Зупинити виконавче провадження при повторному перегляді рішення - прерогатива державного виконавця (ВС/КЦС у справі № 466/5766/13-ц від 20.01.2021 р.).

Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube

Фабула судового акту: Як відомо, рішення судів є обов’язковими і держава забезпечує та гарантує їх реалізацію.

Суд не лише виносить рішення по справі, а й здійснює судовий контроль над його виконанням. Цьому питанню присвячений цілий розділ у ЦПКУ.

Зокрема, контроль вчиняється шляхом розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця.

Так, рішенням суду з відповідача стягнуто заборгованість на користь позивача. Після того, як рішення вступило в законну силу, судом було видано відповідний виконавчий лист.

Звичайно, позивач одразу ж ініціював відкриття виконавчого провадження, щодо стягнення суми заборгованості.

Однак, після закінчення строку на апеляційне оскарження та відкриття виконавчого провадження, третьою особою, що не приймала участі у справі було подано апеляційну скаргу на рішення суду.

Дізнавшись про розпочатий процес оскарження, боржник звернувся до державного виконавця із заявою про зупинення виконавчого провадження на підставі ст. 38 Закону України «Про виконавче провадження», проте державний виконавець йому відмовив.

Не погоджуючись із рішенням державного виконавця, боржник звернувся до суду та просив визнати незаконними бездіяльність та рішення приватного виконавця про відмову у зупиненні виконавчого провадження.

Суд першої інстанції скаргу боржника задовольнив, а апеляційний суд з цим рішенням не погодився і у задоволенні скарги відмовив.

В обґрунтуванні своєї позиції, суд апеляційної інстанції проаналізував та співставив ст. 38 Закону України «Про виконавче провадження», ст. 370 ЦПКУ і дійшов до висновку:

- ст.38 Закону регулює порядок зупинення виконавчого провадження у випадку подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ще не було предметом перегляду апеляційним судом

- ст. 370 ЦПКУ передбачає можливість зупинення дії рішення суду першої інстанції у разі подання апеляційної скарги після закінчення апеляційного перегляду справи.

Таким чином, оскільки апеляційним судом було поновлено строк на апеляційне оскарження рішення місцевого суду після закінчення апеляційного перегляду і не зупинено його дію, воно вважається таким, що набрало законної сили і є обов`язковим для виконання, а тому висновки суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення скарги є помилковими.

Після отримання двох різних рішень судів першої та апеляційної інстанцій, спірне питання потрапило на перегляд до ВС.

ВС розкритикував тлумачення ст. 38 Закону судом апеляційної інстанції та зазначив, що вказана стаття не містить застереження про те, що зупинення виконавчого провадження можливе лише у випадку подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ще не було предметом перегляду апеляційним судом. Тому, рішення суду першої інстанції в цій частині є законним.

Також, ВС коротко зазначив про те, що ст. 370 ЦПКУ не підлягає застосуванню у даному спорі, оскільки суд апеляційної інстанції може зупиняти дію судових рішень, які не підлягають примусовому виконанню, але не має повноважень вирішувати питання щодо зупинення виконання рішення суду першої інстанції, якщо останнє підлягає примусовому виконанню (як у справі, що розглядається), оскільки наведене відноситься до виключної компетенції виконавця на підставі частини першої статті 38 Закону України «Про виконавче провадження».

За результатами розгляду боржник ніби-то і отримав те, що бажав, але не на довго. Після перегляду за скаргою третьої особи, рішення про стягнення заборгованості все ж таки залишилось без змін.

Аналізуйте судове рішення: Державний виконавець повинен не лише направити боржнику копію постанови про відкриття виконавчого провадження, але й пересвідчитись у отримані боржником цього документу (ВС/КЦС № 554/13475/15-ц від 31.07.2019)

Відсутність у виконавчому листі ідентифікаційного номера боржника не є підставою для відмови державним виконавцем у відкритті виконавчого провадження( ВСУ у справі № 6-62цс14)

Винесення виконавцем постанови про накладення штрафу за невиконання рішення суду, та направлення подання про притягнення до кримінальної відповідальності не можуть бути підставою для закінчення виконавчого провадження (№ 520/17779/14-ц, 16.01.18)

Для уникнення виконавчого збору слід оскаржувати постанову про стягнення САМЕ виконавчого збору, а не постанову про відкриття виконавчого провадження (ВС /КАС у справі справа № 360/4369/19 від 26 серпня 2020 р.)

Постанова

Іменем України

20 січня 2021 року

м. Київ

справа № 466/5766/13-ц

провадження № 61-13912св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

заявник (боржник) - ОСОБА_1 ,

суб`єкт оскарження - приватний виконавець виконавчого округу Київської області Ніколаєв Сергій Вікторович,

заінтересовано особа (стягувач) - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 17 серпня 2020 року у складі колегії суддів: Ясеновенко Л. В., Мелінишин Г. П., Томин О. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст вимог

Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області у складі судді Беркещук Б. Б. від 23 лютого 2016 року було задоволено позов ОСОБА_3 , правонаступником якого є ОСОБА_2 , до ОСОБА_1 про стягнення боргу.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики від 10 серпня 2010 року у розмірі 3 437 440 грн 43 коп.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Коломийським міськрайонним судом на виконання вищевказаного рішення було видано виконавчий лист № 466/5766/13-ц від 01 серпня 2016 року.

На підставі вищевказаного виконавчого листа приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Ніколаєвим С. В. було відкрито виконавче провадження № 59795188.

Як стало відомо у лютому 2020 року ОСОБА_4 як особа, яка не брала участь у справі, звернувся до Івано-Франківського апеляційного суду із апеляційною скаргою на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 23 лютого 2016 року.

Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року ОСОБА_4 поновлено строк на апеляційне оскарження рішення Коломийського міськрайонного суду від 23 лютого 2016 року та відкрито апеляційне провадження.

Заявником було надіслано на адресу приватного виконавця Ніколаєва С. В. клопотання про зупинення виконавчого провадження.

У березні 2020 року було отримано повідомлення приватного виконавця Ніколаєва С. В. від 16 березня 2020 року № 263, яким останній проінформував про відсутність правових підстав для зупинення виконавчого провадження № 59795188.

Вважаючи дії приватного виконавця виконавчого округу Київської області Ніколаєва С. В. неправомірними заявник звернувся просив суд: визнати незаконними бездіяльність та рішення приватного виконавця Ніколаєва С. В. про відмову у зупиненні виконавчого провадження № 59795188 щодо примусового виконання виконавчого листа № 466/5766/13-ц, виданого 01 серпня 2016 року Коломийським міськрайонним судом Івано-Франківської області; зобов`язати приватного виконавця Ніколаєва С. В. зупинити виконавче провадження № 59795188 з примусового виконання виконавчого листа № 466/5766/13-ц, виданого 01 серпня 2016 року Коломийським міськрайонним судом Івано-Франківської області, на підставі статті 38 Закону України «Про виконавче провадження».

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Ухвалою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області у складі судді П`ятковського В. І. від 23 квітня 2020 року скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Визнано незаконною бездіяльність та рішення приватного виконавця Ніколаєва С. В. про відмову у зупиненні виконавчого провадження № 59795188 з примусового виконання виконавчого листа № 466/5766/13-ц, виданого 01 серпня 2016 року Коломийським міськрайонним судом Івано-Франківської області.

Зобов`язано приватного виконавця Ніколаєва С. В. зупинити виконавче провадження № 59795188 з примусового виконання виконавчого листа № 466/5766/13-ц, виданого 01 серпня 2016 року Коломийським міськрайонним судом Івано-Франківської області на підставі статті 38 Закону України «Про виконавче провадження».

Судове рішення місцевого суду мотивовано тим, що приватний виконавець зобов`язаний був зупинити виконавче провадження після отримання ним судового рішення про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою на рішення, за яким видано виконавчий документ, відповідно до статті 38 Закону України «Про виконавче провадження.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 17 серпня 2020 року апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Київської області Ніколаєва С. В. задоволено.

Ухвалу Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 23 квітня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

У задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання щодо судових витрат.

Скасовуючи ухвалу місцевого суду та відмовляючи у задоволенні скарги, апеляційний суд виходив із того, що стаття 38 Закону України «Про виконавче провадження» регулює порядок зупинення виконавчого провадження у випадку подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ще не було предметом перегляду апеляційним судом, проте стаття 370 ЦПК України передбачає можливість зупинення дії рішення суду першої інстанції у разі подання апеляційної скарги після закінчення апеляційного перегляду справи. Таким чином, оскільки апеляційним судом було поновлено строк на апеляційне оскарження рішення місцевого суду після закінчення апеляційного перегляду і не зупинено його дію, воно вважається таким, що набрало законної сили і є обов`язковим для виконання, а тому висновки про наявність підстав для задоволення скарги є помилковими.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У вересні 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 17 серпня 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду від 23 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07 грудня 2020 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить судове рішення апеляційного суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким залишити в силі судове рішення місцевого суду.

Підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 зазначає відсутність правового висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 38 Закону України «Про виконавче провадження» у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Узагальнені доводи касаційної скарги зводяться до того, що після отримання приватним виконавцем ухвали апеляційного суду про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення місцевого суду, на підставі якого було видано виконавчий лист, такий зобов`язаний був зупинити виконавче провадження на підставі статті 38 Закону України «Про виконавче провадження».

Доводи осіб, які подали відзив на касаційні скарги

У листопаді 2020 року до Верховного Суду надійшли відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_1 від представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 та приватного виконавця виконавчого округу Київської області Ніколаєва С. В., у яких вказано, що судове рішення апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 23 лютого 2016 року, залишеним в силі ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 16 червня 2016 року, позов ОСОБА_3 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики від 10 серпня 2010 року у розмірі 3 437 440 грн 43 коп.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

На виконання рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 23 лютого 2016 року 01 серпня 2016 року видано виконавчий лист та приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Ніколаєвим С. В. відкрито виконавче провадження № 59795188.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 жовтня 2016 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 23 лютого 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 16 червня 2016 року відмовлено з підстав, передбачених пунктом 5 частини четвертої статті 328 ЦПК України 2004 року.

Не погоджуючись з рішенням місцевого суду, у грудні 2016 року товариство з обмеженою відповідальністю «Абу-Дабі» (далі - ТОВ «Абу-Дабі») звернулось до суду з апеляційною скаргою.

Ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 14 грудня 2016 року апеляційну скаргу ТОВ «Абу-Дабі» повернуто заявнику з підстав, передбачених статтями 292, 297 ЦПК України 2004 року.

Постановою Верховного Суду від 03 травня 2018 року касаційну скаргу ТОВ «Абу-Дабі» задоволено. Ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 14 грудня 2016 року скасовано, а справу передано до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 24 липня 2018 року залучено до участі в справі ОСОБА_2 як правонаступника позивача ОСОБА_3 у зв`язку зі смертю останнього.

Постановою апеляційного суду Івано-Франківської області від 24 липня 2018 року апеляційну скаргу ТОВ «Абу-Дабі» задоволено. Рішення Коломийського міськрайонного суду від 23 лютого 2016 року скасовано. Ухвалено у справі нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 12 червня 2019 року касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 задоволено.

Постанову апеляційного суду Івано-Франківської області від 24 липня 2018 року скасовано.

Рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 23 лютого 2016 року залишено в силі.

Ухвалою Коломийського міськрайонного суду від 14 лютого 2020 року відмовлено в задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - ОСОБА_6 про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.

Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року поновлено апелянту ОСОБА_4 як особі, яка не брала участі у справі, строк на апеляційне оскарження рішення Коломийського міськрайонного суду від 23 лютого 2016 року та відкрито виконавче провадження.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У статті 447 ЦПК України визначено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Звертаючись до суду із вказаною скаргою, ОСОБА_1 вказував, що, дізнавшись про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення суду, на підставі якого було видано виконавчий лист щодо стягнення з нього заборгованості, він звернувся до приватного виконавця із клопотанням про зупинення виконавчого провадження на підставі статті 38 Закону України «Про виконавче провадження», проте йому було відмовлено.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи ухвалу місцевого суду в апеляційному порядку, виходив із того, що положення статті 38 Закону України «Про виконавче провадження» регулюють порядок зупинення виконавчого провадження у випадку подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ще не було предметом перегляду апеляційним судом, натомість стаття 370 ЦПК України передбачає можливість зупинення дії рішення суду першої інстанції у разі подання апеляційної скарги після закінчення апеляційного розгляду справи.

Таким чином, врахувавши, що судом апеляційної інстанції було поновлено строк ОСОБА_4 на апеляційне оскарження рішення суду і не зупинено його дію, тобто що рішення місцевого суду набрало законної сили і є обов`язковим для виконання, апеляційний суд дійшов висновку, що місцевий суд помилкового задовольнив скаргу ОСОБА_1 .

Разом із тим, колегія суддів в повній мірі не може погодитись із висновком суду апеляційної інстанції.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Згідно з частинами першою, другою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки.

Відповідно до статті 38 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження зупиняється виконавцем у разі поновлення судом строку подання апеляційної скарги на рішення, за яким видано виконавчий документ, або прийняття такої апеляційної скарги до розгляду (крім виконавчих документів, що підлягають негайному виконанню).

Про зупинення виконавчого провадження виконавець виносить постанову не пізніше наступного робочого дня з дня отримання судового рішення.

Вказана норма містить імперативний припис, відповідно до якого виконавець зобов`язаний зупинити виконавче провадження за наявності підстав, передбачених в частині першій статті 38 Закону України «Про виконавче провадження». При цьому закон не пов`язує реалізацію вказаних повноважень з ухваленням відповідного судового рішення.

Крім того, з системного аналізу абзацу 2 частини восьмої статті 394, статті 436 ЦПК України вбачається, що на законодавчому рівні проводиться розмежування між зупиненням виконання оскаржуваного судового рішення, яке застосовується у випадку, якщо судове рішення підлягає примусовому виконанню, й зупинення дії судового рішення, якщо рішення не передбачає примусового виконання.

Відповідно до частини другої статті 370 ЦПК України у випадку відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, яка надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи, суд апеляційної інстанції може зупинити дію раніше прийнятого ним судового рішення та рішення суду першої інстанції, що оскаржується. З наведеної норми вбачається, що суд апеляційної інстанції може зупиняти дію судових рішень, які не підлягають примусовому виконанню, але не має повноважень вирішувати питання щодо зупинення виконання рішення суду першої інстанції, якщо останнє підлягає примусовому виконанню, оскільки наведене відноситься до виключної компетенції виконавця на підставі частини першої статті 38 Закону України «Про виконавче провадження».

Як вбачається з матеріалів справи, рішення Коломийського міськрайонного суду від 23 лютого 2016 року, яке було оскаржено ОСОБА_4 до суду апеляційної інстанції, є рішенням про присудження, тобто підлягає примусовому виконанню. У зв`язку з цим апеляційний суд правомірно відмовив у задоволенні клопотання під час відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, щодо зупинення дії рішення, що не могло бути підставою для невиконання виконавцем приписів вказаної статті.

Крім того, висновки апеляційного суду про те, що стаття 38 Закону України «Про виконавче провадження» регулює порядок зупинення виконавчого провадження у лише випадку подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ще не було предметом перегляду апеляційним судом, є помилковими, оскільки вказання стаття не містить таких застережень.

Таким чином, колегія суддів вважає, що висновки місцевого суду про визнання незаконною бездіяльності приватного виконавця Ніколаєва С. В. про відмову у зупиненні виконавчого провадження є обґрунтованими, а тому в цій частині судове рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі судового рішення місцевого суду в цій частині.

Разом із тим, враховуючи те, що ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 17 серпня 2020 року, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 13 січня 2020 року, апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 23 лютого 2016 року закрито, відсутні підстави для задоволення скарги в частині зобов`язання приватного виконавця зупинити виконавче провадження на підставі статті 38 Закону України «Про виконавче провадження».

Згідно статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасоване судове рішення, яке відповідає закону.

З урахування викладеного, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 частково та скасування судового рішення апеляційного суду в частині відмови у визнанні незаконною бездіяльності приватного виконавця щодо зупинення виконавчого провадження.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 17 серпня 2020 року в частині відмови у визнанні незаконної бездіяльності та рішення приватного виконавця Ніколаєва Сергія Вікторовича про відмову у зупиненні виконавчого провадження № 59795188 з примусового виконання виконавчого листа № 466/5766/13-ц, виданого 01 серпня 2016 року Коломийським міськрайонним судом Івано-Франківської області, скасувати.

Ухвалу Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 23 квітня 2020 року в частині визнання незаконною бездіяльності та рішення приватного виконавця Ніколаєва Сергія Вікторовича про відмову у зупиненні виконавчого провадження № 59795188 з примусового виконання виконавчого листа № 466/5766/13-ц, виданого 01 серпня 2016 року Коломийським міськрайонним судом Івано-Франківської області, залишити в силі.

В іншій частині постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 17 серпня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович

3211
Просмотров
1
Комментариев
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.

Популярные судебные решения
ЕСПЧ
0