В Україні існує вільний ринок зброї але мало хто про це знає

З точки зору законодавчого врегулювання, в Україні існує вільний ринок зброї, при чому будь-якої зброї. Звернімося до визначень і норм.

Так, у Вікіпедії зазначено, що вільний ринок - це ринок, на якому державне регулювання і втручання не мають ніякого впливу.

Державне регулювання — це сукупність інструментів, за допомогою яких держава встановлює вимоги до підприємств, громадян і громадських об’єднань. Основною державного регулювання є створені нею правила. Правилами держави є Конституція, закони та підзаконні нормативні акти. Очевидно, що державне регулювання покликане обмежувати ринок з певною метою, зокрема, із вигодою для себе.

Читайте статью: Что делать, если на вас напали вооруженные люди?

Таким чином закон, як основний інструмент державного регулювання завжди обмежує ринок. Якість таких законів визначає розмір впливу держави на ринок: від спеціальних умов придбання зброї до повної заборони обігу. Але, якщо немає законів, то відповідно немає і впливу?

Саме так. В Україні відсутні закони, які б регулювали ринок зброї. Але ж як? Є ж навіть кримінальне покарання за незаконне поводження зі зброєю (стаття 263 КК України).

З цього моменту просимо уважно слідкувати за юридичними термінами, а гоплофобам радимо випити валідолу.

Щодо кримінальної відповідальності

Знаменита стаття 263 КК встановлює:

«Носіння, зберігання, придбання, передача чи збут вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу - караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років».

Тут ми, як формалісти, виділили і підкреслили спеціальну фразу, яка вказує на те, що кримінальна відповідальність наступає за носіння, зберігання… без передбаченого саме ЗАКОНОМ дозволу. Тут немає ніякої помилки і автори кримінального кодексу все дуже мудро написали, що такий дозвіл повинен передбачатися саме законом, а ні в якому разі не підзаконним нормативним актом (постановою, положенням, інструкцією, порядком та ін.), бо питання стосується як правового режиму власності так і прав, свобод і обов'язків громадян.

Ми раніше звертали увагу на цей нюанс у кримінальних справах, у яких захищали волонтерів та бійців добровольчих батальйонів, затриманих зі зброєю поза межами зони АТО. Однак, підзахисні не хотіли йти довгим і тернистим шляхом правового захисту, тому погоджувалися на покарання у виді випробувального терміну. І це їх вибір не тратити час на протидію репресивній машині.

Разом з цим, пролиставши, більше 200 вироків у реєстрі судових рішень за посиланням на ст. 263 Кримінального кодексу, ми так і не виявили реального вироку з обґрунтованою мотивувальною частиною, де було б пряме посилання на цей міфічний закон.

А чи був закон взагалі?

Був, та й загув. Тут, напевне в когось запотіли руки. Але все по черзі.

Почалося все із знаменитого і революційного на той час закону УРСР «Про власність».

Стаття 13 цього закону встановлювала:

«Склад, кількість і вартість майна, що може бути у власності громадян, не обмежується, крім випадків, передбачених законом.

Законодавчими актами України може бути встановлено спеціальний порядок набуття права власності громадянами на окремі види майна, а також види майна, що не може перебувати у власності громадян.»

На виконання цього закону, хоч і з деяким перекрученням була прийнята постанова Верховної Ради «Про право власності на окремі види майна» від 17 червня 1992 року. Закону про обмеження складу майна так і не прийняли. З цієї постанови, фактично, і почався бурхливий ринок мисливської зброї в незалежній Україні. Проте, чомусь існувало дивне табу на короткоствольну зброю.

Тут уважні юристи зауважать, що, мовляв, Закон УРСР “Про власність” втратив силу, тому і сумнівно легітимною є Постанова, прийнята на його підставі. Так, все абсолютно вірно. 20 червня 2007 року повністю втратив чинність Закон УРСР “Про власність” на підставі закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Цивільного кодексу України» від 27 квітня 2007 року.

Відтоді, жодного, хоча б віддаленого закону, який би обмежував право власності на окремі речі, зокрема зброю, з того часу не з'явилися.

Добила цю ситуацію ст. 178 Цивільного кодексу України, яка суворо встановлює, що

1. «Об'єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід'ємними від фізичної чи юридичної особи»;

2. «Види об'єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допускається (об'єкти, вилучені з цивільного обороту), мають бути прямо встановлені у законі»;

3. «Види об'єктів цивільних прав, які можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом (об'єкти, обмежено оборотоздатні), встановлюються законом».

І знову законодавець не прогадав і все дуже коректно прописав з посиланням саме на закон, а не підзаконні нормативні акти, бо наша Конституція такі речі вимагає регулювати виключно законом (п. 1,7, ст. 92 Конституції).

До прикладу, обіг наркотиків обмежено саме Законом. Відносно зброї такого закону досі немає.

З цього моменту відчуйте себе вільними людьми, ідіть і не грішіть зі зброєю. А ми, юристи та інші небайдужі будемо все таки вимагати обмеження в праві вільного володіння зброєю, як і наш Президент, та 82% громадян, які за його твердженням висловилися проти вільного ринку зброї, шляхом якнайшвидшого прийняття закону «Про цивільну зброю і боєприпаси».

Р.S.: Що ж тоді з короткоствольною зброєю, яку видають як нагороду? Нічого, її просто видають незаконно і не лише з огляду на вищезазначене. Про це ми напишемо в наступній статті.

А тим часом, формуємо цікаві запити для позовів та пишемо заяву в Мінюст про скасування державної реєстрації Наказу МВС № 622 від 21.08.1998р. Про затвердження Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної, холодної і охолощеної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та патронів до них, а також боєприпасів до зброї, основних частин зброї та вибухових матеріалів.

Отже, згідно ст. 178 Цивільного кодексу об'єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід'ємними від фізичної чи юридичної особи.

Така недбалість на державному рівні і затягування з прийняття необхідних законів створює небезпечну ситуацію для цілого суспільства. Бо громадяни можуть масово почати керуватися принципом, відомим ще з Римського права: “Все, що не заборонено законом - дозволено”.

Читайте статтю: «Право громадян на зброю – pro et contra»: про право громадян на володіння бойовою вогнепальною зброєю

Разом з цим, існує ціла галузь дозвільної системи, яка в неконституційний та незаконний спосіб визначає правовий режим власності на зброю, як об’єкт цивільного права. Діяльність такої галузі ґрунтується на інструкції МВС, затвердженої наказом № 622 від 21.08.1998 року.

Після прийняття Конституції, Цивільного кодексу та визнання таким, що втратив чинність закону УРСР “Про власність”, МВС відповідно до п. 16 Постанови КМУ № 731 від 28.12.1992 року “Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади”, повинно було у місячний строк привести свою інструкцію у відповідність до цих законів або визнати її такою, що втратила чинність.

Проте жодних дій, як до прийняття необхідних законів так і до приведення підзаконних актів у відповідність до Конституції та законів, вчинено не було. Комусь в державному апараті було вигідно заморозити цю неврегульовану ситуацію, мати монопольне, але незаконне право на видачу нагородної зброї та ліцензій на торгівлю зброєю, тим самим, заклавши справжню міну під правовий порядок в Україні.

Законність, в розумінні суспільного порядку, ґрунтується на чотирьох основних принципах: єдність норм, верховенство права, контроль та невідворотність покарання. Порушення хоч одного з них веде до беззаконня, а відтак до відсутності суспільної злагоди.

Ми зробили наступний крок щодо відновлення правового порядку в цій галузі, подавши пропозицію Міністерству юстиції України щодо скасування державної реєстрації Наказу МВС № 622 від 21.08.1998 року.

Згідно Закону “Про звернення громадян” Мін’юст зобов’язаний розглянути цю пропозицію протягом місяця та прийняти рішення. Дуже сподіваємося, що народні депутати “витягнуть голови з піску” і за цей час приймуть закон “Про цивільну зброю та боєприпаси” та покладуть край законодавчій анархії в цій галузі.

Звернення щодо скасування державної реєстрації Наказу МВС № 622.

Звернення щодо скасування державної реєстрації Наказу МВС № 622.

Звернення щодо скасування державної реєстрації Наказу МВС № 622.

Текстову версію "Звернення щодо скасування державної реєстрації Наказу МВС № 622" можна скачати тут.

Автор статті : Vitaliy Kolomiets

Джерело: zbroya.info