Відсутність участі у вихованні дитини через проживання одного з батьків на окупованій території не може свідчити злісне ухилення від виховання дитини (ВС/КЦС у справі № 420/1075/17 від 23.04.2020)

Фабула судового акту: Судові справи, пов’язані з позбавленням одного з батьків батьківських прав на перший погляд здаються такими, що не є проблемними. Але ж при більш детальному аналізі судових рішень, які постановляються за результатами розгляду таких справ можна дійти до висновку, що судам доводиться детально досліджувати докази, які свідчать саме про злісне ухилення від виховання дитини, свідоме та систематичне нехтування своїми батьківськими обов’язками, з’ясовувати причини та умови, що сприяли цьому зважаючи на об’єктивність підстав з яких такі обов’язки не виконувались.

У даній справі мати дитини звернулась до суду із позовом про позбавлення свого колишнього чоловіка батьківських прав на їх спільну дитину з підстав того, що батько дитини не сплачує аліменти, а також не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, що свідчить про ухилення від виховання дитини.

Рішенням суду першої інстанції позов задоволено. На думку суду позовні вимоги обґрунтовані та підтверджено факт свідомого ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків відносно неповнолітньої дитини, покладених на нього статтею 150 Сімейного кодексу України.

Натомість як апеляційний так і касаційний суди із такими висновками районного суду не погодились.

Так, переглядаючи рішення районного та апеляційного судів за апеляційною скаргою позивача Касаційний цивільний суд вказав, що відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов’язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Аналіз вказаної норми дає підстави стверджувати, що ухилення від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

При цьому позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

У даній справі відповідач проживає на окупованій території України (в Луганській області), даний факт позивачем не оспорюється, що об`єктивно ускладнює спілкування та участь у вихованні сина.

Таким чином, утруднення в поїздок на територію підконтрольну українській владі є об’єктивною перепоною у здійсненні батьком свої батьківських обов’язків.

Аналізуйте судовий акт: Перелік осіб, які можуть ініціювати питання про позбавлення батьківських прав є ВИЧЕРПНИМ і не може бути розширений (ВС/КЦС № 755/16874/17 від 18.12.2019)

Небажання дитини спілкуватися з одним із батьків не свідчить про ухилення від виконання батьківських обов`язків і не є підставою для позбавлення батьківських прав (ВС/КЦС № 331/5427/17 від 24.04.2019)

Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні питання щодо позбавлення батьків батьківських прав (ВС/КЦС № 300/908/17 від 24.04.2019)

Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і ЛИШЕ при наявності вини у діях батьків» (ВС/КЦС від 13.03.2019 р. у справі № 631/2406/15-ц)

Заборгованість по аліментах та невідвідування навчального закладу не може свідчити про ухилення батька від виконання своїх обов'язків (ВС/КЦС № 465/3694/14-ц від 16.01.2019)

Постанова

Іменем України

23 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 420/1075/17

провадження № 61-17053св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Луганського апеляційного суду від 30 липня 2019 року у складі колегії суддів Стахової Н. В., Кострицького В. В., Назарової М. В. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, третя особа - Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст заяви

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради про позбавлення батьківських прав.

Свої позовні вимоги обґрунтовувала тим, що вона перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, у період якого ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_3 . На даний час вони розлучені, а дитина проживає разом з нею. З відповідача рішенням Залізничного районного суду міста Львова від 09 серпня 2016 року було стягнуто аліменти, але він їх не сплачує, що підтверджується довідкою Хрустальнинського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Луганській області. Крім того, відповідач не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, що свідчить про ухилення від виховання дитини. Тому, позивач вважає, що поведінка відповідача та свідоме нехтування своїми батьківськими обов`язками, є підставою для позбавлення останнього батьківських прав відносно їх сина.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Новопсковського районного суду Луганської області від 20 вересня 2017 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради про позбавлення батьківських прав задоволено.

Позбавлено ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьківських прав відносно малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги обґрунтовані та підтверджено факт свідомого ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків відносно неповнолітньої дитини, покладених на нього статтею 150 Сімейного кодексу України.

Додатковим рішенням Новопсковського районного суду Луганської області від 19 грудня 2017 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 420 грн в рахунок понесених судових витрат, пов`язаних з публікацією в пресі оголошення про виклик відповідача.

Постановою Луганського апеляційного суду від 30 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Новопсковського районного суду Луганської області від 20 вересня 2017 року скасовано.

Ухвалено у справі нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради про позбавлення батьківських прав відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що з наданих доказів позивачем не вбачається наявність підстав статтею 164 Сімейного кодексу України, а тому застосування до відповідача такого виняткового заходу як позбавлення батьківських прав є недоцільним, оскільки винної поведінки відповідача відносно дитини доведено не було.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

11 вересня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Луганського апеляційного суду від 30 липня 2019 року, в якій просила скасувати постанову Луганського апеляційного суду від 30 липня 2019 року та залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не взяв до уваги подані позивачем докази, а також, буловідмовлено у задоволенні клопотань про витребування доказів, про приєднання до матеріалів справи звукозапису телефонної розмови та допиту свідків.

Також заявник вказує, що апеляційним судом не було взято до уваги висновок органу опіки та піклування Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради про доцільність позбавлення батьківських, яким було встановлено факти ухилення відповідача від виконання обов`язків по вихованню дитини.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали справи із Новопсковського районного суду Луганської області.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 є батьком малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Малолітній ОСОБА_3 проживає разом з матір`ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Залізничного районного суду міста Львова від 09 серпня 2016 року з ОСОБА_2 були стягнуті аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_3 у розмірі 1/4 частки від заробітку (доходу), але не менше ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно до його повноліття, починаючи з 27 травня 2016 року.

Згідно з довідками Комунальної 5-ї клінічної поліклініки міста Львова від 30 червня 2017 року та 05 травня 2019 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , знаходиться на обліку в Комунальній 5-тій міській клінічній поліклініці міста Львова за адресою: АДРЕСА_2 . Дитині вчасно проведені профілактичні щеплення, проводяться регулярні амбулаторні огляди, стан здоров`я задовільний. Нагляд за станом здоров`я дитини з моменту її народження і по сьогоднішній день здійснює мати ОСОБА_1 . Батько участі в цій сфері життя дитини не приймав.

Згідно з висновком органу опіки та піклування Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради від 30 червня 2017 року № 32-3394, орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 зазначала про необхідність позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки останній не виконує свого батьківського обов`язку щодо виховання дитини.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Згідно із частиною восьмою статті 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї.

Частиною четвертою статті 19 СК України визначено, що при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов`язковою є участь органу опіки та піклування.

Відповідно до частини п`ятої статті 19 СК України орган опіки і піклування подає до суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто перелік підстав батьківських прав є вичерпним.

Тлумачення пункту 2 частини 1 статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Зважаючи, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ передбачено, що держави учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам дитини.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Практика Європейського суду з прав людини (справа «Хант проти України» від 7 грудня 2006 року) свідчить про те, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватись на оцінці особистості відповідача та його поведінці. Факт оскарження відповідачем заяви про позбавлення батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини. Позбавлення батьківських прав має бути виправдане інтересами дитини, і тоді інтереси повинні мати переважний характер над інтересами батьків, між інтересами дитини та інтересами батьків має існувати справедлива рівновага. Також у своїй практиці, зокрема у справі «М.С. проти України» Європейський суд з прав людини наголосив, що на сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що висновок органу опіки та піклування Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради, згідно якого було визнано за доцільне позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно його малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має рекомендаційний характер та не є обов`язковим для суду. Крім того вказаний висновок не містить в собі відомостей щодо наявності виключних обставин, підтверджених відповідними доказами, які б свідчили про свідоме нехтування ОСОБА_2 своїми обов`язками, та які б були законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення його батьківських прав.

Надані позивачем до суду докази не свідчать про злісне ухилення відповідача від виховання дитини, свідоме нехтування ним батьківськими обов`язками, його винну поведінку щодо дитини.

Також суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідач проживає на окупованій території України, даний факт позивачем не оспорюється, що об`єктивно ускладнює спілкування та участь у вихованні сина.

Щодо доводів касаційної скарги стосовно того, що апеляцій суд відмовив у задоволенні клопотання про витребування доказів, про приєднання до матеріалів справи звукозапису телефонної розмови та допиту свідківколегія суддів зазначає таке.

Відповідно до положень статті 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази. Будь-яка особа, у якої знаходиться доказ, повинна видати його на вимогу суду. Особи, які не мають можливості подати доказ, який витребовує суд, або не мають можливості подати такий доказ у встановлені строки, зобов`язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п`яти днів з дня вручення ухвали.

З матеріалів справи та аудіозапису судового засідання, що відбулося у суді апеляційної інстанції 30 липня 2019 року вбачається, що вищезазначені клопотання було направлено електронною поштою Лишкович В. І. 10 липня 2019 року та 26 липня 2019 року, тобто після постановлення судом першої інстанції рішення у цій справі - 20 вересня 2017 року.

Протокольною ухвалою апеляційного суду, проголошеною в судовому засіданні, яке відбулося 30 липня 2019 року у задоволенні клопотань ОСОБА_1 було відмовлено.

Враховуючи те, що відповідне клопотання позивачем при пред`явленні позову та під час розгляду справи у суді першої інстанції не заявлялось, колегія суддів відхиляє означені доводи касаційної скарги, адже суд апеляційної інстанції порушень норм процесуального права не допустив.

Верховний Суд погоджується із судом апеляційної інстанції стосовно того, що факт стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача аліментів на утримання дитини не може свідчити про свідоме ухилення від виконання батьківських обов`язків по утримання дитини, оскільки таке є одним із способів захисту прав дитини на належне матеріальне забезпечення та свідчить про спонукання батька до надання дитині належного утримання. Наявність заборгованості по аліментам сама по собі не є підставою для позбавлення батька дитини батьківських прав.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині судового рішення апеляційної інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

Підсумовуючи вищенаведене Верховний Суд зазначає, що доводи касаційної скарги ОСОБА_1 не спростовують правильність висновку суду апеляційної інстанцій, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права та до переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Луганського апеляційного суду від 30 липня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді