Завершення процедури приватизації як спосіб реалізації права на спадкування земельної ділянки

Що відбувається, коли особа розпочала,але не завершила безоплатну приватизацію земельної ділянки: які саме права переходять до спадкоємців, як їх оформити і в яких випадках потрібне судове визнання права на завершення приватизації?

Правове регулювання приватизації землі в Україні сформувалось на початку 1990-х років із прийняттям Законів від 30.01.1992 № 2073-XII «Про форми власності на землю», від 13.03.1992 № 2196-XII «Про внесення змін і доповнень до Земельного кодексу Української РСР» та Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 №15-92 «Про приватизацію земельних ділянок». Саме тоді громадяни отримали можливість набувати земельні ділянки у приватну власність, одержувати державні акти і передавати такі ділянки у спадщину.

Нова редакція Земельного кодексу України, затверджена Законом від 25 жовтня 2001 року № 2768-ІІІ усунула низку розбіжностей земельного законодавства пострадянського періоду та вдосконалила процедуру безоплатної приватизації.

З метою захисту конституційних прав громадян України на землю Кабінет міністрів України постановою від 05.08.2009 №844 затвердив Порядок безоплатних оформлення і видачі громадянам України державних актів на право власності на земельні ділянки.

Спрощена процедура стосувалась земельних ділянок для обслуговування жилого будинку, ведення особистого селянського господарства в межах населених пунктів та ведення садівництва у розмірах, визначених статтею 121 Земельного кодексу. Вона поширювалась на ділянки, передані безоплатно у приватну власність органами місцевого самоврядування до 1 січня 2002р відповідно до Декрету №15-92 та Земельного Кодексу .1990 року(в редакції Закону від 13.03.1992р №2196-ХП), а також органами місцевого самоврядування і органами виконавчої влади з 1 січня 2002 року – відповідно до статті 118 Земельного кодексу України.

Після набрання чинності Закону України «Про Державний земельний кадастр» з 01.01.2013 державні акти на право власності чи право постійного користування земельною не видаються. Відповідно до статей 125 126 Земельного кодексу « право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Отже, земельні ділянки, як об’єкти права, підлягають реєстрації в Державному земельному кадастрі, а права на них (власності, користування тощо) реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Видані уповноваженими органами державні акти зберігають свою чинність, підтверджують виникнення права власності чи права користування земельною ділянкою і надають можливість їх власникам здійснити державну реєстрацію прав, а спадкоємцям - оформити право власності на землю в порядку спадкування.

Оскільки умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості, в тому числі на земельні ділянки, є набуття спадкодавцем цього права у встановленому законом порядку, відсутність у особи за життя державного акта або свідоцтва про право власності за одночасно розпочатої процедура безоплатної приватизації земельної ділянки спричиняє спадкоємцям чималі складнощі в оформленні прав і потребує визначеного алгоритму дій.

Читайте статтю: Проект проти технічки: деякі питання приватизації землі

До складу спадщини відповідно до приписів статті 1218 ЦК України входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

У Земельному Кодексі, у редакції, чинній до 1 січня 2013 року, встановлювалося, що набуття права власності на земельну ділянку та перехід права власності на земельну ділянку в порядку спадкування має місце за наявності таких юридичних фактів у їх сукупності:

• ухвалення рішення компетентного органу про передачу у власність земельної ділянки спадкодавцю;
• виготовлення технічної документації на земельні ділянки;
• визначення меж земельної ділянки в натурі;
• погодження меж земельної ділянки із власниками чи користувачами суміжних земельних ділянок;
• одержання у встановленому порядку державного акта на землю;
• державна реєстрація права власності на земельну ділянку.

Якщо зазначені вимоги спадкодавцем не дотримано - право власності на конкретні земельні ділянки не виникає та, відповідно до статті 1216 ЦК України не переходить до спадкоємців у порядку спадкування, за винятком встановлених випадків, на які поширюється дія пункту 1 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України.

Отже, якщо за життя спадкодавець не набув права власності на земельну ділянку, то спадкоємець також не набуває права власності у порядку спадкування, до нього переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини. Роз’яснення з цього питання містяться в листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16.05.2013 року за № 24-753/0/4-13, де ,зокрема, зазначено: якщо спадкодавець не набув права власності на земельну ділянку згідно зі статтею 125 ЗК України, проте розпочав процедуру приватизації земельної ділянки відповідно до чинного законодавства України, то спадкоємці мають право звертатися до суду із позовами про визнання відповідного права в порядку спадкування - права на завершення приватизації та одержання державного акта про право власності на землю. Аналогічної правової позиції дотримується і Верховний Суд, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15-ц, постановах від 17.04.2019р у справі №723/1061/17, від 22.03.2023р. у справі № 570/2844/19.

Отже, якщо земельна ділянка передана у власність на підставі Декрету 15-92, то в силу норми абц 2 п 1 Розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу (у редакції Закону №497-УШ від 02.06.2015р) таке рішення є підставою для реєстрації права власності на земельні ділянки цих громадян або їх спадкоємців відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". У цьому випадку, після реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі, спадкоємець має звернутися за державною реєстрацією речового права власності за собою.

Інша ситуація виникає, коли спадкодавець встиг отримати лише рішення про надання дозволу на складання документації з землеустрою. Таке рішення за згоди розпорядника землі, є підставою для складання документації з землеустрою, реєстрації ділянки в Державному земельному кадастрі та зверненні спадкоємця до органу, що розпоряджається землею, про передачу ділянки у приватну власність спадкоємця.

Користуйтеся консультацією: Безоплатна приватизація земельної ділянки

У разі відмови компетентного органу у визнанні права спадкоємця на завершення розпочатої процедури приватизації належним та ефективним способом захисту є звернення до суду із позовом про визнання права на завершення приватизації, а не права власності на земельну ділянку в порядку спадкування. За своєю суттю рішення суду про визнання права на завершення приватизації не є рішенням щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно і не є підставою для здійснення реєстрації таких прав.

Такі спори розглядаються судами в порядку цивільного судочинства, адже право користування та права набуття землі у власність(завершення процедури приватизації), так само як і реально існуюче речове право є майновими. Спір має приватно-правовий характер і спрямований на захист приватно-правових інтересів.

Алгоритм дій, коли спадкодавець отримав рішення про передачу земельної ділянки у власність не на підставі Декрету 15-92, а в порядку,визначеному Земельним кодексом, але за життя не встиг отримати ані державний акт, ані свідоцтво про право власності, у земельному законодавством не прописаний.

Читайте статтю: Безоплатна приватизація земель для ОСГ: проблемні питання

З огляду на норми чинних статей 125 126 Земельного кодексу та статті 182 ЦК и завершенням приватизації є офіційне визнання і підтвердження державою факту набуття права власності шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Частина перша статті 29 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлює, що державна реєстрація права власності на земельну ділянку, набутого та оформленого в установленому порядку до 1 січня 2013 року, проводиться за умови наявності відповідних відомостей в Державному земельному кадастрі(абзац перший). Державна реєстрація права власності на земельну ділянку, набутого за рішенням органу державної влади чи органу місцевого самоврядування та не оформленого в установленому порядку до 1 січня 2013 року, проводиться за умови встановлення факту відсутності відомостей про речові права інших осіб на таку земельну ділянку в Державному земельному кадастрі(абзац третій).

Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабміну від 25.12.2015 №1127, встановлено (пункт 81-1), що державна реєстрація прав на земельні ділянки, речові права на які набуто до 1 січня 2013 року, проводиться у порядку, передбаченому статтею 29 Закону “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень”. Згідно з пунктом 81-2 цього Порядку для державної реєстрації прав подається рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність чи надання у постійне користування або про затвердження документації із землеустрою щодо формування земельної ділянки та передачу її у власність чи надання у постійне користування.

Отже, для набувача ділянки у власність на підставі рішення компетентного органу перебіг дій є зрозумілим. Натомість постає питання, як мають діяти його спадкоємці, адже факт безоплатної передачі земельної ділянки з комунальної чи державної власності у приватну власність спадкодавця вже відбувся, а державний акт відсутній.

У пункті 66 згаданого Порядку передбачено, що для державної реєстрації права власності на підставі заяви спадкоємця подаються документи, необхідні для відповідної реєстрації, передбачені статтею 27 Закону “Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обтяжень” та цьому Порядку, а саме: документи, що підтверджують набуття спадкодавцем права власності на майно, витяг із Спадкового реєстру про наявність заведеної спадкової справи та документ, що містить відомості про склад спадкоємців, виданий нотаріусом чи уповноваженою на це посадовою особою органу місцевого самоврядування, якими заведено відповідну спадкову справу. Державна реєстрація права власності на підставі заяви спадкоємця проводиться шляхом внесення до Державного реєстру прав відомостей про суб’єкта права власності - спадкодавця з обов’язковим зазначенням відомостей про смерть такої особи.

Пользуйтесь консультацией: Бесплатная приватизация земли - пошаговая инструкция и подводные камни

Фактично надаються повноваження спадкоємцю померлої особи вчинити певні юридичні дії, які б вчинив сам спадкодавець, якби був живим, що дає можливість здійснити первинну реєстрацію права власності за спадкодавцем. Слід уточнити, щое цей пункт Порядку можливо застосувати лише до тих рішень розпорядчого органу, які прийняті ним після 01.01.2013р.

На практиці, застосування спадкоємцем таких повноважень і подання ним заяви про первинну реєстрацію права власності за спадкодавцем є предметом дискусії у професійному середовища. Автор притримується думки, що такий порядок дозволяє уникнути судових процедур, оскільки земельна ділянка є об’єктом нерухомого майна. Якщо спір виник - спадкоємець і в цьому випадку має звернутися до суду про визнання права на завершення процедури приватизації.

Підсумовуючи, можна дійти висновку, що якщо право власності на земельну ділянку набуто за рішенням органу державної влади чи органу місцевого самоврядування та не оформлено в установленому порядку до 1 січня 2013 року, спадкоємець може оформити спадкові права через судову процедуру визнання права на завершення приватизації.

Нерідко в цій процедурі виникає також необхідність уточнення обсягу прав спадкоємців, зокрема, коли площа земельної ділянки, вже переданої у власність рішенням розпорядчого органу, з тих чи інших причин зменшилась. Правові висновки щодо того чи може обсяг прав спадкоємців відрізнятися від обсягу прав спадкодавця,зазначеного в рішенні розпорядчого органу, містяться в постанові Верховного Суду від 19.06.2024 у справі № 570/4304/20. У ній зазначено, що реалізація спадкоємцями власного права на приватизацію та набуття у власність земельної ділянки у розмірі, меншому, ніж про це заявляв і здійснив певні дії спадкодавець, не позбавляє таких спадкоємців права на завершення розпочатої спадкодавцем процедури приватизації стосовно тієї частини (розміру) земельної ділянки, яка залишилася неприватизованою та право на безоплатну передачу якої у власність мав спадкодавець у межах норм, визначених у Земельному кодексі.

Спадкоємці можуть стикатися з різними правовими колізіями, тому важливо усвідомлювати, що вчасне і належне оформлення та реєстрація права власності на земельну ділянку надає змогу власникові як самому скористатися і розпорядитися нею, так і передати у спадщину саме ділянку, а не лише право на завершення її приватизації.

Автор статті: Ганна Мельницька

член Ради Комітету НААУ з питань аграрного, земельного та довкілевого права