Захист честі, гідності та ділової репутації в Інтернеті

Захист честі, гідності та ділової репутації в Інтернеті

З кожним роком вплив Інтернету на життя людей збільшується в геометричній прогресії. Важко собі уявити сучасну людину без соцмереж, месенджерів, інтернет-новин дждерел інформації. Однак, що необхідно робити, якщо через ці канали йде не тільки позитивна інформація з котиками та пейзажами, але й інформація що може зашкодити діловій репутації фізичних та юридичних осіб.

Розглянемо наступний випадок.

На сайті новин, було розміщено відеоролик в якому сомельє скуштував 10 алкогольних напоїв, але виявив, що 9 з них неякісні та вироблені з неякісного спирту, з порушенням технологічних вимог і лише один був надзвичайно якісним.

При цьому, так званий «сомельє» вказував на торгові марки під якими вироблялися ці алкогольні напої та їх безпосередніх виробників.

Отже, які можливі кроки для захисту своєї ділової репутації у виробника продукту.

1 Самозахист своїх прав.

Згідно ст. 19 ЦК України, особа має право на самозахист свого цивільного права та права іншої особи від порушень і протиправних посягань. Самозахистом є застосування особою засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства.

Способи самозахисту мають відповідати змісту права, що порушене, характеру дій, якими воно порушене, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням. Способи самозахисту можуть обиратися самою особою чи встановлюватися договором або актами цивільного законодавства.

Мається на увазі те, що особа, чиї права порушені, має право звернутися до інших ЗМІ з відповідним повідомленням про те, що її продукція тестована не кваліфікованими особами, надати висновки спеціалізованих експертних установ та повідомити що інформація наведена в інших ЗМІ є неправдива. Звичайно, що контракції будуть коштувати чимало коштів та зусиль, але матимуть максимально швидкий ефект.

Якщо інформація викладена в Facebook або в Youtube, то є сенс звернутися до служб підтримки відповідних ресурсів та поскаржитися на неправомірне використання торгової марки або інформації щодо конкретної особи.

Зазвичай, протягом декількох годин, служби підтримки можуть заблокувати ту чи іншу інформацію.

2 Судовий захист.

Дорогий та довготривалий спосіб, але на підставі судового рішення можна отримати відповідну грошову компенсацію з особи, яка поширює недостовірну інформацію.

Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи", відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації. У п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 також вказано, що належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві.

Для належного захисту свого права, перш за все необхідно з’ясувати, хто є власником інтернет ресурсу.

Наприклад, для отримання інформації про власника сайту з доменом UA, необхідно звернутися до Департаменту "Центр компетенції" Консорціуму "Український центр підтримки номерів і адрес" яка має повноваження на розкриття відповідної інформації. На жаль, дана організація не надає відповіді на адвокатські запити, але за 700, 00 грн. ви отримаєте довідку із зазначенням всіх необхідних відомостей для пред’явлення позову.

Але що робити, якщо ім’я самого автора не відоме?

У згаданому відеоматеріалі було вказано лише ім’я та прізвище «сомельє» (його адресу, по – батькові звичайно ніхто не називав навіть під час розгляду справи), яких лише у Києві виявилось 114.

Згідно частин 2, 3 статті 45 ГПК України позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного, чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу, відповідачами є особи, яким ГПК України пред'явлено вимогу. Згідно частини 1 статті 47 ГПК України позов може бути пред'явлений до кількох відповідачів.

Отже, аналіз наведених процесуальних норм свідчить про право (а не обов'язок) позивача пред'явити вимогу до особи (однієї або кількох) з метою захисту свого порушеного, невизнаного, чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Тому, позов був поданий в порядку господарського судочинства лише до юридичної особи, яка розмістила та поширювала недостовірну інформацію.

У законодавстві є конкретні норми, які забороняють поширювати недостовірну інформацію, яка може негативно вплинути на честь та гідність фізичних та юридичних осіб.

Згідно зі ст. 34 Конституції України, кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Разом з тим, відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Отже, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства, встановлено:

Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів (пункт 1).

Чинним законодавством України передбачена можливість спростування недостовірної інформації і таке право не є обмеженням свободи вираження поглядів.

Юридична особа так само як і фізична особа має право на спростування недостовірної інформації відповідно до ст. 277 ЦК України та право на недоторканість ділової репутації відповідно до ст. 299 ЦК України.

Підстави та порядок спростування недостовірної інформації регламентує стаття 277 ЦК України. Відповідно до частини першої наведеної статті ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право, зокрема, на спростування цієї інформації.

Відповідно до частини 4 статті 277 ЦК України спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків, вважається юридична особа, у якій вона працює.

Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена (частина 7 статті 277 ЦК України).

Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею Конвенції, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 Рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2015).

Суд вправі застосовувати способи захисту цивільних прав, які випливають із характеру правопорушень, а також повинен враховувати критерії "ефективності" таких засобів захисту та вимоги частин 2-5 статті 13 Цивільного кодексу України щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав особою. Відповідний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 914/873/17 та від 07.02.2018 у справі № 923/970/16.

У постанові від 07.02.2018 у справі № 923/970/16 Верховний Суд також вказав, що оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Враховуючи наведене, звернення позивача до суду з вимогою про заборону відповідачу поширювати будь-яким способом недостовірну інформацію має розцінюється судом як "ефективний" спосіб захисту прав та охоронюваних законом інтересів у спірних правовідносинах.

Особливу увагу необхідно звернути на форму та зміст неправдивої інформації, так як Відповідач буде трактувати її як «оціночні судження», які неможливо спростувати в судовому порядку.

Згідно ст. 30 ЗУ «Про інформацію», Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є:

"висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості."

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лінгенс проти Австрії" зазначено, що необхідно розрізняти факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

У свою чергу фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об'єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Враховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об'єктивною, незалежною від думок та поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.

Судження - це те ж саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов'язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.

Таким чином, враховуючи висновок Європейського суду з прав людини, фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність, як особистих немайнових прав.

В наведеній судовій справі, суд відзначив, що наявність на екрані під час поширення спірної Інформації напису "Оцінка сомельє базується на його професійному досвіді і не є офіційним експертним висновком", саме по собі, не дає підстав для поширення недостовірної інформації, оскільки перевірка спірної Інформації на достовірність/недостовірність якраз і можлива за допомогою відповідного експертного висновку.

Більш того, як встановлено судом, поширений відповідачем у мережі Інтернет відеосюжет зі спірною Інформацією є цілісним аудіовізуальним твором і висловлювання сомельє, які містять спірну Інформацію, є частиною цього аудіовізуального твору, а отже, розміщення за таких умов на екрані напису "Оцінка сомельє базується на його професійному досвіді і не є офіційним експертним висновком" не дає підстав вважати, що спірна Інформація є оціночними судженнями сомельє.

Підсумовуючи вищенаведене, хочеться зазначити, про необхідність визначення вірного способу захисту своїх порушених або невизначених прав та обрання належних фахівців для реалізації їх поновлення.

Автор статті: Адвокат

к.ю.н.

Член громадської ради при ДФС України

Керуючий партнер Юридичної компанії "Титан"