки заявлені позивачем підстави для скасування наказу про відсторонення від роботи не знайшли свого підтвердження, відсутні і правові підстави для задоволення вимог позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час відсторонення від роботи, про що було вказано апеляційним судом.

70. Викладені вище висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 01 березня 2023 рокуу справі № 697/2349/21 (провадження № 61-6083св22), від 01 березня 2023 року у справі № 751/8696/21 (провадження № 61-7240св22), від 15 березня 2023 року у справі № 697/2359/21 (провадження № 61-5525св22), від 29 березня 2023 року у справі № 682/2645/21 (провадження № 61-4736св22), від 12 квітня 2023 року у справі № 621/4155/21 (провадження № 61-1505св23), від 12 квітня 2023 року у справі № 206/26/22 (провадження № 61-8378св22), від 19 квітня 2023 року у справі № 950/2795/21 (провадження № 61-11703св22), від 26 квітня 2023 року у справі № 203/268/22 (провадження № 61-1662св23), від 09 серпня 2023 року у справі № 203/965/22 (провадження № 61-6389св23), від 15 серпня 2023 року у справі № 203/216/22 (провадження № 61-5752св23), від 06 вересня 2023 року у справі № 317/4188/21 (провадження № 61-6560св23), від 13 вересня 2023 року у справі № 133/51/22 (провадження № 61-9650св23), від 04 жовтня 2023 року у справі № 565/25/22 (провадження № 61-9880св23), від 25 жовтня 2023 року у справі № 211/8418/21 (провадження № 61-6267св23), від 08 листопада 2023 року у справі

№ 565/279/22 (провадження № 61-13514св23), 22 грудня 2023 року у справі

№ 348/149/22 (провадження № 61-16254св23).

71. Враховуючи висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі

№ 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22), Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду, що відсторонення позивача відбулося правомірно, у порядку, передбаченому законом, оскільки характер виконуваної позивачем роботи передбачає соціальні контакти на робочому місці, а відсутність вакцинації у позивача проти COVID-19 підвищувала ризик захворюваності оточуючих небезпечною для життя і здоров`я хворобою.

72. Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що постанова суду апеляційної інстанції прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального чи порушенням норм процесуального права.

73. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

74. Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскарженого судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Постанову Волинського апеляційного суду від 23 січня 2024 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Є. В. Синельников

О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара