Відповідальність за службову недбалість: судова практика та нові підходи

У сучасних умовах функціонування державних службовців пов’язано з ухваленням управлінських рішень, які безпосередньо впливають на реалізацію державної політики та захист охоронюваних інтересів.

З огляду на особливості державної служби та управлінських функцій, державний службовець, виконуючи свої службові обов’язки, нерідко опиняється перед вибором, коли фактично будь-який варіант його поведінки формально містить склад кримінального правопорушення: утримання від активних дій або несвоєчасне реагування може бути кваліфіковано як службова недбалість за ст. 367 КК України, тоді як прийняття активних управлінських рішень – як умисне службове правопорушення, що містить ознаки злочинів, передбачених ст. 191 чи ст. 364 КК України.

Нормативне регулювання відповідальності за службову недбалість

Відповідно до чинного кримінального законодавства України за вчинення окремих службових правопорушень, у тому числі за невиконання або неналежне виконання службовою особою своїх службових обов’язків через несумлінне ставлення до них передбачена кримінальна відповідальність за відповідною частиною статті 367 КК України, в залежності від спричинених наслідків (службова недбалість).

Передбачена кримінальна відповідальність за службову недбалість фактично стала інструментом запобігання байдужості й безвідповідальності в державній службі, адже недбалість, навіть неумисна, може негативно вплинути на правопорядок і стабільність роботи держави.

Злочин вважається закінченим, якщо діяння завдало істотну шкоду (ч. 1) чи спричинило тяжкі наслідки (ч. 2) або загибель людини (ч. 3). Відсутність таких наслідків може свідчити про вчинення особою дисциплінарного або адміністративного проступку.

Суспільні відносини постійно змінюються та ускладнюються, а стаття 367 КК України сформульована доволі узагальнено. У цьому контексті правові позиції Верховного Суду відіграють важливу роль, оскільки дозволяють конкретизувати зміст цієї норми й забезпечити її належне застосування з урахуванням сучасних умов.

Відповідно до Постанови ККС ВС від 19.06.2025 року у справі № 607/15800/21 «для кваліфікації дій особи за ст. 367 КК України необхідною умовою є встановлення невиконання або неналежного виконання службових обов’язків, які відносилися до компетенції особи, та існування прямого або ж у деяких випадках опосередкованого необхідного причинного зв’язку між такими діями чи бездіяльністю службової особи та наслідками».

Склад кримінального правопорушення та судова практика

Передбачений ч. 1 ст. 367 КК України склад кримінального правопорушення, як і будь-якого іншого, містить чотири обов’язкові елементи:

• об’єкт;
• об’єктивну сторону;
• суб’єкт;
• суб’єктивну сторону.

Як передбачено Постановою ККС ВС від 16.09.2025 у справі № 305/2050/15 «з об’єктивної сторони службову недбалість характеризує наявність трьох ознак у їх сукупності: 1) дія або бездіяльність службової особи; 2) наслідки у вигляді істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам окремих юридичних осіб; 3) причинний зв’язок між вказаними діями чи бездіяльністю та шкідливими наслідками.

Службова недбалість може проявлятись у формі:

1. невиконання службових обов’язків через несумлінне ставлення до них;
2. неналежного виконання службових обов’язків через несумлінне ставлення до них.

Невиконання службових обов’язків означає невиконання службовою особою дій, передбачених як безумовних для виконання нею по службі. Цей вид недбалості називають «чистою» бездіяльністю – службова особа повністю не виконує свої обов’язки.

Неналежне виконання службових обов’язків – це такі дії службової особи в межах службових обов’язків, які виконані не так, як того вимагають інтереси служби. Такий вид службової недбалості називають «змішаною» бездіяльністю, за якої службова особа виконує свої обов’язки неналежно, діє не до кінця, не вчиняє всіх очікуваних від неї дій».

Нерідко на практиці особі висувається обвинувачення за ст. 367 КК України саме за бездіяльність, хоча дії, невиконання яких інкримінується, фактично не входили до її службових повноважень. У таких випадках органи досудового розслідування помилково виходять із презумпції «загального обов’язку контролю» або абстрактного «належного управління», що суперечить правовій природі складу службової недбалості.

Верховний суд у своєму рішенні від 19.09.2024 у справі № 243/4761/20 робить ключовий для кваліфікації за ст. 367 КК України висновок, що «відповідальність за цією нормою настає лише у випадку, якщо дії, невиконання чи неналежне виконання яких спричинило передбачені в зазначеній статті наслідки, входили в коло службових обов’язків цієї службової особи або якщо обов’язок діяти відповідним чином юридично був включений (законом, указом, постановою, наказом, інструкцією тощо) до кола службових повноважень такої особи».

Крім того, відповідно до Постанови ККС ВС від 31.07.2024 у справі № 742/3620/21 «відповідальність за ст. 367 КК України настає лише тоді, коли службова особа була не лише зобов’язана, а й мала реальну можливість діяти відповідним чином. Така можливість зумовлена об’єктивними (наявність належної охорони товарно-матеріальних цінностей, адекватний обсяг роботи, правомірна поведінка інших працівників тощо) та суб’єктивними факторами (досвід і кваліфікація службової особи, рівень її освіти, тощо). Для висновку про наявність у діях особи об’єктивної сторони службової недбалості необхідно також встановити, які конкретні обов’язки й у якому порядку вона повинна була виконати в існуючій обстановці».

Хто є службовою особою: функціональний підхід Верховного Суду

Суб’єктом злочину передбаченого статтею 367 КК України є будь яка службова особа, яка здійснює службову діяльність в публічній або приватній сфері. Визначення службової особи передбачено частинами 3, 4 статті 18 КК України.

Традиційно пересічним громадянином може сприйматися, що ст. 367 КК України застосовується переважно до державних службовців або посадових осіб органів влади. Проте сучасне правозастосування та позиції Верховного Суду свідчать, що коло можливих суб’єктів цього злочину є значно ширшим, ніж «класичні» держслужбовці чи посадові особи органів місцевого самоврядування.

Так, Верховний Суд у Постанові від 05.10.2021 року у справі № 686/17787/16-к дійшов висновку, що «відповідно до частини 3 статті 18 та примітки до статті 364 КК України службовими особами є, серед іншого, особи, які на підприємствах, в установах чи організаціях постійно чи тимчасово обіймають посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі обов’язки за спеціальним повноваженнями. Організаційно-розпорядчі функції включають, крім іншого, керівництво трудовим колективом, виробничою діяльністю окремих працівників, а адміністративно-господарські обов’язки це обов’язки з управління або розпорядження майном (наприклад, установлення порядку його зберігання, перероблення, реалізації, забезпечення контролю за цими та подібними операціями). Як указував Верховний Суд України у своїй практиці: підприємець може бути визнаний службовою особою, яка виконує організаційно-розпорядчі обов’язки, коли він являється керівником трудового колективу тих найманих робітників, які на підставі укладеного з ним трудового договору сприяють йому у здійсненні підприємницької діяльності».

Таким чином, підхід Верховного Суду свідчить, що ключовим критерієм для визнання особи службовою є зміст та характер виконуваних нею функцій, а не формальний статус чи належність до певної організаційно-правової структури. Особа набуває ознак службової, коли фактично здійснює організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарські повноваження. Такий підхід відображає функціональне розуміння поняття «службова особа» та забезпечує його застосування незалежно від форми власності чи організаційного статусу суб’єкта.

Згідно з постановою ККС ВС від 19.11.2024 року у справі № 751/626/22 «із суб’єктивної сторони службова недбалість є необережним кримінальним правопорушенням і характеризується злочинною самовпевненістю (службова особа передбачає, що внаслідок невиконання чи неналежного виконання нею своїх службових обов’язків правам і законним інтересам може бути завдано істотної шкоди, але легковажно розраховує на її відвернення) або злочинною недбалістю (службова особа не передбачає, що в результаті її поведінки може бути завдано істотної шкоди, хоча повинна була і могла це передбачити). Водночас ставлення службової особи до недбалого виконання своїх службових обов’язків може бути як умисним, так і необережним».

Висновки для правозастосування

Проведений аналіз правової природи службової недбалості свідчить, що ст. 367 КК України має чітко окреслені межі застосування, які визначаються не абстрактним уявленням про обов’язки службової особи, а конкретним змістом її повноважень, закріплених у нормативних актах чи посадових інструкціях.

Верховний Суд послідовно підкреслює необхідність:

• доведення наявності конкретного службового обов’язку;
• встановлення реальної можливості його виконати з урахуванням об’єктивних та суб’єктивних факторів;
• підтвердження причинного зв’язку між неналежним виконанням (або невиконанням) і негативними наслідками у вигляді істотної шкоди чи тяжких наслідків.

Такий підхід дозволяє уникнути підміни кримінальної відповідальності загальною «відповідальністю за все», що нерідко зустрічається на практиці.

Значний розвиток судової практики останніх років сприяв конкретизації як змісту об’єктивної сторони складу злочину, так і кола можливих суб’єктів. Зокрема, правова позиція про можливість визнання службовою особою фізичної особи-підприємця за умови здійснення нею владно-управлінських функцій демонструє сучасний підхід до тлумачення ознак суб’єкта кримінального правопорушення. Такий розвиток практики відповідає тенденціям розширення форм публічного адміністрування та необхідності забезпечення належного рівня відповідальності незалежно від формальної організаційної структури.

Отже, службова недбалість як кримінальне правопорушення вимагає ретельного дослідження кожного елемента складу злочину та встановлення чітких фактів, що підтверджують як наявність відповідного обов’язку, так і реальну можливість у особи належним чином його виконати. Водночас кримінальне право повинно залишатися інструментом реагування на істотні порушення, а не засобом покладення персональної відповідальності за прогалини у правовому регулюванні, відсутність чітких нормативних приписів щодо належного алгоритму дій посадовця в складних ситуаціях, а також за вимушений вибір між кількома взаємовиключними рішеннями, кожне з яких потенційно може містити ознаки злочину.

Подальше вдосконалення правозастосування у справах про службову недбалість має бути спрямоване на збереження балансу: з одного боку – ефективний захист суспільних інтересів, з іншого – недопущення необґрунтованого кримінального переслідування службових осіб, які діяли в умовах правової невизначеності.

Автор статті: Родіон Достатній,
радник, адвокат LESHCHENKO & PARTNERS

Джерело: ЮП