Змінити порядок та спосіб виконання судового рішення стало простіше

Конституційний Суд України у своєму рішенні № 11-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина Шаповалова Олексія Леонідовича зазначив, що зі змісту та призначення інституту зміни способу та порядку виконання рішення, ухвали, постанови вбачається, що він є ефективним процесуальним засобом, який спрямований на гарантування виконання судового рішення.

19 грудня 2024 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень про судовий контроль за виконанням судових рішень» № 4094-IX від 21.11.2024.

Зазначеним законом було внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства, які спрямовані на удосконалення судового контролю за виконанням судових рішень та рішень інших органів.

Зокрема, змін та доповнень зазнали також і підстави для зміни порядку та способу виконання судового рішення.

В цій публікації більш детально сфокусуємося на цивільному та господарському судочинстві.

Читайте статтю: Стягнення заробітної плати за рішенням суду: як врахувати податки

Історія питання

Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово роз’яснював, що поняття «спосіб» і «порядок» виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке реалізується у виконавчому провадженні. Вони означають визначену рішенням суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним виконавцем.

Спосіб виконання судового рішення – це спосіб реалізації та здійснення способу захисту, встановленого статтею 16 ЦК України. Під зміною способу виконання рішення суду необхідно розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення у разі неможливості його виконання у раніше встановлений спосіб.

Водночас, на переконання Верховного Суду, для зміни способу виконання судового рішення суд має також з’ясувати питання, чи не призведе така зміна способу виконання до зміни первісно обраного позивачем способу захисту своїх прав та інтересів, оскільки судова практика пішла тим шляхом, що змінюючи спосіб виконання судового рішення, суд не може змінювати останнє по суті.

З огляду на це значна кількість рішень, які передбачали зобов’язання боржника вчинити певні дії щодо майна стягувача або майна, присудженого на користь стягувача, залишались невиконаними.

Так, Верховний Суд України у постанові від 25.11.2015 у справі № 6-1829цс15 зазначив, що суди попередніх інстанцій, задовольняючи заяву про зміну способу виконання судового рішення з повернення майна (відновлення становища, яке існувало до порушення, п. 4 ч. 2 ст. 16 ЦК України) на стягнення його вартості (відшкодування майнової шкоди, п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України) фактично змінили рішення суду по суті та самостійно змінили спосіб захисту, передбачений статтею 16 ЦК України.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 10 червня 2019 року у справі № 350/426/16-ц зазначив, що задоволення заяви про зміну способу і порядку виконання рішення суду про витребування з володіння ОСОБА_2 автомобіля та причепа до нього на стягнення грошових коштів у розмірі їх вартості фактично змінює рішення суду по суті та спосіб захисту, передбачений статтею 16 ЦК України.

З огляду на це, на переконання ВС, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви про зміну способу виконання рішення суду, оскільки цим буде змінено саме рішення суду по суті, а не спосіб його виконання, правильно застосувавши при цьому норми статті 373 ЦПК України.

Аналогічна практика склалася і у господарському судочинстві.

На жаль, така практика не сприяла виконуваності судових рішень та відновленню порушеного права, позаяк стягувачу не залишалося іншого вибору, аніж знову звертатися з новим позовом до суду до того ж відповідача з тими самими підставами позову, але із захистом порушеного права в інший спосіб.

Також можна погодитись з думкою В. Петрова (Петров В.С. Встановлення та зміна способу і порядку виконання рішення господарського суду : дис. … канд. юрид. наук ; спец. 12.00.04 / Петров В. С. – Одеса, 2016. – 209 арк.), що усталена і в науці, і в судовій практиці думка про те, що поняття «спосіб» і «порядок» виконання судового рішення означають визначену рішенням суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним або приватним виконавцем не є бездоганною, адже не можна повною мірою ототожнювати спосіб і порядок виконання рішення суду із заходами примусового виконання.

Так, послідовність вчинення виконавчих дій визначена Законом України «Про виконавче провадження». Це послідовність звернення стягнення на майно боржника, черговість його реалізації тощо. Щодо застосування терміна «зміст вчинення виконавчих дій», то в такому випадку вбачається, що більш точним буде зазначення про застосування того чи іншого виду заходу примусового виконання.

Читайте статтю: Дуалізм виконання «валютного» рішення від ВСУ

Зміни на користь гнучкості виконання

Законом № 4094-IX частину 3 статті 435 Цивільного процесуального кодексу України доповнено положенням про те, що невиконання боржником судового рішення про зобов’язання вчинити певні дії щодо майна стягувача або майна, присудженого на користь стягувача, протягом двох місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження за заявою стягувача є самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання такого судового рішення шляхом стягнення з боржника суми вартості відповідного майна, крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, вартість майна неможливо визначити або майно відповідно до закону не може оцінюватися.

Вартість майна у цьому випадку визначається відповідно до вимог Закону України “Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні”.

Аналогічною нормою доповнено і статтю 331 Господарського процесуального кодексу України.

Кодекс адміністративного судочинства (частину 3 статті 378 КАС України) доповнено нормою про те, що невиконання суб’єктом владних повноважень судового рішення, яке набрало законної сили, щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг протягом двох місяців з дня набрання законної сили судовим рішенням є самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання такого судового рішення шляхом стягнення з такого суб’єкта владних повноважень відповідних виплат.

З огляду на зміни в законодавстві, які відбулися, має змінитися і судова практика в частині зміни порядку та способу виконання судових рішень.

Також Законом № 4094-IX у цивільне та господарське судочинство запроваджено поняття звіту про виконання судового рішення.

Водночас залишається відкритим питання: чи зможе стягувач за рішенням про зобов’язання вчинити певні дії щодо майна стягувача або майна, присудженого на користь стягувача, скористатися цим інститутом?

Видається, що таке можливе тільки у випадку, якщо боржником, який не виконує судове рішення, є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, суб’єкт господарювання державного або комунального сектору економіки,

Щодо інших боржників, то у господарському процесі суд, який розглянув справу як суд першої інстанції, за письмовою заявою стягувача може зобов’язати боржника подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення у таких справах:

1. про захист ділової репутації;
2. що виникають з відносин, пов’язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції;
3. в інших спорах немайнового характеру.

У цивільному процесі суд може зобов’язати боржника подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення у справах:

1. що виникають із трудових правовідносин;
2. що виникають із сімейних правовідносин;
3. щодо відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи, чи шкоди, заподіяної внаслідок вчинення кримінального правопорушення;
4. щодо відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду;
5. щодо відшкодування моральної шкоди;
6. щодо захисту прав споживачів;
7. щодо захисту честі, гідності та ділової репутації;
8. в інших спорах немайнового характеру.

Таким чином, керуючись буквальним тлумаченням законодавства, на стягувачів за рішенням про зобов’язання вчинити певні дії щодо майна стягувача або майна, присудженого на користь стягувача, таке право не поширюється, оскільки такі рішення, на перший погляд, мають майновий характер.

Водночас слід зазначити, що у випадку, якщо не відбувається зміна приналежності спірного майна, то таке рішення є немайновим.

Варто зауважити, що поділ судових рішень на майнові, немайнові, а також рішення зобов’язального характеру законодавчо незакріплений, та є доволі умовним.

Якщо проаналізувати спори про повернення майна, то позивачі формують свої вимоги, а суди, відповідно, ухвалюють рішення зазначаючи як про вилучення у боржника та передання стягувачу певного майна (речі), так і про зобов’язання боржника його повернути.

Проте вже на стадії прийняття рішення за результатами розгляду звіту про виконання судового рішення могли би бути встановлені обставини, які свідчать про те, що майно, яке підлягає переданню стягувачу, відсутнє або знищене, і вже на цьому етапі стає зрозумілим, що існує потреба в зміні порядку та способу виконання. З огляду на це відсутній сенс у дотриманні двомісячного строку як самостійної підстави з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження для зміни способу і порядку виконання такого судового рішення.

Читайте статтю: Стягнення основної винагороди приватного виконавця: конфлікт інтересів чи конфлікт норм закону?

Замість висновків

Беззаперечно, прийняття Закону № 4094-IX посилить судовий контроль за виконанням судових рішень в цілому.

Водночас ухвалений закон не позбавлений певних недоліків, які можуть бути усунуті внесенням змін до законодавства.

Так, вбачається, що право витребування судом звіту про виконання судового рішення у цивільному та господарському судочинстві було би доцільним поширити і на рішення про зобов’язання вчинити певні дії щодо майна стягувача або майна, присудженого на користь стягувача.

Очевидно, на користь виконуваності судових рішень піде гнучкість зміни порядку та способу виконання рішення, зокрема доповнення цього інституту новими підставами для його застосування.

Можливість «монетизації» судового рішення про повернення майна без подання нового позову дасть змогу заощадити час та кошти позивачів, та певним чином розвантажить судову владу.

Основним завданням виконавчого провадження, як завершальної стадії судового процесу, має бути відновлення прав та інтересів стягувача. Якщо ж відновити право стягувача неможливо, суд ухвалює рішення про заміну способу і заходів виконання без необхідності для позивача повторно звертатися до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Така модель цілком відповідає запиту суспільства і принципу верховенства права.

Можливо, згодом юридична наука і практика відійдуть від тієї догми, що судове рішення не може бути викладене альтернативно.

Однак резолютивна частина судового рішення, яка би передбачала передання майна або стягнення його вартості у разі його відсутності, позбавила би сторони необхідності повторно звертатися до суду навіть із заявою про зміну способу й порядку виконання та сприяла би більш швидкому виконанню судового рішення.

Що стосується адміністративного судочинства, то зміна порядку та способу виконання рішень, де боржником є держава, щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат та їх стягнення навряд змінить наявний стан речей, допоки не будуть усунуті першопричини виникнення таких спорів, а також належним чином профінансовані виплати за вже ухваленими судовими рішеннями.

Автор статті: Андрій Авторгов, приватний виконавець, к.ю.н.

Джерело: ЮП