Верховний Суд пояснив, коли позивач платить за адвоката відповідача ( справа № 924/1004/25)

У постанові від 21 квітня 2026 року у справі № 924/1004/25 Верховний Суд сформулював підхід до застосування частини п’ятої статті 130 ГПК України у випадках залишення позову без розгляду. Йдеться про те, чи може відповідач отримати компенсацію витрат на правничу допомогу, якщо позов фактично не розглядався по суті.

Ця позиція важлива для практики розподілу витрат у справах, де позов не доходить до розгляду по суті. Йдеться, зокрема, про ситуації, коли позов подається без належної підготовки і в подальшому не підтримується самим позивачем. Розглянемо детальніше. (Джерело : Судово-юридична газета)

Позивач звернувся до господарського суду з комплексним позовом щодо оскарження реєстраційних дій, припинення права власності на нерухомість та визнання недійсними правочинів, обґрунтовуючи вимоги порушенням своїх інтересів як кредитора у справі про банкрутство через оформлення права власності на спірне майно за іншими особами.

У ході розгляду позивач змінював предмет і підстави позову, подавав додаткові клопотання, однак згодом подав заяву про залишення позову без розгляду, мотивуючи це неможливістю доведення заявлених вимог через відсутність ключових доказів (оригіналів договорів), які перебували у матеріалах кримінального провадження.

Після залишення позову без розгляду відповідач і третя особа заявили вимоги про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу. Суди першої та апеляційної інстанцій частково їх задовольнили, виходячи з того, що витрати були понесені у зв’язку з розглядом справи, а дії позивача мали ознаки необґрунтованості.

Суди встановили, що позивач ініціював спір без належної підготовки: подав позов, не дочекавшись відповіді на адвокатський запит щодо ключових доказів і не з’ясувавши їх фактичного місцезнаходження, а надалі змінював позов і зрештою відмовився від його розгляду саме через відсутність цих доказів. Така процесуальна поведінка спричинила необхідність залучення відповідачем і третьою особою адвокатів і відповідні витрати.

Позивач оскаржив рішення, стверджуючи, що залишення позову без розгляду є його процесуальним правом і не свідчить про необґрунтованість дій.

Позиція Верховного Суду

Суд підкреслив спеціальний характер частини п’ятої статті 130 ГПК України.

У статті 130 ГПК України встановлені спеціальні правила, що стосуються окремих випадків розподілу судових витрат, зокрема у разі залишення позову без розгляду.

Згідно з частиною п'ятою та шостою даної статті у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

ВС наголосив, що у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду суд зобов'язаний виходити з положень частини п`ятої статті 130 ГПК України, оскільки вказана норма є спеціальною.

При компенсації правничих витрат відповідача у справі за рахунок позивача із застосуванням частини п`ятої статті 130 ГПК України має бути встановлена необґрунтованість дій позивача, пов`язаних з розглядом справи, та необхідність понесення відповідачем витрат на оплату послуг з надання правничої допомоги в порушеній позивачем справі

Суд окремо наголосив на відмінності ключових понять.

У випадку залишення позову без розгляду не є необхідними такі ознаки, як недобросовісність, зловживання чи незаконність, оскільки законодавець визначив інший термін — «необґрунтованість».

Із цього випливає, що сам факт відсутності зловживання не звільняє від процесуальних наслідків.

Заявляючи про залишення позову без розгляду позивач усвідомлює ризик настання наслідків в тому числі передбачених частиною п`ятою статті 130 ГПК України.

ВС підкреслив: «Отже, стягнення з позивача компенсації понесених відповідачем витрат, зокрема витрат на правничу допомогу, у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду можливе лише у випадку встановлення необґрунтованості дій позивача, пов'язаних із розглядом справи…».

Щодо оцінки поведінки позивача ВС вказав, що ГПК України не встановлює конкретні критерії для оцінки дій позивача на предмет обґрунтованості / необґрунтованості, а тому такі встановлюються судом у кожній справі окремо, відповідно до встановлених обставин перебігу спірних правовідносин.

У цій справі суди виснували, що подання позову без очікування відповіді на адвокатський запит та без зібрання всіх необхідних доказів, підтверджує необґрунтованість процесуальних дій позивача, наслідком чого стало залишення судом позову без розгляду.

Таким чином, Верховний Суд залишив рішення попередніх інстанцій без змін і підтвердив можливість компенсації витрат відповідачу та третій особі.

Ключова правова позиція полягає в тому, що достатньою підставою для такого відшкодування є необґрунтованість дій позивача, навіть за відсутності зловживання правом.

Цей підхід фактично встановлює більш високий стандарт підготовки позову — ініціювання судового процесу без належної доказової бази може мати фінансові наслідки.