Надання строку на примирення при розірванні шлюбу є ПРАВОМ, а не обов’язком суду (ВС/КЦС № 442/6319/16-ц від 30.05.2019)

Фабула судового акту: Нормами статті 111 Сімейного кодексу України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.

Слід зазначити, що із юридичної конструкції вказаної норми не є чітко зрозумілим чи є вжиття таких заходів правом чи обов’язком суду.

Відповідь на це питання надано у постанові Касаційного цивільного суду, що пропонується до уваги читача.

У даній справі судом першої інстанції, яке залишено апеляційним судом без зміни, розірвано шлюб між подружжям.

Натомість одним із подружжя до КЦС подано касаційну скаргу, яку вмотивовано тим, що місцевий суд не вжив усіх необхідних заходів щодо примирення подружжя, як це визначено ст. 111 СК України.

Оцінюючи доводи касаційної скарги у сукупності із матеріалами справи суд касаційної інстанції дійшов до наступних висновків.

Відповідно до положень ст. 112 СК України при вирішенні питання про розірвання шлюбу суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Одночасно згідно ст. 111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.

При цьому КЦС наголосив на тому, що закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя, і це не випадково, оскільки такі питання можуть вирішуватися виключно у процесі розгляду конкретної справи.

Важливою особливістю справ про розірвання шлюбу є те, що суд з урахуванням усіх фактичних обставин може відкласти розгляд справи та призначити подружжю строк для примирення, як це визначено ч. 7 ст. 240 ЦПК України.

Отже шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя, збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. З цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.

А тому надання додаткового строку для примирення є виключно правом суду, а не його обов`язком.

Аналізуйте судовий акт: Без варіантів: відповідно до ст. 110 СК України суд не розглядає заяви про розірвання шлюбу під час вагітності подружжя, навіть якщо позов подано ще до виникнення вагітності (ВС/КЦС у справі № 753/8546/17 від 17 жовтня 2018 р.)

Самі по собі доводи позивача про те, що метою укладення шлюбу для відповідача було отримання квартири не дає підстав для визнання шлюбу недійсним (ВС/КЦС,справа №750/6471/15-ц, 29.08.18)

Окреме проживання подружжя та не проведення святкової церемонії укладання шлюбу, наявність будь-яких фінансових зобов'язань сторін самі по собі не можуть бути підставою для визнання шлюбу недійсним (справа № 285/720/16-ц, 18.01.18)

Укладення шлюбу без участі нареченого є порушенням вимог законодавства та тягне за собою його недійсність (ВССУ від 05.04.2017 у справі № 127/18673/14-ц)

Постанова

Іменем України

30 травня 2019 року

м. Київ

справа № 442/6319/16-ц

провадження № 61-30728св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 07 грудня 2016 року у складі судді Коваля Р. Г. та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 23 травня 2017 року у складі колегії суддів: Павлишина О. Ф., Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, посилаючись на те, що 25 липня 1987 року між ним та відповідачем було укладено шлюб, від якого вони мають двох дітей: дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Подружнє життя у сторін не склалося, постійно виникають непорозуміння та сварки. Протягом останніх чотирьох років він не веде з ОСОБА_2 спільного господарства, не підтримує шлюбних стосунків, їх шлюб носить формальний характер, а подальше спільне життя та збереження шлюбу суперечить його інтересам. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив розірвати шлюб між ним та ОСОБА_2 , який зареєстровано 25 липня 1987 року Виконавчим комітетом Стебницької міської ради Львівської області, актовий запис № 85.

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 07 грудня 2016 року розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який зареєстровано 25 липня 1987 року Виконавчим комітетом Стебницької міської ради Львівської області, актовий запис № 85.

Додатковим рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 22 лютого 2017 року вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що подальше спільне життя подружжя і збереження сім`ї є неможливим та суперечить інтересам позивача, який не бажає проживати з відповідачем.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 23 травня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено. Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 07 грудня 2016 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову, оскільки сторони тривалий час не підтримують подружніх відносин, позивач категорично не бажає їх поновлювати, подальше сімейне життя подружжя і примирення неможливе, шлюб існує формально.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

У червні 2017 року ОСОБА_2 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 07 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 23 травня 2017 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що вона не бажає розривати шлюб, хоче зберегти сімейні відносини з позивачем. Місцевий суд не вжив усіх необхідних заходів щодо примирення подружжя згідно з вимогами статті 111 Сімейного кодексу України (далі - СК України).

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

25 травня 2018 року справу № 442/6319/16-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що 25 липня 1987 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб, від якого вони мають двох дітей: дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до статті 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Згідно з частиною п`ятою статті 55 СК України дружина та чоловік зобов`язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім`ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги.

Частинами третьою та четвертою статті 56 СК України передбачено, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв`язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.

Згідно з частиною третьою статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду відповідно до статті 110 цього Кодексу.

Відповідно до статті 112 СК України суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Як в суді першої інстанції, так і в апеляційному суді ОСОБА_1 стверджував, що не бажає в подальшому підтримувати сімейні стосунки з ОСОБА_2 , а шлюбні відносини між ними погіршилися, що призвело до їх фактичного припинення. Ведення між сторонами спільного господарства та сумісне проживання також припинено. Позивач втратив почуття любові до відповідача, а їхня сім`я існує лише формально.

Твердження заявника про те, що місцевий суд не вжив заходів щодо примирення сторін, є неспроможними, з огляду на таке.

Згідно із статтею 111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.

Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя, і це не випадково, оскільки такі питання можуть вирішуватися виключно у процесі розгляду конкретної справи. Важливою особливістю справ про розірвання шлюбу є те, що суд з урахуванням усіх фактичних обставин може відкласти розгляд справи та призначити подружжю строк для примирення (частина п`ята статті 191 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень(далі - ЦПК України 2004 року)).

Системний аналіз норм СК України вказує на те, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя, збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. З цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.

Отже, надання додаткового строку для примирення є виключно правом суду, а не його обов`язком.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Встановивши, що збереження нормальних сімейних відносин між сторонами є неможливим, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для розірвання шлюбу, що відповідає вимогам статей 24 56 СК України.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд з дотриманням вимог статей 303 304 ЦПК України 2004 року перевірив доводи апеляційної скарги та навів висновки на їх спростування, в результаті чого ухвалив законне і обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статті 315 ЦПК України 2004 року. Зокрема, суд правильно виходив з того, що після винесення місцевим судом оскаржуваного рішення минуло більше шести місяців, однак за цей час сторони не примирилися, позивач і надалі наполягає на розірванні шлюбу.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400 401 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 07 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 23 травня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді