Розірвання кредитного договору не є підставою для припинення заходів забезпечення кредитного зобов’язання (ВС/КЦС у справі № 539/3306/17 від 06.05.2020)

Фабула судового акту: Незвичне та не перший погляд абсолютно не логічне рішення Касаційного цивільного суду. Утім, все таки у ньому щось є…

У даній справі боржник звернувся до суду із позовом про банківської установи про припинення іпотеки, мотивуючи свою вимогу тим, що іншим рішенням суду кредитний договір, виконання зобов’язань за яким і забезпечувала ця іпотека, було розірвано, а тому іпотека не може забезпечувати зобов’язання, якого вже фактично нема.

З такими доводами погодились як місцевий так і апеляційний суди.

Натомість, банк подав на дані рішення касаційну скаргу, яку вмотивував тим, що положення статей 3, 17 Закону України «Про іпотеку» банк вказує, що іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору, однак суди на це уваги не звернули та не врахували, що наявність судового рішення про відмову у задоволенні вимог кредитора за спливом позовної давності не припиняє правовідносин сторін кредитного договору/договору іпотеки та не звільняє сторони від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання.

Судовим рішенням, яким відмовлено у задоволенні позову банку за спливом строку позовної давності вимоги банку визнано обґрунтованими, а пропуск позовної давності не породжує у боржника права вимагати припинення зобов`язання в односторонньому порядку, якщо таке право не встановлено договором або законом окремо.

В свою чергу Касаційний цивільний суд визнав такі доводи слушними та скаргу задовольнив.

Мотивуючи свою рішення КЦС послався на те, що за положеннями статті 575 ЦК України, які кореспондуються із нормами статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека – це окремий вид застави, вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

При цьому іпотека має похідний від основного зобов’язання характер і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Утім згідно ч. 2 ст. 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. Якщо договір розривається у судовому порядку, зобов`язання припиняється з моменту набрання рішенням суду про розірвання договору законної сили (частина третя цієї статті).

Таким чином розірвання кредитного договору припиняє його дію на майбутнє, але не впливає на факт укладення та дії цього договору включно до моменту його розірвання. Тому з моменту розірвання кредитного договору у позичальника залишається обов`язок повернути позивачеві заборгованість, нараховану за цим договором станом на день його розірвання, а кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені кредитним договором проценти та неустойку за період після розірвання цього договору. Права й інтереси кредитодавця у правовідносинах з позичальником після розірвання кредитного договору забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Порука та застава (іпотека) не припиняються за обов`язками позичальника щодо заборгованості за кредитом, процентів і неустойки, які існували на момент розірвання кредитного договору. Тобто, розірвання кредитного договору не є підставою для припинення поруки та застави (іпотеки), які можуть забезпечувати виконання зобов`язання, що виникло до моменту такого розірвання.

Аналізуйте судовий акт: ВС/КЦС: Застава зберігає силу для нового власника за умови наявності у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про обтяження, які внесені до реєстру ПЕРЕД відчуженням майна (ВС/КЦС,№ 761/3615/19, 05.02.20)

Зареєстроване обтяження зберігає силу для нового власника рухомого майна, що обтяжене, незалежно від оплатності правочину, на підставі якого воно набуте (ВС/КЦС,справа № 569/11433/15-ц,05.02.20)

Мораторій розповсюджується на позасудове звернення стягнення на іпотечне майно за ст. 37 Закону про іпотеку за валютним кредитом якщо житло єдине (ВП /ВС у справі № 802/1340/18-а, від 20.11.19)

Позовна давність застосовується до вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки / (ВС/КЦС у справі № 357/9126/17-ц від 10.10.2019р.)

Постанова

Іменем України

06 травня 2020 року

м. Київ

справа № 539/3306/17

провадження № 61-43650св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Лубенського міського нотаріального округу Ставицька Любов Григорівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на заочне рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 12 лютого 2018 року, ухвалене у складі судді Даценка В. М. та постанову Апеляційного суду Полтавської області від 26 липня 2018 року, прийняту у складі колегії суддів: Дряниці Ю. В., Пилипчук Л. І., Чумак О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі -

АТ КБ «ПриватБанк») про припинення іпотеки.

Позовна заява мотивована тим, що 01 березня 2007 року він уклав з АТ КБ «ПриватБанк» кредитний договір № PLPOGK00000067 на отримання кредиту в сумі 96 736 грн для купівлі квартири, з річною ставкою 16,08% строком до 01 березня 2027 року. У забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором, сторони уклали договір іпотеки від 01 березня 2007 року, за яким банку передано в іпотеку належну йому квартиру АДРЕСА_1 .

Вказував, що рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 15 березня 2010 року відмовлено в задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до нього про звернення стягнення на квартиру, однак частково задоволено його зустрічний позов та визнано нікчемними умови кредитного договору щодо підвищення розміру процентної ставки банком в односторонньому порядку з 16,08% до 27,42%.

Рішенням Пирятинського районного суду від 20 квітня 2011 року з АТ КБ «ПриватБанк» стягнуто на його користь надмірно сплачені за кредитним договором кошти в сумі 6 687,16 грн.

Рішенням Пирятинського районного суду від 20 лютого 2012 року розірвано кредитний договір № PLPOGK00000067, укладений між ним та АТ КБ «ПриватБанк».

Рішенням Пирятинського районного суду від 28 жовтня 2015 року відмовлено в задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» до нього про стягнення заборгованості за кредитним договором у зв`язку зі спливом строку позовної давності.

Вказував, що на початку жовтня 2017 року він звернувся до банку із проханням зняти обтяження за кредитним договором та повернути правовстановлюючі документи на заставлене майно, однак отримав відмову, мотивовану необхідністю закрити кредитний договір.

Вважав, що основне зобов`язання припинилося у зв`язку з пропуском строку позовної давності банком, а оскільки іпотека належного йому нерухомого майна є похідною від основного зобов`язання, то договір іпотеки також необхідно припинити.

Просив суд: припинити і виключити з Державного реєстру іпотек договір іпотеки від 01 березня 2007 року, укладений між ним та банком; зобов`язати банк повернути йому оригінали правовстановлюючих документів на квартиру, що є предметом іпотеки; скасувати і виключити з Державного реєстру заборон на відчуження майна заборону відчуження належної йому квартири, що є предметом іпотеки.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 12 лютого 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано припиненим договір іпотеки від 01 березня 2007 року, укладений між ОСОБА_1 та закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк»), зареєстрований в реєстрі за № 851.

Зобов`язано АТ КБ «ПриватБанк» повернути ОСОБА_1 оригінал правовстановлюючого документа, а саме: договір купівлі-продажу від 01 березня 2007 року ВЕЕ № 438824, на предмет іпотеки - двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 . У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що основне зобов`язання, передбачене кредитним договором, є припиненим з 09 жовтня 2011 року, а у стягненні заборгованості банку відмовлено у зв`язку з пропуском позовної давності. Відомостей про наявність інших зобов`язань за укладеним кредитним договором банк не надав. За таких обставин, суд вважав, що укладений договір іпотеки слід вважати припиненим, а правовстановлюючий документ на предмет іпотеки необхідно повернути власнику.

Відмовляючи в задоволенні позову в частині виключення з Державного реєстру іпотек спірного договору іпотеки, а також скасування і виключення з Державного реєстру заборон на відчуження майна заборони відчуження на предмет іпотеки, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що ці вимоги є передчасними, оскільки саме по собі рішення про припинення договору іпотеки є достатньою підставою для виключення відповідних відомостей з реєстрів.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Полтавської області від 26 липня 2018 року апеляційну скаргу АТ КБ «Приват Банк» залишено без задоволення. Заочне рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 12 лютого 2018 року залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку про те, що з дня набрання законної сили судовим рішенням про розірвання кредитного договору, а саме з 02 березня 2012 року, припинилися на майбутнє будь-які зобов`язання кредитодавця та позичальника, а також припинилася іпотека. Пославшись на рішення Пирятинського районного суду Полтавської області від 28 жовтня 2015 року, яке набрало законної сили та яким було відмовлено в задоволені позову АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у зв`язку зі спливом позовної давності, апеляційний суд вважав, що цим рішенням встановлено факт втрати позивачем цивільного права примусово одержати від боржника виконання його зобов`язань, що існували станом на 02 березня 2012 року (на момент розірвання кредитного договору №PLPOGK00000067 від 01 березня 2007 року).

В іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржувалось.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2018 року ПАТ КБ «ПриватБанк» подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати заочне рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 12 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Полтавської області від 26 липня 2018 року в частині задоволення позовних вимог, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк», не оскаржуються, а тому в силу вимог статті 400 ЦПК України (тут і надалі по тексту в редакції Кодексу на час подання касаційної скарги) в касаційному порядку не переглядаються.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанції, задовольняючи частково позов, неправильно застосували норми матеріального права, та дійшли передчасних висновків.

Посилаючись на положення статей 3, 17 Закону України «Про іпотеку» банк вказує, що іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору, однак суди на це уваги не звернули та не врахували, що наявність судового рішення про відмову у задоволенні вимог кредитора за спливом позовної давності не припиняє правовідносин сторін кредитного договору/договору іпотеки та не звільняє сторони від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання.

Судовим рішенням, яким відмовлено у задоволенні позову банку за спливом строку позовної давності вимоги банку визнано обґрунтованими, а пропуск позовної давності не породжує у боржника права вимагати припинення зобов`язання в односторонньому порядку, якщо таке право не встановлено договором або законом окремо.

Відзив на касаційну скаргу, у встановлений судом строк не надходив

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 березня 2019 року поновлено строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано справу з Лубенського міськрайонного суду Полтавської області.

У березні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду 13 квітня 2020 року справу передано судді-доповідачу.

Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2020 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 01 березня 2007 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за яким позичальник отримав на купівлю квартири кредитні кошти в сумі 81 600 грн, а також 15 136 грн на сплату страхових платежів, на строк із 01 березня 2007 року по 01 березня 2027 року, з умовою щомісячної сплати відсотків у розмірі 1,34% на суму залишку заборгованості за кредитом, та винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,20% від суми виданого кредиту щомісяця. Період сплати встановлено з 18 по 25 число кожного місяця.

У забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» 01 березня 2007 року укладено договір іпотеки двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , та передано банку оригінал правовстановлюючого документа на предмет іпотеки: договір купівлі-продажу від 01 березня 2007 року ВЕЕ № 438824.

Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області

від 15 березня 2010 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 16 червня 2010 року, у задоволенні позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на квартиру відмовлено. Позовні вимоги ОСОБА_1 до АТ КБ «Приватбанк» про визнання умов кредитного договору щодо підвищення розміру процентної ставки нікчемними, - задоволено частково. Визнано умову пункту 2.3.1 кредитної угоди № PLPOGK00000067 від 01 березня 2007 року щодо підвищення розміру процентної ставки нікчемною. У задоволенні позову в іншій частині відмовлено.

Рішенням Пирятинського районного суду Полтавської області від 20 квітня 2011 року позов ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 надміру сплачені кошти в сумі 6 687,16 грн.

Рішенням Пирятинського районного суду Полтавської області від 20 лютого 2012 року, яке залишено в силі постановою Верховного Суду України від 24 травня 2017 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про розірвання договору, позов ОСОБА_1 задоволено. Розірвано кредитний договір PLP0GК00000067 від 01 березня 2007 року, укладений між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк», з 09 вересня 2011 року.

Із листа АТ КБ «Приватбанк» від 05 жовтня 2017 року встановлено, що ОСОБА_1 відмовлено у виконанні вимоги про зняття обтяження із заставного майна за кредитним договором №PLPОGК00000067

від 01 березня 2007 року та повернення правовстановлюючих документів на заставне майно, оскільки у постанові Верховного Суду України не зазначено про необхідність закриття кредитного договору та видачі документів на нерухомість.

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині не відповідають.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов висновку про припинення іпотеки, оскільки основне зобов`язання, передбачене кредитним договором припинено, а у стягненні заборгованості із позичальнику банку відмовлено у зв`язку з пропуском позовної давності.

Однак такі висновки зроблено внаслідок неправильного застосування норм матеріального права.

Відповідно до приписів статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це окремий вид застави, вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (частина перша статті 3 Закону України «Про іпотеку»). Вона має похідний характер від основного зобов`язання і, за загальним правилом, є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3 Закону України «Про іпотеку»).

Підстави припинення іпотеки окремо визначені в статті 17 Закону України «Про іпотеку».

Так, згідно з указаною нормою іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання (абзац другий частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку»).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 червня 2018 року у справі № 548/981/15-ц (провадження № 14-182цс18) зазначила, що у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються (частина друга статті 653 ЦК України). Якщо договір розривається у судовому порядку, зобов`язання припиняється з моменту набрання рішенням суду про розірвання договору законної сили (частина третя цієї статті).

Отже, розірвання кредитного договору припиняє його дію на майбутнє, але не впливає на факт укладення та дії цього договору включно до моменту його розірвання. Тому з моменту розірвання кредитного договору у позичальника залишається обов`язок повернути позивачеві заборгованість, нараховану за цим договором станом на день його розірвання, а кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені кредитним договором проценти та неустойку за період після розірвання цього договору. Права й інтереси кредитодавця у правовідносинах з позичальником після розірвання кредитного договору забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Порука та застава (іпотека) не припиняються за обов`язками позичальника щодо заборгованості за кредитом, процентів і неустойки, які існували на момент розірвання кредитного договору. Тобто, розірвання кредитного договору не є підставою для припинення поруки та застави (іпотеки), які можуть забезпечувати виконання зобов`язання, що виникло до моменту такого розірвання.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною першою статті 509, статтею 526 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За загальним правилом зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частини перша та друга статті 598 ЦК України).

У зобов`язальних відносинах суб`єктивним правом кредитора є право одержати від боржника виконання його обов`язку з передачі майна, виконання роботи, надання послуги тощо.

За змістом статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За правилами статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Згідно з приписами статті 267 ЦК України особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Таким чином, позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості у судовому порядку захистити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб`єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов`язаної особи. Однак за змістом статті 267 ЦК України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає у можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу.

Крім того, навіть після спливу позовної давності боржник може добровільно виконати зобов`язання і таке виконання закон визнає правомірним, здійсненим за наявності достатньої правової підстави (частина перша статті 267 ЦК України), установлюючи для особи, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, заборону вимагати повернення виконаного.

Нормами ЦК України не передбачено, що сплив позовної давності є окремою підставою для припинення зобов`язання.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10 січня 2020 року у справі № 761/44698/16-ц ( провадження № 61-47703св18).

Вирішуючи спір, суди належним чином дослідили зібрані докази, однак внаслідок неправильного застосування норм матеріального права дійшли помилкового висновку, про те, що сплив позовної давності до основної вимоги кредитора про стягнення боргу при наявності судового рішення, яке набрало законної сили, про розірвання кредитного договору може вважатися підставою для припинення іпотеки.

Відмовляючи у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 за спливом позовної давності, Пирятинський районний суд Полтавської області у своєму рішенні від 28 жовтня 2015 року в справі № 544/525/15-ц встановив, що на день розірвання кредитного договору, позичальник свої зобов`язання за договором належним чином не виконав та мав заборгованість, у тому числі із повернення кредиту.

Згідно зі статтею 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміні рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що в справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але судами допущено неправильне застосування норм матеріального права, тому оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції в частині задоволення позову ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про визнання припиненим договору іпотеки та зобов`язання повернути оригінал правовстановлюючого документу підлягають скасуванню із прийняттям постанови про відмову в задоволенні позову в цій частині.

При подачі касаційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» сплачено 1 280 грн судового збору.

Оскільки касаційна скарга підлягає задоволенню то із ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» необхідно стягнути судовий збір у розмірі 1 280 грн.

Керуючись статтями 400 402 412 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити.

Заочне рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 12 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Полтавської області від 26 липня 2018 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання припиненим договору іпотеки та зобов`язання повернути оригінал правовстановлюючих документів скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання припиненим договору іпотеки та зобов`язання повернути оригінал правовстановлюючих документів відмовити.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» судовий збір у розмірі 1 280 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді