Зловживання правами при поданні клопотань про тимчасовий доступ до речей і документів

Зловживання процесуальними правами сьогодні є актуальною проблемою, яка прямо повʼязана із дотриманням принципу справедливого судочинства. Вона потребує ефективних механізмів вирішення, в тому числі, на законодавчому рівні.

Як зазначає Рєзнікова В.В., прагнучи досягти бажаного результату чи вдатись до затягування розгляду справи, окремі учасники судового процесу використовують свої права всупереч їх призначенню, що не тільки зачіпає інтереси опонентів, але й посягає на інтереси суспільства в цілому, оскільки це робиться «на зло» державі в особі суду, змушеного таким чином непродуктивно витрачати часові, інтелектуальні, матеріальні ресурси задля подолання перешкод у здійсненні правосуддя (Рєзнікова В.В. Зловживання правом: поняття та ознаки. Університетські наукові записки 2013. № 1(45). С.23-35).

Аналіз положень чинного КПК дає змогу виявити лише два випадки, коли суд може кваліфікувати певні дії учасника процесу як зловживання процесуальним правом так, як наслідок, вчинити процесуальні заходи, спрямовані на припинення таких дій.

До таких випадків належать наступні:

1) якщо повторно заявлений відвід має ознаки зловживання правом на відвід з метою затягування кримінального провадження, суд, який здійснює провадження, має право залишити таку заяву без розгляду (ч. 4 ст. 81 КПК);

2) якщо проголошення вступної промови має ознаки зловживання правом з метою затягування судового розгляду, суд після усного попередження зупиняє проголошення промови (ч. 1 ст. 349 КПК).

Це на жаль вичерпний перелік.

Отже, прямо не передбачені у КПК зловживання правом не означає, що не виникають інші ситуації. Наприклад, до таких ситуацій можна віднести:

• безпідставні, повторні клопотання про застосування або зміни запобіжного заходу (ст. 186);
• повторні скарги на рішення, дії або бездіяльність слідства (ч. 2 ст. 306);
• повторне, безпідставне оскарження бездіяльності слідства (ч. 1 ст. 303);
• відвід (ст. ст. 75 76 КПК) та інше.

Як правило, якщо суди визнають поданий документ як зловживання процесуальними правами, останній залишає такий документ без розгляду або повертає. Однак у деяких випадках суди йдуть далі й застосовують заходи процесуального примусу, наприклад, як штраф, або постановляють окрему ухвалу відносно адвоката, якою звертаються до відповідної КДКА для проведення дисциплінарного провадження.

Разом з тим, залишається неврегульованим зловживання процесуальними правами сторонам кримінального провадження при поданні клопотань про тимчасовий доступ до речей і документів.

У частині другій статті 160 КПК зазначено, що клопотання містить:

• короткий виклад обставин кримінального правопорушення, у зв’язку з яким подається клопотання;
• правова кваліфікація кримінального правопорушення із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність;
• речі і документи, тимчасовий доступ до яких планується отримати;
• підстави вважати, що речі і документи перебувають або можуть перебувати у володінні відповідної фізичної або юридичної особи;
• значення речей і документів для встановлення обставин у кримінальному провадженні;
• можливість використання як доказів відомостей, що містяться в речах і документах, та неможливість іншими способами довести обставини, які передбачається довести за допомогою цих речей і документів, у випадку подання клопотання про тимчасовий доступ до речей і документів, які містять охоронювану законом таємницю;
• обґрунтування необхідності вилучення речей і оригіналів або копій документів, якщо відповідне питання порушується стороною кримінального провадження (ст.160 КПК).

Однак, сторонами кримінальною провадження не завжди дотримуються, при поданні клопотання, вимоги вищенаведеної статті і як наслідок слідчий суддя, суд виносить ухвалу про відмову в його задоволенні. При цьому, сторона кримінального провадження не позбавлена права звернутись повторно із Клопотанням, подача яких не обмежується кількістю, що і є зловживанням процесуальними правами.

У зв’язку з чим погоджуюсь із Казьміровою І.В. яка зазначила, що глава 15 КПК не містить будь-яких положень, які передбачали б, що після надходження клопотання про тимчасовий доступ до речей і документів слідчий суддя має спочатку перевірити останнє на предмет додержання вимог закону. Беручи до уваги зміст статті 163 КПК, вона зробила висновок, що клопотання про тимчасовий доступ до речей і документів відразу підлягає розгляду по суті (тобто, незалежно від того, чи відповідає воно встановленим вимогам). Крім того КПК України не встановлює будь-якої заборони щодо повторного звернення до слідчого судді з клопотанням про тимчасовий доступ. Тому в разі відмови в задоволенні клопотання через його невідповідність встановленим вимогам до форми та змісту, сторона кримінального провадження може знову звернутися до слідчого судді з клопотанням про тимчасовий доступ до речей і документів, з огляду на попередні недоліки (Казьмірова І.В. Розгляд або повернення клопотання про тимчасовий доступ до речей і документів: процесуальна невизначеність, с. 85).

Враховуючи вищенаведене пропоную, частину другу статті 160 КПК викласти в такій редакції: «форма і зміст клопотання про тимчасовий доступ до речей і документів. У разі її недотримання слідчий суддя, суд повертає Клопотання без розгляду, із зазначенням недоліків. Повторне Клопотання подається після їх усунення та з обов’язковим дотриманням вимог статті 160 КПК України».

Подання апеляційної скарги особою, у володінні якої знаходяться речі і документи статтею 309 КПК не передбачено, а тому при задоволенні клопотання про тимчасовий доступ до речей і документів, яке подане з порушенням вимог статті 160 КПК, без зазначення чіткого їх переліку є наслідком невиконання ухвали з винесенням ухвали про обшук.

Однак, вищенаведеною статтею визначено, що до предмета оскарження належать судові рішення слідчого судді, які:

• вирішують питання щодо обмеження конституційних прав особи (застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою; застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту; застосування запобіжного заходу у вигляді застави; відсторонення від посади тощо);
• якими вирішується питання, які мають істотне значення для здійснення ефективного досудового розслідування (відмова у наданні дозволу на затримання; відмову у здійсненні спеціального досудового розслідування; відмова у застосуванні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою,
  домашнього арешту та застави);
• якими вирішується доля досудового розслідування чи кримінального провадження в цілому (закриття кримінального провадження на підставі ч. 9 ст. 284 КПК тощо).

Пропоную проаналізувати правові позиції Верховного Суду щодо оскарження в апеляційному порядку ухвал про тимчасовий доступ до речей і документів.

Постанова ВС від 29.08.2019 у справі N 755/16816/17 - особа, що оскаржує в апеляційному порядку ухвалу про тимчасовий доступ до речей і документів, має довести, що ця ухвала є предметом апеляційного оскарження в значенні пункті 10 частини першої статті 309 КПК України. Таким чином, питання про те, чи є ухвала такою, що перешкоджає здійснювати господарську діяльність, є питанням прийнятності апеляційної скарги, яке вирішується судом на стадії відкриття провадження. Тому на цій стадії необхідно довести прийнятність апеляційної скарги, тобто надати докази тим обставинам, які є суттєвими для вирішення того, чи може бути ухвала слідчого судді оскаржена в апеляційному порядку.

Правова позиція ВС у постанові від 13.01.2022 у справі N 759/10447/21 - апеляційне оскарження ухвали слідчого судді про тимчасовий доступ до речей і документів може здійснюватися виключно у випадках, коли в ході такого доступу вилучаються документи, без яких фізична особа - підприємець чи юридична особа позбавляються можливості здійснювати свою діяльність. При цьому, якщо вилучені документи не впливають на можливість вказаних осіб здійснювати підприємницьку діяльність, то ухвала слідчого судді про тимчасовий доступ до речей і документів оскарженню в апеляційному порядку не підлягає.

Таким чином п. 10 ч.1 ст. 309 КПК визначено оскарження в апеляційному порядку лише ухвал слідчого судді про тимчасовий доступ до речей і документів в частині їх вилучення, які посвідчують користування правом на здійснення підприємницької діяльності, або інших, за відсутності яких фізична особа - підприємець чи юридична особа позбавляються можливості здійснювати свою діяльність. В інших випадках, а саме оскарження ухвал про тимчасовий доступ до речей і документів в частині видачі оригіналів, або завірених копій документів, або відсутність чіткого переліку речей і документів особою у володінні якої вони знаходяться в апеляційному порядку не оскаржується.

Підсумовуючи вищенаведене, пропоную статтю 309 КПК доповнити пунктом щодо оскарження в апеляційному порядку ухвал слідчого судді особою, у володінні якої знаходяться речі і документи у разі видачі оригіналів або засвідчених копій документів, або у разі коли видачі речей і документів які не містять чіткого їх переліку.

Такі зміни зменшать зловживання процесуальними правами сторонами кримінального провадження при поданні клопотань про тимчасовий доступ до речей і документів.

Автор статті: Тетяна Терещенко

член Комітету НААУ з питань незалежності правосуддя та судової влади