Крадіжка та знахідка… У чому різниця? (ВС/ККС № 761/31918/14-к від 18.07.2019)

Фабула судового акту: Цікаве судові рішення, яке стану у нагоді колегам, які спеціалізуються у галузі кримінального права та у якому Касаційним кримінальним судом висловлено свою позицію щодо відмежування тайного викрадення майна (крадіжки) від заволодіння майном, яке було загублено його володільцем (знахідки).

У даній справі органом досудового розслідування особі інкриміновано те, що вона перебуваючи в приміщенні піцерії із стійки, призначеної для зарядки телефонів відвідувачів, таємно викрав мобільний телефон та після цього вийшов із приміщення закладу громадського харчування через запасний вихід, однак із викраденим був затриманий працівниками міліції, тобто вчини злочин, передбачений ч. 2 ст. 185 КК України.

Судом першої інстанції з яким погодився і апеляційний суд обвинуваченого виправдано.

Приймаючи таке рішення суди послались на те, що одним із основних доказів сторони обвинувачення є протокол огляду місця події при складанні, якого органом досудового розслідування було істотно порушено права обвинуваченого, якому не були роз`яснені його права та обов`язки. Водночас, незважаючи на те, що обвинувачений є іноземцем, останнього перекладачем не було забезпечено, хоча він потребував його послуг, оскільки українською мовою не володів.

Окрім цього на думку судів попередніх інстанцій версія обвинуваченого про те, що він не вчиняв крадіжки мобільного телефону, а знайшов його, стороною обвинувачення не спростована.

На вказані рішення прокурором подано касаційну скаргу.

Касаційний кримінальний суд став на бік сторони обвинувачення, ухвалу апеляційного суду скасував, а справу направив на новий апеляційний розгляд.

Обґрунтовуючи свою постанову ККС послався на те, що апеляційним судом безпідставно не враховано показанням виправданого, який у судах першої та апеляційної інстанції хоча і заперечував, що він викрав мобільний телефон потерпілого, проте визнавав, що він заволодів цим телефоном, знайшовши його в приміщенні піцерії.

Апеляційний суд такі показання належно не оцінив з урахуванням того, що заволодіння майном, яке фактично не вийшло з володіння власника, а опинилося з будь-яких причин у неналежному, але відомому йому місці (залишене чи забуте), особою, яка знала кому належить це майно, мала підстави вважати де знаходиться власник речі і усвідомлювала, що він може за нею повернутися, слід розцінювати не як привласнення знахідки, а як крадіжку чужого майна.

Якщо привласнення майна відбувається в адміністративних приміщеннях, пунктах здійснення розрахунково-касових операцій та інших громадських місцях з обмеженим простором, в таких випадках слід констатувати презумпцію «забутості» речі її власником: у подібних випадках особа, яка привласнює річ, має розуміти, що зовнішні умови, обстановка, розташування речі свідчать про те, що вона фактично не вийшла з володіння власника, а лише залишена чи забута ним.

На відміну від крадіжки, привласнене майно може вважатися знахідкою лише за умов, що:

1) воно вибуло з володіння власника;

2) місцезнаходження цього майна власнику не відомо;

3) між втратою майна та його знахідкою пройшов тривалий час, який давав власнику підстави вважати майно остаточно втраченим;

4) особа, яка знайшла майно, не була очевидцем події втрати і сама не чинила будь-яких активних дій, спрямованих на вилучення майна з володіння власника; 5) відсутня можливість виявлення (ідентифікації) законного власника майна.

Аналізуйте судовий акт: ВС/ККС: Якщо обман або зловживання довірою були способом отримання доступу до майна, а вилучення майна відбувалося таємно, то склад шахрайства відсутній, і такі дії слід кваліфікувати як крадіжку (ВС/ККС № 655/289/17 від 02.04.2019)

Дії, розпочаті як крадіжка, але виявлені потерпілим чи іншими особами і, незважаючи на це, продовжені винною особою з метою заволодіння майном, належить кваліфікувати як грабіж (ВС/ККС № 335/1893/16-к від 15.11.2018)

Крадіжка із проникнення до «тамбурного» приміщення квартир повинна кваліфікуватись за ч. 3 ст. 185 КК України (ВС/ККС № 643/6629/16-к від 08.02.2018)

Наявність вільного доступу до приміщення при вчиненні злочинів проти власності унеможливлює застосування кваліфікуючої ознаки «проникнення у приміщення» (ВС/ВП № 569/1111/16-к від 18.04.2018)

Дії, розпочаті як крадіжка, але виявлені потерпілим чи іншими особами і, незважаючи на це, продовжені винною особою належить кваліфікувати як грабіж (№ 686/21508/15-к від 30.08.2017)

Постанова

Іменем України

18 липня 2019 року

м. Київ

Справа № 761/31918/14-к

Провадження № 51-795км19

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Могильного О. П.,

суддів: Матієк Т. В., Наставного В. В.,

секретаря

судового засідання Слободян О. М.,

за участю:

прокурора Кравченко Є. С.,

захисника Легких В. В.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у судовому провадженні в суді апеляційної інстанції, на ухвалу Київського апеляційного суду від 15 листопада 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014100100010857 , за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина Грузії, уродженця м. Батумі, республіки Грузія, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого 25 вересня 2014 року за ч. 1 ст. 186 КК України до покарання у виді арешту на строк 60 днів,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 27 лютого 2015 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України, та виправдано у зв`язку з недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 15 листопада 2018 року вказаний вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 залишено без змін.

Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України, за таких обставин.

06 жовтня 2014 року приблизно о 12:00, ОСОБА_1 , перебуваючи в приміщенні ТОВ «Домінос Піцца», що розташованого по вул. Артема, 77, у м. Києві, з телефонної стійки повторно таємно викрав мобільний телефон марки «НТС», який належав ОСОБА_2 , заподіявши йому матеріальну шкоду на суму 1295 грн 84 коп.

Після цього ОСОБА_1 вийшов із приміщення ТОВ «Домінос Піцца» через запасний вихід, однак із викраденим був затриманий працівниками міліції.

Виправдовуючи ОСОБА_1 у вчиненні цього кримінального правопорушення, суд першої інстанції, оцінивши в сукупності досліджені під час судового розгляду докази, дійшов висновку про те, що одним із основних доказів сторони обвинувачення є протокол огляду місця події від 06 жовтня 2014 року, однак при його складанні було істотно порушено права ОСОБА_1 , якому не були роз`яснені його права та обов`язки. Також ОСОБА_1 не було забезпечено перекладачем, хоча він потребував його послуг, оскільки є громадянином Грузії, українською мовою не володів. Цей протокол ОСОБА_1 не підписаний, а факт відмови від підписання не зазначений у протоколі та не засвідчений підписами понятих.

Суд констатував, що показання ОСОБА_1 про те, що такої процесуальної дії як огляд місця події та вилучення телефону за його участю не проводилось, повністю узгоджуються із показаннями потерпілого ОСОБА_2 . При цьому суд визнав, що слідчий Москальов Є. О. не мав повноважень проводити огляд місця події.

Окрім того, суд визнав недопустимим доказом - протокол огляду предмету від 08 жовтня 2014 року відповідно до якого на момент огляду мобільний телефон знаходився в поліетиленовому пакеті, зав`язаному чорною ниткою та скріплений печаткою «Для довідок», хоча під час огляду місця події телефон не опечатувався.

У вироку вказано, що показання свідків ОСОБА_3 і ОСОБА_4 є показаннями з чужих слів, а тому в силу ч. 7 ст. 97 КПК України є недопустимим доказом, оскільки давались співробітниками оперативного підрозділу щодо пояснень, наданих їм під час здійснення оперативної розшукової діяльності.

При цьому версія ОСОБА_1 про те, що він не вчиняв крадіжки мобільного телефону, а знайшов його, стороною обвинувачення не спростована.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить ухвалу суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_1 скасувати та призначити новий розгляд провадження в цьому суді з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, що потягло неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. На обґрунтування своїх вимог зазначає, що суд апеляційної інстанції не вжив всіх заходів для виклику і допиту свідка ОСОБА_4 , не застосував примусовий привід до цього свідка, а також здійснив розгляд провадження за відсутності потерпілого, належним чином неповідомленого про дату, час і місце судових засідань. Посилається на те, що оскаржуване судове рішення не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

На касаційну скаргу прокурора надійшло заперечення від захисника Легких В. В. в якому вказується, що потерпілий ОСОБА_2 був належно повідомлений про розгляд провадження судом апеляційної інстанції, а на забезпеченні участі свідка ОСОБА_4 прокурор не наполягав.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор Кравченко Є. С. підтримала касаційну скаргу та просила її задовольнити.

Захисник Легких В. В. заперечив проти задоволення касаційної скарги.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, наведені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла такого висновку.

Згідно з вимогами ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Статтею 412 КПК України передбачено, що істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог КПК України, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Зі змісту ст. 370 КПК України, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та умотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Одночасно ст. 419 КПК України містить вимоги до ухвали апеляційного суду, в якій має бути зазначено: імена учасників судового провадження, короткий зміст вимог апеляційної скарги і судового рішення суду першої інстанції, узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу і узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження, встановлені судом першої інстанції обставини, встановлені судом апеляційної інстанції обставини з посиланням на докази, а також мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними, мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, не погоджуючись із ухваленим вироком місцевого суду щодо ОСОБА_1 , прокурор подав апеляційну скаргу.

При цьому прокурор в апеляційній скарзі стверджував про незаконність виправдання ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України, у зв`язку із неповнотою судового розгляду та невідповідністю висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, висуваючи вимогу про скасування вирокуШевченківського районного суду м. Києва від 27 лютого 2015 року і ухвалення нового обвинувального вироку щодо ОСОБА_1 .

Розглядаючи апеляційну скаргу та залишаючи її без задоволення, апеляційний суд усупереч вимогам статей 370 419 КПК України належним чином не зазначив мотивовані підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

При цьому, повторно дослідивши докази, які за переконанням сторони обвинувачення були не повністю досліджені судом першої інстанції, апеляційний суд не перевірив належним чином твердження сторони обвинувачення про безпідставність визнання недопустимими доказами показань свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в тій частині, де вони підтверджували факт виявлення та вилучення у ОСОБА_1 мобільного телефону, який належав потерпілому ОСОБА_2 та був залишений останнім на стійці для мобільних телефонів, розташованій в приміщенні піцерії.

Також апеляційний суд, визнаючи необгрунтованими твердження прокурора про вчинення ОСОБА_1 злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України, безпідставно не врахував показанням самого обвинуваченого, який у судах першої та апеляційної інстанції хоча і заперечував, що він викрав мобільний телефон потерпілого ОСОБА_2 , проте визнавав, що він заволодів цим телефоном, знайшовши його в приміщенні піцерії.

Ці показання ОСОБА_1 апеляційний суд належно не оцінив з урахуванням того, що заволодіння майном, яке фактично не вийшло з володіння власника, а опинилося з будь-яких причин у неналежному, але відомому йому місці (залишене чи забуте), особою, яка знала кому належить це майно, мала підстави вважати де знаходиться власник речі і усвідомлювала, що він може за нею повернутися, слід розцінювати не як привласнення знахідки, а як крадіжку чужого майна.

Якщо привласнення майна відбувається в адміністративних приміщеннях, пунктах здійснення розрахунково-касових операцій та інших громадських місцях з обмеженим простором, в таких випадках слід констатувати презумпцію «забутості» речі її власником: у подібних випадках особа, яка привласнює річ, має розуміти, що зовнішні умови, обстановка, розташування речі свідчать про те, що вона фактично не вийшла з володіння власника, а лише залишена чи забута ним.

На відміну від крадіжки, привласнене майно може вважатися знахідкою лише за умов, що: а) воно вибуло з володіння власника; б) місцезнаходження цього майна власнику не відомо; в) між втратою майна та його знахідкою пройшов тривалий час, який давав власнику підстави вважати майно остаточно втраченим; г) особа, яка знайшла майно, не була очевидцем події втрати і сама не чинила будь-яких активних дій, спрямованих на вилучення майна з володіння власника; д) відсутня можливість виявлення (ідентифікації) законного власника майна.

Хоча прокурор в апеляційний скарзі наголошував на незаконності заволодіння мобільним телефоном ОСОБА_2 , та наявності в діях ОСОБА_1 складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України, проте апеляційний суд ці твердження належним чином не перевірив і не спростував, істотно порушивши вимоги кримінального процесуального закону, що потягло передчасний висновок про правильне застосування місцевим судом кримінального закону України про кримінальну відповідальність.

З огляду на викладене, касаційна скарга підлягає задоволенню, ухвала суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_1 скасуванню з призначенням нового розгляду провадження в цьому суді.

При новому апеляційному розгляді суду належить перевірити доводи апеляційної скарги, дати їм та висновкам суду першої інстанції належну оцінку, а також з урахуванням усіх обставин постановити законне й обґрунтоване рішення, виклавши його у процесуальному документі згідно з вимогами закону.

Керуючись статтями 433 436 441 442 КПК України , Суд

у х в а л и в:

касаційну скаргу прокурора, який брав участь у судовому провадженні в суді апеляційної інстанції, задовольнити.

Ухвалу Київського апеляційного суду від 15 листопада 2018 року щодо ОСОБА_1 скасувати та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.