Портнов наступає! Поширення персональних даних з метою розголошення інформації про порушення прав і свобод Є ЗАКОННИМ (Київський апеляційний суд у справі № 757/15585/20-ц від 14.12.2020 р.)

Фабула судового акту: Конституцією України визначено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір (ст. 34 Конституції України)

Однак ,це право не є абсолютним. Частина третя вказаної статті Основного закону визначає, що здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Впевнений, кожен із читачів погодиться з тим, що відчувати стеження за собою, моніторинг твоїх професійних та/або професійних зв’язків є щонайменше неприємно.

Звісно, що особа, яка виявила таке стеження вдасться до заходів спрямованих на припинення такого спостереження різними способами – один наб’є писок «шпигуну», другий звернеться до правоохоронного органу, а інший зробить щось нестандартне, як це зробив адвокат Андрій Портнов.

Сподіваюсь, що рішення, яке пропонується до уваги, стане яскравим прикладом «грантожерцям» як не треба робити.

У даній справі працівник Радіо «Свобода» звернувся до суду із позовом про захист права на приватність, зобов`язання вилучити персональні дані особи та відшкодування моральної шкоди мотивуючи його тим, що на телеграм-каналі PortnovUA власником якого є адвокат Портнов Андрій Володимирович без його згоди, було розміщено пост з персональними даними позивача, а саме: прізвище, ім`я, по-батькові, дата народження, номерний знак автомобіля, який належить йому на праві власності, адреса місця проживання та дані реєстраційного номеру облікової картки платника податків і конфіденційна інформація без його згоди стала відома широкому загалу людей, у тому числі тим, які можуть ставитися негативно до журналістів і працівників програми Радіо Свобода «Схеми» та до нього, оскільки він там працює водієм.

Згідно позиції відповідача розповсюдження вказаної інформації він вчинив виявивши незаконне стеження, ним було зафіксовано державний номерний знак автомобіля, який був залучений до незаконної діяльності та з`ясовано, що незаконне спостереження за допомогою технічних засобів здійснювалося на замовлення програми Радіо Свобода «Схеми», де позивач працює водієм. З метою забезпечення реалізації його конституційного права на захист від втручання в особисте життя та для утримання журналістів, працівників та учасників знімальної групи програми «Схеми» Радіо Свобода від вчинення противоправних дій щодо збирання, зберігання конфіденційної інформації про особисте життя і професійну адвокатську діяльність, він в телеграм-каналі розмістив інформацію про водія програми Радіо Свобода «Схеми», що відповідає положенням ст. 29 Закону України «Про інформацію» та практиці Європейського суду з прав людини.

Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив та стягнув з позивача витрати на професійну правову допомогу в сумі 52 500 грн.

На вказане рішення представником позивача було подано апеляційну скаргу, яку Київський апеляційний суд залишив без задоволення, а рішення районного суду – без зміни.

Приймаючи таке рішення апеляційний суд послався на те, що спостереження за особою може здійснюватися за наявності відповідних підстав в порядку, визначеному Главою 21 КПК України або Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність», що ґрунтується на принципах верховенства права, законності, дотримання прав і свобод людини.

Окрім цього згідно ч. 2 ст. 11 Закону України «Про інформацію» не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров`я, а також адреса, дата і місце народження.

Згідно матеріалів справи відповідач є громадянином України, займається бізнесом, професійною адвокатською діяльністю, він не є публічним діячем, не займає будь-які політичні чи державні посади, а отже, незаконне стеження, збирання інформації стосовно нього про його особисте життя, зустрічі з друзями та бізнес-партнерами, автомобілі, на яких він пересувається, заважає йому працювати, підриває його авторитет і завдає шкоди честі та репутації серед частини суспільства, а також професійного та ділового співтовариства, оскільки такі дії істотно порушують звичайний уклад життя та змушують вживати додаткових заходів безпеки, що негативно відображається на повсякденному ритмі життя та створює значні перешкоди у здійсненні професійної діяльності, що істотно порушує його права.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на принципах верховенства права, законності, незалежності, конфіденційності та уникнення конфлікту інтересів.

Колегія суддів погоджується із висновком про те, що збирання, зберігання інформації та стеження за відповідачем, без наявності його згоди, призводить до порушення принципу конфіденційності роботи адвоката.

Водночас статтею 29 Закону України «Про інформацію» передбачено, що інформація з обмеженим доступом може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення. Предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов`язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.

Таким чином відповідач в належному йому телеграм-каналі поширив інформацію з обмеженим доступом, а саме персональні дані позивача із дотриманням принципу розумності, добросовісності і справедливості, відповідно до ст. 29 Закону України «Про інформацію», оскільки поширення персональних даних позивача було суспільно необхідним і здійснено відповідачем з метою протидії порушенню його конституційного права на втручання в особисте життя.

Аналізуйте судовий акт: Посилання на конкретну фізичну особу у контексті зв'язку зі злочином, кримінальним провадженням чи його розслідуванням можливо лише у випадку, коли особа перебуває у статусі підозрюваного, обвинуваченого або підсудного (ВС/КЦС, № 484/2781/19-ц)

Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору (ВС/КЦС у справі № 757/32917/17-ц від 07.05.2020)

Оприлюднення інформації про кримінальні провадження із зазначенням імені особи за відсутності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили, стосовно неї, є незаконним і порушує її права (ВС/КЦС,справа № 760/20787/18, 31.10.19)

До кого позиватись якщо власник веб-сайту (порушник) невідомий? (Приморський райсуд міста Одеси від 27 червня 2019 р. у справі № 522/10710/19)

Розголошення журналістом лікарської таємниці стало підставою для звернення позивача до суду з позовом до нього про відшкодування моральної шкоди, що був задоволений (Апеляційний суд Львівської області, справа № 460/1849/15, 21.11.16)

Справа № 757/15585/20-ц

№ апеляційного провадження: 22-ц/824/15485/2020

Головуючий у суді першої інстанції: Волкова С.Я.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Крижанівська Г.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2020 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:

судді-доповідача Крижанівської Г.В.,

суддів Оніщука М.І., Шебуєвої В.А.,

при секретарі Шпирук Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу адвоката Максименюк Оксани Миколаївни, подану в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Печерського районного суду м. Києва від 31 серпня 2020 року, ухвалене у складі судді Волкової С.Я., у цивільній справі № 757/15585/20-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист права на приватність, зобов`язання вилучити персональні дані особи та відшкодування моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про захист права на приватність, зобов`язання вилучити персональні дані особи та відшкодування моральної шкоди. В обґрунтування позову зазначив, що на телеграм-каналі ІНФОРМАЦІЯ_4, без його згоди, було розміщено пост з персональними даними позивача, а саме: прізвище, ім`я, по-батькові, дата народження, номерний знак автомобіля, який належить йому на праві власності, адреса місця проживання та дані реєстраційного номеру облікової картки платника податків і конфіденційна інформація без його згоди стала відома широкому загалу людей, у тому числі тим, які можуть ставитися негативно до журналістів і працівників програми Радіо Свобода «ІНФОРМАЦІЯ_5» та до нього, оскільки він там працює водієм.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 31 серпня 2020 року відмовлено в задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист права на приватність, зобов`язання вилучити персональні дані особи та відшкодування моральної шкоди.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 52 500,00 грн. судових витрат у виді витрат на професійну правничу допомогу.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, адвокат Максименюк О.М., в інтересах ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. Просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі. Посилалася на те, що судом першої інстанції було неправильно застосовано норми матеріального та порушено норми процесуального права, неповно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а висновки суду не відповідають обставинам справи. Зазначила, що судом порушено принцип диспозитивності. Ухвалюючи рішення про відсутність правових підстав для задоволення позову й одночасно встановивши факт порушення особистих немайнових прав відповідача, суд вийшов за межі позовних вимог. Вказала, що позивач мав обмежені можливості для свого захисту, оскільки справа слухалася в спрощеному провадженні. Також зазначила, що суд не врахував вимоги ч. 3 ст. 141 ЦПК України та стягнув з позивача судові витрати на правову допомогу в порушення принципу співмірності, обґрунтованості та пропорційності до предмету спору з урахуванням ціни позову. Крім того, суд не звернув увагу на те, що ОСОБА_2 є адвокатом, а відтак міг здійснити свій захист в суді особисто, що дозволило б уникнути витрат на правову допомогу. Звертає увагу на те, що розмір середньої заробітної плати штатних працівників за видами економічної діяльності у м. Києві у 2020 році складає 16 000,00 грн., а тому розмір стягнутих витрат на професійну правничу допомогу є неспівмірним.

09 грудня 2020 року адвокат Мікітян К.О., в інтересах відповідача ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу. Просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Печерського районного суду м. Києва від 31.08.2020 року без змін. Зазначила, що рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, в межах заявлених позовних вимог. Вказала, що виходячи із предмету позовних вимог, суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального і процесуального права та на підставі повного і всебічного з`ясування обставин справи, врахувавши причинно-наслідковий зв`язок між поширенням відповідачем конфіденційної інформації та обставинами, які передували такому поширенню, відмовив у задоволенні позовних вимог. Стосовно судових витрат на правову допомогу, які стягнені з позивача на користь відповідача вказала, що відповідач довів та документально підтвердив, що витрати на професійну правничу допомогу з питань захисту його прав у цій справі були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтований і розумний.

В судовому засіданні Максименюк О.М. , яка діє в інтересах ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримала, просила задовольнити з наведених у ній підстав.

Мікітян К.О. , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , проти доводів апеляційної скарги заперечувала, просила скаргу залишити без задоволення з огляду на її безпідставність, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 у квітні 2020 року звернувся до Печерського районного суду м. Києва із позовом до ОСОБА_2 в якому просив зобов`язати видалити з телеграм-каналу ІНФОРМАЦІЯ_4, який розміщено в мережі Інтернет за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1 інформацію, що містить наступні персональні дані: Автомобіль держ.номер НОМЕР_1 , «Kia Cerato», чорного кольору, 2009 р.в., зареєстрований 03.11.2018 на ім`я власника ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНН НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 10 000 (десять тисяч) грн. та понесені витрати на сплату судового збору.

Вимоги обґрунтовував тим, що на телеграм-каналі ІНФОРМАЦІЯ_4 було розміщено пост з його персональними даними: прізвище, ім`я, по-батькові, дата народження, номерний знак автомобіля, який належить йому на праві власності, адресою місця проживання та даними реєстраційного номеру облікової картки платника податків і конфіденційна інформація без його згоди стала відома широкому загалу людей, у тому числі тим, які можуть ставитися негативно до журналістів і працівників програми Радіо Свобода «ІНФОРМАЦІЯ_5» та до нього, оскільки він там працює водієм. Свої вимоги обґрунтовував статтями 32 68 Конституції України, статтею 14 Закону України «Про захист персональних даних», статтями 11, 21 Закону України «Про інформацію», посилався на рішення Конституційного Суду України від 20.01.2012 р. в справі № 2-рп/2012; а також просив врахувати Декларацію про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схвалену 12.02.2004 р. на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, Резолюцію № 1165 (1998 р.) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя, Конвенцію про захист прав людини, зокрема, 10 статтю.

Відповідач у відзиві вказав на необхідність з`ясування і врахування під час розгляду справи обставини, які передували розміщенню в телеграм-каналі персональних даних ОСОБА_1 , а саме обставини, які свідчать про те, що впродовж декількох днів в період з 26.10.2019 року до 31.10.2019 року, перебуваючи в Печерському районі м. Києва, ним було виявлено здійснення незаконного стеження зі сторони позивача, який збирав конфіденційну інформацію про особисте життя, зустрічі з партнерами, колегами та друзями, а також про професійну діяльність відповідача. Збирання конфіденційної інформації відносно нього за допомогою технічних засобів здійснювалося шляхом спостереження з використанням автомобілю марки «KIA Cerato», державний номерний знак НОМЕР_3 , чорного кольору під керуванням позивача ОСОБА_1 . Отже, виявивши незаконне стеження, ним було зафіксовано державний номерний знак автомобіля, який був залучений до незаконної діяльності та з`ясовано, що незаконне спостереження за допомогою технічних засобів здійснювалося на замовлення програми Радіо Свобода «ІНФОРМАЦІЯ_5», де позивач ОСОБА_1 працює водієм. З метою забезпечення реалізації його конституційного права на захист від втручання в особисте життя та для утримання журналістів, працівників та учасників знімальної групи програми «Схеми» Радіо Свобода від вчинення противоправних дій щодо збирання, зберігання конфіденційної інформації про особисте життя і професійну адвокатську діяльність, він в телеграм-каналі ІНФОРМАЦІЯ_4 розмістив інформацію про водія програми Радіо Свобода «ІНФОРМАЦІЯ_5», що відповідає положенням ст. 29 Закону України «Про інформацію» та практиці Європейського суду з прав людини.

Суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , виходячи з того, що ані Конституція України, ані Закон України «Про інформацію» чи Закон України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» не наділяють правом журналіста чи будь-яку іншу особу, крім випадків, встановлених КПК України або Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність», проводити стеження, збираючи конфіденційну інформацію про особисте життя будь-якої особи без одержання на це її дозволу, а тому поширення в телеграм-каналі інформації з обмеженим доступом, яка є предметом суспільного інтересу, а саме: персональних даних позивача, є правомірною. Тому суд визнав позовні вимоги ОСОБА_1 про зобов`язання вилучити персональні дані особи, такими, що не підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи із наступного.

Відповідно до ст. 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Спостереження за особою може здійснюватися за наявності відповідних підстав в порядку, визначеному Главою 21 КПК України або Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність», що ґрунтується на принципах верховенства права, законності, дотримання прав і свобод людини.

Здійснення зазначених дій за відсутності підстав для їх проведення чи неуповноваженою на те особою - є незаконним і тягне відповідальність, передбачену Законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону України «Про інформацію» не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров`я, а також адреса, дата і місце народження.

Відповідно до ч. 2 ст. 302 Цивільного кодексу України збирання, зберігання, використання і поширення інформації про особисте життя фізичної особи без її згоди не допускаються, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Суд першої інстанції у рішенні зазначив, що відповідач є громадянином України, займається бізнесом, професійною адвокатською діяльністю, він не є публічним діячем, не займає будь-які політичні чи державні посади, а отже, незаконне стеження, збирання інформації стосовно нього про його особисте життя, зустрічі з друзями та бізнес-партнерами, автомобілі, на яких він пересувається, заважає йому працювати, підриває його авторитет і завдає шкоди честі та репутації серед частини суспільства, а також професійного та ділового співтовариства, оскільки такі дії істотно порушують звичайний уклад життя та змушують вживати додаткових заходів безпеки, що негативно відображається на повсякденному ритмі життя та створює значні перешкоди у здійсненні професійної діяльності, що істотно порушує його права.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на принципах верховенства права, законності, незалежності, конфіденційності та уникнення конфлікту інтересів.

Колегія суддів погоджується із висновком про те, що збирання, зберігання інформації та стеження за відповідачем, без наявності його згоди, призводить до порушення принципу конфіденційності роботи адвоката.

Доводи представника позивача, які викладені в апеляційній скарзі, про те, що відповідач є публічною особою, а тому відкритий для суворої критики і пильного нагляду громадськості, а межа допустимої критики щодо такої особи є значно ширшою і збір інформації не є втручанням у приватне життя, є безпідставними з огляду на наступне.

Представник позивача посилається на положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, яка схвалена 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя.

У названій Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

У статтях 3, 4, 6 наведеної Декларації зазначається, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися виставити себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.

Законодавство України не містить визначення поняття «публічна особа», водночас відповідно до п. 25 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» національні публічні діячі - фізичні особи, які виконують або виконували протягом останніх трьох років визначені публічні функції в Україні.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача вказував, що відповідач був звільнений з посади Першого заступника Глави Адміністрації Президента України Указом Президента України від 26.02.2014 р. №143/2014., тому він не відноситься до національних публічних діячів з 26.02.2017 р., та не займає посад, які пов`язані з функціями держави або органів місцевого самоврядування.

Норми міжнародного законодавства, на які посилається представник позивача, встановлюють необхідність публічним особам бути більш толерантними до висловлювання критики, проте, не наділяють правом втручатися в особисте та сімейне життя особи, у тому числі публічної особи, до якої не відноситься відповідач, у не передбачений законом спосіб.

Згідно ст.10 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Частиною другою ст.10 Конвенції передбачено, що здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.

Таким чином, свобода вираження поглядів не є абсолютною, а підлягає певним обмеженням, спрямованим, зокрема, на захист прав інших осіб, а відтак посилання в апеляційній скарзі на норми міжнародного законодавства щодо висловлювання критики у відношенні публічних осіб, колегією суддів відхиляється, оскільки відповідно до обставин справи позивачем разом із знімальною групою програми «Схеми» було поширено не критику діяльності відповідача, а по суті здійснювалося стеження і збирання конфіденційної інформації про його особисте життя, без одержання на це його згоди. Статтею 29 Закону України «Про інформацію» передбачено, що інформація з обмеженим доступом може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення. Предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов`язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про доступ до публічної інформації» посадові та службові особи не підлягають юридичній відповідальності, незважаючи на порушення своїх обов`язків, за розголошення інформації про правопорушення або відомостей, що стосуються серйозної загрози здоров`ю чи безпеці громадян, довкіллю, якщо особа при цьому керувалася добрими намірами та мала обґрунтоване переконання, що інформація є достовірною, а також містить докази правопорушення або стосується істотної загрози здоров`ю чи безпеці громадян, довкіллю.

Незважаючи на те, що стаття 11 Закону України «Про доступ до публічної інформації» стосується посадових та службових осіб, відповідний принцип може застосовуватися за аналогією під час оцінки дій будь-яких осіб.

Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Букур і Тома проти Румунії» (40238/02) від 08.01.2013 р. розкриття конфіденційної інформації визнано правомірним з огляду на те, що «інформація була суспільно значимою» і особа, що її поширила «мала законні підстави вважати, що інформація, яку він розкриває, правдива», при цьому «суспільні інтереси у розкритті інформації переважували».

Таким чином, колегія суддів вважає, що відповідач в телеграм-каналі ІНФОРМАЦІЯ_3 поширив інформацію з обмеженим доступом, а саме персональні дані позивача із дотриманням принципу розумності, добросовісності і справедливості, відповідно до ст. 29 Закону України «Про інформацію», оскільки поширення персональних даних позивача було суспільно необхідним і здійснено відповідачем з метою протидії порушенню його конституційного права на втручання в особисте життя.

Докази, які наявні в матеріалах справи, в сукупності та окремо, а також заяви учасників справи, які викладені по суті справи, підтверджують причинно-наслідковий зв`язок між вчиненням позивачем відносно відповідача порушення конституційного права на заборону втручання в його особисте життя шляхом незаконного стеження, збирання та зберігання конфіденційної інформації та розміщенням у телеграм-каналі ІНФОРМАЦІЯ_4 персональних даних позивача.

Таким чином, посилання представника позивача в апеляційній скарзі на недоведеність обставин, що мають значення для справи, не знайшли свого підтвердження.

Також посилання в апеляційній скарзі на ту обставину, що суд першої інстанції порушив принцип диспозитивної, колегія судів вважає безпідставним, оскільки суд першої інстанції, виходячи із особливостей предмету спору та завдання цивільного судочинства, ухвалив рішення в межах заявлених вимог, з урахуванням доказів та заперечень учасників справи із дотриманням положень ст.ст. 11 13 ЦПК України.

Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи представника позивача про те, що він мав обмежені можливості для свого захисту, оскільки справа слухалася в спрощеному провадженні. Вимога, яка пред`явлена позивачем в силу ч. 6 ст. 19 ЦПК України належить до малозначних справ та згідно з пунктом 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

Спрощене провадження, як і загальне позовне провадження, спрямовані на всебічний, повний та об`єктивний розгляд справи з дослідженням всіх наданих сторонами доказів, вивченням всіх заяв сторін по суті справи, тобто спрощене провадження не є провадженням, у якому розглядаються безспірні вимоги. Позивачу було забезпечено право викласти свої пояснення, міркування і аргументи у письмових заявах по суті справи і користується правами, передбаченими ЦПК України.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції при визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу та стягнення із позивача на користь відповідача 52 500,00 грн. судових витрат у видівитрат на професійну правничу допомогу не було враховано вимоги ч. 3 ст. 141 ЦПК України в частині обґрунтованості та пропорційності до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес та зазначення на порушення принципу співмірності відповідно до складності справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом витраченим адвокатом та виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконання робіт, ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи колегією суддів відхиляються з огляду на наступне.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правової допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Дана правова позиція викладена зокрема у постановах Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 199/3939/18-ц (провадження № 61-15441св19), від 09 червня 2020 року у справі № 466/9758/16-ц (провадження № 61-39474 ск 18).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно з частинами першою та третьою статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі.

До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. При цьому договір про надання правової допомоги повинен містити детальний опис правових послуг, що надаються, та їх вартість, порядок обчислення гонорару адвоката (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо.

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, професійну правову допомогу адвоката відповідачу у даній справі надає адвокат Мікітян Каріна Олександрівна, яка дії на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 2372, виданого Київською міською кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури від 02.12.2005 р.

На підтвердження обставин надання професійної правничої допомоги та понесених витрат, відповідачем разом із відзивом на позовну заяву було надано суду засвідчену копію договору про надання правової допомоги, укладену між відповідачем та адвокатом Мікітян К.О. 29.05.2020 року; засвідчену копію додатку № 1 до договору про надання правової допомоги від 29.05.2020 року із рахунком вартості однієї години надання послуг адвоката; оригінал ордеру серії КС № 569493; засвідчену копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 2372; засвідчену копію акту № 1 приймання-передачі за договором про надання правової допомоги від 29.05.2020 року складену та підписану між ОСОБА_2 та адвокатом Мікітян К.О. 09.06.2020 року; засвідчену копію рахунку № 1 від 09 червня 2020 року на суму 52 500 грн. - оплата за правову допомогу згідно договору про надання правової допомоги від 29 травня 2020 року; засвідчену копію платіжного доручення № 4750068 від 10.06.2020 року, що підтверджує внесення оплати відповідачем за правову допомогу згідно договору від 29 травня 2020 року у сумі 52 500 грн.; засвідчену копію виписки з особового рахунку адвоката Мікітян К.О., яка підтверджує зарахування коштів в сумі 52500 грн., що надійшли від ОСОБА_2 за правову допомогу згідно договору від 29.05.2020 року.

Отже, відповідач надав належні та допустимі докази, що витрати на професійну правничу допомогу з питань захисту його прав у цивільній справі № 757/15585/20-ц були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтований, реальний і розумний.

Враховуючи викладене, колегія судів погоджується з висновком суду першої інстанції, що всі дії, вчинені представником відповідача в межах розгляду цивільної справи № 757/15585/20-ц, є правничою допомогою в розумінні вимог закону в межах саме даної цивільної справи, а тому витрати на професійну правову допомогу адвоката Мікітян К.О. у розмірі 52 500,00 грн підлягають стягненню з позивача на користь відповідача.

Доводи в апеляційній скарзі про те, що суд першої інстанції залишив поза увагою той факт, що відповідач є професійним адвокатом, знається на законодавстві, міг здійснити свій захист самостійно, щоб уникнути витрат для позивача суперечить ст. 59 Конституції України, якою передбачено право кожного на професійну правничу допомогу.

З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що розглядаючи спір, суд першої інстанції в межах доводів позову повно та всебічно дослідив обставини спору, дав належну оцінку зібраним по справі доказам, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, і у відповідності з вимогами закону прийшов до правильного висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, про що ухвалив відповідне рішення.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За вказаних обставин, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення суду без змін, а апеляційної скарги без задоволення.

Керуючись ст.ст. 268 367 374 375 381-383 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу адвоката Максименюк Оксани Миколаївни, подану в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 31 серпня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повне судове рішення складено 21 грудня 2020 року

Судді