Позовними вимогами немайнового характеру є вимоги які не підлягають вартісній оцінці (ВС/КЦС № 363/1741/16-ц від 04.04.2018)

Фабула судового акту: Частиною 2 статті 133 ЦПК України визначено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Таким законом є Закону України «Про судовий збір».

Частиною першою статті 3 вказаного Закону визначено, що судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством; за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами, заяви про скасування рішення третейського суду, заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду та заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України; за видачу судами документів; у разі ухвалення судового рішення, передбаченого цим Законом.

При цьому ст. 4 Закону України «Про судовий збір» визначено ставки такого збору для позовних заяв майнового та немайнового характеру та інших документів.

Водночас чинне законодавство тлумачення визначень «вимога майнового» та «вимога немайнового» характеру.

Однак ВССУ у постанові Пленуму від 17.10.2014 № 10 «Про застосування законодавства про судові витрати у цивільних справах» роз’яснив, що до позовних заяв немайнового характеру відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці (наприклад, якщо позовну заяву про визнання договору (правочину) недійсним подано без вимоги застосування наслідків, передбачених статтею 216 ЦК).

У даній справі особа звернулась до суду із позовом до установи банку про розірвання банківського поточного рахунку, захист ділової репутації та відшкодування моральної шкоди, в якому просив розірвати договір банківського поточного рахунку, визнати дії відповідача незаконними щодо розкриття банківської таємниці перед третіми особами, визнати дії відповідача незаконними про передачу матеріалів банківської справи до колекторських фірм в односторонньому порядку, визнати дії відповідача неправомірними щодо розповсюдження недостовірної інформації та такими, що порушують немайнове право позивача на недоторканість ділової репутації, визнати право на відшкодування моральної шкоди щодо проведення конвертації валют відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів», стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду у розмірі 50 000 грн.

Рішенням суду першої інстанції позов задоволено частково.

На таке рішення позивачем подано апеляційну скаргу, яку судом апеляційної інстанції залишено без руху оскільки на думку суду скаржником судовий збір було сплачено не у повному обсязі.

Таке рішення апеляційного суду стало предметом розгляду Касаційного цивільного суду за касаційною скаргою позивача у якій він зауважив, що він не заявляв вимог про застосування наслідків розірвання договору банківського поточного рахунку, а тому відсутні підстави вважати, що вказана вимога є майновою.

Переглядаючи вказану справу КЦС погодився із доводами скаржника та вказав, що У постанові пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» роз'яснено, що судові витрати - передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи.

Європейський суд з прав людини зауважив, що «сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету» («Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland), № 28249/95, ЄСПЛ, від 19 червня 2001 року).

До позовних заяв немайнового характеру відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці (наприклад, якщо позовну заяву про визнання договору (правочину) недійсним подано без вимоги застосування наслідків, передбачених статтею 216 ЦК України). За подання до суду таких заяв сплачується судовий збір згідно з підпунктом 2 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір».

Суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що позивач звернувся до суду з позовною вимогою про розірвання договору банківського поточного рахунку, яка не підлягає вартісній оцінці, а отже відноситься до вимог немайнового характеру.

Водночас крім того, суд апеляційної інстанції не врахував вимоги статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів».

Так, у статті 5 Закону України «Про судовий збір» визначено перелік пільг щодо сплати судового збору, проте системний і комплексний аналіз зазначеного Закону і статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» дає правові підстави зробити висновок, що сама по собі відсутність такої категорії осіб у переліку осіб, які мають пільги щодо сплати судового збору, не може безумовно означати те, що споживачі такої пільги не мають, оскільки така пільга встановлена спеціальним законом, який гарантує реалізацію та захист прав споживачів.

За основу приймається те, що стаття 5 Закону України «Про судовий збір» не містить вичерпного переліку осіб, яким надано пільги щодо сплати судового збору, як і не містить позиції про те, що пільги надаються лише за пред'явлення позову. Спеціальний закон, звільнивши споживачів від сплати судового збору за подання позову зазначив, що вони звільняються з метою захисту своїх порушених прав (стаття 22 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, пов'язаними з порушенням їх прав.

Аналізуйте судовий акт: ВС/КЦС: Правове регулювання пільг стосовно сплати судового збору для учасників бойових дій не містить жодних обмежень щодо предмета судового захисту порушених прав (ВС/КЦС,справа № 572/2088/17, 27.06.18)

ВС/КЦС: Вичерпного і чіткого переліку документів про майновий стан особи, закон не містить, тому суд встановлює можливість сплатити судовий збір на підставі поданих доказів за своїм внутрішнім переконанням (ВС/КЦС, № 686/114/16-ц, 04.07.18)

ВС/ВП: УСІ без винятку апеляційні та касаційні скарги подані в порядку господарського судочинства підлягають оплаті судовим збором (ВС/ВП № 915/955/15 від 29.05.2018)

ВССУ: Скрутний майновий стан, на підтвердження якого заявником надані відповідні документи, може бути підставою для задоволення судом клопотання про звільнення її від сплати судового збору (справа № 754/4275/16-ц 08.11.2017)

Суд/КЦС: За подання апеляційної скарги на ухвалу суду щодо оскарження дій держвиконавця судовий збір НЕ сплачується (№ 565/256/15-ц від 18.01.2018)

Постанова

Іменем України

04 квітня 2018 року

м. Київ

справа № 363/1741/16-ц

провадження № 61-11715св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Апеляційного суду Київської області у складі судді Журби С. О. від 05 грудня 2016 року,

В С Т А Н О В И В :

У травні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк») про розірвання банківського поточного рахунку, захист ділової репутації та відшкодування моральної шкоди, в якому просив розірвати договір банківського поточного рахунку від 23 березня 2012 року № 0003/001703РR з моменту вчиненої першої протиправної дії - 21 січня 2015 року, визнати дії відповідача незаконними щодо розкриття банківської таємниці перед третіми особами, визнати дії відповідача незаконними про передачу матеріалів банківської справи до колекторських фірм в односторонньому порядку, визнати дії відповідача неправомірними щодо розповсюдження недостовірної інформації та такими, що порушують немайнове право позивача на недоторканість ділової репутації, визнати право на відшкодування моральної шкоди щодо проведення конвертації валют відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів», стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду у розмірі 50 тис. грн.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області у складі судді Войнаренко Л. Ф. від 17 жовтня 2016 року позов ОСОБА_4 задоволено частково. Визнано незаконними дії ПАТ «Укрсоцбанк» щодо передачі матеріалів банківської справи щодо ОСОБА_4 до колекторських фірм. Стягнуто з відповідача на користь позивача моральну шкоду у розмірі 5 тис. грн. У задоволенні решти вимог відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням суду, у листопаді 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з апеляційною скаргою.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 05 грудня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 17 жовтня 2016 року залишено без руху та надано строк для усунення її недоліків, а саме - сплати судового збору.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що ОСОБА_4 мав сплатити при подачі апеляційної скарги судовий збір у розмірі 3 031,60 грн, а сплатив лише 1 515, 80 грн, а тому заявник має доплатити судовий збір у розмірі 1 515,80 грн.

У січні 2017 року ОСОБА_4 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу апеляційного суду, справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно залишив його апеляційну скаргу без руху з тих підстав, що він у повному обсязі не сплатив судовий збір за подачу апеляційної скарги. Висновки суду апеляційної інстанції є неправильними та такими, що суперечать постанові пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах». Вказував на те, що він не заявляв вимог про застосування наслідків розірвання договору банківського поточного рахунку, а тому відсутні підстави вважати, що вказана вимога є майновою.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

02 березня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно з пунктом 8 частини третьої цієї статті однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Конституційний Суд України у Рішенні від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Апеляційна скарга за формою і змістом повинна відповідати вимогам статті 295 ЦПК України 2004 року.

Відповідно до частини другої статті 297 ЦПК України 2004 року до апеляційної скарги, яка не оформлена згідно з вимогами, встановленими статтею 295 цього Кодексу, а також у разі несплати суми судового збору застосовуються положення статті 121 цього Кодексу.

У постанові пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» роз'яснено, що судові витрати - передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи.

Європейський суд з прав людини зауважив, що «сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету» («Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland), № 28249/95, ЄСПЛ, від 19 червня 2001 року).

У зв'язку із цим при здійсненні правосуддя у цивільних справах суди повинні вирішувати питання, пов'язані з судовими витратами (зокрема, щодо відстрочення та розстрочення судових витрат, зменшення їх розміру або звільнення від їх сплати), у чіткій відповідності до ЦПК України, Закону України «Про судовий збір», а також інших нормативно-правових актів України, забезпечуючи при цьому належний баланс між інтересами держави у стягненні судового збору за розгляд справ, з одного боку, та інтересами позивача (заявника) щодо можливості звернення до суду, з другого боку).

Із матеріалів справи вбачається, що 17 жовтня 2016 року Вишгородський районний суд Київської області ухвалив рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_4

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 05 грудня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 17 жовтня 2016 року залишено без руху та надано строк для усунення недоліків, а саме - для сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1 515,80 грн.

Залишаючи без руху апеляційну скаргу позивача, суд апеляційної інстанції зазначав, що ОСОБА_4 оскаржує рішення суду у справі, в якій розглянуті чотири вимоги немайнового характеру та одна вимога майнового характеру, а тому він мав сплатити при подачі апеляційної скарги судовий збір у розмірі 3 031,60 грн. Оскільки ОСОБА_4 до апеляційної скарги додав квитанцію про сплату судового збору у розмірі 1 515,80 грн, він має доплатити судовий збір у розмірі 1 515,80 грн.

