Як поштовий зв’язок стає випробуванням для справедливості в судах

Обираючи Пошту як Спосіб Спілкування з Судом: Право, Час та Ризики

Частина дев’ята статті 120 Кодексу адміністративного судочинства України звучить майже поетично — наче обіцянка свободи вибору. Ця норма гарантує право обирати спосіб передачі документів до суду, включаючи засоби поштового зв’язку. На перший погляд — зручно, гнучко, демократично. Але у цій простоті приховано стільки нюансів, що без досвідченого провідника в лабіринті правозастосування можна легко загубитися.

Судова практика: коли "право" стикається з "реальністю"

Рішення Касаційного адміністративного суду у справі №460/347/24 — це не лише про окремий випадок, але й про ширшу проблему, яка зводиться до запитання: що важливіше — формальність чи справедливість?

У цій історії йдеться про позивача, який вчасно (за своїми відчуттями) направив документ через пошту, але зіткнувся з тим, що суд апеляційної інстанції повернув скаргу, не врахувавши реалій поштової доставки. Суд апеляційної інстанції буквально "взяв календар" і порахував дні, нехтуючи обставинами, що документи були здані до поштового відділення вчасно, а надійшли із запізненням лише через часові обмеження пересилання.

Касаційний суд скасував рішення апеляційного, звернувши увагу, що строки вважаються дотриманими, якщо документи здано на пошту до їх закінчення. Проте це лише вершина айсберга.

Чому пошта?

Використання поштових засобів зв’язку в судових справах — це своєрідна архаїка, яка зберігає свою актуальність в нашій цифровій ері. Причин цьому декілька:

1. Доступність. У багатьох регіонах, де немає стабільного доступу до інтернету чи кваліфікованих IT-фахівців, пошта залишається основним способом комунікації з державними установами.
2. Юридична захищеність. Квитанція про відправлення чи чек поштового відділення слугує доказом у випадку спору.
3. Традиція. Багато людей, особливо старшого покоління, довіряють пошті більше, ніж електронним системам, які здаються їм незрозумілими.

Практичні виклики

Однак вибір на користь пошти — це не лише про зручність, але й про ризики:

1. Тривалість доставки. Відправляючи документи в останній день строку, немає гарантії, що вони вчасно досягнуть адресата.
2. Непередбачуваність. Поштові відділення працюють за власними графіками, а процеси можуть затягуватись через вихідні чи технічні збої.
3. Людський фактор. Помилки працівників пошти, як-от неправильне маркування або затримки в реєстрації кореспонденції, можуть стати причиною неприємностей.

Зарубіжний досвід

У багатьох країнах Європи, наприклад, у Німеччині чи Швеції, законодавство також дозволяє обирати спосіб передачі документів до суду. Проте тут поштовий сервіс працює як злагоджений механізм годинника.

1. Довірена пошта (наприклад, Einschreiben у Німеччині). Усі офіційні листи відправляються рекомендованою поштою, а строки автоматично продовжуються на час доставки.
2. Електронні аналоги. У Скандинавії більшість судових документів надсилаються через захищені електронні платформи, що дозволяє уникнути помилок і зберігати всі дії у хронологічному порядку.
3. Презумпція своєчасності. У багатьох країнах встановлено правило: якщо документ відправлено до закінчення строку, він автоматично вважається вчасно поданим, навіть якщо був доставлений із затримкою.

Що робити, якщо ви обрали пошту?

Обираючи пошту для відправлення документів до суду, потрібно дотримуватись кількох правил:

1. Рекомендована доставка. Використовуйте лише послуги, які передбачають надання підтвердження доставки.
2. Запас часу. Надсилайте документи не в останній день строку, а щонайменше за 3–5 робочих днів до його закінчення.
3. Контроль маршруту. Якщо це можливо, відстежуйте доставку через сервіси трекінгу.
4. Копії та підтвердження. Завжди зберігайте копії відправлених документів та квитанції про їхнє відправлення.

Положення ч.9 ст.120 КАС — це більше, ніж право на вибір способу комунікації з судом. Це відображення загальної тенденції сучасного права: враховувати людський фактор, пристосовуватись до реальності й знаходити баланс між формальністю та справедливістю.

Однак на практиці обрання поштового способу зв’язку часто стає ризиком, який може дорого коштувати. І тут постає ключове питання: чи готова наша система правосуддя, з усіма її недоліками та перевагами, забезпечити справедливість незалежно від обраного засобу зв’язку?

Справа №460/347/24 нагадує: закон не повинен бути інструментом покарання за обставини, які людина не може контролювати. У цьому сенсі право обирати пошту — це не тільки про зручність, але й про те, як наше суспільство трактує поняття справедливості.

Автор статті: адвокат Світлана Приймак