Умисне тяжке тілесне ушкодження є злочином із матеріальним складом і змішаною формою вини (ВС/ККС № 760/4968/15-к від 09.10.2018)

Фабула судового акту: Умисне вбивство тобто злочин, передбачений статтею 115 Кримінального кодексу України та умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст.121 КК України) є суміжними складами злочину. При цьому визначальним для кваліфікації дій винної особи є спрямованість умислу винного, його суб'єктивне ставлення до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до таких наслідків характеризується необережністю. Питання про умисел вирішується виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховуючи спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію тілесних ушкоджень, причин.

У даній справі особу засуджено за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України за те, що він знаходячись за місцем свого проживання підійшов до потерпілого, тримаючи в руці ніж, який в цей час спав на ліжку у вказаній кімнаті, та умисно завдав потерпілому один удар ножем у шию. Внаслідок протиправних дій засудженого потерпілий отримав тяжке тілесне ушкодження.

Ухвалою апеляційного суду вказаний вирок залишено без зміни.

Не погоджуючись із такою кваліфікацією своїх дій засудженим було подано касаційну скаргу у який вказав, що він не мав умислу на вбивство потерпілого, а також те, що судами не взято до уваги той факт, що він надавав потерпілому медичну допомогу.

Переглядаючи вказані судові рішення Касаційний кримінальний суд погодився із доводами засудженого та перекваліфікував його дії на ч. 1 ст. 121 КК України.

Мотивуючи своє рішення ККС вказав, що умисне тяжке тілесне ушкодження є злочином із матеріальним складом і змішаною формою вини.

Так, з системного аналізу закону випливає, що при відмежуванні замаху на вбивство від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження визначальним є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: якщо особа, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння і передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки, бажає їх настання, умисел є прямим, а якщо не бажає, хоча й свідомо припускає їх настання, умисел є непрямим. Для з'ясування змісту та спрямованості умислу особи при дослідженні доказів їм необхідно виходити з сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.

У даній справі засуджений ножем завдав потерпілому удар у життєво-важливий орган - шию. Сам засуджений не заперечує, щохоча і діяв умисно, проте не бажав настання смерті потерпілого. Судом встановлено, що після того, як потерпілий отримав поранення у шию, він прокинувся, відчувши сильний біль, вскочив з ліжка та, злякавшись за своє життя, почав заспокоювати засудженого, а засуджений, виконавши всі дії, які вважав за потрібне, припинив свій напад, пішов з потерпілим разом до лікарні, де йому було надано першу медичну допомогу.

Водночас засуджений послідовно вказував на те, що якби він мав наміри вбити потерпілого, то не йшов би з ним до лікарні, не купляв би ліків. Нічого не завадило б йому довести свій злочинний намір, направлений на вбивство, якщо би він у нього був.

Аналізуйте судовий акт: Встановлення МОТИВУ вчинення злочину є обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 115 ч. 1 КК України (ВС/КС № 466/9158/14-к від 01.03.2018)

Зізнання засудженого у вбивстві або іншому злочині без присутності адвоката незважаючи на інші докази вини на момент зізнання є підставою для скасування вироку (ВСУ від 9 жовтня 2017р. у справі № 5-159кс(15)17)

ВССУ: Визначальним для кваліфікації дій винної особи за ст. 115 КК України є спрямованість умислу винного та бажання настання смерті потерпілого (справа № 646/10855/15-к від 28.09.2017)

Постанова

Іменем України

09 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 760/4968/15-к

провадження № 51-320км17

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого - Кишакевича Л.Ю.

суддів: Марчука О.П., Щепоткіної В.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Кириленка М.О.,

прокурора Пашкова Є.Є.,

захисника БіловчукаД.І.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_2 на ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 15 серпня 2017 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015100090000022, за обвинуваченням

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1, зареєстрованого у АДРЕСА_2, зсередньо-спеціальною освітою, одруженого, такого, що має неповнолітню дитину, раніше судимого, останнього разу: вироком Солом'янського районного суду м. Києва від 13.09.2016 року за ч. 1 ст. 185 КК;

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст.15 ч. 1 ст. 115 КК.

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Солом'янського районного суду м. Києва від 03 лютого 2017 року ОСОБА_2 засуджено за ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.

Згідно з вироком суду ОСОБА_2 визнано винуватим та засуджено за те, що він, 01 січня 2015 року, приблизно о 22 год. 25 хв., знаходячись за місцем свого проживання в житловій кімнаті квартири АДРЕСА_3, підійшов до ОСОБА_3, тримаючи в руці ніж, який в цей час спав на ліжку у вказаній кімнаті, та умисно завдав потерпілому один удар ножем у шию. Внаслідок протиправних дій ОСОБА_2 потерпілий ОСОБА_3 отримав проникаюче колото-різане поранення шиї, крайове поранення внутрішньої яремної вени, поранення заднє-бокової стінки глотки, поранення четвертого шийного хребця справа, з проникненням в спинномозковий канал, що є тяжким тілесним ушкодженням (за критерієм небезпеки для життя).

Суд кваліфікував дії ОСОБА_2 як замах на вбивство, вказавши, що злочин не було закінчено з причин, які не залежали від його волі , оскільки потерпілий прокинувся, а також внаслідок того, що йому було вчасно надано кваліфіковану медичну допомогу.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 15 серпня 2017 року вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_2 просить судові рішення щодо нього змінити, перекваліфікувати його дії з ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст.115 КК на ч.1 ст.121 КК та призначити за цим законом більш м'яке покарання. В обґрунтування своїх вимог вказує на те, що судом не враховано, що він не мав умислу на вбивство ОСОБА_3, а також не взято до уваги надання ОСОБА_2 медичної допомоги потерпілому, оплату ліків. Вважає, що в його діях відсутня суб'єктивна сторона складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК , а с спрямованість його дій не свідчить про умисел на вбивство.

Позиції інших учасників судового провадження

Захисник засудженого Біловчук Д.І. підтримав касаційну скаргу засудженого, просив перекваліфікувати дії ОСОБА_2 з ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК на ч. 1 ст.121 КК та призначити за цим законом більш м'яке покарання.

Прокурор вважав касаційну скаргу необґрунтованою та просив залишити її без задоволення.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

При цьому відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Отже, касаційний суд не перевіряє вироки щодо неповноти та однобічності досудового і судового слідства, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи.

Проте, за встановлених судом фактичних обставин справи, юридична оцінка дій засудженого ОСОБА_2 є неправильною.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 115 КК умисним вбивством є умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині. Умисне вбивство слід відрізняти від умисного тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого. Визначальним при цьому є спрямованість умислу винного, його суб'єктивне ставлення до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до таких наслідків характеризується необережністю. Питання про умисел вирішується виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховуючи спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки.

Склад злочину, передбачений частиною другою статті 121 КК, належить до особливих (складних) злочинів і виділений законодавцем в окремий вид необережного заподіяння смерті, тому що за своєю суттю, природою речей заподіяння смерті відбувається єдиним засобом - завданням тілесних ушкоджень.

Умисне тяжке тілесне ушкодження (стаття 121 КК) є злочином із матеріальним складом і змішаною формою вини.

Так, з системного аналізу закону випливає, що при відмежуванні замаху на вбивство від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження визначальним є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: якщо особа, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння і передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки, бажає їх настання, умисел є прямим, а якщо не бажає, хоча й свідомо припускає їх настання, умисел є непрямим. Для з'ясування змісту та спрямованості умислу особи при дослідженні доказів їм необхідно виходити з сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.

Визначити, які конкретні злочинні наслідки своїх дій передбачав винуватий і бажав їх настання, можна лише за ретельного аналізу складу вчиненого злочину і виявлення його елементів та всіх обставин справи. Порушення цієї вимоги породжує серйозні помилки щодо кваліфікації злочину.

Характерною ознакою прямого умислу є також бажання настання злочинного наслідку, що був задуманий, щодо матеріальних злочинів, і бажання вчинення злочинного діяння - щодо формальних злочинів. У такого роду бажанні знаходить своє вираження вольова ознака умислу як його найважливіша і відмінна риса. Наявністю бажання настання злочинного наслідку при вчиненні злочину з матеріальним складом прямий умисел відрізняється від інших форм і видів вини. Бажання, як вольове начало, перебуває в нерозривній єдності із свідомістю особи, яка діяла з прямим умислом, і її здатністю передбачити наслідки свого діяння.

Згідно з ч. 1 ст. 15 КК замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.

Замах, безпосередньо спрямований на вчинення злочину, є його стадією і становить кінцеве діяння щодо реалізації умислу, рішення і наміру вчинити злочин, а тому він є актом, який виконується виключно з прямим умислом, при наявності цілі досягнення суспільно небезпечного результату. Наслідки, які не настали, інкримінуються особі в тому разі, якщо вони були включені в ціль її діяння і досягнення такої цілі було б неможливе без таких наслідків. Якщо ж особа не мала наміру досягти певних наслідків, вона не могла й вчиняти замаху на їх досягнення.

Як вбачається з матеріалів провадження, в зазначений день, час та місці ОСОБА_2 ножем завдав ОСОБА_3 удар у життєво-важливий орган - шию. Сам ОСОБА_2 не заперечує, щохоча і діяв умисно, проте не бажав настання смерті потерпілого. Судом встановлено, що після того, як потерпілий отримав поранення у шию, він прокинувся, відчувши сильний біль, вскочив з ліжка та, злякавшись за своє життя, почав заспокоювати ОСОБА_2, а ОСОБА_2, виконавши всі дії, які вважав за потрібне, припинив свій напад, пішов з потерпілим разом до лікарні, де йому було надано першу медичну допомогу.

У касаційній скарзі засуджений не заперечує факту завдання потерпілому ножового поранення після конфлікту, однак повторно зазначає, що наміру вбивати останнього не мав, а тому його дії неправильно розцінено судовими інстанціями як замах на умисне вбивство ОСОБА_3 Зазначає, що якби мав наміри вбити потерпілого, то не йшов би з ним до лікарні, не купляв би ліків. Нічого не завадило б йому довести свій злочинний намір, направлений на вбивство, якщо би він у нього був.

Згідно з висновком судово-медичної експертизи потерпілий ОСОБА_3 отримав проникаюче колото-різане поранення шиї, крайове поранення внутрішньої яремної вени, поранення заднє-бокової стінки глотки, поранення четвертого шийного хребця справа, з проникненням в спинномозковий канал, що є тяжким тілесним ушкодженням, за критерієм небезпеки для життя.

Як встановив суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, нанесення удару потерплому ножем, коли той спав, в життєво важливу ділянку тіла з такою силою, що кінчик ножа застряг і зламався в шийному хребті, свідчить тільки про наявність прямого умислу на вбивство, тобто засуджений розумів суспільну небезпеку свого діяння, передбачав суспільно-небезпечні наслідки у виді смерті потерпілого та бажав їх настання.

Разом з тим, проаналізувавши у сукупності вимоги закону, вивчивши встановлені обставини справи, колегія суддів приходить до висновку, що наведені мотивування суду першої інстанції є неспроможними з огляду на поведінку ОСОБА_2 після вчинення злочину та суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій, які свідчили про те, що він вчинив всі необхідні дії, які залежали від його волі та не мав наміру вбивати ОСОБА_3

Так, перевіркою матеріалів провадження встановлено, що ОСОБА_2, після нанесення удару ОСОБА_3, ОСОБА_2 мав можливість довести злочин до кінця і вбити потерпілого, проте він утримався від подальших протиправних дій, намагався викликати швидку допомогу, супроводив потерпілого до лікувальної установи, отже усвідомив свою вину та намагався запобігти тяжким наслідкам, вживши всіх заходів щодо надання йому медичної допомоги, що свідчить про відсутність умислу на вбивство.

Вказані дії засудженого повністю охоплюються диспозицією ч. 1 ст. 121 КК, як умисні тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння, що були помилково кваліфіковані судами за ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК, як закінчений замах на умисне вбивство потерпілого.

Ураховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що касаційна скарга засудженого ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, а судові рішення зміні, дії засудженого ОСОБА_2 слід перекваліфікувати з ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК на ч. 1 ст. 121 КК та призначити за цим законом відповідне покарання.

Відповідно до вимог ст. 65 КК , при призначенні покарання суду необхідно враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

При вирішенні питання про призначення засудженому покарання, колегія суддів вважає, що ОСОБА_2 слід призначити покарання в межах санкції ч. 1 ст. 121 КК з урахуванням ступеню тяжкості вчиненого засудженим, наслідків вчиненого, даних про особу винного та обставин, які пом'якшують та обтяжують покарання.

Керуючись ст. ст. 434, 436, 438, 441, 442 КПК України та відповідно до п. 15 розділу XI «Перехідні положення» КПК (в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII), Суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_2 задовольнити частково.

Вирок Солом'янського районного суду м. Києва від 03 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 15 серпня 2017 року щодо ОСОБА_2 змінити. Дії засудженого ОСОБА_2 перекваліфікувати з ч. 2 ст.15 ч. 1 ст. 115 КК на ч. 1 ст. 121 КК, призначити йому за ч. 1 ст. 121 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років 6 місяців. У решті судові рішення залишити без зміни.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді