Застава грошей розміщених на рахунках в Банку

Гроші на рахунку як предмет застави, доктринальні підходи та прогалини правового регулювання.

Автор консультації: Дмитро Луценко

к.ю.н., начальник юридичного відділу Страхової компанії «SPARE», м. Київ

В сучасній цивілістичній науці немає єдиного підходу до правового режиму грошей (грошових коштів) розміщених на рахунках, як об’єктів цивільного права. На нашу думку, вирішення питання правового режиму безготівкових грошей є доволі суттєвим питанням для кожного юриста, що будує свою правову позицію відносно тих чи інших правовідносин з їх обігу в економіці як України так і всього світу. Невизначеність правового регулювання з цього приводу надає передумови для зловживань та формуванню неоднорідної практики правозастосування.

Отже, розглядаючи гроші на рахунках (безготівкові гроші) слід в першу чергу звернутися до визначення правової природи грошей в цивільному праві. Гроші у цивільному праві, передусім, набувають значення об’єктів цивільних прав. Такий їх статус закріплено на рівні цивільного законодавства, а саме у ст.177 ЦК України. Об’єктом цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуг, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні та нематеріальні блага, стосовно яких між суб’єктами цивільного права виникають відносини, які становлять предмет цивільно-правового регулювання. З урахуванням тієї обставини, що ст. 192 ЦК України «Гроші (грошові кошти)» віднесене до Глави 13 ЦК України «Речі. Майно», то безспірним видається той факт, що «гроші» є особливим видом речей (рухомого майна), що наділені родовими ознаками, але в окремих випадках вони можуть бути певним чином індивідуалізовані, наприклад, шляхом їх позначення або переписування номерних знаків при передачі їх у позику чи за іншою цивільно-правовою угодою. Грошам властиві ознаки родових, подільних і замінних речей (статті 184 1046 Цивільного кодексу України). Виконуючи функцію загального еквівалента платежів, гроші є мірилом вартості всіх товарів, інструментом, що забезпечує їх обіг, засобом забезпечення їх цінності.

Гроші найчастіше виступають як законний платіжний засіб (ст. 192 ЦК) у оплатних договорах, але можуть бути також предметом деяких правочинів (заповіту, договорів позики, дарування, кредитних договорів тощо). Відповідно до ст. 192 ЦК законним платіжним засобом на всій території України є грошова одиниця України - гривня. Визнання гривні законним платіжним засобом означає, що вона може слугувати засобом платежу в зобов'язаннях незалежно від згоди кредитора. При цьому застосовуються два способи платежу - готівкою і шляхом безготівкових розрахунків. При платежах готівкою засобом платежу є грошові знаки, що передаються одним суб'єктом іншому за товари, роботи, послуги тощо. При безготівкових розрахунках використовуються цифрові записи про грошову масу, що перебуває в обігу. При цьому певна грошова сума списується з рахунку однієї особи і зараховується на рахунок іншої. Безготівкові розрахунки можуть здійснюватися шляхом використання платіжних доручень, чеків, акредитивів, платіжних вимог, векселів, депозитних сертифікатів, пластикових карток, банків тощо.

А отже, розглядаючи гроші на рахунку як предмет застави, слід відмітити, що національне законодавство визначає договір з відкриття депозитного рахунку та внесення на нього грошей, що належать на праві власності клієнту, як правочин, в результаті якого клієнт втрачає право власності на свою річ (гроші), а набуває право вимоги до банківської установи (майнове право). Адже, при передачі такої речі (грошей) від її власника до іншої особи переходить і право власності на неї, так як родові речі, які належним чином не індивідуалізовані, не можливо відділити від інших таких самих речей, що унеможливлює віндикацію щодо речей, визначених родовими ознаками.

Таку позицію законодавства підтримують й ряд представників цивілістичної науки, так, Л. А. Лунц зазначав, що безготівкові розрахунки не змінюють грошового зобов'язання, об'єктом якого завжди залишаються готівкові гроші. При цьому платіж безготівковими грошима являє собою лише модус виконання: при безготівкових розрахунках кредитор замість готівкових коштів одержує право вимоги грошей.

В. В. Вітрянський зазначає, що безготівкові кошти є за своєю природою зобов'язальними правами вимоги до банку (а не речами), і тому в принципі не можуть бути передані у власність позичальника.

Однак, на нашу думку, з такою однозначною позицією законодавця слід не погодитися з огляду на наявні протиріччя, зокрема щодо можливості арешту коштів на рахунку боржника (що вказує на наявність у боржника права власності саме на гроші як речі), також з врахуванням положень ч. 3 ст. 1058 ЦК до договорів банківського вкладу (депозиту) застосовуються положення Глави 72 ЦК (договір банківського рахунку), то за своєю правовою природою договір депозиту є передачею грошей (речей) в управління банком до моменту, коли власник грошей не витребує їх.

З загальних підходів до договору управління майном (ст. 1029 ЦК) за договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов'язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача), що безумовно не відповідає правовідносинам що виникають з договору банківського вкладу (депозиту). Банк, при отриманні грошей, що розміщаються на депозитному рахунку, наділений правом управляти ними від свого імені у власних інтересах, однак за таке право він сплачує винагороду власнику (клієнту) у вигляді відсотків за банківським вкладом. При чому, ризики настання несприятливих наслідків для управителя, у вигляді неотримання вигоди від такого управління, несе особисто управитель.

Також, не можна залишити поза увагою підходи до визначення юридичної природи безготівкових грошей висловлені в працях С. В. Сарбаша і Л. А. Новосьолової. В. Сарбаш вважає, що безготівкові грошові засоби — це «впорядковані законом і договором результати спеціальних математичних операцій (облікові записи), що дають певним суб'єктам право одержати в обмін на здійснення цих операцій який-небудь об'єкт цивільного права (річ, роботу, послугу й т.д.), не сплачуючи за нього готівки. Розрахунки за допомогою безготівкових коштів — по суті безгрошові розрахунки. Враховуючи сказане, можна стверджувати, що відносно такого виду майна, як безготівкові грошові засоби, a priori не може виникнути права власності або будь-якого іншого речового права». На думку Л. А. Новосьолової, при безготівкових розрахунках як кошти платежу використовуються майно у формі абстрактного, безумовного й не обмеженого строком права вимоги до банку про видачу (виплату) на першу вимогу грошей (право на гроші), зафіксованого за допомогою бухгалтерських записів, що ведуться банком.

Однак, з такою позицією Л. А. Новосьолової складно погодитися з огляду на те, що охарактеризований спосіб платежу, за своєю правовою природою є укладенням договору цесії між сторонами а не здійснення платежу за договором, наприклад купівлі – продажу, що здійснює підміну понять та змінює спосіб правового регулювання, а відповідно і захисту, суб’єктивних прав сторін.

Тому, на нашу думку, до вирішення проблематики правової природи грошей розміщених на рахунку слід підходити комплексно і не обмежуватися чіткими межами правових категорій, що сформовані в сучасному законодавстві, адже в ньому існує ряд невизначеностей та протирічь навіть у розумінні грошей як об’єкту цивільних прав. Так, згідно зі статтею 179 Цивільного кодексу України, річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки. Відповідно до статті 184 Цивільного кодексу України, річ, що має лише родові ознаки, є замінною. Готівкові гроші, як об'єкти, що належать до матеріального світу, безперечно, є речами, при передачі грошових знаків від однієї особи іншій разом із грошима переходить і право власності на конкретні грошові знаки.

Щодо визначення природи безготівкових грошей на рахунку в банку, то операції з внесення грошей ґрунтується на тому, що за договором про розрахунково-касове обслуговування, інкасуючи гроші, особа передає грошові знаки банківській установі, на які остання набуває права власності. При цьому клієнт банку набуває певних (визначених змістом відповідних правовідносин) прав вимоги по відношенню до банку. Внесені клієнтом грошові кошти відображаються на його банківському рахунку. Згідно зі статтею 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банківські рахунки — це рахунки, на яких обліковуються власні кошти, вимоги, зобов'язання банку стосовно його клієнтів і контрагентів та які дають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою банківських платіжних інструментів.

Таким чином, на банківському рахунку обліковуються не гроші, а лише «вимоги, зобов'язання банку стосовно його клієнтів і контрагентів». Тому, безготівкові гроші, що відображені на рахунку банку є лише майновими правами вкладника і їх не можливо віднести до предметів матеріального світу в розумінні ст. 179 ЦК України. А отже, майнове право підлягає реалізації шляхом витребування від банку грошей за договором а не обміну безготівкових коштів на грошові знаки, адже така операція не підлягає під правове регулювання договору міни.

Безумовно, вимоги та зобов'язання не відносяться до предметів матеріального світу, а тому їх не можна вважати речами. У законодавстві відсутні положення, які свідчили б про матеріальний зміст грошей на рахунку, про існування їх поза банківською установою (банківською системою), обіг їх поза зобов'язаннями банку. Таким чином, слід дійти висновку, що записи на рахунку в банку про наявність коштів на рахунку не є предметом відносин права власності, так як відносно них не можлива віндикація, а розпорядження зазначеними коштами з боку клієнтів завжди супроводжується певними вольовими діями банківської установи.

З врахуванням вищевикладеного, слід дійти висновку, що безготівкові кошти на банківських рахунках не є речами, існують у формі записів та являють собою свідчення зобов'язального права вимоги клієнта до банку, зміст якого розкривається чинним законодавством, а також договором банківського рахунку між банком та клієнтом.

Повертаючись, до основної теми нашого дослідження, щодо застави грошей на рахунку як способу забезпечення виконання зобов’язань слід відмітити, що в силу ст. 1 ЗУ «Про заставу», в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. В свою чергу, ст. 4 зазначеного Закону передбачає, що предметом застави можуть бути майно та майнові права. Ст. 49 цього закону вказує, що заставодавець може укласти договір застави як належних йому на момент укладення договору прав вимоги по зобов'язаннях, в яких він є кредитором, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому. Заставодавець зобов'язаний повідомити свого боржника про здійснену заставу прав. Таким чином, при заставі грошей, що розміщені на рахунку, відбувається застава майнових прав заставодавця у вигляді права вимоги до Банка щодо повернення йому певної суми грошей (речей) а відповідно при укладені такого договору застави боржник (Банк) повинен бути повідомлений про таку заставу прав вимоги до нього. Положення ч. 2 ст. 49 ЗУ «Про заставу», в частині повідомлення боржника, направлено на додержання прав та законних інтересів Банка як управителя грошових коштів що розміщені на рахунках клієнта, так як Банк на період управління цими коштами здійснює банківські операції з ними з метою отримання прибутку та виплати клієнту відсотків за договором банківського вкладу, а наявність застави майнових прав за таким договором може призвести до дострокового розірвання договору банківського вкладу в разі не виконання заставодавцем своїх зобов’язань перед заставодержателем, що може негативно вплинути на Банк, який буде вимушений достроково розірвати договір банківського вкладу в результаті звернення стягнення заставодержателем на предмет застави. З огляду на вищевикладене стає зрозумілим позиція законодавця відносно можливості накладення арешту на грошові кошти розміщені на рахунку боржника, що закріплена в ст. 48 цього Закону Закон України "Про виконавче провадження", відповідно до якої звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.

Таким чино, законодавець визначає, що при розміщенні грошей на рахунку в банку та подальшій передачі цих грошей в заставу відбувається наступна зміна обсягу прав власника грошей, а саме:

• Особа є власником готівкових грошей (речей в розумінні ст. 190 192 ЦК України);
• Вносячи їх на рахунок в банку або іншій фінансовій установі, за договором банківського вкладу, особа (Вкладник) втрачає своє право власності на річ (готівкові гроші) набуваючи право вимоги до банку (майнове право), слід відмітити, що відповідно до ч.2 ст. 190 ЦК України майнові права є неспоживаною річчю;
• Банк, або інша фінансова установа набуває права власності на передані готівкові кошти, беручи на себе зобов’язання по виплаті вкладнику готівкових коштів по договору банківського вкладу;
• Вкладник передає в заставу своє майнове право вимоги до банку третій особі (заставодержателю) за договором застави;
• В разі невиконання Вкладником своїх зобов’язань перед Заставодержателем, забезпечених заставою, Заставодержатель набуває право вимоги до Банку на витребування готівкових грошей, що розміщені на рахунку в банку;
• Скориставшись своїм правом вимоги, Заставодержатель набуває право власності на готівкові гроші (речі в розумінні ст. 190 192 ЦК України).

Таким чином, проведений аналіз правової природи застави грошей розміщених на рахунках слід дійти висновку про трансформацію прав відносно грошей при внесенні їх на рахунок з права власності на майно (річ) в майнове право (право вимоги до банку) та при використанні права вимоги зворотної трансформації в право власності на майно.

Безумовно, наявність таких ускладнених трансформаційних процесів прав не сприяє ефективному правозастосуванню і призводить до знаної кількості неоднорідної судової практики відносно спорів, що виникають з правовідносин застави грошей розміщених на рахунках. Але, при чіткому розумінні та відмежуванні обсягу прав учасників таких правовідносин в конкретний проміжок часу по відношенню до перебігу правовідносин дає змогу чіткого розуміння необхідності застосування певних норм права.