Особа, яка не завадила угону автомобіля та яка перебувала у ньому під час угону є співучасником незаконного заволодіння транспортним засобом (ВС/ККС у справі № 742/2146/20 від 02.12.2021)

Фабула судового акту: За загальним правилом, визначеним положеннями ст. 26 Кримінального кодексу України співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочину.

Однак ,в окремих випадках така спільна участь не є очевидною.

Користуючись також неочевидністю сторона захисту як правило намагається будувати стратегію захисту на тому, що співучасниками прямо не домовлялись вчинити злочин.

Проте практика показує, що така стратегія не завжди є ефективною і ось яскравий приклад цього.

У даній справі двох осіб засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до 5 років позбавлення волі.

Згідно вироку суду під час того як водій автомобіля вийшов з нього та залишив ключ у замку запалювання один із співучасників, який перебував на задньому пасажирському сидінні та в подальшому пересів на місце водія запустив двигун та таким чином незаконно заволодів транспортним засобом. Інший співучасник у той момент перебував на задньому пасажирському сидінні.

Апеляційний суд із вироком місцевого суду погодився.

На вказані рішення захисником було подано касаційну скаргу, яку вмотивовано тим, що суди не надали належної оцінки показанням обвинувачених, які стверджували, що між ними не було попередньої змови на незаконне заволодіння транспортним, умисел на скоєння злочину виник лише у однієї особи, яка самостійно вчинила усі необхідні дії для його реалізації. Матеріали провадження не містять доказів, які б поза розумним сумнівом доводили протилежне та свідчили, що, яка перебувала за задньому сидіння у даному випадку була співучасником.

Згадана вище особа жодних незаконних дій не вчиняла та був необізнана про наявність умислу на протиправне вилучення автомобіля потерпілого.

Проте, Касаційний кримінальний суд визнав вказані доводи необґрунтованими та у задоволенні касаційної скарги відмовив.

У своїй постанові ККС зазначив, що домовленістю групи осіб про спільне вчинення злочину є узгодження об`єкту злочину, його характеру, місця, часу, способу вчинення та змісту виконуваних функцій, яке може відбутися у будь-якій формі - усній, письмовій, за допомогою конклюдентних дій, що висловлені не у формі усної чи письмової пропозиції, а безпосередньо через поведінку, з якої можна зробити висновок про такий намір.

У даному випадку під час скоєння злочину була узгодженою, оперативною та послідовною, а обопільність їх умислу підтверджується також і конклюдентними діями засуджених. Так один із засуджених, скориставшись наявністю ключа у замку запалювання, відразу після того, як потерпілий покинув автомобіль щоб за їх проханням купити кави, запустив двигун і покинув місце зупинки, а інший йому в цьому ніяк не завадив, до початку його руху не вийшов із автомобіля та у подальшому викинув із вікна документи на ім`я власника, що зберігались в салоні автомобіля.

Таким чином дії винних осіб за ч. 2 ст. 289 КК України кваліфіковані правильно, як незаконне заволодіння транспортним засобом, вчинене за попередньою змовою групою осіб.

Аналізуйте судовий акт: Значна матеріальна шкода при угоні автомобіля повинна полягати у реальних збитках, які поніс потерпілий (ВС/ККС у справі № 662/937/17 від 18.08.2021)

Продаж орендованого автомобіля орендарем НЕ підпадає під ст. 289 КК України - "Незаконне заволодіння транспортним засобом" (ВС/ККС у справі № 755/16101/16-к від 05.03.2020р.)

Незаконне заволодіння транспортним засобом може бути вчинене будь-яким способом, у тому числі шляхом обману або зловживання довірою, а тому дії обвинуваченого слід кваліфікувати за ст. 289 КК (Постанова ВСУ від 21.01.2016 у справі № 5-365кс15)

Крадіжка з автомобіля повинна кваліфікуватись як крадіжка із проникненням, оскільки автомобіль підпадає під ознаки «сховище» (ВС/ККС № 653/3/18 від 17.03.2020)

Постанова

іменем України

2 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 742/2146/20

провадження № 51-4240км21

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Ємця О.П.,

суддів: Кравченка С.І., Білик Н.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Глушкової О.О.,

прокурора Гошовської Ю.М.,

захисників Денисенка С.В., Ткаченко Н.М.

(у режимі відеоконференції),

засудженого ОСОБА_1 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисників Денисенка С.В. та Ткаченко Н.М. на вирок Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 24 грудня 2020 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 1 червня 2021 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020270210000759, за обвинуваченням

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого в АДРЕСА_1 ), проживаючого в АДРЕСА_2 ), раніше судимого: востаннє вироком Ужгородського міськрайонного суду від 3 травня 2019 року за ч. 3 ст. 185, ч. 1 ст. 304 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 2 місяці, на підставі на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням із іспитовим строком тривалістю 1 рік;

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Хмельник, Хмельницької області, зареєстрованого в АДРЕСА_3 ), проживаючого в АДРЕСА_2 ), раніше несудимого;

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 24 грудня 2020 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 289 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років без конфіскації майна.

До набрання вироком законної сили запобіжний захід щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_1 залишено у вигляді тримання під вартою.

Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.

Згідно з вироком суду ОСОБА_2 та ОСОБА_1 визнано винуватими у вчиненні злочину за наступних обставин.

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , 27 червня 2020 року, біля 16:00 вирушили з м. Ромни, Сумської області до м. Прилуки на автомобілі марки «Mercedes-Benz 200d», д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_3 .

В подальшому, біля 16:50, проїжджаючи по автодорозі в с. Охіньки, Прилуцького району, Чернігівської області, у ОСОБА_4 за попередньою змовою з ОСОБА_1 виник умисел направлений на незаконне заволодіння вищевказаним автомобілем.

З цією метою, ОСОБА_4 та ОСОБА_1 попросили водія автомобіля ОСОБА_3 зупинитись біля одного з магазинів та придбати кави.

Після того, як ОСОБА_3 під час зупинки вийшов із автомобіля, залишивши ключ у замку запалювання, ОСОБА_4 , який перебував на задньому пасажирському сидінні та в подальшому пересів на місце водія, та ОСОБА_1 , діючи умисно, за попередньою змовою, групою осіб, шляхом запуску двигуна у відсутності власника транспортного засобу, незаконно заволоділи належним останньому автомобілем «Mercedes-Benz 200d» д.н.з. НОМЕР_1 та поїхали з місця скоєння злочину але згодом були затримані співробітниками поліції на автодорозі поблизу с. Боршна, Прилуцького району, Чернігівської області.

Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 1 червня 2021 року вирок місцевого суду залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник Денисенко С.В. в інтересах засудженого ОСОБА_2 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просив змінити оскаржувані судові рішення, перекваліфікувати дії ОСОБА_2 на ч. 1 ст. 289 КК України на призначити йому покарання в межах санкції вказаної статті у виді позбавлення волі, застосувавши при цьому положення ст. 75 КК України.

Аргументуючи свою позицію, зазначає, що суди не надали належної оцінки показанням обвинувачених, які стверджували, що між ними не було попередньої змови на незаконне заволодіння транспортним засобом ОСОБА_3 , умисел на скоєння злочину виник лише у ОСОБА_2 , який самостійно вчинив усі необхідні дії для його реалізації. Вважає, що матеріали провадження не містять доказів, які б поза розумним сумнівом доводили протилежне та свідчили, що ОСОБА_1 у даному випадку був співучасником.

Захисник Ткаченко Н.М. у поданій скарзі в інтересах засудженого ОСОБА_1 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить судові рішення в частині визнання ОСОБА_1 винуватим у вчинені інкримінованого злочину скасувати, а кримінальне провадження закрити на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України.

Стверджує, що засуджений ОСОБА_1 жодних незаконних дій не вчиняв та був необізнаний про наявність у ОСОБА_2 умислу на протиправне вилучення автомобіля потерпілого. Вважає, що висновки суду про доведеність його винуватості у вчиненні злочину є помилковими та ґрунтуються виключно на припущеннях.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні захисник Денисенко С.В. просив задовольнити подану ним касаційну скаргу в інтересах ОСОБА_2 на викладених у ній підставах та підтримав вимоги касаційної скарги захисника Ткаченко Н.М.

Захисник Ткаченко Н.М. та засуджений ОСОБА_1 просили задовольнити касаційну скаргу захисника в інтересах останнього та підтримали вимоги касаційної скарги захисника Денисенка С.В.

Прокурор Гошовська Ю.М. просила залишити судові рішення щодо ОСОБА_2 і ОСОБА_1 без зміни як законні, а касаційні скарги захисників - без задоволення як необґрунтовані.

Мотиви Суду

За змістом ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, при цьому він перевіряє правильність застосування цими судами норм матеріального і процесуального права та правової оцінки, з огляду на ті фактичні обставини справи, які встановлені й визнані доведеними судами першої та апеляційної інстанцій (судами факту).

Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК України є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412 - 414 цього Кодексу, та виходить із фактичних обставин, встановлених місцевим та апеляційним судами.

Зважаючи на вказані положення процесуального закону, доводи захисників про однобічність судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, а також оцінку судом доказів, виходячи з положень ст.ст.433 438 КПК України, не є предметом перегляду суду касаційної інстанції.

Водночас, доводи про відсутність у діях засуджених попередньої змови на вчинення злочину та неправильну кримінально-правову кваліфікацію їх дій є безпідставними з огляду на таке.

Висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 і ОСОБА_1 , у незаконному заволодінні транспортним засобом, який було вчинено за попередньою змовою групою осіб, відповідає встановленим фактичним обставинам кримінального провадження, підтверджений дослідженими у судовому засіданні доказами, яким суд дав належну оцінку.

Зокрема, суд послався на показанняОСОБА_2 , який зазначав, що після того як ОСОБА_3 вийшов із автомобіля, він сів на водійське сидіння, запустив двигун та поїхав із місця стоянки; показання ОСОБА_1 , який підтвердив наведене ОСОБА_2 та пояснив що перебуваючи в автомобілі не перешкоджав діям останнього, особисто викинув під час руху транспортного засобу документи (посвідчення водія, пенсійне посвідчення та кредитну картку на ім`я ОСОБА_3 , а також свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу) які зокрема свідчили про приналежність авто потерпілому; показання ОСОБА_3 , який повідомив, що під час прямування по маршруту, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 активно щось обговорювали на незрозумілій йому мові, двічі наполегливо просили зробити зупинку, а коли він погодився та пішов за їх вказівкою взяти усім кави, то повернувшись , помітив, що обвинувачені та автомобіль відсутні на місці зупинки.

При цьому, твердження захисників про відсутність у діях засуджених попередньої змови на вчинення злочину та непричетність до реалізації скоєного ОСОБА_1 обґрунтовано були визнані безпідставними з огляду на таке.

Співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох осіб (суб`єктів злочину) у вчиненні умисного злочину. Злочин визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення.

Домовленістю групи осіб про спільне вчинення злочину є узгодження об`єкту злочину, його характеру, місця, часу, способу вчинення та змісту виконуваних функцій, яке може відбутися у будь-якій формі - усній, письмовій, за допомогою конклюдентних дій, що висловлені не у формі усної чи письмової пропозиції, а безпосередньо через поведінку, з якої можна зробити висновок про такий намір.

Слід зауважити, що угода між співучасниками (про характер діяння, час і місце його вчинення, розподіл ролей) виникла попередньо, тобто до початку вчинення злочину (задовго до цієї події або безпосередньо перед нею).

Із матеріалів провадження видно, що поведінка ОСОБА_2 і ОСОБА_1 під час скоєння злочину була узгодженою, оперативною та послідовною, а обопільність їх умислу підтверджується також і конклюдентними діями засуджених. Так ОСОБА_2 , скориставшись наявністю ключа у замку запалювання, відразу після того, як потерпілий покинув автомобіль щоб за їх проханням купити кави, запустив двигун і покинув місце зупинки, а ОСОБА_1 йому в цьому ніяк не завадив, до початку його руху не вийшов із автомобіля та у подальшому викинув із вікна документи на ім`я власника ОСОБА_3 , що зберігались в салоні автомобіля.

Тому, посилання сторони захисту на те, що ОСОБА_1 не підлягає кримінальній відповідальності, оскільки не брав участі у протиправному вилученні транспортного засобу, а лише здійснив на ньому поїздку в якості пасажира, не заслуговують на увагу.

Слід також зазначити, що відповідальність за незаконне заволодіння транспортним засобом настає для всіх співучасників, незважаючи на те, що транспортним засобом керував один з них, і те, що ОСОБА_1 особисто не вчиняв активних дій, спрямованих на його фізичне переміщення, не свідчить про відсутність у його діях складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України.

Суд взяв до уваги і той той факт, що домовляючись із ОСОБА_3 про поїздку на значну відстань, яка коштувала 900 гривень, ОСОБА_1 при собі таких грошей не мав, а зазначена версія про те, що злочин вчинив лише ОСОБА_2 є спробою, спрямованою на уникнення відповідальності або пом`якшення покарання.

У сукупності наведеного, за встановлених судом фактичних обставин кримінального провадження дії ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 289 КК України кваліфіковані правильно, як незаконне заволодіння транспортним засобом, вчинене за попередньою змовою групою осіб.

Вирок місцевого суду є законним, вмотивованим та обґрунтованим, відповідає вимогам статей 370 374 КПК України.

Переглянувши вирок в апеляційному порядку, перевіривши доводи апеляційних скарг обвинуваченого ОСОБА_1 і захисників Денисенка С.В. та Ткаченко Н.М., які є аналогічні доводам касаційних скарг, суд апеляційної інстанції обґрунтовано визнав їх неприйнятними, навівши мотиви з яких погодився із висновком місцевого суду про доведеність винуватості засуджених у вчиненні інкримінованого їм злочину.

Переконливих аргументів, які б свідчили про наявність істотних порушень вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б підставами для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень касаційні скарги не містять та Судом не встановлено, а тому підстав для їх задоволення немає.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК України, Верховний Суд

у х в а л и в:

Вирок Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 24 грудня 2020 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 1 червня 2021 року щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційні скарги захисників Денисенка С.В. та Ткаченко Н.М. - без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді