При встановленні порядку користування з/д, яка перебуває у спільній частковій власності, суд на підставі будівельно-технічної експертизи забезпечує кожному із співвласників вільне користування належним йому майном (ВСУ, № 6-841цс16, 15.05.2017)

Фабула судового акту: Досить часто будинки належать декільком співвласникам, і кількість таких співвласників законом необмежена. Земельна ділянка під будинком і навколо нього має цільове призначення – «для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)» і повинна перебувати у спільній частковій власності усіх співвласників будинку при оформленні її за правилами, передбаченими ЗК України. У багатьох випадках присадибна ділянка неоформлена і знаходиться у постійному користуванні на підставі документів виданих до прийняття ЗК України, на ім’я особи, яка може вже давно і не володіти самим будинком.

На присадибній ділянці окрім самого будинку як правило є літні кухні, господарські споруди, гаражі, альтанки, тощо. Поділений між співвласниками будинок може мати різні входи, під’їзди, навіть вигрібні ями. Отже, спори неминучі. Тому, ст. 88 ЗК України передбачає право співвласників на встановлення порядку користування з/д, яка перебуває у спільній частковій власності. Якщо співвласники не можуть між собою домовитись про порядок користування з/д, то такий порядок встановлюється судом за позовом одного із співвласників.

Як правило для поділу присадибної ділянки або визначення порядку її користування суд призначає у справі будівельно-технічну експертизу і на підставі її пропозицій ухвалює рішення. На практиці може бути декілька варіантів порядку користування з/д і суду треба обрати один з них. Обираючи з наданих експертом та сторонами варіантів суд обов’язково повинен врахувати розмір часток у з/д кожного із співвласників. Водночас суд також повинен забезпечити вільне користування кожному із співвласників майном, яке знаходиться на з/д і належить йому на праві власності. Наприклад, власнику гаражу повинен бути забезпечений доступ до нього, або до входу в частину будинка одного із співвласників повинен бути забезпечений під’їзд.

У рішеннях судів, які скасував ВСУ таких прав одного із співвласників дотримано не було. Хоча суд і обрав один із варіантів запропонованих експертом, цей варіант не забезпечував право співвласника на користування належним йому гаражем, який згідно технічного паспорту забудови розташований на спільній з/д. ВСУ підкреслив, що відповідно до ч. 5, ст. 319 ЦК України наявне в однієї особи право не може порушувати право іншої особи. Цікаво, що сам гараж збудований не був, де-факто наявним був лише фундамент, проте технічний паспорт забудови все ж таки переконав ВСУ у порушенні права.

Аналізуйте судовий акт: Орендарю до місцевої ради слід звертатись із вимогою «розірвати договір оренди землі» після того як він відчужив будівлю, яка знаходиться на цій землі, автоматично оренда не припиняється (ВГСУ 19 квітня 2017р., № 904/6738/16)

Згідно принципу цілісності земельної ділянки із будівлею, яка на ній розташована, право особи на користування з/д НЕЗАЛЕЖНО від її розмірів припиняється із припиненням права власності цієї особи на будівлю (ВСУ у справі №6-2225цс16)

У випадку купівлі -продажу нерухомості на орендованій ділянці за землю платять обидва: продавець - орендну плату до припинення договору оренди, покупець плату за землю до оформлення договору оренди (ВСУ від 8.06. 2016р. у сп. № 21-804а16)

«Визнати правовстановлюючий документ таким, що втратив чинність» - такий спосіб захисту права законом не передбачено (ВГСУ від 09 листопада 2016р. у справі № 922/1044/16)

У випадку відчуження нерухомості попередній власник сплачує плату за землю або орендну плату до оформлення новим власником правовстановлюючого документу на земельну ділянку ( ВАСУ, головуючий суддя Костенко М. І).

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ ВСУ у справі №6-841цс16: При застосуванні положень статті 120 ЗК України в поєднанні з нормою статті 125 цього Кодексу слід виходити з того, що в разі переходу права власності на об’єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку в набувача нерухомості виникає одночасно з виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об’єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об’єкта права власності.

Разом з тим відповідно до частини першої статті 318 ЦК України кожен власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Однак право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Зазначені положення щодо користування власністю цілком повинні застосовуватись до майнових прав на майно (зокрема до права користування земельною ділянкою).

Відтак право користування земельною ділянкою визначається відповідно до часток кожного з власників нерухомого майна, яке знаходиться на цій земельній ділянці, якщо інше не було встановлено домовленістю між ними. Однак у будь якому випадку наявне в однієї особи право не може порушувати права іншої особи (частина п’ята статті 319 ЦК України).

Отже, при вирішенні спору, визначаючи варіанти користування земельною ділянкою, суд повинен виходити з розміру часток кожного зі співвласників на нерухоме майно, наявності порядку користування земельною ділянкою, погодженого власниками або визначеного на підставі відповідного договору, оформленого у встановленому законом порядку. Якщо суд установить, що співвласники визначили порядок користування й розпорядження земельною ділянкою, для зміни якого підстав немає, він ухвалює рішення про встановлення саме такого порядку. Якщо ж погодженого або встановленого порядку користування земельною ділянкою немає, то суд установлює порядок користування земельною ділянкою з дотриманням часток кожного співвласника у нерухомому майні та забезпеченням вільного користування кожним зі співвласників належним йому майном.

Суддя Верховного Суду України В.М. Сімоненко

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа – Уманська міська рада Черкаської області, про встановлення порядку користування земельною ділянкою за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 січня 2016 року,

в с т а н о в и л а :

У листопаді 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа – Уманська міська рада Черкаської області, про встановлення порядку користування земельною ділянкою, посилаючись на те, що на підставі договору про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на праві особистої власності від 29 вересня 1970 року, укладеного з виконавчим комітетом Уманської міської ради депутатів трудящих, позивач є власником 1/2 частини житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель i споруд АДРЕСА_1. Власником іншої частини вказаного будинку є ОСОБА_2, який придбав його у попереднього власника. Вказаний житловий будинок знаходиться на земельній ділянці площею S_1, що знаходиться у власності територіальної громади. З метою отримання у власність частини земельної ділянки, яка відповідає належній позивачу частині будинку, позивач звертався до міської ради та замовив документацію із землеустрою, проте відповідач відмовився погоджувати схему розподілу, надану землевпорядним підприємством. Оскільки сторони не можуть у добровільному порядку досягти згоди щодо порядку користування земельною ділянкою, позивач просив суд з урахуванням уточнених позовних вимог, поділити спірну земельну ділянку площею S_1, розташовану АДРЕСА_1, за варіантом № 3 висновку експерта і виділити йому S_2, відповідачеві S_3, а земельну ділянку площею S_4 залишити в їх спільному користуванні, оскільки такий варіант користування був ним погоджений з попереднім власником будинку.

Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 16 жовтня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 3 грудня 2015 року, позов задоволено частково. Установлено порядок користування земельною ділянкою за варіантом № 2 поділу земельної ділянки згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи, за яким ОСОБА_1 виділено в користування земельну ділянку площею S_5, ОСОБА_2 - S_6, а земельну ділянку площею S_7 залишено в їхньому спільному користуванні.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 січня 2016 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 відмовлено.

4 квітня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 січня 2016 року з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статті 88 та частин другої, четвертої статті 120 Земельного кодексу України (далі – ЗК України) та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції, викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судового рішення ОСОБА_1 посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 та 26 жовтня, 14 вересня 2011 року, 25 квітня, 16 травня 2012 року, 30 січня 2013 року, 26 листопада 2014 року, 16 вересня, 9 грудня 2015 року, в яких, на його думку, по-іншому застосовані зазначені норми матеріального права, та на постанову Верховного Суду України від 11 лютого 2015 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Під час розгляду справи суди встановили, що на підставі договору про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на праві особистої власності від 29 вересня 1970 року, укладеного з виконкомом Уманської міської ради депутатів трудящих, та акта приймання індивідуального домоволодіння від 18 листопада 1977 року позивач є власником Ѕ частини житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель та споруд АДРЕСА_1 області, та має право користування земельною ділянкою для будівництва й обслуговування вказаного житлового будинку площею 800 кв.м. Власником іншої 1/2 частини цього будинку і землекористувачем земельної ділянки, на якій він розташований, є відповідач, який придбав частину будинку у попереднього власника за договором купівлі-продажу від 28 вересня 2000 року.

Рішенням виконавчого комітету Уманської міської ради від 9 вересня 1999 року НОМЕР_1 «Про розгляд звернень підприємств, установ та громадян міста з питань землекористування» була встановлена норма землекористування за будинковолодінням АДРЕСА_1 площею S_1. Вказана земельна ділянка є комунальною власністю територіальної громади і перебуває в безстроковому користуванні сторін.

З метою отримання у власність частини спірної земельної ділянки, яка відповідає належній позивачу частині будинку, останній у порядку статті 118 ЗК України звернувся до Уманської міської ради з відповідною заявою. Рішенням Уманської міської ради НОМЕР_2 від 11 липня 2014 року йому було надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва й обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею S_8 за АДРЕСА_1, за рахунок земель комунальної власності Уманської міської ради (присадибна ділянка) відповідно до частки в майні в межах норм безоплатної приватизації земельних ділянок.

Управління містобудування та архітектури Уманської міської ради листом від 2 жовтня 2012 року НОМЕР_3 повідомило позивача, що з огляду на складні інженерно-геологічні та рельєфні умови облаштування під'їзд до будинку АДРЕСА_1 з боку вул. Володарського не можливо.

У висновку НОМЕР_4 судової будівельно-технічної експертизи від 17 квітня 2015 року, яка була проведена в цій справі за ухвалою Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 30 січня 2015 року, експерт запропонував чотири варіанти поділу земельної ділянки АДРЕСА_1, загальною площею S_1, з урахуванням часток сторін у житловому будинку.

Порядок користування земельною ділянкою за варіантами № 1 та № 4 обидві сторони заперечили, і суд погодився з такою позицією сторін.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення первісного позову та установлюючи порядок користування земельною ділянкою за варіантом № 2, суд першої інстанції виходив з того, що вказаний варіант порядку користування земельною ділянкою забезпечить безперешкодний доступ обох землекористувачів до належних їм частин житлового будинку, до господарських будівель і споруд, надасть можливість безперешкодного користування необхідною за розмірами частиною земельної ділянки перед гаражем і сараєм ОСОБА_2 без використання при цьому частини земельної ділянки, яка буде в спільному користуванні сторін. Суд також зазначив, що такий варіант передбачає можливість позивачу і відповідачу вільно використовувати частини земельної ділянки з тильної сторони будинку, навпроти належної кожному з них частини житлового будинку, у тому числі для нормального обслуговування, ремонту будинку, не створюючи при цьому явних незручностей для іншої сторони. Крім того, цим варіантом визначено більшу площу частин земельної ділянки, які будуть у користуванні кожної зі сторін, на відміну від варіанта № 3.

Відхиляючи варіант № 3, на застосуванні якого при встановленні порядку користування земельною ділянкою наполягає позивач, суд урахував, що існування залишків будівлі і оглядової ями, вказаних у технічному паспорті на житловий будинок ОСОБА_1, не може слугувати підставою для обмеження чи створення перешкод для ОСОБА_2 в користуванні наявними в його власності гаражем і сараєм шляхом залишення частини земельної ділянки перед цими будівлями в спільному користуванні сторін.

Ухвалами Апеляційного суду Черкаської області від 3 грудня 2015 року та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 січня 2016 року зазначене рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Надана заявником ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 квітня 2012 року не може бути підтвердженням неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права, тому що у справі, за результатом розгляду якої її постановлено, предметом спору був поділ земельної ділянки в натурі, при розгляді якого пріоритетним визначено право власника земельної ділянки, а не встановлений між сторонами порядок користування нею.

Крім того, у наданих для порівняння рішеннях касаційних судів, на які як на приклади неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права посилається заявник, зазначено:

- в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 грудня 2015 року, від 30 січня 2013 року, від 26 листопада 2014 року та в ухвалі Верховного суду України від 26 жовтня 2011 року суд касаційної інстанції зазначив, що відповідно до вимог статті 120 ЗК України якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Оскільки порядок користування спільною земельною ділянкою, у тому числі тією, на якій розташовані належні співвласникам жилий будинок, господарські будівлі та споруди, визначається насамперед їхньою угодою залежно від розміру їхніх часток у спільній власності на будинок, суд відповідно до статті 88 ЗК України бере до уваги цю угоду під час вирішення спорів як між ними самими, так і за участю осіб, які пізніше придбали відповідну частку в спільній власності на землю або на жилий будинок і для яких зазначена угода також є обов’язковою, навіть за відсутності документального оформлення такої угоди;

- у постанові Верховного Суду України від 11 лютого 2015 року викладено правову позицію, згідно з якою за відсутності цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки слід застосовувати положення частини четвертої статті 120 ЗК України, за правилами якої особа, яка набула права власності на частину будівлі чи споруди, стає власником відповідної частини земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено в договорі відчуження нерухомості;

- в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 вересня 2015 року касаційний суд погодився з висновком апеляційного суду про те, що у зв’язку з придбанням особою 1/2 частини будинку до неї перейшло право користування лише тією частиною земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, та частиною, яка необхідна для її обслуговування;

- в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 жовтня 2011 року та 14 вересня 2011 року суд касаційної інстанції при розгляді справ щодо визнання порядку користування неприватизованою земельною ділянкою дійшли висновку про відсутність підстав щодо застосування в аналогічних правовідносинах положень статті 88 та частини 4 статті 120 ЗК України.

Отже, наявне неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 88 та частин другої, четвертої 120 ЗК України.

Усуваючи розбіжності у застосуванні касаційним судом зазначених вище норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до частин першої, другої статті 78 ЗК України право власності на землю – це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

У позивача та в попереднього власника право користування земельною ділянкою виникло на підставі договору про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на праві особистої власності від 29 вересня 1970 року, тобто на підставі положень Земельного кодексу Української РСР 1970 року. У відповідача право власності виникло на підставі договору купівлі-продажу частини будинку від 28 вересня 2000 року.

Відповідно до положень статті 30 Земельного кодексу України від 18 грудня 1990 року (в редакції, що діяла на момент укладення договору купівлі-продажу частини будинку і далі – ЗК України 1990 року) при переході права власності на частину будинку земельна ділянка переходить у спільне користування власників цих об'єктів.

Частиною першою статті 356 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що власність двох чи більше осіб з визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Відповідно до статей 364, 367 ЦК України кожен із співвласників має право на виділ його частки майна, що є у спільній частковій власності в натурі або його поділ з дотриманням вимог статті 183 цього Кодексу.

Аналогічне положення закріплено в частині третій статті 88 ЗК України.

Частиною першою цієї статті передбачено, що володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюється за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди – у судовому порядку.

Оскільки володіння та порядок користування земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, в тому числі тією, на якій розташовані належні співвласникам жилий будинок, господарські будівлі та споруди, визначається насамперед їхньою угодою залежно від розміру їхніх часток у спільній власності на будинок, то при застосуванні статті 88 ЗК України при вирішенні спорів як між ними самими, так і за участю осіб, котрі пізніше придбали відповідну частку в спільній власності на землю або жилий будинок, слід брати до уваги цю угоду. Це правило стосується тих випадків, коли житловий будинок поділено в натурі.

За правилом частини другої статті 120 ЗК України якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Аналогічну норму містила і стаття 30 ЗК України 1990 року.

При відсутності цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об’єкт нерухомості, як і у справі, яка переглядається, слід враховувати наступне.

Частина четверта статті 120 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачала, що при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі та споруди.

Аналіз змісту норм статті 120 ЗК України дає підстави для висновку про однакову спрямованість її положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю та споруди, на якій вони розміщені.

Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об’єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об’єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку в разі набуття права власності на нерухомість.

Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у частині четвертій статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на частину будівлі чи споруди стає власником відповідної частини земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено в договорі відчуження нерухомості.

При цьому при застосуванні положень статті 120 ЗК України в поєднанні з нормою статті 125 цього Кодексу слід виходити з того, що в разі переходу права власності на об’єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку в набувача нерухомості виникає одночасно з виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об’єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об’єкта права власності.

Разом з тим відповідно до частини першої статті 318 ЦК України кожен власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Однак право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Зазначені положення щодо користування власністю цілком повинні застосовуватись до майнових прав на майно (зокрема до права користування земельною ділянкою).

Відтак право користування земельною ділянкою визначається відповідно до часток кожного з власників нерухомого майна, яке знаходиться на цій земельній ділянці, якщо інше не було встановлено домовленістю між ними. Однак у будь якому випадку наявне в однієї особи право не може порушувати права іншої особи (частина п’ята статті 319 ЦК України).

Отже, при вирішенні спору, визначаючи варіанти користування земельною ділянкою, суд повинен виходити з розміру часток кожного зі співвласників на нерухоме майно, наявності порядку користування земельною ділянкою, погодженого власниками або визначеного на підставі відповідного договору, оформленого у встановленому законом порядку. Якщо суд установить, що співвласники визначили порядок користування й розпорядження земельною ділянкою, для зміни якого підстав немає, він ухвалює рішення про встановлення саме такого порядку. Якщо ж погодженого або встановленого порядку користування земельною ділянкою немає, то суд установлює порядок користування земельною ділянкою з дотриманням часток кожного співвласника у нерухомому майні та забезпеченням вільного користування кожним зі співвласників належним йому майном.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення первісного позову шляхом установлення порядку користування земельною ділянкою за варіантом № 2 та, відповідно відхиляючи доводи позивача про досягнення угоди з попереднім власником щодо порядку користування земельною ділянкою з підстави недоведеності існування такої угоди, суди не встановили, яким чином фактично користувались власники земельною ділянкою, не звернули уваги на доводи позивача про те, що зазначений варіант користування земельною ділянкою порушує його право на користування належним йому, але не відбудованим гаражем, від якого хоча й залишився лише фундамент, але який значиться в технічному паспорті забудови. При цьому суди не встановили, чи мав позивач вільний доступ до гаража без визначеного порядку користування земельною ділянкою або при встановленому на підставі домовленості співвласників порядку користування земельною ділянкою, урахувавши можливість його відтворення та обслуговування, і чи зберігається таке право позивача при обраному судом варіанті розподілу земельної ділянки.

З наведеного вбачається, що за однакових фактичних обставин суд касаційної інстанції неоднаково застосував одні й ті самі норми матеріального права – статтю 88 та частини другу і четверту статті 120 ЗК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Відповідно до статті 360² ЦПК України Верховний Суд України розглядає справи за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, а відтак не може встановлювати обставин справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Допущені судами порушення не дозволяють Верховному Суду України прийняти рішення по суті спору.

Оскільки у справі, яка переглядається, рішення судів попередніх інстанцій є незаконними, то відповідно до статті 360⁴ ЦПК України їх необхідно скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, частиною першою статті 360², пунктом 1 частини першої статті 360³, частиною першою статті 360⁴ ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 січня 2016 року, ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 3 грудня 2015 року та рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 16 жовтня 2015 року скасувати, передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Підписи суддів: