21.01.2020 | Автор: Олександр Б.
Задать вопрос автору
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube

ВП ВС: Скасування судового рішення само по собі не може бути підставою для притягнення судді до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку (ВП ВС, №9901/243/19,07.11.19)

ВП ВС: Скасування судового рішення само по собі не може бути підставою для притягнення судді до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку (ВП ВС, №9901/243/19,07.11.19) - 0_63513700_1579598738_5e26c3929b15c.jpg

Фабула судового акта: «Необхідність судово-правової реформи обумовлена і тим, що суди республіки, вся система юстиції і чинне законодавство, яке регулює діяльність правоохоронних органів, переживають глибоку кризу, викликану багатьма факторами, які негативно впливали на їх діяльність. Суди не завжди надійно охороняли права і свободи людини, являли собою важливий інструмент командно-адміністративної системи і змушені були бути провідниками її волі. Суд не мав влади, а влада безконтрольно користувалась судом. Судово-правова реформа повинна привести судову систему, а також всі галузі права у відповідність із соціально-економічними та політичними змінами, що відбулись у суспільстві».

Це не чергова цитата зі статті у ЗМІ або юридичного дослідження, а витяг з Концепції судово-правової реформи в Україні, яка була схвалена Верховною Радою України ще 28 квітня 1992 року за № 2296-XII. Як зазначається в цьому ж документі, головною метою судово-правової реформи і формування незалежної судової влади є перебудова судової системи, створення нового законодавства, вдосконалення форм судочинства.

Справу, що пропонується увазі читачів варто розглядати, в тому числі, і в контексті наведених висновків.

Отже, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду частково задовольнив адміністративний позов позов судді до Вищої ради правосуддя (ВРП, відповідач) про визнання незаконним і скасування рішення, - визнав протиправним та скасував рішення ВРП від 8 квітня 2019 року про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення позивачки на посаду суді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Як видно з судового рішення, ключовими аргументами відповідача на користь оскаржуваного позивачкою рішення ВРП стало те, що вона, будучи суддею у складі колегії суддів Вищого адміністративного суду України, брала участь в ухваленні судового рішення у справі про скасування рішення Вищої ради юстиції від 05 листопада 2015 року «Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення судді Чорнобаївського районного суду Черкаської області … з посади за порушення присяги» та судового рішення про скасування рішення Вищої ради юстиції від 03 грудня 2015 року «Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення … з посади судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області у зв`язку з порушенням присяги» «з очевидними порушеннями норм процесуального права, принципів верховенства права та законності».

Формуючи свою правову позицію, відповідач також зазначав, що «вивчення тексту постанов Вищого адміністративного суду України у вказаніх справах не дало можливості встановити належні, співвідносні зі змістом закону мотиви, якими керувався суд при ухваленні зазначених судових рішень. «Відсутність належного обґрунтування ухваленого судового рішення та істотне відхилення від достатньо чітких та однозначних положень закону щодо скасування та оскарження актів Вищої ради юстиції, які не можуть бути пояснені текстом судового рішення, здатні підірвати довіру до суду та можуть створити у стороннього спостерігача враження про упередженість судді, а тому викликають обґрунтовані сумніви щодо відповідності судді … критерію доброчесності та професійної етики. Викладені обставини свідчать про систематичний вияв суддею … очевидної несумлінності при здійсненні правосуддя, ігнорування норм законодавства, що дискредитує судову систему. Такі дії свідчать про порушення основ здійснення правосуддя».

Втім, Велика Палата Верховного Суду доводи Вищої ради правосуддя відхилила, вказавши, що висновки ВС/КАС про незаконність рішення ВРП про відмову внести Президентові України подання про призначення позивачки на посаду судді Касаційного адміністративного суду є слушними, аргументованими і справедливими.

Заслуговують на увагу наступні висновки Великої Палати Верховного Суду:

- Вища рада правосуддя не може використовувати скасування судового рішення як підставу для дисциплінарної відповідальності, пеналізації чи для ухвалення рішення з негативними наслідками для особи, оскільки відповідно до абзацу другого частини першої статті 49 Закону № 1402-VIII суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку;

- ВРП не є органом державної влади, який може оцінювати законність судового рішення на підставі власного аналізу та розсуду, резюмувати і визнавати його незаконним, протиправним, фактично завідомо неправосудним поза процедурою кримінального чи дисциплінарного провадження.

Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що судді не повинні бути поза юридичною відповідальністю. Проте відповідальність у вигляді відмови внести подання про призначення на посаду за діяльність, пов`язану зі здійсненням правосуддя, повинна наставати виключно за умисне (у формі [прямого чи непрямого] умислу чи грубої необережності) винесення незаконних судових рішень. Судді не повинні відповідати за тлумачення на свій розсуд правової норми, що відрізняється від тлумачення цієї норми його колегами, якщо у його рішенні відкрито, в рамках відповідного судочинства, наведена аргументація на його користь, з якою згодом не погодився суд вищого рівня. Основним засобом правового захисту від помилок у судових рішеннях слугує оскарження цих рішень у порядку апеляційного провадження. Скасування не може слугувати єдиною підставою визнання судового рішення незаконним, оскільки скасування не обов`язково означає, що суддя діяв некомпетентно або непрофесійно.

Слід зазначити, що суддею Великої Палати Верховного Суду Пророком В. В. була викладена окрема думка, в який він не погодився з викладеними мотивами, оскільки вважає, що «своїми висновками Велика Палата Верховного Суду втрутилася у виключні повноваження ВРП, детальні мотиви чого, з огляду на брак часу для підготовки розширеного тексту окремої думки, будуть викладені пізніше».

Аналізуйте судовий акт: Адвокат Несінов О.М.: за незаконний арешт, тримання під вартою, інші порушення прав, на користь підзахисного (позивача) стягнуто 200 тисяч грн. (Самарський райсуд м. Дніпропетровськ від 06 вересня 2019 р. у справі № 206/3544/17)

Початок кримінального провадження стосовно суддів, яке пов'язане із здійсненням ними судочинства (Висновок ВРУ від 01.07.2013)

Недбалі дії посадових осіб, внаслідок яких доказ у кримінальному провадженні визнано недопустимим є підставою для стягнення моральної шкоди (ВС/КЦС № 233/3464/17 від 08.05.2019)

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2019 року

м. Київ

Справа № 9901/243/19

Провадження № 11-927заі19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В. С.,

судді-доповідача Гриціва М. І.,

суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

за участю секретаря судового засідання Біляр Л. В.,

позивачки ОСОБА_1 ,

представників:

позивачки - адвоката Поліщука С. В.,

відповідача - Ліходій О. О.,

розглянула в судовому засіданні апеляційну скаргу Вищої ради правосуддя на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 05 серпня 2019 року (судді Загороднюк А. Г., Губська О. А., Калашнікова О. В., Кашпур О. В., Соколов В. М.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання незаконним і скасування рішення, визнання протиправною бездіяльності щодо ненадання копії рішення та матеріалів для ознайомлення, і

ВСТАНОВИЛА:

1. У травні 2019 року ОСОБА_1 подала до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції (далі також - Суд) позов до Вищої ради правосуддя (далі також - ВРП, Рада) із вимогами визнати:

незаконним і скасувати рішення Вищої ради правосуддя від 08 квітня 2019 року № 1076/0/15-19 «Про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення кандидата ОСОБА_1 на посаду судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду» (далі - Рішення);

протиправною бездіяльність Ради, яка полягає в тому, що вона (Рада) відмовилася надати їй копію рішення від 08 квітня 2019 року про відмову внести Президентові України подання про призначення на посаду судді згаданого суду та матеріали для ознайомлення.

Вимоги мотивує тим, що після оголошення Вищою кваліфікаційною комісією суддів України (далі також - ВККС, Комісія) 02 серпня 2018 року конкурсу на зайняття 78 вакантних посад суддів у складі Верховного Суду вона 11 вересня 2018 року подала до ВККС заяву про участь у цьому конкурсі, зокрема, на зайняття вакантних посад у Касаційному адміністративному судді у складі Верховного Суду (далі також - КАС ВС).

02 жовтня 2018 року ВККС допустила її до участі у конкурсі, який вона пройшла із дотриманням положень статей 38, 69, 79, 81, 83-88 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII).

06 березня 2019 року Комісія прийняла рішення надати ВРП рекомендацію призначити її, ОСОБА_1 , на посаду судді КАС ВС.

Упродовж 20 березня - 08 квітня 2019 року Рада двічі запрошувала її на засідання із розгляду питання про внесення Президентові України подання про призначення її на посаду судді й на останньому з них - 08 квітня 2019 року прийняла рішення про відмову внести таке подання.

За абзацом другим частини четвертої статті 37 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII) Рада може ухвалити рішення про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду відповідно до пункту 1 частини дев`ятнадцятої статті 79 Закону № 1402-VIII тільки на підставі обґрунтованих відомостей, які були отримані в передбаченому законом порядку, якщо:

1) такі відомості не були предметом розгляду ВККС;

2) ВККС не дала належної оцінки таким відомостям в межах процедури кваліфікаційного оцінювання щодо відповідного кандидата.

Як стверджує ОСОБА_1 на день ухвалення оскарженого рішення відомостей для відмови внести подання Главі держави призначити її на посаду судді КАС ВС на підставі вимог частини дев`ятнадцятої статті 79 Закону № 1402-VIII та частини четвертої статті 37 Закону № 1798-VIII не було.

ВРП не встановила обставин, які би могли стати підставами для відмови у внесенні подання. Якщо такі відомості існували, то вони мали би бути в розпорядженні Ради. ВРП двічі запрошувала її на свої засідання і, коли б (гіпотетично чи, якщо припустити, реально) володіла відомостями, які в розумінні закону можуть бути використані як підстава для відмови внести подання, то в рамках встановленого Законом № 1402-VIII порядку добору та призначення на посаду судді повинна була повідомити їй ці відомості й почути від неї пояснення чи спростування на них. Однак такої можливості їй не надали, що, з її погляду, є порушенням гарантованого права на участь у процесі прийняття рішення, яке передбачено статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України (як-от право особи на участь у процесі прийняття рішення; далі - КАС України) та статтею 37 Закону № 1798-VIII.

Після ознайомлення з рішенням ВРП від 08 квітня 2019 року про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді КАС ВС позивачка доповнила позовні вимоги й зазначила, що посилання на постанову Вищого адміністративного суду України (далі також - ВАСУ) від 01 лютого 2016 року у справі № П/800/514/15 про визнання незаконним та скасування рішення Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ) від 03 грудня 2015 року № 922/0/15-15 «Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області у зв`язку з порушенням присяги» та постанову того самого суду від 02 лютого 2016 року у справі № П/800/451/15 про визнання незаконним і скасування рішення ВРЮ від 05 листопада 2015 року № 810/0/15-15 «Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення судді Чорнобаївського районного суду Черкаської області ОСОБА_3 з посади за порушення присяги», які були ухвалені за її участі у складі колегії цього суду, ВРП визнала відомостями, що не були предметом розгляду ВККС і такими, що викликають обґрунтований сумнів стосовно відповідності її ( ОСОБА_1 ) критерію доброчесності та професійної етики, а також обставинами, що можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з призначенням її суддею КАС ВС.

На переконання позивачки, незгода ВРП із суттю, законністю та обґрунтованістю судових рішень, ухвалених за її участі, щодо вимог суддів ОСОБА_2 та ОСОБА_3., та із сформульованою у них правовою позицією суду за наслідками розгляду й вирішення спору по суті, є формою вираження власної оцінки ВРП законності та обґрунтованості судових рішень, на яку цей державний орган немає повноважень, а звідси - не може із покликанням на таку оцінку висловлюватися про невідповідність судді критерію доброчесності чи професійної етики, припускати, що її призначення на посаду судді може негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади. Судове рішення має оцінюватися із дотриманням засад адміністративного судочинства, в переліку яких не передбачено настання юридичної відповідальності чи іншого подібного змісту наслідків за скасування судового рішення.

Посилається також на непослідовність і вибірковий підхід до вирішення питання про рекомендацію кандидата на посаду судді КАС ВС, оскільки «відомості», що стали підставою для негативного рішення стосовно ОСОБА_1 , водночас не завадили рекомендувати на вакантні посади цього суду інших кандидатів, які у складі колегії суддів ВАСУ разом із нею ухвалювали згадані вище судові рішення, зокрема стосовно судді ОСОБА_3.

2. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду рішенням від 05 серпня 2019 року позов задовольнив частково. Визнав протиправним та скасував Рішення. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Із посиланням на статтю, 1 частину першу статті 2, статті 36, 38, главу 2 розділу ІІ Закону № 1798-VIII, частини дев`ятнадцяту та двадцять першу статті 79 Закону № 1402-VIII, а також міжнародні джерела права Суд дійшов висновку, що Рада фактично не мала (не володіла) повними й об`єктивними відомостями, які в розумінні положень частини дев`ятнадцятої статті 79 Закону № 1402-VIII дають право ВРП відмовити кандидатові внести Президентові України подання про призначення його на вакантну посаду судді КАС ВС.

Рада під час розгляду рекомендації ВККС про призначення позивачки на посаду судді на своєму засіданні не оголосила відомостей, які поклала в основу відмови внести подання про призначення на таку посаду, діяла не публічно, не дала можливості кандидатці на посаду судді висловити пояснення з приводу обставин, які, як визнала ВРП, подають особу останньої в негативному світлі, не намагалася почути позицію претендентки, хоча процедура добору і засади функціонування судової влади зобов`язували до цього.

Підсумовуючи, Суд зазначив, що розгляд питання щодо внесення Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді не відповідає критерію прозорості та збалансованості між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямовано рішення ВРП.

З погляду Суду, Рада, коли ухвалювала оскаржене рішення, не довела правомірності його прийняття в частині мотивування необхідності його ухвалення.

3. ВРП не погодилася із цим рішенням Суду і подала апеляційну скаргу на нього.

Із посиланням на статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності Рада зазначила, що в рамках добору та призначення на посаду судді зобов`язана перевірити відомості, що характеризують особисті та моральні якості особи, яка претендує на посаду судді, репутація якої має бути бездоганна.

ВРП має повноваження оцінювати обставини, пов`язані з кандидатом на посаду судді. Оцінка цих обставин та особистих якостей останнього є дискреційними та винятковими повноваженнями (компетенцією) Ради.

Вважає, що участь ОСОБА_1 як судді у складі колегії суддів ВАСУ в ухваленні судових рішень у справах за позовами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ВРП про оскарження рішень про внесення відповідних подань про звільнення їх з посад суддів, які відтак були скасовані судом вищого рівня є очевидним порушенням норм процесуального права, принципів верховенства права та законності. Текст судових рішень вказував, що суддя ОСОБА_1 обрала неналежні, неспівмірні (непропорційні) зі змістом закону мотиви, якими керувалася, коли ухвалювала ці рішення.

З погляду Ради, брак належного обґрунтування судових рішень, істотне відхилення від достатньо чітких та однозначних положень закону щодо скасування та оскарження актів ВРЮ, які не можуть бути пояснені текстом судового рішення, здатні підірвати довіру до суду та можуть створити у стороннього спостерігача враження про упередженість судді. У свою чергу це викликало обґрунтовані сумніви стосовно відповідності кандидатки ОСОБА_1 критерію доброчесності та професійної етики.

Окреслені обставини свідчать про систематичний вияв суддею ОСОБА_1 очевидної несумлінності при відправленні правосуддя, ігнорування норм законодавства, що дискредитує судову систему.

Узагальнює, що оскарження рішення ВРП не можна визнавати необґрунтованим, оскільки воно містить посилання на підстави відмови у внесенні подання про призначення на посаду. Воно ухвалено повноважним органом на підставі і в порядку встановленими законом.

Просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині визнання протиправним та скасування рішення ВРП від 08 квітня 2019 року № 1076/0/15-19 «Про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду» й ухвалити нове судове рішення в цій частині про відмову у задоволенні позову.

4. У судовому засіданні представниця ВРП підтримала доводи апеляційної скарги й просила ухвалити запропоноване у ній рішення.

Позивачка ОСОБА_1 та її представник просили відмовити у задоволенні скарги й залишити без змін рішення Суду. Своє ставлення до апеляційної скарги мотивували в основному доводами подібними до наведених у позовній заяві.

5. Велика Палата Верховного Суду заслухала пояснення представника апелянта та іншої сторони, дослідила матеріали справи, перевірила мотиви апеляційної скарги й у межах апеляційного перегляду дійшла таких висновків.

6. Відповідно до статті 1 Основного Закону Україна є правовою державною, концепт якої за частиною другою статті 3 Конституції України передбачає, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

Згідно з частиною першою статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

За частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади, <…>, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин першої, третьої статті 127 Основного Закону правосуддя здійснюють судді. На посаду судді може бути призначений громадянин України, не молодший тридцяти та не старший шістдесяти п`яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж професійної діяльності у сфері права щонайменше п`ять років, є компетентним, доброчесним та володіє державною мовою. Законом можуть бути передбачені додаткові вимоги для призначення на посаду судді.

За частиною першою, другою статті 128 Конституції України призначення на посаду судді здійснюється Президентом України за поданням Вищої ради правосуддя в порядку, встановленому законом. Призначення на посаду судді здійснюється за конкурсом, крім випадків, визначених законом.

Відповідно до частин першої, другої статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства, зокрема, є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; гласність судового процесу.

За частиною першою статті 5, частинами першою, третьою статті 7, статтею 9 Закону № 1402-VIII правосуддя в Україні здійснюється виключно судами та відповідно до визначених законом процедур судочинства. Кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом. Доступність правосуддя для кожної особи забезпечується відповідно до Конституції України та в порядку, встановленому законами України. Правосуддя в Україні здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних та інших ознак. Суд створює такі умови, за яких кожному учаснику судового процесу гарантується рівність у реалізації наданих процесуальних прав та у виконанні процесуальних обов`язків, визначених процесуальним законом.

Судова влада реалізовується в Україні шляхом здійснення правосуддя у формі відповідно (адміністративного, господарського, кримінального, цивільного) судочинства. Правосуддя здійснюють професійні судді та у визначених законом випадках за участю присяжних. Щоб виконувати функцію правосуддя суддя має бути належним чином наділений владою. Лише тоді дії судді будуть легітимними. У цьому сенсі важливим стає те, у який спосіб суддя набуває повноваження.

Нормативно закріплюючи порядок зайняття посади судді суду загальної юрисдикції, у Законі № 1402-VII використано поняття добір та призначення на посаду судді.

За частиною першою статті 70 цього Закону добір та призначення на посаду судді здійснюється в порядку визначеному Законом та включає щонайменше п`ятнадцять стадій. Згідно з пунктами 12, 13, 14 цієї частини статті стадіями добору є: оголошення ВККС відповідно до кількості вакантних посад судді у місцевих судах конкурсу на заміщення таких посад; проведення ВККС конкурсу на заміщення вакантної посади судді на основі рейтингу кандидатів, які взяли участь у такому конкурсі, та внесення рекомендації ВРП щодо призначення кандидата на посаду судді; розгляд ВРП рекомендації ВККС та ухвалення рішення щодо кандидата на посаду судді.

Якщо проаналізувати конституційні та законодавчі положення, які регламентують порядок добору кандидатів на посаду судді, то під цим поняттям треба розуміти процес забезпечення судів загальної юрисдикції підготовленими, висококваліфікованими кадрами, а також як складний, поетапний, тривалий процес відбору та призначення високопрофесійних та високоморальних (гідних) кваліфікованих кандидатів на посаду суддів судів загальної юрисдикції відповідно до національного законодавства та міжнародних стандартів.

Добір кандидатів на посади суддів неможливо провести без загальних засад чи принципів добору кандидатів на посаду суддів.

Варто визнати, що принципи формування суддівського корпусу є похідними від принципів функціонування судової влади і відображають основні засади процесу добору суддів як складової організації діяльності судової влади загалом.

Добір кандидатів на посаду судді повинен відповідати принципу справедливості, верховенства права, дотримання якого має унеможливити прояви свавілля і забезпечувати реалізацію основних прав та свобод; законності, незалежності, відкритості та публічності, доступності та безпосередності у процедурі добору, відповідно до якого, зокрема, ВККС і ВРП у межах своєї компетентності мають безпосередньо виявити належні теоретичні знання та рівень професійної підготовки кандидата на посаду судді, ступінь його готовності та здатності здійснювати правосуддя з питань юрисдикції відповідного суду, а також особисті, моральні якості кандидата.

7. Відповідно до частин першої, другої, дев`ятої, десятої статті 79 Закону № 1402-VIII конкурс на зайняття вакантної посади судді проводиться відповідно до цього Закону та положення про проведення конкурсу. Положення про проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді затверджується ВККС. Комісія проводить конкурс на зайняття вакантних посад <…> суддів Верховного Суду на основі рейтингу учасників за результатами кваліфікаційного оцінювання. Конкурс на зайняття вакантної посади судді Верховного Суду проводиться щодо вакантної посади у відповідному касаційному суді.

Формат, у якому проводиться кваліфікаційне оцінювання, визначений у підзаконному нормативно-правовому акті - Положенні про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням Комісії 03 листопада 2016 року № 143/зп-16 з наступними змінами та доповненнями (далі також - Положення). За Законом та цим Положенням кваліфікаційне оцінювання передбачає етап як дослідження досьє, так і проведення співбесіди. У рамках проведення співбесіди обговорюються результати дослідження досьє та передбачається, що суддя (кандидат на посаду судді) мають право доповнити, уточнити чи спростувати інформацію, яка перед тим оголошувалася в доповіді члена ВККС за результатами дослідження досьє.

Етап співбесіди передбачає також послідовне обговорення з суддею (претендентом на посаду судді) показників, які можуть впливати на рішення щодо підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді. Суддя (кандидат на посаду судді) до проведення співбесіди має право знати інформацію про себе; надавати документи (завірені копії документів) чи іншу інформацію, яка доповнює, спростовує чи уточнює дані, що містяться у досьє; надавати свої пояснення, зокрема у письмовому вигляді, тощо.

Зі змісту наведених положень випливає, що прозоре і публічне проведення кваліфікаційного оцінювання передбачає активну і безпосередню участь судді чи кандидата на посаду судді, право на пояснення і спростування будь-якої інформації, яка може негативно вплинути на оцінку його ділових, професійних, морально-етичних якостей як претендента на набуття чи збереження статусу судді.

8. Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 1798-VIII ВРП є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

За частинами сімнадцятою та вісімнадцятою статті 79 Закону № 1402-VIII ВККС за результатами конкурсного добору надсилає до ВРП відповідно до кількості вакантних посад суддів рекомендації про призначення кандидатів суддями. Відповідно до внесеної Комісією рекомендації Рада на своєму засіданні розглядає питання про призначення кандидата на посаду судді та в разі ухвалення позитивного рішення вносить подання Президентові України про призначення судді на посаду.

Згідно з частиною дев`ятнадцятою цієї статті ВРП може відмовити у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду виключно з таких підстав: 1) наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з таким призначенням; 2) порушення визначеного законом порядку призначення на посаду судді. Підстави, зазначені у пункті 1 цієї частини, Рада визначає, керуючись власною оцінкою обставин, пов`язаних із кандидатом на посаду судді, та його особистих якостей.

За цим Законом ВРП уповноважена відповідно до рекомендації ВККС розглянути питання про призначення кандидата на посаду судді та вносити в разі прийняття позитивного рішення подання Главі держави про призначення кандидата на посаду судді. Основою позитивного рішення для подання про призначення кандидата на посаду судді є результат проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді.

Порядок розгляду ВРП рекомендації ВККС установлений у статті 36 Закону № 1798-VIII. Зокрема, за частинами другою - п`ятою цієї статті Рада ухвалює рішення щодо внесення Президентові України подання про призначення судді на посаду за результатами розгляду рекомендації Комісії, до якої обов`язково додається особова справа (досьє) кандидата на посаду судді. За результатами попереднього розгляду доповідач складає висновок щодо можливості призначення судді на посаду та виносить такий висновок на розгляд ВРП. На засіданні ВРП кандидатура на посаду судді розглядається після доповіді члена ВРП, який визначений доповідачем у цій справі. Кандидат на посаду судді, стосовно якого розглядається питання щодо внесення подання про призначення судді на посаду, запрошується на засідання ВРП у порядку, визначеному цим Законом. Неявка кандидата на посаду судді на засідання незалежно від причин не перешкоджає розгляду питання за його відсутності.

Згідно з частинами першою - четвертою статті 37 цього Закону рішення щодо кандидата на посаду судді ухвалюється на засіданні ВРП. Засідання Ради у пленарному складі, на якому розглядається питання щодо внесення подання про призначення судді на посаду, є повноважним, якщо в ньому бере участь не менше чотирнадцяти її членів. Рішення щодо внесення Президентові України подання про призначення судді на посаду вважається ухваленим, якщо за нього проголосувало не менше чотирнадцяти членів ВРП. Якщо за рішення щодо внесення Президентові України подання про призначення судді на посаду проголосувало менше чотирнадцяти членів ВРП, вважається, що Вищою радою правосуддя ухвалено рішення про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду.

ВРП може ухвалити рішення про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду відповідно до пункту 1 частини дев`ятнадцятої статті 79 Закону № 1402-VIII тільки на підставі обґрунтованих відомостей, які були отримані Радою в передбаченому законом порядку, якщо: такі відомості не були предметом розгляду ВККС; Комісія не дала належної оцінки таким відомостям у межах процедури кваліфікаційного оцінювання щодо відповідного кандидата.

Із цих положень випливає, що ВРП може заново оцінити кандидата на посаду судді та дійти іншого висновку, ніж ВККС. Хоча рекомендація Комісії спирається винятково на об`єктивні критерії, ВРП може не погодитися з нею (Комісією) тільки з підстав, передбачених законом (частина четверта статті 37 Закону № 1798-VIII, частина дев`ятнадцята статті 79 Закону № 1402-VIII).

Запровадження підстав, за яких ВРП може не погодитися з рекомендацією ВККС і навести свої причини відмови внести Президентові України подання про призначення на посаду судді, має на меті запобігти чи стати пересторогою для ухвалення ВРП свавільних рішень.

Ні Закон № 1402-VIII, ні Закон № 1798-VIII не встановлюють, які саме підстави можуть бути використані для відмови внести подання про призначення на посаду судді.

Абзац другий частини четвертої статті 37 Закону № 1798-VIII встановлює умови, за яких ВРП може не погодитися з рекомендацією ВККС.

Із оцінки основних правил та мети положень пункту 1 частини дев`ятнадцятої статті 79 Закону № 1402-VIII можна презюмувати, що ці підстави повинні бути об`єктивними, реальними, вагомими (істотними), дієвими і негативними настільки, щоб засумніватися у відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики або містити в собі властивості (ознаки), які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з таким призначенням. Такими підставами можуть бути будь-які фактори, явища, події об`єктивної дійсності, що містять ознаки (властивості), які характеризують чи виділяють кандидата на посаду судді як постать, що не відповідає якимсь певним «еталонним» критеріям доброчесності та професійної етики, яким повинен відповідати суддя як носій влади, або, інакше кажучи, неофіційній, ментальній, що ґрунтується на традиціях (звичаях) системі уявлень, норм та оцінок, що регулює поведінку людей у суспільстві, на колективно підсвідомому рівні схвалюється більшістю суспільства, практична реалізація якої забезпечується громадським осудом.

Не без того, що такими обставинами можуть бути й істотні порушення вимог закону, які діючий суддя чи суддя у відставці у часі, коли був діючим суддею, допустили внаслідок умисних дій чи грубої необережності під час здійснення судочинства. Важливо, щоб ці обставини були справжніми, не викликали сумнів у їх достовірності, були отримані в порядку, встановленому законом, із дотриманням процесуальних прав особи, яка претендує на посаду судді, висловити свої пояснення щодо їх обґрунтованості та правдивості.

Знову ж таки ні Закон № 1402-VIII, ні Закон № 1798-VIII не містять детально регламентованого порядку встановлення, дослідження та оцінки ВРП обставин (підстав) для відмови внести подання про призначення на посаду судді.

Положення судоустрійного закону про добір та призначення на посаду судді та, що головне, принципи проведення добору переконують у тому, що розгляд ВРП рекомендацій ВККС не повинен істотно відрізнятися від процедури кваліфікаційного оцінювання, на підставі якого Комісія склала рейтинг кандидатів на посаду судді і подала рекомендації. Цей порядок розгляду не має бути тотожним тому, якого дотримується ВККС, чи дублювати його, але він повинен відповідати, не суперечити принципам добору та відображати процедуру, з якої можна простежити і визначити: чи достовірні відомості, які викликають сумнів у доброчесності та професійній придатності судді (кандидата на посаду судді); чи не містить ця процедура певного ґанджу, що спотворює об`єктивність та допустимість отриманих результатів; чи були забезпечені права судді чи кандидата на посаду судді брати участь у розгляді рекомендації, знати про обставини, які відрізняються від обставин висновків рекомендації, давати пояснення з приводу цих обставин і навести на них своє спростування; чи міг суддя або кандидат на посаду судді сподіватися, що державний орган поставить запитання про обставини, що викликають обґрунтовані сумніви щодо відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики, або про інші обставини, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з таким призначенням; чи почув державний орган пояснення чи спростування судді або кандидата на посаду судді щодо обставин, які характеризують його в негативному світлі; чи мав суддя чи претендент на цю посаду законні очікування на належний і справедливий розгляд ВРП рекомендації ВККС.

Якщо під час розгляду рекомендації Комісії будуть виявлені порушення порядку призначення на посаду судді, визначеного законом або який випливає зі змісту закону, то таке рішення ВРП не може визнаватися мотивованим, підставним, законним та правомірним.

9. У справі, що переглядається, Суд встановив обставини, які можна викласти у такій спосіб.

01 вересня 2018 року ОСОБА_1 подала до ВККС заяву про участь у конкурсі на зайняття вакантної посади судді КАС ВС.

06 березня 2019 року Комісія своїм рішенням від № 461/вс-19 визнала ОСОБА_1 такою, що підтвердила здатність здійснювати правосуддя в КАС ВС.

Цього ж дня ВККС рішенням від № 589/вс-19 внесла ВРП рекомендацію щодо призначення ОСОБА_1 на посаду судді КАС ВС.

У зв`язку із чим Рада запросила ОСОБА_1 на засідання щодо розгляду питання про внесення подання Президентові України про призначення позивачки на посаду судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду на 20 березня 2019 року.

На засіданні ВРП член ВРП ОСОБА_4 оголосила висновок від 14 березня 2019 року щодо можливості призначення ОСОБА_1 на посаду судді КАС ВС.

Згідно з цим висновком кандидатура позивачки на посаду суддів названого касаційного суду відповідає вимогам статті 127 Конституції України та статтям 38, 69 Закону № 1402-VIII, у зв`язку з чим вона може бути призначена на посаду судді цього суду.

За результатами обговорення кандидатури ОСОБА_1 ВРП проголосила рішення про відкладення вирішення питання стосовно внесення подання Президентові України про призначення позивачки на посаду судді.

Під час наступного засідання 08 квітня 2019 року член ВРП ОСОБА_4 підтримала свій висновок від 14 березня 2019 року щодо можливості призначення ОСОБА_1 на посаду судді КАС ВС.

Позивачка брала участь у засіданні, проте запитань до неї у членів ВРП не було, як і пропозицій надати пояснення щодо будь-якої інформації або відомих обставин.

Після виходу з нарадчої кімнати ВРП оголосила рішення про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення кандидата ОСОБА_1 на посаду судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. Мотиви ухваленого рішення не оголошувалися.

16 квітня 2019 року позивачка звернулась до Ради про надання можливості ознайомлення з матеріалами щодо обрання її на посаду судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду та про видачу копії рішення за результатами розгляду цих матеріалів.

24 травня 2019 року уповноважена особа ВРП у телефонному режимі повідомила ОСОБА_1 про можливість ознайомитися з матеріалами справи та отримати копію Рішення.

10. Велика Палата Верховного Суду вважає, що висновки Суду про незаконність рішення ВРП про відмову внести Президентові України подання про призначення позивачки на посаду судді КАС ВС є слушними, аргументованими і справедливими.

Заперечення ВРП не спростовують висновків Суду.

Ухвалюючи рішення від 08 квітня 2019 року ВРП зазначила, що за результатами розгляду рекомендації Комісії про призначення ОСОБА_1 на посаду судді КАС ВС Рада не встановила порушень ВККС визначеного законом порядку призначення на посаду судді, проте встановила відомості, які не були предметом її розгляду під час зазначеного питання та викликають обґрунтований сумнів щодо відповідності ОСОБА_1 критерію доброчесності та професійної етики, що може негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з призначенням на цю посаду.

Далі ВРП мовить, що на підставі обґрунтованих відомостей, які «були отримані у передбаченому законом порядку», встановила, що ОСОБА_1 як суддя у складі колегії суддів ВАСУ постановою від 01 лютого 2016 року визнала незаконним та скасувала рішення ВРЮ від 03 грудня 2015 року № 922/0/15-15 «Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області у зв`язку з порушенням присяги». Цю постанову Верховний Суд України постановою від 10 травня 2016 року скасував і направив справу на новий судовий розгляд. За наслідками нового судового розгляду Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду рішенням від 08 квітня 2018 року відмовив у задоволенні позову ОСОБА_2 до ВРП про визнання незаконним та скасування рішення. Після перегляду цього рішення в апеляційному порядку з 30 серпня 2018 року воно набрало законної сили.

ВРП також встановила, що ОСОБА_1 як суддя у складі колегії суддів ВАСУ постановою від 02 лютого 2016 року визнала незаконним та скасувала рішення ВРЮ від 05 листопада 2015 року № 810/0/15-15 «Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення судді Чорнобаївського району Черкаської області ОСОБА_3 з посади за порушення присяги». Верховний Суд України постановою від 22 листопада 2016 року скасував постанову від 02 лютого 2016 року й передав справу на новий судовий розгляд.

ВРП із посиланням на мотиви суду вищого рівня, який скасував судові рішення, ухвалені колегіями суддів за участі ОСОБА_1, на підставі власного аналізу та оцінки законності й обґрунтованості цих судових рішень, дійшла висновку, що суддя ОСОБА_1 виявила систематичну несумлінність при відправленні правосуддя, ігнорування норм законодавства, чим дискредитувала судову систему, що кінцево свідчить про порушення основ здійснення правосуддя.

Суд першої інстанції правильно встановив, що ВРП оскаржене рішення ухвалила непрозоро і непублічно. Попри запрошення ОСОБА_1 двічі на засідання Ради щодо розгляду питання про призначення її на посаду судді, ВРП жодного разу не запропонувала їй дати пояснення щодо відомостей, на які потім послалася як на підставу для відмови внести подання, хоча для мети проведення добору на посаду судді мала би, навіть, повинна (зобов`язана) була з`ясувати з кандидатом достовірність і правову природу цих відомостей. ОСОБА_1 як рівний учасник процесу добору суддів на вакантні посади КАС ВС мала закріплене у законі право очікувати, що ВРП діятиме відповідно до принципів добору суддів і не посилатиметься на відомості, які на момент ухвалення свого рішення, не володіла. Принаймні із матеріалів справи видно, що відомостей, покладених в основу відмови внести подання, у матеріалах справи немає.

Суд виходив із того, що позивачка вправі була сподіватися на розумну можливість представити свою позицію у процесі добору в умовах, що не ставить її у суттєво більш несприятливе становище порівняно до встановленої процедури, надіятися, що зможе превентивно запобігти ймовірному й, з погляду кандидата на посаду суді, невиправданому знеславленню свого імені та гідності висновками державного органу про її недоброчесність чи непрофесійність, а також гадати про позитивний розгляд рекомендації ВККС і, якщо в межах наданих Раді на підставі закону повноважень виявить обставини (відомості) протилежного змісту, чинитиме так само, як і ВККС - забезпечить фактичну змагальність та надасть можливість спростувати відомості, які, як вважає ВРП, дискредитують правосуддя.

Обставини, що встановив Суд, у своїй сукупності дають підстави визнати рішення ВРП незаконним, необґрунтованим, ухваленим з порушенням порядку, встановленого законом. Їх достатньо для скасування оскаржуваного рішення Ради.

11. Відповідно до частин двадцятої, двадцять першої статті 79 Закону № 1402-VIII у разі відмови у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду Вища рада правосуддя ухвалює вмотивоване рішення, яке може бути оскаржене до Верховного Суду у порядку, встановленому процесуальним законом. Рішення Ради про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав: 1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати; 2) рішення не підписано членом ВРП, який брав участь у його ухваленні; 3) рішення не містить посилання на визначені законом підстави відмови у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду або мотивів, з яких ВРП прийшла до відповідних висновків.

За пунктами 2, 3 частини першої, частини другої, частини четвертої статті 266 КАС України правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо законності дій чи бездіяльності ВРП, ВККС; законності актів ВРП, ВККС. Адміністративні справи, зазначені у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження Верховним Судом у складі колегії Касаційного адміністративного суду не менше ніж з п`яти суддів. Верховний Суд за наслідками розгляду адміністративних справ, визначених частиною другою цієї статті, може: 1) визнати акт ВРП, ВККС протиправним та нечинним повністю або в окремій його частині; 2) визнати дії чи бездіяльність <…> Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, <…> протиправними, зобов`язати ВРП, ВККС вчинити певні дії; 3) застосувати інші наслідки протиправності таких рішень, дій чи бездіяльності, визначені статтею 245 цього Кодексу.

Положення цих норм у системному зв`язку з положеннями частини дев`ятнадцятої статті 79 Закону № 1402-VIII, частини четвертої статті 37, статті 38 Закону № 1798-VIII (оскарження та скасування рішення ВРП про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду виключно з підстав, визначених Законом № 1402-VIII) передбачають, що рішення Ради про відмову у внесенні подання Президентові України подання про призначення судді на посаду можуть бути оскаржені у разі, якщо це рішення не містить посилання на визначені законом підстави відмови у внесенні такого подання або мотивів, з яких ВРП дійшла до відповідних висновків.

У цьому спорі Суд оминув дослідження наявності та законності підстав для відмови внести подання про призначення на посаду судді й обмежився лише дослідженням дотримання процедури розгляду питання про внесення такого подання й обґрунтованості рішення Ради про відмову його внести.

Відсутність мотивування суду відносно обставин, які викликали сумнів щодо відповідності кандидата на посаду судді критеріям доброчесності та професійної етики або, які можуть негативно відбитися на суспільній довірі до судової влади у зв`язку з таким призначенням, не робить незаконним це рішення суду і не применшує достовірності та достатності встановлення порушень, на підставі яких Суд ухвалив своє рішення.

Велика Палата Верховного Суду зазначає, що ВРП відповідно до свого статусу, повноважень, встановленого законом порядку, мети і завдань, які перед нею стоять, вільна у виборі будь-яких підстав і, керуючись власною оцінкою цих підстав, вправі засумніватися у відповідності судді чи кандидата на посаду судді критеріям та умовам, за яких можливе внесення подання про призначення на посаду судді.

Велика Палата не ставить під сумнів і право ВРП посилатися на підстави, на які Рада покликалася, коли відмовила внести подання Президентові України про призначення ОСОБА_1 на посаду судді КАС ВС.

Проте нормативне визначення підстав оскарження рішення ВРП щодо кандидата на посаду судді і, зокрема, через те, що рішення не містить посилання на визначені законом підстави відмови у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду або мотивів, з яких ВРП прийшла до відповідних висновків, не означає, що підстави відмови внести подання на посаду судді повинні бути формальними, номінальними чи декларативними тощо. Їх треба розуміти так, що вони міститимуть у собі змістовну, якісну інформацію про персону судді чи претендента на цю посаду, про її життєдіяльність, морально-етичну поведінку, репутацію тощо.

12. Велика Палата Верховного Суду вважає, що якщо не реагувати й не досліджувати законність застосування підстав для відмови внести подання про призначення кандидата на посаду судді та залишити перевірку законності оскарженого акта ВРП на рівні порушення нею порядку розгляду питання про внесення подання Президентові України, то після скасування акта Ради й повторного розгляду рекомендації ВККС, необхідність якого вимагається метою завершення процедури добору та призначення на посаду судді, у ВРП в такому разі може скластися думка про законність і прийнятність застосованих нею до ОСОБА_1 підстав для відмови у внесенні подання, тому що суд не визнав їх незаконними чи протиправними.

Щоб запобігти повторному застосуванню відомостей, які фактично були використані як підстави для відмови у внесенні подання про призначення позивачки на посаду судді, потрібно, поряд із дослідженням процесуальної рівності учасників процесу добору, опрацювати обставини, які ВРП поклала в основу цього рішення, вивчити законність методів та джерел одержання доказів для визнання кандидата на посаду судді таким, що не відповідає критеріям доброчесності та професійної етики, оцінити вмотивованість та справедливість цього рішення.

З`ясування цих обставин обумовлюється не тільки означеною превентивною метою, але, що є провідним, обов`язком суду в межах заявлених позовних вимог та вимог апеляційної скарги встановити і визначити, чи рішення ВРП про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду містить відповідно до вимог закону (законні та обґрунтовані) посилання на визначені законом підстави такої відмови або мотиви, з яких Рада прийшла до відповідних висновків.

13. Як згадано вище, відомостями, що дали підстави засумніватися у здатності ОСОБА_1 забезпечити здійснення правосуддя на посаді судді КАС ВС, Рада визнала минулу діяльність її на посаді судді ВАСУ.

Рада із посиланням на факти скасування судових рішень, ухвалених за участі позивачки у складі колегії суддів, а також мотивацію судових рішень судів апеляційного рівня, вирішила, що постанови колегій суддів ВАСУ, до складу яких входила ОСОБА_1 не містять у повній мірі мотивів заперечення та правових висновків, сформульованих за результатами дослідження і юридичної оцінки питань, які порушувалися у справах за позовом суддів ОСОБА_2 та ОСОБА_3., не оцінили оскаржені рішення ВРЮ щодо наявності в них посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, за яких ВРЮ дійшла відповідних висновків, не врахувала, що визначальним критерієм правомірності оскаржуваних рішень було встановлення ВРЮ обставин, які свідчили про наявність у діях суддів ознак порушення присяги.

ВРП зазначає, що характер порушень процесуального закону, які були встановлені судами вищого рівня, свідчать про її очевидну несумлінність при відправленні правосуддя, підтверджує порушення вимог як національного процесуального закону, так і положеньКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року щодо права на справедливий судовий розгляд. Наслідки цих дій судді негативно вплинули на права конкретної особи, так і на ступінь довіри до судової влади в цілому.

Постанови ВАСУ від 01 лютого 2016 року у справі № П/800/514/15 про визнання незаконним та скасування рішення ВРЮ від 03 грудня 2015 року № 922/0/15-15 «Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області у зв`язку з порушенням присяги» та від 02 лютого 2016 року у справі № П/800/451/15 про визнання незаконним і скасування рішення ВРЮ від 05 листопада 2015 року № 810/0/15-15 «Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення судді Чорнобаївського районного суду Черкаської області ОСОБА_3 з посади за порушення присяги» суддя цього суду ОСОБА_1 у складі колегії суддів ухвалила з очевидними порушеннями норм процесуального права, принципів верховенства права та законності. Вивчення тексту постанов ВАСУ у вказаних справах не дало можливості встановити належні, домірні зі змістом закону мотиви, якими керувався суд при ухваленні зазначених судових рішень.

З погляду ВРП, відсутність належного обґрунтування прийнятого судового рішення та істотне відхилення від достатньо чітких та однозначних положень закону щодо скасування та оскарження актів ВРЮ, які не можуть бути пояснені текстом судового рішення, здатні підірвати довіру до суду та можуть створити у стороннього спостерігача враження про упередженість судді, а отже, викликають обґрунтовані сумніви щодо відповідності судді ОСОБА_1 критерію доброчесності та професійної етики.

Викладені обставини свідчать про систематичний вияв суддею ОСОБА_1 . очевидної несумлінності при відправленні правосуддя, ігнорування норм законодавства, що дискредитує судову систему. Такі дії свідчать про порушення основ здійснення правосуддя, які були допущені за її участі у складі колегії суддів ВАСУ та можуть визнаватися відомостями, що не були предметом розгляду ВККС і такими, що викликають обґрунтований сумнів стосовно відповідності її ( ОСОБА_1 .) критерію доброчесності та професійної етики, а також обставинами, що можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з призначенням її суддею КАС ВС.

Зміст та виклад у Рішенні підстав відмови у внесенні подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді викликають (зумовлюють) підсумок, що цими підставами стали власна оцінка законності згаданих вище судових рішень, яку ВРП сформулювала на підставі аналізу текстів цих рішень.

14. Велика Палата Верховного Суду вважає, що ВРП не може використовувати скасування судового рішення як підставу для дисциплінарної відповідальності, пеналізації чи для ухвалення рішення з негативними наслідками для особи, оскільки відповідно до абзацу другого частини першої статті 49 Закону № 1402-VIII суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку.

ВРП не є органом державної влади, який може оцінювати законність судового рішення на підставі власного аналізу та розсуду, резюмувати і визнавати його незаконним, протиправним, фактично завідомо неправосудним поза процедурою кримінального чи дисциплінарного провадження.

Велика Палата Верховного Суду розуміє, що судді не повинні бути поза юридичною відповідальністю. Проте відповідальність у вигляді відмови внести подання про призначення на посаду за діяльність, пов`язану зі здійсненням правосуддя, повинна наставати виключно за умисне (у формі [прямого чи непрямого] умислу чи грубої необережності) винесення незаконних судових рішень. Судді не повинні відповідати за тлумачення на свій розсуд правової норми, що відрізняється від тлумачення цієї норми його колегами, якщо у його рішенні відкрито, в рамках відповідного судочинства, наведена аргументація на його користь, з якою згодом не погодився суд вищого рівня. Основним засобом правового захисту від помилок у судових рішеннях слугує оскарження цих рішень у порядку апеляційного провадження. Скасування не може слугувати єдиною підставою визнання судового рішення незаконним, оскільки скасування не обов`язково означає, що суддя діяв некомпетентно або непрофесійно.

Отож, тільки скасування судового рішення в поєднанні з аналізом причин та підстав його скасування, власна оцінка і віднесення судових рішень до незаконних чи таких, що ухвалені з порушенням вимог закону, чи надання їм визначень, подібних до наведених у Рішенні, у розумінні законодавчого положення щодо рішення про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду не може визнаватися підставою чи мотивами, що містяться в ньому, з яких ВРП прийшла до відповідних висновків.

15. У цій справі звертає на себе увагу обставина, що прикладами для відмови Ради внести подання про призначення саме ОСОБА_1 на посаду судді КАС ВС стали судові рішення у справах, у яких ВРЮ як попередниця ВРП була відповідачем, і суд, у складі якого брала участь позивачка, визнав акти ВРЮ незаконними.

У протоколі № 26 засідання ВРП від 08 квітня 2018 року зафіксовано, що в ухваленні Рішення брало участь сімнадцять членів ВРП, з них за внесення подання проголосувало дев`ять членів, проти - вісім. Із зіставлення тексту оскарженого рішення ВРП та протоколу засідання від 08 квітня 2018 року із рішеннями ВРЮ від 05 листопада 2015 року № 810/0/15-15 «Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення судді Чорнобаївського районного суду Черкаської області ОСОБА_3 з посади за порушення присяги» та рішення ВРЮ від 03 грудня 2015 року № 922/0/15-15 «Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області у зв`язку з порушенням присяги судді» видно, що в ухваленні рішення про відмову внести подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді КАС ВС брали участь члени ВРП, які ухвалювали рішення про внесення подання про звільнення суддів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з посад. Як неодноразово згадувалося вище, ці рішення ВРП колегія суддів ВАСУ у складі із ОСОБА_1 визнала незаконними і скасувала.

За відсутності відомостей, які за законом та у разі дотримання процедури їх встановлення можуть бути підставами для відмови у внесенні подання про призначення на посаду судді, ззовні виглядає так, наче ВРП діяла як арбітр у своїй справі, як державний орган, який в особливий спосіб переглянув судові рішення й визначив, що законною й обґрунтованою у спорах, ініційованих суддями ОСОБА_2 та ОСОБА_3., була позиція відповідача.

Така поведінка скаржника не дозволяє визнати оскаржене рішення ВРП бездоганним, у поєднанні з наведеними вище аргументами законним, таким, що викликає довіру, та необхідним для цілей проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді КАС ВС.

Варто також наголосити, що наведені вище міркування не означають, що ВРП загалом не може покликатися на відомості для відмови внести подання про призначення судді на посаду у разі, якщо в рамках відповідного провадження виявить, що суддя при розгляді конкретної справи, у якій, наприклад, Рада була стороною (учасником провадження), без вагомих особистих причин відступив від послідовності дій, якої зазвичай дотримується він або його колеги під час розгляду подібних справ.

16. Не можна не погодитися зі слушністю доводів позивачки про вибірковий підхід відповідача до ухвалення оскарженого рішення. Йдеться про те, що в ухваленні колегією суддів ВАСУ, в складі якого була позивачка, одного із судових рішень про скасування рішення ВРЮ (рішення від 03 грудня 2015 року № 922/0/15-15 щодо судді ОСОБА_3.) брали участь судді, котрі також кандидували на посади суддів КАС ВС. Рада внесла подання Президентові України про призначення їх на ці посади і фактично визнала, що одні й ті самі за обсягом, змістом та значенням відомості, які стали причиною для відмови у внесенні подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді, не стали завадою для внесення подання стосовно інших суддів колегії суддів ВАСУ.

Таке вибирання кандидатів на вакантні посади суддів КАС ВС впливає на оцінку законності дій та рішення ВРП щодо позивачки.

Велика Палата Верховного Суду допускає ситуацію, що відносно окремого судді, який входить до складу колегії, можуть бути відомості, що вказуватимуть про умисне істотне порушення ним певних законодавчих чи етичних правил, несумісних зі статусом судді (приміром, суддя підлягав відводу від розгляду справи; брав участь у розгляді справи, тоді як тимчасово з певних причин не мав повноважень на здійснення правосуддя; були порушені правила автоматизованого розподілу справ; порушив правила суддівської етики тощо), які за певних обставин можуть слугувати відомостями для відмови у внесенні подання про призначення на посаду судді.

Стосовно позивачки таких відомостей не було встановлено.

17. Велика Палата Верховного Суду визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і немає причин для втручання в нього.

Покликання в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду і не містять жодних вагомих підстав для визнання його протиправним, необґрунтованим і таким, що підлягає скасуванню.

Інших доводів апеляційної скарги, якими обґрунтовується незаконність судового рішення і щодо яких не наведено мотивів їх відхилення, немає.

18. За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У цій справі суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень процесуального права й ухвалив законне та обґрунтоване рішення про задоволення позову.

Отже, апеляційна скарга ВРП задоволенню не підлягає.

Керуючись статями 250, 266, 315, 316, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Вищої ради правосуддя залишити без задоволення.

Рішення колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 05 серпня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Князєв

Суддя-доповідач М. І. Гриців

Судді: Н. О. Антонюк Л. М. Лобойко

Т. О. Анцупова Н. П. Лященко

С. В. Бакуліна О. Б. Прокопенко

В. В. Британчук В. В. Пророк

Ю. Л. Власов Л. І. Рогач

Д. А. Гудима О. М. Ситнік

Ж. М. Єленіна О. С. Ткачук

О. С. Золотніков В. Ю. Уркевич

О. Р. Кібенко О. Г. Яновська

2427
Просмотров
0
Комментариев
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярные судебные решения
ЕСПЧ
0