08.09.2019 | Автор: Рыбницкая Ирина Александровна
Задать вопрос автору
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube

ВС/КГС Сама лише наявність укладеного між сторонами договору не є достатньою підставою для віднесення до договірних будь-яких правовідносин, що виникають між цими особами (ВС/КГС, справа № 920/169/18, 20.12.2018)

ВС/КГС  Сама лише наявність укладеного між сторонами договору не є достатньою підставою для віднесення до договірних будь-яких правовідносин, що виникають між цими особами (ВС/КГС, справа № 920/169/18, 20.12.2018) - 0_00387200_1567957524_5d75221400f7c.jpg

Фабула судового акту:  Неоднозначність трактування можливості застосування норм статті 1212 Цивільного кодексу України до зобов’язальних правовідносин неодноразово виступала предметом юридичної дискусії.

В той же час, нерідкою є практика відмови у застосуванні норм статті 1212 Цивільного кодексу України до правовідносин сторін спору у випадку наявності договірних відносин між сторонами.

При чому сам факт існування угоди у формі договору стає підставою для автоматичної відмови у застосуванні зазначеної норми до правовідносин сторін. Не зважаючи на факт відсутності зобов’язань, що породжувалися б такою угодою, або на факт наявності перевищення розміру зобов’язальних правовідносин сторін договору.

          20 грудня 2018 року Верховним судом у судовій справі № 920/169/18 було висловлено правову позицію, якою певним чином було врегульовано зазначене питання:

Висновки про правильне застосування норм права

Зобов'язання з повернення безпідставно набутого майна виникає відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України за умови набуття або збереження особою майна за рахунок іншої особи, а також відсутності достатньої правової підстави для такого набуття (збереження), зокрема у разі, коли відповідні підстави згодом відпали.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Наявність певної правової підстави для набуття особою майна виключає застосування до неї положень статті 1212 Цивільного кодексу України, якщо згадана підстава продовжує існувати.

Водночас сама лише наявність укладеного між сторонами договору не є достатньою підставою для віднесення до договірних будь-яких правовідносин, що виникають між цими особами. Для визнання відповідних зобов'язань між сторонами договірними необхідним є встановлення факту їх виникнення саме на підставі умов та на виконання відповідного договору. Водночас сплата однією стороною грошових коштів другій стороні поза межами платежів, передбачених договором чи договорами, зокрема переплата понад визначену в договорі (договорах) суму, не може бути визнана такою, що здійснена на підставі відповідного договору.

            Отже, обов’язковою підставою для можливості застосування норм статті 1212 Цивільного кодексу України до правовідносин сторін є відсутність зобов’язань сторін, що виникли б на належній правовій підставі з урахуванням норм ст. 11 Цивільного кодексу України, або наявність факту перевищення таких зобов’язальних відносин (наявність переплати понад визначену у зобов’язанні суму).

Аналізуйте судовий акт: Положення статті 1212 ЦК України до правовідносин договорного характеру НЕ застосовуються (№ 922/438/17 від 04.10.2017)

У зв’язку із безпідставним збагаченням міська рада стягнула з ФОП доходи, отримані від набутої без достатньої правової підстави земельної ділянки, в порядку передбаченому ст. 1212 ЦК України (ВГСУ від 12 січня 2017р. у справі № 922/51/15)

Фактичний користувач земельної ділянки, який безпідставно за рахунок її власника зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування, зобов'язаний повернути ці кошти власнику ст. 1212 ЦК України (ВП ВС справа № 629/4628/16-ц, 23.05.18)

Суперечлива та дивна, проте єдина, позиція ВСУ з приводу застосування судами статті 1212 ЦК України – набуття та збереження майна без достатньої правової підстави (ВСУ у справі № 6-88цс13)

ВГСУ: відмовився застосувати ст. 1212 ЦК України і стягнути кошти в сумі 6 521666, 67 грн, що були отримані Міноборони на підставі визнаного недійсним договору з суб’єктом господарювання (ВГСУ від 09 серпня 2016 р., справа № 6/363)

Кондикція - це позадоговірний зобов’язальний спосіб захисту права власності, який може бути застосований самостійно на підставі ст. 1212 ЦК України шляхом подання кондикційного позову (Постанова ВСУ у справі № 6-3090 цс15 від 02 березня 2016р.)

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 грудня 2018 року

м. Київ

Справа №  920/169/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Вронська Г.О. - головуюча, Баранець О.М., Студенець В.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця Шкриль Лариси Григорівни

на постанову Харківського апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Медуниця О.Є., Барбашова С.В., Хачатрян В.С.

від 03.09.2018

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРІЗ" ЛТД

до Фізичної особи - підприємця Шкриль Лариси Григорівни

про стягнення 300 000,00 грн.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1.          Товариство з обмеженою відповідальністю "ТРІЗ" ЛТД (далі - Позивач) звернулось до господарського суду з позовом до Фізичної особи - підприємця Шкриль Лариси Григорівни (далі - Відповідачка) про стягнення безпідставно отриманих коштів у сумі 300000,00 грн.

2.          Позов мотивований тим, що спірні грошові кошти перераховані Відповідачці помилково із посиланням у графі призначення платежу відповідного платіжного доручення на договір, який між сторонами не укладався. При цьому Позивач зазначає про відсутність у нього жодних зобов'язань перед Відповідачкою щодо оплати юридичних послуг, адже такі послуги фактично не надавались та документально не підтверджені.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3.          Рішенням Господарського суду Сумської області від 16.05.2018 у позові відмовлено повністю.

4.          Рішення мотивоване відсутністю підстав для застосування до правовідносин сторін у справі положень статті 1212 Цивільного кодексу України з огляду на встановлення факту укладення між ними договору про надання юридичних послуг від 14.01.2014 (далі - Договір від 14.01.2014) як підстави для перерахування Позивачем Відповідачці спірних грошових коштів.

5.          Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 03.09.2018 рішення суду першої інстанції скасовано, позовні вимоги задоволені.

6.          Постанова мотивована відсутністю правових підстав для набуття Відповідачкою спірних грошових коштів, оскільки нею не доведена обставина виникнення зобов'язань у Позивача на 300000,00 грн. за певні дії (послуги) Відповідачки.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

7.          Відповідачка подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити без змін рішення суду першої інстанції.

8.          Касаційна скарга мотивована посиланням на те, що згідно з системним аналізом положень статей 112022052075091212 Цивільного кодексу України чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошових коштів).

9.          На думку Відповідачки, суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення статті 1212 Цивільного кодексу України, оскільки зважаючи на відсутність доказів розірвання Договору від 14.01.2014, правовідносини сторін регулюються нормами зобов'язального права, а договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень зазначеної правової норми.

10.          Також Відповідачка заперечує проти висновку суду апеляційної інстанції про відсутність на досліджених ним актах виконаних робіт щодо надання юридичних послуг посилань на будь-який договір. При цьому Відповідачка зазначає, що зазначені акти виконаних робіт підписані з боку Позивача без зауважень та заперечень, скріплені печаткою, тобто факт належного виконання Відповідачкою обумовлених договором робіт у повному обсязі та факт узгодження вартості фактично виконаних робіт підтверджений сторонами.

11.          Крім того, Відповідачка зазначає, що суд апеляційної інстанції не прийняв до уваги її доводи про те, що при проведенні перевірки податковим органом Позивач надав первинні документи щодо здійснення господарських операцій між Позивачем і Відповідачкою за Договором від 14.01.2014 та відніс відповідні суми до складу валових витрат.

12.          Позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

13.          На думку Позивача, викладені в оскаржуваній постанові висновки повністю відповідають обставинам справи, а суд апеляційної інстанції не припустився порушення або неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

14.          Позивач перерахував Відповідачці 300000,00 грн. за платіжним дорученням №2392 від 24.10.2016 із зазначенням у графі призначення платежу: "оплата за надання юридичних послуг згідно договору б/н від 14.01.2014".

15.          Київський апеляційний господарський суд ухвалив постанову від 22.02.2018 у справі №927/987/17 за позовом ФОП Шкриль Лариси Григорівни до ТОВ "ТРІЗ" ЛТД про стягнення 529000,00 грн. У зазначеній постанові суд не прийняв доводи ТОВ "ТРІЗ" ЛТД про те, що платіжним дорученням №2392 від 24.10.2016 він переказав ФОП Шкриль Ларисі Григорівні грошові кошти в сумі 300000,00 грн. за послуги надані нею за договором від 30.12.2014, оскільки в призначенні платежу чітко вказано, що оплата за надання послуг здійснювалася згідно з договором без номеру від 14.01.2014, який також був укладений сторонами та залучений до матеріалів справи.

16.          Заперечуючи факт укладання Договору від 14.01.2014 та вважаючи зазначені кошти перерахованими помилково, Позивач 23 лютого 2018 року направив Відповідачці вимогу №212 про повернення помилково сплачених грошових коштів у розмірі 300000,00 грн. у 7-денний строк з моменту отримання цієї вимоги.

17.          У відповідь на вимогу Позивача Відповідачка листом від 03.03.2018 повідомила про правомірність одержання грошових коштів у сумі 300000,00 грн. за платіжним дорученням №2392 від 24.10.2016 згідно з договором про надання юридичних послуг від 30.12.2013 та актами виконання робіт на загальну суму 1900000,00 грн., а саме: №1 від 05.10.2014 на суму 190000 грн., №2 від 17.10.2014 на суму 190000 грн., №3 від 24.10.2014 на суму 190000 грн., №4 від 07.11.2014 на суму 190000 грн., №5 від 18.11.2014 на суму 190000 грн., №6 від 28.11.2014 на суму 190000 грн., №7 від 04.12.2014 на суму 190000 грн., №8 від 12.12.2014 на суму 190000 грн., №9 від 23.12.2014 на суму 190000 грн., №10 від 30.12.2014 на суму 190000 грн.

18.          Позивач провів внутрішнє службове розслідування, за результатами якого складений акт №3 від 05.03.2018. У акті зазначено, що Договір від 14.01.2014 між сторонами не укладався, наявні акти виконання робіт №1 від 04.12.2014, №2 від 18.12.2014, №3 від 23.12.2014, №4 від 29.12.2014, №5 від 29.12.2014 не відносяться до жодного договору, до того ж підписані не директором Позивача, а іншою невстановленою особою.

19.          Суд першої інстанції не прийняв зазначений акт службового розслідування в якості належного та допустимого доказу на підтвердження факту відсутності укладення Договору від 14.01.2014, оскільки службове розслідування проводилося в односторонньому порядку працівниками Позивача та має значення лише для самого Позивача.

20.          Водночас оскільки Позивач у тексті позовної заяви припускає можливість існування Договору від 14.01.2014, а Відповідач надав суду оригінал (для огляду) та копію Договору від 14.01.2014, суд першої інстанції визнав доведеним факт його укладення між сторонами.

21.          Суд апеляційної інстанції також зазначив про відсутність підстав вважати, що Договір від 14.01.2014 сторонами не укладався.

22.          При цьому суд апеляційної інстанції врахував, що факт укладення сторонами Договору від 24.01.2014 підтверджений також обставинами, встановленими судами у справах №927/987/17 і №927/986/17, згідно з якими Позивач протягом вересня 2015 року - лютого 2017 року перераховував Відповідачці грошові кошти з призначенням платежу: "оплата за надання юридичних послуг згідно договору б/н від 14.01.2014".

23.          За умовами Договору від 14.01.2014 Відповідачка (виконавець) бере на себе зобов'язання з        надання юридичних послуг Позивачу (замовник), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити надані виконавцем юридичні послуги на умовах договору.

24.          Згідно з пунктом 4.1 Договору від 14.01.2014 за надані послуги замовник сплачує виконавцеві грошові кошти щомісячно згідно акту виконаних робіт.

25.          Відповідно до пункту 7.2 Договору від 14.01.2014 він набирає чинності з дня його підписання        і діє до його виконання.

26.          Згідно з наданим Позивачем висновком судово-почеркознавчого дослідження №524/525 від 15.03.2018 актів виконаних робіт №1 від 04.12.2014, №2 від 18.12.2014, №3 від 23.12.2014, №4 від 29.12.2014, №5 від 29.12.2014 підпис від імені керівника Позивача - ОСОБА_8 виконаний не ним, а іншою особою.

27.          Суди першої та апеляційної інстанцій не прийняли зазначений висновок у якості належного та допустимого доказу через його невідповідність вимогам статті 101 Господарського процесуального кодексу України, оскільки в ньому не зазначено, що він підготовлений для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

28.          Водночас суд апеляційної інстанції не визнав достовірними акти №3 від 23.12.2014, №4 від 29.12.2014, №5 від 29.12.2014, оскільки матеріали справи містять докази перебування у відрядженні керівника Позивача ОСОБА_8 у період з 22.12.2014 до 25.12.2014 та з 28.12.2014 до 30.12.2014, а саме: накази №135 від 19.12.2014 та №138 від 26.12.2014, звіти про використання коштів, виданих на відрядження, рахунки та фіскальні чеки про оплату проживання у готелі, подорожні листи службового легкового автомобіля, посвідчення про відрядження.

29.          Дослідивши надані сторонами акти виконання робіт №1 від 04.12.2014, №2 від 18.12.2014, №3 від 23.12.2014, №4 від 29.12.2014, №5 від 29.12.2014, суд апеляційної інстанції встановив, що вони не містять посилання на будь-який договір. При цьому суд не визнав достовірними посилання на Договір від 14.01.2014, наявні на наданих Відповідачкою екземплярах актів, адже вони виконані рукописним способом та відсутні на екземплярах, наданих Позивачем.

30.          Також суд апеляційної інстанції встановив, що зазначені акти підписані у грудні на загальну суму 670000,00 грн. У актах №1 від 04.12.2014, №2 від 18.12.2014, №3 від 23.12.2014, №4 від 29.12.2014, №5 від 29.12.2014 зазначено, що за надані юридичні послуги замовником сплачено, відповідно, 80000,00 грн., 25000,00 грн., 140000,00 грн., 200000,00 грн., 225000,00 грн. Тобто на день складання актів перелічені в них послуги вже були оплачені Позивачем.

31.          При цьому суд апеляційної інстанції визнав зазначені акти неналежними доказами виконання робіт, оскільки Відповідачка не надала жодних доказів надання Позивачу вказаних у відповідних актах послуг, можливості надання нею юридичних послуг на суму 670000,00 грн. лише в грудні 2014 року, а фактичний обсяг та вартість кожної послуги з актів встановити неможливо.

32.          Крім того, у наданому Позивачем висновку судової економічної експертизи №820 від 08.05.2018 у господарській справі №927/138/17 зазначено про відсутність будь-яких зобов'язань Позивача перед Відповідачкою за угодою від 14.01.2014 та наявність зобов'язань Відповідачки перед Позивачем на загальну суму 1682000,00 грн.  

33.          Суд першої інстанції не прийняв зазначений висновок судової економічної експертизи в якості доказу, оскільки він стосується іншої господарської справи і встановлені ним обставини не є предметом доказування у даній справі.

34.          Натомість суд апеляційної інстанції прийняв зазначений доказ та оцінив його у взаємозв'язку з іншими доказами у справі, зокрема, при відхиленні доводів Відповідачки щодо віднесення Позивачем відповідної суми до складу валових витрат та зменшення у зв'язку з цим бази оподаткування з податку на прибуток.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

35.          Цивільний кодекс України

Стаття 11. Підстави виникнення цивільних прав та обов'язків

1. Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

2. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є:

1) договори та інші правочини; …

Стаття 202. Поняття та види правочинів

1. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

2. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). …

Стаття 205. Форма правочину. Способи волевиявлення

1. Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207. Вимоги до письмової форми правочину

1. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. …

Стаття 509. Поняття зобов'язання та підстави його виникнення

1. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

2. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. …

Стаття 626. Поняття та види договору

1. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. …

Стаття 628. Зміст договору

1. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. …

Стаття 632. Ціна

1. Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

… 4. Якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Стаття 638. Укладення договору

1. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. …

Стаття 901. Договір про надання послуг

1. За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Стаття 903. Плата за договором про надання послуг

1. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. …

Стаття 1212. Загальні положення про зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави

1. Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

2. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

3. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

36.          Господарський кодекс України

Стаття 179. Загальні умови укладання договорів, що породжують господарські зобов'язання

… 7. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Стаття 180. Істотні умови господарського договору

1. Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

2. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

3. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. …

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції

37.          Суд виходить з того, що зобов'язання з повернення безпідставно набутого майна виникає відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України за умови набуття або збереження особою майна за рахунок іншої особи, а також відсутності достатньої правової підстави для такого набуття (збереження), зокрема у разі, коли відповідні підстави згодом відпали.

38.          Суд погоджується з твердженням, що зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

39.          Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

40.          Водночас наявність певної правової підстави для набуття особою майна виключає застосування до неї положень статті 1212 Цивільного кодексу України, якщо згадана підстава продовжує існувати.

41.          Зокрема, з огляду на положення статей 11202509626 Цивільного кодексу України достатньою підставою для набуття (збереження) майна може бути укладений між відповідними особами договір. Отож набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним.

42.          З огляду на викладене Суд вважає правильними аргументи Відповідачки про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошових коштів), що виключає можливість застосування до відповідних правовідносин положень статті 1212 Цивільного кодексу України.

43.          Водночас Суд звертає увагу, що сама лише наявність укладеного між сторонами договору не є достатньою підставою для віднесення до договірних будь-яких правовідносин, що виникають між цими особами. Для визнання відповідних зобов'язань між сторонами договірними необхідним є встановлення факту їх виникнення саме на підставі умов та на виконання відповідного договору. Водночас сплата однією стороною грошових коштів другій стороні поза межами платежів, передбачених договором чи договорами, зокрема переплата понад визначену в договорі (договорах) суму, не може бути визнана такою, що здійснена на підставі відповідного  договору.

44.          З встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин Суд вбачає, що, уклавши Договір від 14.01.2014, сторони не узгодили конкретну ціну договору, але за його умовами ціна має бути визначена щомісячно згідно з актом виконаних робіт (пункт 4.1 Договору від 14.01.2014). Тобто сторони обумовили виникнення у Позивача зобов'язання з оплати наданих Відповідачкою за Договором від 14.01.2014 послуг на підставі акту виконаних робіт.

45.          Однак на підставі наданих сторонами у даній справі доказів суди як першої, так і апеляційної інстанцій належним чином не встановили наявність чи відсутність актів виконаних робіт чи інших правових підстав, які б свідчили про виникнення у Позивача зобов'язання за Договором від 14.01.2014 перед Відповідачкою в розмірі 300000,00 грн., що існувало на момент перерахування грошових коштів за платіжним дорученням №2392 від 24.10.2016.

46.          При цьому суд першої інстанції зазначені обставини взагалі не досліджував. Натомість суд апеляційної інстанції відхилив посилання Відповідачки на акти виконання робіт №1 від 04.12.2014, №2 від 18.12.2014, №3 від 23.12.2014, №4 від 29.12.2014, №5 від 29.12.2014 як підставу виникнення зобов'язань за Договором від 14.01.2014, визнавши недостовірним наявне в наданих Відповідачкою актах посилання на Договір від 14.01.2014 через відсутність такого посилання в наданих Позивачем екземплярах зазначених актів. Суд вважає передчасним наведений висновок, оскільки зі змісту постанови суду апеляційної інстанції не вбачає, що він ґрунтується на дослідженні оригіналів екземплярів зазначених актів, наданих Позивачем та Відповідачкою.

47.          Також Суд враховує, що твердження суду апеляційної інстанції про те, що станом на день складання актів Позивачем були вже оплачені перелічені в зазначених актах послуги, не засноване на безпосередньому дослідженні факту такої оплати.

48.          Крім того, Суд зазначає, що висновок суду апеляційної інстанції про недостовірність зазначених актів у зв'язку з їх складанням у періоди знаходження керівника Позивача у відрядженні не ґрунтується на дослідженні фактичних обставин щодо підписання зазначених актів керівником Позивача чи іншою особою. При цьому належної правової оцінки судів не отримали як доводи Позивача про підписання актів від імені його керівника іншою особою, так і доводи Відповідачки про відповідність наявного на актах підпису підписам, виконаним керівником Позивача на інших документах, копії яких надані Позивачем суду.

49.          Зважаючи на викладене, Суд вважає передчасними і висновок суду першої інстанції про перерахування відповідних грошових коштів на підставі Договору від 14.01.2014, і висновок суду апеляційної інстанції про відсутність у Відповідачки правових підстав для набуття спірних грошових коштів. Тобто суди попередніх інстанцій не встановили при розгляді справи усі суттєві обставини, необхідні для висновку про наявність чи відсутність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 1212 Цивільного кодексу України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

50.           Суд дійшов висновку, що при вирішенні даного спору суди першої та апеляційної інстанцій не дотримались вимог статей 86236 Господарського процесуального кодексу України щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

51.          Отже, рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Касаційну скаргу слід задовольнити частково.

52.          Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги викладене та на підставі належних доказів з'ясувати обставини щодо наявності чи відсутності у Відповідачки правових підстав для набуття спірних грошових коштів, зокрема, сплати їх Позивачем Відповідачці у межах або поза межами платежів, передбачених Договором від 14.01.2014.

Судові витрати

53.          Оскільки справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат Судом не здійснюється.

Висновки про правильне застосування норм права

54.          Зобов'язання з повернення безпідставно набутого майна виникає відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України за умови набуття або збереження особою майна за рахунок іншої особи, а також відсутності достатньої правової підстави для такого набуття (збереження), зокрема у разі, коли відповідні підстави згодом відпали.

55.          Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

56.          Наявність певної правової підстави для набуття особою майна виключає застосування до неї положень статті 1212 Цивільного кодексу України, якщо згадана підстава продовжує існувати.

57.          Водночас сама лише наявність укладеного між сторонами договору не є достатньою підставою для віднесення до договірних будь-яких правовідносин, що виникають між цими особами. Для визнання відповідних зобов'язань між сторонами договірними необхідним є встановлення факту їх виникнення саме на підставі умов та на виконання відповідного договору. Водночас сплата однією стороною грошових коштів другій стороні поза межами платежів, передбачених договором чи договорами, зокрема переплата понад визначену в договорі (договорах) суму, не може бути визнана такою, що здійснена на підставі відповідного договору.

Керуючись статтями 300301308310314-317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1.          Касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця Шкриль Лариси Григорівни задовольнити частково.

2.          Рішення Господарського суду Сумської області від 16.05.2018 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 03.09.2018 у справі №920/169/18 скасувати, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуюча                                                                                      Г. Вронська

Судді                                                                                                О. Баранець

                                                                                                               В. Студенець

8422
Просмотров
0
Комментариев
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярные судебные решения
ЕСПЧ