Проте з таким висновком погодитися неможливо через те, що він не відповідає вимогам закону.

У позовній заяві, з урахуванням уточнення та збільшення позовних вимог, яка міститься на а. с. 84-85, позивач просив розірвати договір банківського поточного рахунку, визнати дії відповідача незаконними щодо розкриття банківської таємниці перед третіми особами, визнати дії відповідача незаконними про передачу матеріалів банківської справи до колекторських фірм в односторонньому порядку, визнати дії відповідача неправомірними щодо розповсюдження недостовірної інформації та такими, що порушують немайнове право позивача на недоторканість ділової репутації, визнати право на відшкодування моральної шкоди та стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду у розмірі 50 тис. грн.

За подання позовної заяви позивач сплатив судовий збір у розмірі 1 450 грн, про що свідчить квитанція (а. с. 1).

Згідно з підпунктом 6 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду апеляційної скарги на рішення суду встановлено ставку судового збору у розмірі - 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви, скарги.

Відповідно до абзацу 1 частини третьої статті 6 Закону України «Про судовий збір» за подання позовної заяви, що має одночасно майновий та немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

Залишаючи без руху апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції не зазначив, яку саме позовну вимогу позивача він вважає майновою.

Зі змісту касаційної скарги вбачається, що позивач вважає, що суд апеляційної інстанції визначив його вимогу про розірвання договору банківського поточного рахунку як вимогу майнового характеру.

Згідно з роз'ясненнями, наданими пленумом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у пункті 15 постанови від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» (із змінами і доповненнями, внесеними постановою пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 вересня 2015 року № 10), пунктами 1 і 2 частини першої статті 80 ЦПК України передбачено визначення ціни позову у позовах про стягнення грошових коштів та про визнання права власності на майно або витребування майна. Відповідні позовні заяви мають майновий характер, і розмір ставок судового збору за їх подання визначається згідно з підпунктом 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір».

До позовних заяв немайнового характеру відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці (наприклад, якщо позовну заяву про визнання договору (правочину) недійсним подано без вимоги застосування наслідків, передбачених статтею 216 ЦК України). За подання до суду таких заяв сплачується судовий збір згідно з підпунктом 2 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір».

Суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що позивач звернувся до суду з позовною вимогою про розірвання договору банківського поточного рахунку, яка не підлягає вартісній оцінці, а отже відноситься до вимог немайнового характеру.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції невірно обрахував суму судового збору, яку необхідно сплатити, чим обмежив права ОСОБА_4 на апеляційне оскарження судового рішення, як складової частини права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Крім того, суд апеляційної інстанції не врахував вимоги статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів».

Так, у статті 5 Закону України «Про судовий збір» визначено перелік пільг щодо сплати судового збору, проте системний і комплексний аналіз зазначеного Закону і статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» дає правові підстави зробити висновок, що сама по собі відсутність такої категорії осіб у переліку осіб, які мають пільги щодо сплати судового збору, не може безумовно означати те, що споживачі такої пільги не мають, оскільки така пільга встановлена спеціальним законом, який гарантує реалізацію та захист прав споживачів.

За основу приймається те, що стаття 5 Закону України «Про судовий збір» не містить вичерпного переліку осіб, яким надано пільги щодо сплати судового збору, як і не містить позиції про те, що пільги надаються лише за пред'явлення позову. Спеціальний закон, звільнивши споживачів від сплати судового збору за подання позову зазначив, що вони звільняються з метою захисту своїх порушених прав (стаття 22 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, пов'язаними з порушенням їх прав.

Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судовий збір» у частині третій статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» (Відомості Верховної Ради України, 2006 р., № 7, ст. 84) слова «державного мита» замінені словами «судового збору».

Отже, при прийнятті Закону України «Про судовий збір» законодавець передбачив можливість застосування Закону України «Про захист прав споживачів» при визначенні пільг певних категорій осіб щодо сплати судового збору.

Таким чином, порушені права можуть захищатись як у суді першої інстанції (при пред'явленні позову), так і на наступних стадіях цивільного процесу, а саме при апеляційному перегляді. Ці стадії судового захисту є єдиним цивільним процесом, завдання якого є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушеного права.

Аналогічний висновок наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 14-57цс18.

Апеляційний суд не врахував, що серед позовних вимог ОСОБА_4 також є вимоги про захист прав споживача, а тому безпідставно поклав на позивача обов'язок зі сплати судового збору та залишив його апеляційну скаргу без руху.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, а справу передати на розгляд суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 406, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Київської області від 05 грудня 2016 року скасувати, справу передати на розгляд суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді