Звільнення особи від кримінальної відповідальності є обов’язком суду у разі настання обставин, передбачених ч. 1 ст. 49 КК України (ККС/ВС у справі № 192/3301/16-к від 25.02.2021)

Фабула судового акту: У цій справі особу було засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України (порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами).

Так, чоловік кермуючи автомобілем наніс пішоходу тяжкі тілесні ушкодження, при цьому потерпіла особа від отриманих ушкоджень померла.

У справі було подано касаційну скаргу, де зазначено, що засудженого дарма звільнено від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності притягнення особи до відповідальності.

ВС зазначив, що системне тлумачення норм кримінального та процесуального закону свідчить про те, що до особи можуть бути застосовані положення ст. 49 КК України у випадках, передбачених цією статтею та за наявності клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності. При цьому таке клопотання подається стороною кримінального провадження, а не виключно підозрюваним, обвинуваченим або засудженим. Разом з тим кримінальний процесуальний кодекс вказує на обов`язковість згоди обвинуваченого на звільнення його саме від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минуло десять років - у разі вчинення тяжкого злочину.

За змістом зазначеної норми звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності застосовується за таких умов: 1) вчинення особою злочину; 2) з дня вчинення злочину до набрання вироком законної сили минули визначені ч. 1 ст. 49 КК України строки давності; 3) особа не ухилялася від досудового слідства або суду; 4) особа до закінчення зазначених у ч. 1 ст. 49 КК України строків не вчинила нового злочину середньої тяжкості, тяжкого чи особливо тяжкого злочину.

Аналізуйте судовий акт: ВС/ККС: Направлення обвинувального акту до суду поза межами строків досудового розслідування тягне за собою закриття кримінального провадження (ВС/ККС у справі № 752/3218/20 від 01.07.2021)

Невиконання судового акта – це бездіяльність особи, яка зобов`язана і має реальну можливість виконати судовий акт (ВС/ККС у справі № 664/2551/18 від 13.07.2021).

ВС/ККС: Добровільно видані предмети можуть бути оглянуті і без понятих (ВС/ККС у справі № 760/23459/17 від 16.09.2020)

Постанова

Іменем України

25 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 192/3301/16-к

провадження № 51-3094 км 20

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Маринича В.К.,

суддів Короля В.В., Макаровець А.М.,

за участю:

секретаря судового засідання Андрієнко М.В.,

прокурора Матолич М.Р.,

захисника Марголіна В.Г.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги потерпілої ОСОБА_1 та її представника Тарасевича С.В. на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 22 квітня 2020 року у кримінальному провадженні № 12013040000000171 від 05 квітня 2013 року за обвинуваченням

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки та мешканки АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 лютого 2020 року ОСОБА_2 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі на строк 6 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Цивільні позови потерпілих ОСОБА_1 та ОСОБА_3 до засудженої ОСОБА_2 задоволено.

Ухвалено стягнути із засудженої ОСОБА_2 на користь потерпілої ОСОБА_1 2 500 000 грн та на користь потерпілого ОСОБА_3 2 500 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Згідно з вироком ОСОБА_2 визнано винуватою у тому, що вона 18 жовтня 2009 року приблизно о 03:00, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, керуючи технічно справним автомобілем марки «ВАЗ 2101», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухалась по вул. Кощеєва в с. Військовому Солонянського району Дніпропетровської області, та маючи об`єктивну можливість встановити пішохода, який рухався по проїзній частині у попутному з нею напрямку, однак різко перемістився у напрямку смуги руху автомобіля, не вжила заходів для зменшення швидкості аж до повної зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду пішохода, та змінивши напрямок руху керованого нею транспортного засобу, допустила зіткнення з автомобілем марки «Фольксваген Транспортер» державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , який стояв за межами проїзної частини дороги. В момент зіткнення біля задньої частини автомобіля «Фольксваген Транспортер» перебували громадяни ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , яким внаслідок інерційного пересування відносно своєї осі вказаного транспортного засобу були спричинені тяжкі тілесні ушкодження, при цьому потерпіла ОСОБА_4 від отриманих ушкоджень померла.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 22 квітня 2020 року клопотання захисника Марголіна В.Г. про застосування до обвинуваченої ОСОБА_2 положень ст. 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності задоволено. Вирок місцевого суду скасовано, обвинувачену ОСОБА_2 на підставі п. 4 ч. 1 ст. 49 КК України звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України закрито.

Вимоги, викладені у касаційних скаргах, та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У своїй касаційній скарзі потерпіла ОСОБА_1 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий судовий розгляд в суді апеляційної інстанції. При цьому вказує, що в матеріалах кримінального провадження відсутня згода та клопотання засудженої про застосування до неї положень ст. 49 КК України, а тому апеляційний суд, застосувавши до ОСОБА_2 вказану норму, порушив вимоги кримінального процесуального закону, та, як наслідок, прийняв незаконне та необґрунтоване рішення.

Крім того, потерпіла зазначає, що апеляційний суд, скасовуючи рішення місцевого суду, не вирішив питання цивільного позову, чим порушив її право на відшкодування моральної шкоди.

Також потерпіла звертає увагу Суду на те, що досудове розслідування та судовий розгляд цього кримінального провадження тривали понад 10 років, що, на її переконання, є грубим порушенням розумних строків.

Одночасно представник потерпілої ОСОБА_1 - адвокат Тарасевич С.В. у своїй касаційній скарзі також, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий судовий розгляд в суді апеляційної інстанції. При цьому вказує, що апеляційний суд безпідставно застосував до ОСОБА_2 положення ст. 49 КК України, оскільки ні захисником, ні засудженою не було заявлено жодного клопотання про застосування положень зазначеної норми кримінального закону. Також представник наголошує на тому, що рішення суду апеляційної інстанції про звільнення ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності та, як наслідок, закриття кримінального провадження, суперечить висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 09 червня 2020 року (кримінальне провадження № 199/697/18).

Позиції інших учасників судового провадження

На зазначені касаційні скарги від захисника Марголіна В.Г. в інтересах засудженої ОСОБА_2 надійшли заперечення, в яких він просить ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 22 квітня 2020 року залишити без зміни, а касаційні скарги потерпілої та її представника - без задоволення.

У судовому засіданні прокурор Матолич М.Р. та захисник Марголін В.Г. заперечували щодо задоволення касаційних скарг, просили рішення апеляційного суду залишити без зміни, а касаційні скарги - без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені у касаційних скаргах доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги потерпілої та її представника не підлягають задоволенню з таких підстав.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 438 КПКУкраїни одними з підстав для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. При вирішенні питання про наявність зазначених у пунктах 1, 2 ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-413 КПК України.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 та кваліфікація її дій за ч. 2 ст. 286 КК України у касаційних скаргах не оспорюються, а тому в касаційному порядку не перевіряються.

Доводи потерпілої та її представника в частині безпідставного застосування апеляційним судом до засудженої положень ст. 49 КК України є необґрунтованими та безпідставними.

Так, у своїх касаційних скаргах потерпіла ОСОБА_1 та її представник Тарасевич С.В. вказують на те, що стороною захисту не було подано до суду клопотання про звільнення засудженої від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, а тому апеляційний суд безпідставно та незаконно застосував до засудженої вищевказану норму кримінального закону.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минуло десять років - у разі вчинення тяжкого злочину.

За змістом зазначеної норми звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності застосовується за таких умов: 1) вчинення особою злочину; 2) з дня вчинення злочину до набрання вироком законної сили минули визначені ч. 1 ст. 49 КК України строки давності; 3) особа не ухилялася від досудового слідства або суду; 4) особа до закінчення зазначених у ч. 1 ст. 49 КК України строків не вчинила нового злочину середньої тяжкості, тяжкого чи особливо тяжкого злочину.

Звільнення особи від кримінальної відповідальності є обов`язком суду у разі настання обставин, передбачених ч. 1 ст. 49 КК України та за наявності згоди підозрюваного, обвинуваченого, засудженого на звільнення на підставі спливу строків давності.

Відповідно до приписів п. 1 ч. 2 ст. 284, ч. 3 ст. 285, ч. 4 ст. 286, ч. 3 ст. 288 КПК України якщо під час здійснення судового провадження за обвинувальним актом сторона кримінального провадження звертається до суду з клопотанням про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, суд має невідкладно розглянути таке клопотання та, у випадку встановлення передбачених у ст. 49 КК України підстав і відсутності заперечень з боку обвинуваченого, закрити кримінальне провадження, звільнивши особу від кримінальної відповідальності. Відповідне рішення судом приймається у формі ухвали.

Отже системне тлумачення норм кримінального та процесуального закону свідчить про те, що до особи можуть бути застосовані положення ст. 49 КК України у випадках, передбачених цією статтею та за наявності клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності. При цьому таке клопотання подається стороною кримінального провадження, а не виключно підозрюваним, обвинуваченим або засудженим. Разом з тим кримінальний процесуальний кодекс вказує на обов`язковість згоди обвинуваченого на звільнення його саме від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України.

Ураховуючи вищевказане колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_2 вчинила злочин, передбачений ч. 2 ст. 286 КК України, та який відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких.

