Упущену вигоду у кримінальному процесі стягнути можна, але за умови надання належних доказів (ВС/ККС від 26.08.2021 у справі № 468/46/18-к)

Фабула судового акту: За правилами, визначеними статтею 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) та доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За звичай при розгляді кримінальних справ судами вирішується питання щодо відшкодування потерпілому реальних збитків тобто вартості викраденого майна, витрат на лікування.

Вирішення питання щодо відшкодування упущеної вигоди є досить рідким явищем, а тому рішення, що пропонується до уваги є досить цікавим.

У даній справі особу було засуджено за ч. 2 ст. 185 КК України за вчинення крадіжки, зокрема, виликів із бджолами та стягнуто матеріальну (вартість викраденого майна) та моральну шкоду.

Апеляційний суд із рішенням місцевого суду погодився.

На згадані рішення потерпілими було подано касаційну скаргу, яку вмотивовано тим, що судами попередніх інстанцій залишено поза увагою довідку з додатками Управління агропромислового розвитку РДА щодо кількості меду, який у середньому збирається з одного вулика, згідно з якою упродовж 2016-2017 років потерпілим було завдано збитків унаслідок недоотриманого меду на загальну суму 40 750 грн та втрачено 1700 грн вартості волощини, тобто із засуджених не було стягнуто упущену вигоду.

Касаційний кримінальний суд вказані доводи визнав необґрунтованими, а вказані позовні вимоги недоведеними виходячи із наступного.

За положеннями ч. 1 ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Водночас з аналізу норм п. 2 ч. 2 ст. 22 ЦК України випливає, що позивач має право на відшкодування упущеної вигоди, однак зобов`язаний надати суду докази, які підтверджують той факт, що він міг і повинен був отримати відповідні доходи і лише неправомірні дії відповідача стали підставою, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

У даній справі потерпілими до цивільного позову на підтвердження упущеної ними вигоди від крадіжки вуликів було надано довідку з додатками Управління агропромислового розвитку РДА, згідно з якою упродовж 2016-2017 років потерпілим було завдано збитків внаслідок недоотриманого меду на загальну суму 40 750 грн та втрачено 1700 грн вартості волощини. Разом з тим, дослідивши вказаний доказ у порядку ст. 94 КПК України, встановлено, що потерпілими не було надано жодних доказів на підтвердження того факту, що в попередні роки вони дійсно займалися реалізацією продукції від пасіки та отримували дохід від такої реалізації, а тому цивільний позов у цій частині задоволенню не підлягає.

Аанлізуйте судовий акт: Крадіжка в супермаркеті: судами визнано, що матеріали справи не містить доказів наявності в обвинуваченого прямого умислу на таємне заволодіння чужим майном (ККС/ВС у справі № 752/7047/18 від 09.04.2020)

Встановлення розміру матеріальних збитків, завданих грабежем, не потребує обов’язкового проведення експертизи (ВС/ККС у справі № 487/5703/18 від 28.05.2020)

Майнові злочини без потерпілого можливі!? ККС зупинись, досить! (ВС/ККС у справі № 712/10080/15-к від 04.08.2021)

Постанова

Іменем України

26 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 468/46/18-к

провадження № 51-1447 км 21

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Маринича В.К.,

суддів Лагнюка М.М., Огурецького В.П.,

за участю:

секретаря судового засідання Андрієнко М.В.,

прокурора Єременка М.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу з доповненнями потерпілих ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на вирок Новобузького районного суду Миколаївської області від 23 червня 2020 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 17 грудня 2020 року у кримінальному провадженні № 12016150140000355 від 05 травня 2016 року за обвинуваченням

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Зелений Клин Баштанського району Миколаївської області, мешканця АДРЕСА_1 ),

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Новобузького районного суду Миколаївської області від 23 червня 2020 року ОСОБА_3 засуджено за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_3 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік.

Цивільний позов потерпілих ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до обвинуваченого ОСОБА_3 задоволено частково та стягнуто з останнього на користь потерпілих 8670 грн на відшкодування матеріальної шкоди та по 3000 грн кожному на відшкодування моральної шкоди.

Згідно з вироком ОСОБА_3 визнано винуватим у тому, що він на початку травня 2016 року разом із не встановленою досудовим розслідуванням особою, керуючись корисливим мотивом, шляхом вільного доступу проникли на територію домоволодіння АДРЕСА_2 та таємно викрали майно потерпілих ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , чим спричинили останнім матеріальної шкоди на загальну суму 8670 грн.

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 17 грудня 2020 року апеляційні скарги потерпілих ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та прокурора Березняка О.В. залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.

Вимоги, викладені у касаційній скарзі з доповненнями, та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі з доповненнями потерпілі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, просять вирок місцевого суду й ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. При цьому вказують, що місцевий суд, з висновками якого безпідставно погодився й апеляційний суд, задовольняючи цивільний позов лише в частині відшкодування вартості викрадених вуликів, а також зменшуючи розмір відшкодування моральної шкоди до 3000 грн, належним чином своїх висновків не обґрунтував та не надав відповідної правової оцінки доказам, які були надані потерпілими на підтвердження заявленої у позові суми відшкодування понесених збитків.

Так, потерпілі стверджують, що судами попередніх інстанцій залишено поза увагою довідку з додатками Управління агропромислового розвитку Баштанської РДА щодо кількості меду, який у середньому збирається з одного вулика, згідно з якою упродовж 2016-2017 років потерпілим було завдано збитків унаслідок недоотриманого меду на загальну суму 40 750 грн та втрачено 1700 грн вартості волощини. При цьому, на переконання потерпілих, суди також не врахували понесених ними витрат на отримання вказаної довідки в сумі 520 грн. Разом з тим ОСОБА_1 та ОСОБА_2 також посилаються на те, що встановлений місцевим судом розмір відшкодування моральної шкоди в сумі 3000 грн кожному є неспіврозмірним тим моральним стражданням, які ОСОБА_3 своїми злочинними діями їм заподіяв.

Крім того, потерпілі не погоджуються з висновками судів попередніх інстанцій щодо можливості призначення засудженому ОСОБА_3 покарання із застосуванням положень ст. 75 КК України, посилаючись на те, що таке покарання не відповідатиме його меті та не сприятиме виправленню останнього та запобіганню вчинення ним нових злочинів. При цьому потерпілі зазначають, що місцевий суд, звільняючи засудженого від відбування призначеного покарання, залишив поза увагою той факт, що ОСОБА_3 перед потерпілими не вибачився, свою вину у вчиненому злочині не визнав та щиро не розкаявся. Разом з тим у своїй касаційній скарзі потерпілі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 також вказують, що апеляційний суд, переглядаючи вирок місцевого суду в частині призначеного покарання, безпідставно не врахував того факту, що ОСОБА_3 після ухвалення вироку вчинив новий злочин.

Одночасно в доповненнях до своєї касаційної скарги потерпілі звертають увагу Суду на ухвалу Баштанського районного суду Миколаївської області від 19 березня 2021 року, яка, на їх переконання, підтверджує той факт, що засуджений після ухвалення обвинувального вироку вчинив новий злочин, що, у свою чергу характеризує його з негативного боку та спростовує висновки судів попередніх інстанцій щодо можливості призначення засудженому покарання із застосуванням положень ст. 75 КК України.

Не погоджуючись із касаційною скаргою потерпілих, захисник Кузьміних І.М. в інтересах засудженого ОСОБА_3 подала заперечення, в яких, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість позиції потерпілих, просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без зміни.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор Єременко М.В. заперечував щодо задоволення касаційної скарги потерпілих, просив залишити її без задоволення, а вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду - без зміни.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга потерпілих не підлягає задоволенню на таких підставах.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як установлено п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України, підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

За ч. 2 ст. 438 КПК України у зв`язку з наявністю підстави, зазначеної у п. 1 ч. 1 вказаної статті, суд касаційної інстанції має керуватися ст. 412 цього Кодексу.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_3 та кваліфікація його дій за ч. 2 ст. 185 КК України у касаційній скарзі не оспорюються, а тому в касаційному порядку не перевіряються.

Доводи потерпілих про неправильне вирішення цивільного позову, на думку Суду, є необґрунтованими.

Так, у своїй касаційній скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 стверджують, що місцевий суд, відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині відшкодування утраченої вигоди, належним чином свого рішення не обґрунтував і залишив поза увагою наявні в матеріалах провадження докази, які були надані потерпілими на підтвердження заявленої у позові суми відшкодування понесених збитків. Зокрема, на переконання потерпілих, судом не було враховано довідку з додатками Управління агропромислового розвитку Баштанської РДА щодо кількості меду, який у середньому збирається з одного вулика, згідно з якою упродовж 2016-2017 років потерпілі понесли збитки внаслідок недоотриманого меду на загальну суму 40750 грн та втратили 1700 грн вартості волощини, а також докази, що підтверджують витрати на отримання вказаної довідки в сумі 520 грн. Одночасно потерпілі зазначають, що встановлений місцевим судом розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 3000 грн кожному не є співрозмірним тим моральним стражданням, які ОСОБА_3 своїми злочинними діями їм заподіяв.

Дослідивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно із ч. 1 ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Цивільний позов розглядається у кримінальному провадженні за правилами, визначеними КПК України, із застосуванням норм ЦПК України.

Відповідно до ст. 22 ЦК України збитками, що були завдані внаслідок упущеної вигоди, є такі збитки, які могли бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання.

Системне тлумачення вказаної норми цивільного законодавства свідчить про те, що позивач має право на відшкодування упущеної вигоди, однак зобов`язаний надати суду докази, які підтверджують той факт, що він міг і повинен був отримати відповідні доходи і лише неправомірні дії відповідача стали підставою, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Статтею 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, які мають значення для вирішення справи. Зокрема, такі докази можуть бути письмовими, речовими і електронними.

Згідно із ст. 94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Як убачається з вироку, місцевий суд, переглядаючи матеріали кримінального провадження, встановив, що потерпілими до цивільного позову на підтвердження упущеної ними вигоди від крадіжки вуликів було надано довідку з додатками Управління агропромислового розвитку Баштанської РДА від 03 листопада 2017 року № 116/01-10, згідно з якою упродовж 2016-2017 років потерпілим було завдано збитків внаслідок недоотриманого меду на загальну суму 40 750 грн та втрачено 1700 грн вартості волощини. Разом з тим, дослідивши вказаний доказ у порядку ст. 94 КПК України, суд зазначив, що потерпілими не було надано жодних доказів на підтвердження того факту, що в попередні роки вони дійсно займалися реалізацією продукції від пасіки та отримували дохід від такої реалізації, а тому цивільний позов у цій частині задоволенню не підлягає.

Крім того, місцевий суд, вирішуючи питання про стягнення з обвинуваченого на користь потерпілих моральної шкоди, взяв до уваги обставини вчинення злочину, ставлення потерпілих до неправомірних дій обвинуваченого, переживання останніх, які виникли внаслідок вчинення щодо них злочину, а також їх фізичний, психологічний стан, стан здоров`я та негативні емоції, які ОСОБА_1 та ОСОБА_2 переживали під час досудового розслідування та судового розгляду. Урахувавши вищенаведене, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з обвинуваченого ОСОБА_3 на користь потерпілих по 3000 грн кожному на відшкодування моральної шкоди.

Апеляційний суд, переглядаючи вирок у порядку апеляційної процедури, зазначив, що судом було правильно встановлено суму завданих потерпілим збитків у розмірі 8670 грн матеріальної шкоди і 3000 грн кожному моральної шкоди та обґрунтовано стягнено вищевказані кошти з обвинуваченого.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо необхідності часткового задоволення цивільного позову в тій частині, яка вказана у вироку. При цьому, на переконання Суду, така позиція місцевого та апеляційного судів є обґрунтованою та повною мірою відповідає вимогам статей 1166 1167 ЦК України, а тому касаційна скарга в цій частині задоволенню не підлягає.

Доводи касаційної скарги потерпілих щодо безпідставного застосування до засудженого положень ст. 75 КК України, що потягло за собою невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на наступне.

Відповідно до статей 50 65 КК України особі, яка вчинила злочин, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Виходячи із принципів співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, місцевий суд, призначаючи ОСОБА_3 вид та розмір покарання, а також звільняючи його від відбування такого покарання, врахував фактичні обставини справи, спосіб та обстановку вчинення злочину, тяжкість наслідків вчиненого злочину, особу обвинуваченого, який раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, вчинив не тяжкий злочин, за місцем проживання характеризується посередньо, на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває.

Обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання, у ході судового розгляду не встановлено.

Апеляційний суд, залишаючи апеляційні скарги прокурора та потерпілих без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни, урахувавши характер і ступінь тяжкості кримінального правопорушення, сукупність усіх обставин його вчинення, дані про особу обвинуваченого, відсутність обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання, погодився з висновком місцевого суду про наявність усіх підстав для призначення ОСОБА_3 покарання із застосуванням положень ст. 75 КК України, з чим погоджується і колегія суддів.

Посилання потерпілих на ухвалу Баштанського районного суду Миколаївської області від 19 березня 2021 року про закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_3 за ч. 1 ст. 122 КК України у зв`язку з відмовою потерпілого від обвинувачення як на обставину, яка характеризує засудженого з негативного боку та свідчить про неможливість застосування до нього положень ст. 75 КК України, є необґрунтованими, оскільки такі додаткові дані в сукупності з іншими обставинами, що характеризують особу засудженого, які були досліджені та враховані судами при призначенні покарання, жодним чином не ставлять під сумнів висновки судів попередніх інстанцій щодо можливості застосування до ОСОБА_3 інституту звільнення від відбування покарання.

Призначене засудженому ОСОБА_3 покарання відповідає вимогам закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для виправлення засудженого і попередження нових злочинів, справедливим та таким, що не суперечить ст. 65 КК України.

На переконання колегії суддів, визначене судом покарання ОСОБА_3 з огляду на вимоги ст. 50 КК України узгоджується із загальними засадами закону України про кримінальну відповідальність, відповідає основній його меті як заходу примусу. Таким чином, підстав вважати призначене засудженому покарання явно несправедливим через його м`якість, про що потерпілі вказують у своїй касаційній скарзі, не вбачається.

На переконання колегії суддів, апеляційний суд відповідно до вимог статей 370 419 КПК України дав належну оцінку викладеним в апеляційних скаргах прокурора та потерпілих доводам та обґрунтовано відмовив у їх задоволенні.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень норм кримінального процесуального закону не встановлено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого, то касаційну скаргу потерпілих слід залишити без задоволення, а вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду- без зміни.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу з доповненнями потерпілих ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення, а вирок Новобузького районного суду Миколаївської області від 23 червня 2020 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 17 грудня 2020 року щодо засудженого ОСОБА_3 - без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді