Цивільно – правова відповідальність фізичної особи – підприємця

Під час здійснення господарської діяльності у всіх сторін зобов’язання є ряд прав та обов’язків у разі невиконання яких сторони договору несуть цивільно – правову відповідальність, передбачену чинним законодавством або умовами укладеного договору.

Так, вступаючи у правовідносини із таким суб’єктом господарювання як фізична особі – підприємець у споживачів та контрагентів достатньо часто виникає питання: «Чи припиняється цивільно – правова відповідальність підприємця у зв’язку із його ліквідацією?»

Слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 52 Цивільного кодексу України фізична особа - підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення. Фізична особа - підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна. (ч. 2 ст. 52 Цивільного кодексу України).

Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.

У пункті 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 зроблено висновок, що у разі припинення підприємницької діяльності фізичною особою як її права, так і обов'язки за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як за фізичною особою. Висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 04 грудня 2013 року у справі № 6-125цс13 підтверджений в пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17.

Стосовно звернення стягнення на майно фізичної особи – підприємця, яке було придбано під час шлюбу слід звернути увагу, що відповідно до ч. 2 ст. 73 Сімейного кодексу України стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби.

З одного боку, якщо кошти, зароблені фізичною особою - підприємцем, були спрямовані на потреби сім'ї (як найчастіше це буває на практиці), то існує реальна можливість звернути стягнення на все майно, що є спільною сумісною власністю подружжя, один з яких здійснює підприємницьку діяльність. Однак, з нашої точки зору, частина 2 ст. 52 Цивільного кодексу України є більш спеціальною по відношенню до ч. 2 ст. 73 Сімейного кодексу України. Тому в цьому випадку за зобов'язаннями фізичної особи - підприємця стягнення може бути звернене тільки на його особисте майно, а також на його частку у спільній сумісній власності подружжя.

Отже, відповідно до положень чинного законодавства у випадку припинення діяльності фізичної особи – підприємця, зобов’язання цього суб’єкта господарювання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за ним як за фізичною особою, яка відповідає за їх належне виконання всім своїм майном, на яке може бути звернено стягнення.

Автор консультации: Шемет Ігор Олегович