При цьому станом на час ухвалення вироку місцевого суду з моменту вчинення ОСОБА_2 інкримінованого їй злочину, минуло більше 10 років, тобто закінчився строк давності, про що захисник Кириченко О.П. зазначав у своїй промові під час судових дебатів (т. 6 арк. провадж. 230-232). При цьому місцевий суд відмовив стороні захисту у застосуванні до обвинуваченої положень ст. 49 КК України.

Не погоджуючись з такими висновками суду першої інстанції, захисник Марголін В.Г. подав апеляційну скаргу, в якій з-поміж іншого вказував на необхідність звільнення обвинуваченої ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності. При цьому в ході апеляційного розгляду захисник також просив застосувати до обвинуваченої положення п. 4 ч. 1 ст. 49 КК України та закрити кримінальне провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України. Даний факт підтверджується технічним записом судового засідання від 22 квітня 2020 року (т. 7 арк. провадж. 70).

Дотримуючись вимог, передбачених статтями 284 - 286 КПК України, апеляційний суд розглянув вищезазначене клопотання захисника таобґрунтовано звільнив обвинувачену ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності й закрив кримінальне провадження у зв`язку із закінченням строків давності. При цьому судом було враховано думку самої обвинуваченої, яка підтримала клопотання свого захисника про звільнення її саме від кримінальної відповідальності та просила застосувати до неї положення ст. 49 КК України.

За таких обставин колегія суддів не погоджується з позицією потерпілої ОСОБА_1 та її представника Тарасевича С.В. щодо незаконності ухвали апеляційного суду про звільнення обвинуваченої ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності і закриття кримінального провадження у зв`язку із закінченням строків давності, а тому не вбачає підстав для задоволення касаційних скарг у цій частині.

Посилання представника потерпілої на висновок Верховного Суду, зроблений у постанові від 09 червня 2020 року (кримінальне провадження № 199/697/18), як на додатковий аргумент безпідставності застосування до ОСОБА_2 положень ст. 49 КК України колегія суддів не бере до уваги, оскільки у вказаній постанові Верховний Суд дійшов висновку про неможливість застосування до засудженого положень ст. 49 КК України у зв`язку з тим, що сторонами кримінального провадження не було подано відповідного клопотання, однак у даному конкретному випадку таке клопотання було заявлено захисником та погоджено обвинуваченою.

Доводи касаційної скарги потерпілої ОСОБА_1 про порушення апеляційним судом порядку розгляду цивільного позову, на переконання Суду, є необґрунтованими.

Відповідно до ст. 129 КПК України суд наділений правом вирішення цивільного позову у кримінальному провадженні лише при ухваленні вироку або постановленні ухвали про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру. Тому, у випадку звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України та закриття кримінального провадження, цивільний позов у кримінальному провадженні не підлягає вирішенню по суті, а вимоги потерпілого можуть бути вирішені в порядку цивільного судочинства, оскільки закриття справи на підставах, зазначених у п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України, не звільняє особу від обов`язку відшкодувати заподіяну її діями шкоду.

З урахуванням того, що провадження щодо ОСОБА_2 закрито на нереабілітуючих підставах, потерпіла має право звернутися до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди в порядку цивільного судочинства. Таке право роз`яснено потерпілій і в мотивувальній частині ухвали апеляційного суду.

Аналогічні висновки щодо подібного правозастосування викладені в постановах Верховного Суду від 15 січня 2019 року у справі № 185/442/16-к, 15 травня 2019 року у справі № 617/609/15-к та 19 листопада 2019 року у справі № 345/2618/16-к.

Разом з тим, апеляційний суд, скасовуючи вирок місцевого суду у повному обсязі, у резолютивній частині свого рішення не повинен був зазначати про вирішення цивільного позову.

За таких обставин колегія суддів не вбачає підстав, які б свідчили про порушення апеляційним судом права потерпілої на відшкодування моральної шкоди.

Крім того, під час перевірки матеріалів кримінального провадження у касаційному порядку, з боку місцевого суду не встановлено порушень розумних строків розгляду справи за визначеними ст. 28 КПК критеріями, як про це йдеться в касаційній скарзі потерпілої.

Інші доводи, викладені у касаційних скаргах потерпілої та її представника, не містять посилань на порушення апеляційним судом під час розгляду провадження норм кримінального процесуального закону, які би ставили під сумнів обґрунтованість прийнятого рішення.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, а істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено,колегія суддів вважає за необхідне касаційні скарги потерпілої та її представника залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду - без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Касаційні скарги потерпілої ОСОБА_1 та її представника Тарасевича Сергія Валерійовича залишити без задоволення, а ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 22 квітня 2020 року щодо ОСОБА_2 - без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

В.К. Маринич В.В. Король А.М. Макаровець