Автор не указан
13
0
14460
Ще у червні 2014 року в Україні Верховна Рада заборонила банкам відбирати у населення житло, яке було передане банку в іпотеку за валютним кредитом, якщо таке приміщення є останнім можливим місцем проживання позичальника, повідомляє mak-mel.com.
Даний закон повинен був стати перехідним містком до вирішення проблеми реструктуризації валютних кредитів. Проте, як ми бачимо у Верховній Раді та по сьогоднішній день не можуть домовитися з приводу шляхів вирішення даної проблеми. При цьому такий порядок речей тільки погіршує становище. Так, банкам потрібно збільшувати свої резерви, а борги позичальників продовжують рости й далі. У таких умовах велика кількість фінансових установ з розумінням даної проблеми почала йти на зустріч багатьом позичальникам. Як правило, банки готові пробачати борги позичальникам у випадку погашення суми боргу рівної ринковій вартості предмету іпотеки. Звичайно велика кількість людей, які до цього пройшли тернистий шлях війни з банком у суді, перечитавши величезну кількість постів на профільних форумах позичальників та юристів, знають, що списання банком заборгованості сприяє виникненню податкового боргу, який нараховується на суму прощення. Тому, у таких випадках банки не проти відступати права вимоги на фінансові/факторингові компанії, які у свою чергу роблять відступлення права вимоги на афілійовану до позичальника особу, яка звичайно не зацікавлена у стягненні з нього боргу. У результаті залишаються задоволеними банк та позичальник, які шляхом взаємних поступок залишилися у виграші. Проте, не зовсім залишається задоволеною виконавча служба, яка вважає, що її вклад у врегулювання боргу є недооціненим.
Саме проблемам з виконавчою службою, які виникають у позичальника після врегулювання боргу і присвячена дана стаття.
Користуйтеся консультацією: Алгоритм дій державних виконавців зі стягнення аліментів з боржників
Так, банківський позичальник стикається з двома проблемами:
1. Виконавець стягує виконавчий збір.
2. Виконавець не знімає арешти накладені на усе майно.
Розберемося з даними проблемами по черзі, почнемо з виконавчого збору, адже друга проблема випливає загалом з першої та буде вирішена паралельно з нею. Якщо говорити коротко, то виконавчий збір це сума коштів в розмірі 10 % від суми судового рішення, яку виконавець стягує поверх судового рішення за свою проведену роботу. На сьогодні виконавча служба бажає стягнути цю суму в незалежності від того, чи проводив виконавець хоч якісь дії, чи він посприяв виконанню рішення суду, чи боржник з кредитором домовилися самостійно. Як правило, після врегулювання боргу банк або новий кредитор звертаються до виконавчої служби з заявою про повернення виконавчого листа без виконання стягувачу. При цьому виконавець повертає виконавчий лист, але продовжує стягувати виконавчий збір і далі. Звичайно позичальника така ситуаціє не влаштовує і її потрібно якось вирішувати, оскільки судові рішення могли бути ухвалені на мільйони гривень і 10 % від такої великої суми платити не дуже хочеться.
Для вирішення питання пов’язаного з постановою про стягнення збору потрібно звернути увагу коли було відкрито виконавче провадження, коли була винесена постанова про стягнення виконавчого збору та чи не пройшли строки на її оскарження?Адже оскаржити постанову це найшвидший можливий варіант виходу із ситуації.
Спершу розглянемо найпростіший варіант, який може бути, а саме, виконавче провадження було відкрито після набрання законної сили нового Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року або виконавче провадження було відкрито до цього періоду, проте постанова про стягнення збору винесена після набрання законом сили.
У такому випадку виконавче провадження можна закінчувати за заявою кредитора про повернення виконавчого листа стягувачу. Виконавець звичайно винесе постанову про стягнення збору та почне вчиняти виконавчі дії по поверненню зазначеної суми, але такі його дію будуть протизаконні та їх потрібно оскаржувати.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
Логіка нового Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року вказує на те, що підставою стягнення виконавчого збору є проведення дій виконавцем, які сприяли виконанню судового рішення. Наприклад, списання коштів з банківських рахунків боржника, примусова реалізації майна боржника та перерахування коштів від продажу на рахунки стягувача. При цьому, якщо провадження закривається, а виконавець не стягував взагалі ніяких коштів (наприклад, у зв’язку з відсутністю майна боржника на яке можна звернути стягнення або за заявою стягувача), то стягнення виконавчого збору є безпідставним.
На цьому наголосив і Верховний суд. У своїй постанові від 29.03.2018 року у справі № 8/39 колегія суддів Касаційного господарського суду зазначила наступне: «Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 27 Закону виконавчий збір – це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
П. П. 1-3 ч 1, ч. 2 ст. 45 Закону розподіл стягнутих виконавцем з боржника за виконавчим провадженням грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) здійснюється у такій черговості: 1) у першу чергу повертається авансовий внесок стягувача на організацію та проведення виконавчих дій; 2) у другу чергу компенсуються витрати виконавчого провадження, не покриті авансовим внеском стягувача; 3) у третю чергу задовольняються вимоги стягувача та стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків фактично стягнутої суми або основна винагорода приватного виконавця пропорційно до фактично стягнутої з боржника суми. Розподіл грошових сум у черговості, зазначеній у частині першій цієї статті, здійснюється в міру їх стягнення.
Судами не встановлено, а Відділом ДВС не підтверджено здійснення державним виконавцем заходів примусового виконання судового рішення у справі № 8/39, в т.ч. у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом.
Оскільки виконавчий збір стягується у розмірі 10% суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, доказів повернення/передання стягувачу у виконавчому провадженні певної суми або майна матеріали справи не містять, виконавчий збір, у розмірі 10% від суми заборгованості, визначений Відділом ДВС неправомірно».
Дана позиція була підтримана Верховним судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду та у постанові від 14.05.2018 року у справі № 908/2356/16.
Потрібно звернути увагу, що вищезазначений правовий висновок Верховний суд застосовує і до постанов, які були винесені по виконавчих провадженнях відкритих до того часу, коли набув чинності Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року. Так, у своїй постанові від 15.02.2018 року № 910/1587/13 Верховний суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду прийшов до наступного висновку: «Як вірно зазначено господарськими судами, приймаючи постанову про стягнення виконавчого збору від 04.11.2016, зокрема визначаючи розмір виконавчого збору та підставу його стягнення, державний виконавець керувався статтею 28 Закону України “Про виконавче провадження” від 21.04.1999 № 606-XIV (далі по тексту – Закон від 21.04.1999 № 606-XIV). Так, державний виконавець, враховуючи, що у строк, встановлений для добровільного виконання рішення суду, боржник рішення не виконав, беручи до уваги положення статті 28 Закону України “Про виконавче провадження” від 21.04.1999 № 606-XIV, яка передбачала, що виконавчий збір стягується у розмірі 10 % від суми, що підлягала стягненню, виніс постанову про стягнення з Комунального підприємства “Центр обслуговування споживачів Шевченківського району” 1 279 761,73 грн. виконавчого збору (10 % від суми, яка підлягала стягненню згідно з наказом Господарського суду міста Києва від 09.07.2015).
Оскільки стягнення виконавчого збору, як окрема виконавча дія, здійснена державним виконавцем після набрання чинності Законом України “Про виконавче провадження” від 02.06.2016 № 1404-VIII, то в даному випадку підлягали застосуванню положення саме цього закону.
Відповідно до статті 27 Закону України “Про виконавче провадження” від 02.06.2016 № 1404-VIII виконавчий збір – це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом. За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника – фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника – юридичної особи.
Згідно з статтею 27 Закону від 02.06.2016 №1404-VIII, розділу VI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, виконавчий збір стягується на підставі постанови, яка виноситься на стадії розподілу стягнутих з боржника сум або закінчення виконавчого провадження згідно з статтею 39 Закону в розмірі 10 % від суми, що фактично стягнута, повернута стягувачу».
При цьому у своїй постанові від 05.03.2018 року у справі № 925/1788/15 Верховний суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду конкретизував вищезазначений висновок та вказав наступне: «Відповідно до пункту 7 Розділу XIII “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про виконавче провадження” № 1404-VIII, який набрав чинності 05.10.2016, виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.
Таким чином, до спірних правовідносин підлягає застосуванню як Закон України “Про виконавче провадження” від 21.04.1999 № 606-XIV, так і Закон України “Про виконавче провадження” № 1404-VIII – після 05.10.2016.
Системний аналіз вищезазначених норм права вказує, що виконавче провадження у даній справі було розпочато на підставі Закону №606, який був чинний на момент винесення ухвали про відкриття виконавчого провадження, втім 05.10.2016 року набрав законної сили Закон №1404, прикінцевими та перехідними положеннями якого було прямо встановлено, що після набрання чинності закону виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим законом, здійснюються відповідно до цього закону.
Суди попередніх інстанцій стягнули виконавчий збір на підставі статті 28 Закону №606, відповідно до якої у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. Виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом.
Суд вважає застосування вказаної норми закону помилковим, оскільки стягнення виконавчого збору є виконавчою дією, яка відповідно до пункту 7 Розділу XIII “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про виконавче провадження” №1404-VIII, здійснюється у відповідності до положень нової редакції закону».
Аналогічні положення, щодо питань стягнення виконавчого збору за постановами винесеними по «старих» виконавчих провадженнях, але за часу дії нового Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року були підтримані Верховним судом і у наступних постановах: № 922/1353/16 від 12.04.2018 року; № 908/3164/15 від 22.03.2018 року.
На основі зазначених висновків, за умови наявності аналогічної ситуації «відбити» виконавчий збір доволі не складно. Єдине, що потрібно врахувати, так це строк на подачу скарги. Він, як був 10 днів з моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про протиправні дії виконавця, так і залишився таким же.
Окремо потрібно наголосити, що вищезазначені висновки не можуть бути застосовані до постанов про стягнення виконавчого збору, які були винесені до моменту набрання чинності Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року, адже вони відносяться до виконавчих дій, які розпочалися до моменту набрання чинності нового закону, а тому, їх завершення відбувається за правилами старого закону.
У своїй постанові від 23.04.2018 року № 912/3234/14 Верховний суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду прийшов до наступного висновку:«Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі – рішення) – сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону від 02.06.2016 №1404-VIII).
Як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, у період здійснення виконавчого провадження № 45867395 з виконання наказу господарського суду Кіровоградської області від 03.12.2014 № 912/3234/14 діяло декілька редакцій Закону України “Про виконавче провадження”. Виконавче провадження відкрито під час дії Закону від 21.04.1999 № 606-XIV та закінчено під час дії Закону від 02.06.2016 № 1404-VIII (набрав чинності 06.10.2016) на підставі пункту 2 частини першої статті 39 цього Закону.
Читайте статтю: Революційний підхід ДФС щодо належного повідомлення боржника – фізичної особи про анулювання (прощення) боргу (Документ)
Відповідно до пункту 7 Розділу XIII “Прикінцеві та перехідні положення” Закону від 02.06.2016 № 1404-VIII виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.
Статтею 40 Закону від 02.06.2016 № 1404-VIII визначені наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа. Зокрема, згідно з частиною третьою цієї статті у разі закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом (частина друга статті 27 Закону від 02.06.2016 № 1404-VIII).
Однак на момент закінчення виконавчого провадження № 45867395 державним виконавцем у виконавчому провадженні вже було винесено постанову про стягнення виконавчого збору від 20.01.2015 та частково стягнуто виконавчий збір за цією постановою. Проведення цих виконавчих дій розпочато відповідно до вимог Закону від 21.04.1999 № 606-XIV.
Так, статтею 28 наведеного Закону (в редакції, що діяла на момент винесення державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору від 20.01.2015) передбачалось, що у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. Постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю.
Закон від 02.06.2016 № 1404-VIII не містить положень щодо втрати чинності постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, винесених відповідно до вимог Закону від 21.04.1999 № 606-XIV, або підстав для не стягнення виконавчого збору за такими постановами (за виключенням окремих випадків) чи підстав для повернення вже стягнутого виконавчого збору за винесеними постановами.
Натомість статтею 3 Закону від 02.06.2016 № 1404-VIII передбачено, що постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору є виконавчими документами, які підлягають примусовому виконанню відповідно до цього Закону.
Таким чином, державним виконавцем до набрання чинності Законом від 02.06.2016 №1404-VIII вже вирішено питання щодо стягнення виконавчого збору, і винесена ним постанова про стягнення виконавчого збору від 20.01.2015 є окремим виконавчим документом, який є чинним, частково виконаним і таким, що підлягає подальшому виконанню.
Аналогічна позиція, щодо правомірності дій державних виконавців, щодо виконання постанов про стягнення виконавчого збору по постановах прийнятих до набрання чинності Закону України «Про виконавче провадження» зазначена і в постанові Верховного суду від 22.02.2018 року у справі № 816/823/17.
Що ж стосується випадків, коли постанова про стягнення виконавчого збору була винесена до набрання чинності Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року або було пропущено строк на оскарження постанови виконавця про стягнення збору, то єдиними можливими варіантами, як «відбити» виконавчий збір є скасування судового рішення на підставі якого відбувається виконання або скасування виконавчого документа, який перебуває на виконанні. У даному випадку зосереджу увагу саме на визнанні виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, тому, що дуже часто підстав скасувати судові рішення або не має, або пройшли строки.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року виконавче провадження підлягає закінченню у разі скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.
Відповідно до ч. 7 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року у разі закінчення виконавчого провадження у зв’язку зі скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню.
Тому, щоб у виконавця не було підстав стягувати виконавчий збір, а то і взагалі його повернути боржнику потрібно скасувати виконавчий документ. Питання визнання таким, що не підлягає виконанню розглянемо на прикладі цивільного процесу.
Відповідно до ч. 1 ст. 432 ЦПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню.
Відповідно до ч. 2 ст. 432 ЦПК України суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов’язок боржника відсутній повністю чи частково у зв’язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Більш повно та точно на підстави для скасування виконавчого документу наведені Верховним судом у своїй постанові від 16.01.2018 року у справі № 755/15479/14-ц, де суд зазначає: «Наведені підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, поділяються на дві групи: матеріально-правові (зобов’язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов’язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов’язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання) та процесуально-правові, до яких відносяться обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі за нею виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред’явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред’явлення цього листа до виконання».
Зазначений правовий висновок робить посилання на Главу 50 Цивільного кодексу України «Припинення зобов’язань» та вказує на конкретні способи, які передбачені даною главою, щодо припинення зобов’язань. При цьому, як зазначено у ч.2 ст. 509 ЦК України, зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є:
1) договори та інші правочини;
2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;
3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;
4) інші юридичні факти.
Тобто, основною підставою для виникнення цивільних прав і обов’язків є договори та правочини. У контексті відносин позичальників із банками ними є кредитні договори на підставі яких у банку виникає обов’язок видати кошти, а у позичальника повернути їх та сплатити проценти за їх користування. Сама ж природа судових рішень про стягнення заборгованості за кредитами не встановлює нових цивільних відносин, а лише фіксує їх наявність на підставі відповідного договору, вносить у них ясність та зобов’язує сторону, яка порушує умови договору шляхом ухилення від виконання зобов’язань – усунути відповідні порушення, у тому числі, у примусовому порядку. При цьому, якщо зобов’язання з повернення коштів за кредитним договором припиниться іншим шляхом ніж примусовим виконанням (а саме одним з шляхів передбачених Главою 50 Цивільного кодексу України, але без примусу з боку виконавця), то це буде підставою для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.
Якщо розглянути відносини між банком та позичальником, то тут можливі чотири альтернативні варіанти погашення боргу: добровільне виконання обов’язку боржником (поза межами виконавчої служби, коли кошти оплачуються напряму фінансовій установі), передання відступного, зарахування, прощення боргу.
Якщо брати добровільне виконання обов’язку, то воно полягає у добровільній оплаті заборгованості на рахунки банку та отримання від фінансової установи довідки про відсутність заборгованості. На даний час даний метод доволі ризиковий, так як практики вищих судів з цього питання не має, а судді перших та апеляційних інстанцій не завжди адекватно сприймають позови про скасування виконавчих документів. При цьому, якщо кредитор отримав те, що хотів, то скоріше за все взагалі не буде зацікавлений у вирішенні проблем позичальника, так як кредит закритий і в кращому випадку направить до суду заяву про розгляд справи за відсутності.
Передання відступного можна використати при зверненні стягнення на предмет іпотеки (звичайно, коли це відбувається на добровільних засадах). Сторони можуть прописати у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя, що іпотекодавець передає право власності на предмет іпотеки кредиторові у порядку передбаченому статтею 37 Закону України «Про іпотеку», а кредитор у свою чергу не має претензій з повернення залишку заборгованості за кредитом.
Ну і останні два способи можна використати за умови, коли кредит закрито з дисконтом на умовах встановлених банком (як правило за ринкову вартість іпотеки), а право вимагати повернення залишку кредиту було довідступлено на афілійовану до боржника особу. За таких умов, новий кредитор та боржник можуть підписати угоду про прощення боргу або зарахування зустрічних вимог та з цих підстав подати заяву до суду про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню. На мою думку дані два варіанти найкращі, так як дві сторони підтримають таку заяву і буде набагато більше шансів, що суд її задовольнить з розумінням того, що рішення ніхто оскаржувати не буде.
Після того, коли ухвала суду про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню набуде законної сили, то її можна подати до виконавчої служби і виконавець буде зобов’язаний закінчити виконавче провадження, зняти усі накладені арешти та повернути стягнутий виконавчий збір (якщо його було стягнуто).
Підсумовуючи вищевикладений матеріал можна прийти до висновку, що для того, щоб не сплачувати виконавчий збір потрібно довести, що виконавець не приклав своїх зусиль для виконання судового рішення і воно було виконано боржником добровільно. При цьому, для того, щоб обрати правильну стратегію юридичного захисту від виконавця потрібно враховувати, коли було відкрито виконавче провадження та коли було винесено постанову про стягнення виконавчого збору:
– Якщо виконавче провадження розпочато після 05.10.2016 року, то потрібно подавати від стягувача заяву про повернення виконавчого листа без виконання, а постанову виконавця про стягнення збору, яка буде винесена разом із закінченням провадження – оскаржити до суду, а виконавця зобов’язати зняти арешти з майна;
– Якщо виконавче провадження розпочато до 05.10.2016 року, але постанова про стягнення виконавчого збору винесена після 05.10.2016 року, то потрібно подавати від стягувача заяву про повернення виконавчого листа без виконання, а постанову виконавця про стягнення збору, яка буде винесена разом із закінченням провадження – оскаржити до суду, а виконавця зобов’язати зняти арешти з майна;
– Якщо постанову про стягнення виконавчого збору винесено до 05.10.2016 року або пропущено строк на оскарження постанови про стягнення виконавчого збору, яка винесена після 05.10.2016 року, то потрібно визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню та на підставі ухвали суду закінчити виконавче провадження, зняти арешти та повернути стягнутий виконавчий збір.
Автор статті: Курочкін Олександр
Користуйтеся консультацією: Зняття арешту із банківських рахунків боржника, за наслідками виконавчого провадження, яке фактично є припиненим
Просмотров
Коментарии
Просмотров
Коментарии
Получите быстрый ответ на юридический вопрос в нашем мессенджере , который поможет Вам сориентироваться в дальнейших действиях
Вы видите своего юриста и консультируетесь с ним через экран, чтобы получить услугу, Вам не нужно идти к юристу в офис
На выполнение юридической услуги и получите самое выгодное предложение
Поиск исполнителя для решения Вашей проблемы по фильтрам, показателям и рейтингу
Просмотров:
184
Коментарии:
0
Просмотров:
460
Коментарии:
0
Просмотров:
1023
Коментарии:
0
Просмотров:
437
Коментарии:
2
Просмотров:
412
Коментарии:
0
Просмотров:
474
Коментарии:
0
Protocol.ua обладает авторскими правами на информацию, размещенную на веб - страницах данного ресурса, если не указано иное. Под информацией понимаются тексты, комментарии, статьи, фотоизображения, рисунки, ящик-шота, сканы, видео, аудио, другие материалы. При использовании материалов, размещенных на веб - страницах «Протокол» наличие гиперссылки открытого для индексации поисковыми системами на protocol.ua обязательна. Под использованием понимается копирования, адаптация, рерайтинг, модификация и тому подобное.
Полный текстПриймаємо до оплати
Copyright © 2014-2024 «Протокол». Все права защищены.