Справа члена ВРП П.Гречківського: непрофесіоналізм правоохоронців

Чому суспільство і влада не реагують на відвертий непрофесіоналізм правоохоронців? Чому і нинішня влада продовжує підбирати і призначати керівників правоохоронних органів, які завідомо не здатні забезпечити ні належну протидію злочинності, в т.ч. і корупції, ні суворе дотримання прав і свобод громадян, що неминуче призведе до погіршення кримінальної обстановки в державі?!

Я вже неодноразово писав про те, що головною причиною відсутності очікуваних результатів у боротьбі із злочинністю, в тому числі і корупцією, зокрема і реалізації всім відомої обіцянки В.Зеленського «Прийде весна, будемо «саджати», є не тільки залежність правоохоронців від влади і олігархів, та навіть корупція в їх рядах, а, в першу чергу, повна відсутність у них достатнього професійного досвіду в розкритті та розслідуванні кримінальних правопорушень, невміння організувати цю роботу, починаючи від огляду місця події і закінчуючи підготовкою та складанням повідомлення про підозру та обвинувального акту, не володіння методикою як по збору, перевірці та оцінці доказів, так і проведення досудового розслідування взагалі. А якщо говорити про конкретні злочини, особливо найбільш резонансні та вчинені в організованих формах, які постійно видозмінюються, то треба відверто визнати, що і розробкою методики їх розкриття та розслідування ніхто незаймається. Повірте, вже нікому це робити.

Ще більшою проблемою є відсутність необхідного досвіду в здійсненні прокурорами нагляду за додержанням законів на стадії досудового розслідування, як у формі процесуального керівництва, так і з боку вищестоящих прокурорів. Про таке конституційне поняття як «організація досудового розслідування», чим повинні займатися прокурори ще з червня 2016 року, подавляюча більшість із них, а тим більше тепер, навіть уяви не мають!

Тому, мене дуже дивує поведінка нинішнього Генерального прокурора та його заступника В.Чумака, які відкрито тішаться тим, що прокуратура з 20 листопада цього року втратила функцію досудового розслідування, не розуміючи, що у відповідності до Основного закону України на прокурорів з 2016 року покладено ще більший тягар відповідальності за результати розкриття і розслідування злочинів, особливо враховуючи, що за нинішнім КПК України слідчі без участі прокурора навіть кроку ступити не можуть.

Ще раз наголошую, що я постійно критикував бездарні новації попередньої влади, коли тодішня Верховна Рада прийняла в жовтні 2014 року новий Закон «Про прокуратуру», яким в порушення вимог Конституції України прокурорів позбавили права здійснювати нагляд за додержанням законів правоохоронними органами. Був і продовжую залишатися категоричним противником, про що постійно висловлювався, внесених змін до Конституції України, якими прокурорів позбавили повноважень здійснювати нагляд за додержанням законів на досудовому розслідуванні, що фактично перетворило їх на безправних статистів. Ще більше не сприйняв внесення змін до Закону «Про прокуратуру» в частині призначення Генеральним прокурором осіб не тільки без досвіду роботи прокурором, що взагалі є неприпустимим в правовій державі, а навіть і без юридичної освіти, що взагалі було відвертою «диверсією» проти Української держави! Ще більш шкідливою вважав і вважаю сьогодні законодавчу норму про надання права призначати в регіональні прокуратури і навіть в центральний препарат ГПУ осіб лише при наявності юридичної освіти (я думаю, що всі знають, яка її якість в останні 10 років), але, без проходження спеціального навчання в Академії прокуратури України та без досвіду роботи в органах прокуратури взагалі!

Про те, до яких шкідливих і непоправних наслідків такі лже-реформи призвели, хочу продемонструвати на конкретному кримінальному провадженні, яких, повірте, розслідувалося протягом останніх п’яти років і знаходиться до теперішнього часу в судах чимало. Я маю на увазі справу, по якій Шевченківським районним судом м.Києва винесено виправдувальний вирок відносно члена Вищої Ради правосуддя П.Гречківського і його знайомого О.Шкляра, про який наше зазомбоване суспільство взагалі чомусь промовчало, як так і повинно було. В дійсності, це була не звичайна подія, перш за все, хоча б по тій причині, що цим розслідуванням повністю зганьбили прокуратуру, а по-друге, такий вирок продемонстрував, що у нашій зруйнованій, заляканій судовій системі ще залишаються справжні судді, які можуть навіть в таких умовах здійснювати справжнє правосуддя!

А тепер по суті прийнятого судом рішення у даному провадженні.

У відповідності із обвинувальним актом, адвокат Климчук, представляючи інтереси ТОВ «Богадар» у господарському спорі в суді, 17 серпня 2016 року зустрівся зі своїм знайомим, арбітражним керуючим Шкляром. Під час цієї зустрічі останній запропонував Климчуку, з залученням свого друга - Члена Вищої ради правосуддя України Гречківського, надати йому допомогу у вирішенні даного судового спору. Але, за вирішення даного питання, згідно вимоги Гречківського, необхідно заплатити їм 500 000 доларів США. Після цього Климчук звернувся до правоохоронних органів з метою виявлення і припинення злочинних дій Гречківського і Шкляра.

21 вересня 2016 року в м. Києві, біля ресторану «Поляна», діючи за попередньою змовою із Гречківським, Шкляр одержав від Климчука грошові кошти в сумі 51 000 доларів США, нібито, в якості оплати за винесення судом першої інстанції рішення на користь ТОВ «Богадар», одразу після чого він був затриманий в порядку ст. 208 КПК України.

Не буду детально нагадувати, якого галасу тоді наробила в ЗМІ новина про затримання, начебто, «на гарячому» діючого члена Вищої Ради правосуддя Гречківського у зв’язку із одержанням неправомірної вигоди в особливо великому розмірі. Всі також мабуть пам’ятають «полум’яні» промови з цього приводу тодішнього Генерального прокурора, який всіляко вихвалював своїх підлеглих та оперативників Служби безпеки України за бездоганну «операцію» по викриттю високопоставленого «корупціонера». Але, українці за ці останні 4 роки уже звикли до подібних гучних затримань, вручення підозр та навіть обрання до таких підозрюваних залежними від влади суддями, за клопотанням таких же прокурорів, не завжди переконливого виняткового запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. Так і сталось, що і ця справа виявилася такою, як і всі подібні до неї, бо через деякий час з’ясувалося, що Гречківського в дійсності ніхто не затримував «з полічним», помічені кошти в іноземній валюті в нього не вилучалися, а були знайдені у, так званого, посередника Шкляра і їх було вилучено не 500 000 тис. доларів США, як це повідомлялося правоохоронними органами, а лише 51 тис. доларів США, більш того, дії Гречківського і його знайомого кваліфікували не за ст. 368 КК України (одержання неправомірної вигоди в особливо великому розміри), а за ч. 3 ст.15 і ч.4 ст. 190 КК України, як замах на заволодіння чужим майном шляхом обману, що звичайно не одне і теж!

І тому не дивно, що під час розслідування даного кримінального провадження слідчими прокуратури і прокурорами, підкреслюю, під особистим керівництвом тодішнього непрофесійного Генерального прокурора та його, приблизно такого ж рівня, заступника було допущено таку величезну кількість процесуальних порушень, в т.ч. і прав і свобод громадян, при зборі, закріпленні, перевірці та оцінці доказів, що в результаті суд був змушений винести виправдувальний вирок обом підсудним.

Усвідомлюючи, що подібні факти недбалого, а може навіть і умисного незаконного кримінального переслідування громадян під час досудового розслідування будуть неминуче мати місце і в майбутньому, особливо враховуючи «нові підходи» вже нинішньої влади по подальшому руйнуванню органів прокуратури, в т.ч. і шляхом продовження порочної (надзвичайно шкідливої) практики призначення на найвищі посади в них відверто непрофесійних і недосвідчених людей, я хочу ще раз на прикладі даної справи наглядно показати небайдужим фахівцям із числа юристів, політикам, активному громадянському суспільству (я не маю на увазі «грантоїдів»), а може і частині представників нинішньої влади, до чого це може призвести в майбутньому.

Зокрема, саме про фальсифікацію матеріалів даного кримінального провадження свідчать навіть обставини подачі заяви потерпілого Климчука до Генеральної прокуратури України про вимагання у нього Гречківським та Шкляром неправомірної вигоди. Так, відповідно відбитку штрих-коду реєстрації Генеральної прокуратури заява Климчука була зареєстрована 19.08.2016 року за № 186165-16; в цей же день, о 15:56, відповідні відомості були внесені в Єдиний реєстр досудових розслідувань (ЄРДР) , але, вже за іншим штампом на заяві – «з приймальної громадян», яка, в свою чергу, була зареєстрована в ГПУ значно пізніше - лише 22.08.2016 року та за іншим номером! До цього ж, в своїй заяві про злочин від 19.08.2016 року Климчук вказував, що діє начебто, на підставі довіреності, виданої ще пізніше - 08.09.2016 року, тобто датою, яка на цей момент ще не наступила.

Крім того, прокурор не зміг спростувати у судовому засіданні доводи захисту про те, що Климчук був залучений в позапроцесуальний спосіб в якості потерпілого, так як був допитаний в цьому статусі 19.08.2016 року, з 11.00 до 12.15, в той час як, згідно витягу із ЄРДР, відомості про це кримінальне провадження були внесені до Реєстру значно пізніше, а саме в 15.56.59 годин!

Під час судового розгляду стороною обвинувачення також не були спростовані і інші суттєві протиріччя в цьому провадженні.

Так, вчитайтесь ще раз уважно у фабулу кримінального правопорушення, внесеного 19.08.2016 року, о 15.56.59, в ЄРДР на підставі заяви Климчука про те, що Шкляр 21.09.2016 року, приблизно о 12.30 хвилин, діючи умисно і за попередньою змовою з Гречківським, з метою незаконного заволодіння грошовими коштами Климчука, який представляє інтереси ТОВ «Богадар», шляхом обману, отримав частину грошових коштів у сумі 51 000 доларів США в якості оплати за сприяння у винесенні судом першої інстанції рішення на користь даного товариства.

В зв’язку з цим, навіть не потрібно мати вищу юридичну освіту, а тим більше – достатній прокурорський досвід, щоб поставити під сумнів можливість Климчука бути об’єктивно обізнаним 19.08.2016 року (в день подання заяви) про те, що відбудеться в майбутньому, тобто, через місяць - 21.09.2016 року, за участю Шкляра та Гречківського!!! Беззаперечно, це є свідченням очевидної фальсифікації матеріалів даного кримінального провадження.

Про створення штучних доказів винуватості названих вище осіб свідчать і такі обставини. Не було підтверджено в суді, наприклад, і факт надання Климчуком правової допомоги ТОВ «Богадар», інтереси якого він, начебто, представляв, ведучи переговори із Шкляром від імені цього товариства, тим більше, що він зміг надати органу досудового розслідування лише світлокопію відповідної довіреності про такі повноваження. Ні сам Климчук, ні прокурор так і не надали суду оригінал даного документу. В той же час, сторона захисту надала фактичні дані про те, що директор ТОВ «Богадар» в листопаді 2016 року під час спілкування із журналістами «Слідство інфо» категорично стверджувала, що ніколи не була знайома ні з Климчуком, ні зі Шкляром та навіть не чула їх прізвища, а також заперечила будь-який зв'язок цих осіб із очолюваним нею підприємством. Та і сам Климчук в судовому засіданні не заперечував, що ніколи не спілкувався з керівництвом ТОВ «Богадар» про його участь у даній судовій справі з приводу спору в сфері інтелектуальної власності; не зміг він нічого пояснити і з приводу того, чи повідомляв керівництво цього товариства про можливість вирішення судового спору на їх користь за грошову винагороду Гречківському, чи одержував від них згоду на звернення з цього приводу до правоохоронних органів і т.д.

Про явну, як мінімум, надуманість версії Климчука про спілкування із Шкляром та Гречківським, начебто, в інтересах ТОВ «Богадар» свідчать і копії судових рішень Київського господарського суду із зазначенням в них даних про участь у справі зовсім іншого представника, що Климчук із цією справою ніколи не знайомився, відзивів не складав і не підписував, участі в судових засіданнях не приймав. Не було у цій справі і довіреності, виданої товариством на його ім’я.

Більш того, навіть візуальне зрівняння підпису директора ТОВ «Богадар» на довіреності на ім’я іншого адвоката, який дійсно приймав участь у судових засіданнях, відрізняється суттєво від того підпису, який є на світлокопії довіреності на ім’я Климчука, що може також свідчити про підроблення цього документу.

Тому і не дивно, що суд прийшов до висновку про визнання всіх доказів, зібраних під час досудового розслідування слідчими і прокурорами Генеральної прокуратури не тільки недопустимими у відповідності до ч.2 ст.86 КК України, а й такими, що містять у собі та у порівнянні з іншими матеріалами справи суттєві протиріччя, що також впливає на їх достовірність.

Зокрема, як вказав суд, у відповідності до ч.1 ст.216 КК України уповноваженими на здійснення досудового розслідування у даному кримінальному провадженні є виключно слідчі Національної поліції, а не прокуратури.

Але, прокурор, в порушення вимог Закону, не вирішив питання про спрямування даного кримінального провадження за підслідністю. А відтак, за висновком суду, усі процесуальні та слідчі дії, що були здійснені слідчими Генеральної прокуратури до 30.09.2016 року, не можуть вважатися законними. Винесення в цей день, ще раз наголошую, саме нефаховим (випадковим на цій посаді) Генеральним прокурором постанови про визначення підслідності даного кримінального провадження за слідчим управлінням з розслідування злочинів у сфері економіки Генеральної прокуратури також є невмотивованим та містить у собі посилання на обставини, що не відповідають дійсності і, тим більше, чинному законодавству. Ну, перш за все, не було у даному провадженні взагалі факту неефективного досудового розслідування слідчими Національної поліції, які цим не займались взагалі. По-друге, посилання Юрія Луценка у своїй постанові «на значну складність та резонанс у суспільстві» прямо суперечать не тільки ч.5 ст36 КПК України, а і практиці Європейського суду з прав людини.

Треба визнати, що досудове розслідування у даному кримінальному провадженні проводилося і іншими не уповноваженими на це особами, про що суд детально виклав у своєму виправдувальному вироку.

Для прикладу. Начальник одного із слідчих відділів управління з розслідування кримінальних проваджень у сфері економіки Генеральної прокуратури, після отримання 18.08.2016 року заяви Климчука, в порушення вимог ст.ст. 39 і 214 ч.1 КК України листом дозволив проведення досудового розслідування старшому слідчому Черепанову, в той час як ні він, ні названий слідчий не були включені до групи слідчих і прокурорів (згідно вимог постанови, вищестоящого прокурора, до цієї групи вони були включені лише 19.09.2016 року). Більш того, названий слідчий одразу, після отримання заяви та ще до внесення її до ЄРДР, незаконно допитав Климчука в якості потерпілого, а також в порушення вимог кримінального процесуального законодавства, не входячи до складу слідчої групи, в цей же день відібрав у останнього письмову згоду на залучення до конфіденційного співробітництва та проведення інших негласних слідчих (розшукових) дій, а 26.08.2016 року своєю постановою навіть залучив Климчука до проведення негласних слідчих (розшукових) дій.

З огляду на встановлені судом порушення правил підслідності щодо розслідування даного кримінального провадження та відверту необґрунтованість постанови тодішнього Генерального прокурора щодо визначення підслідності за відповідними підрозділами Генеральної прокуратури України, усі матеріали негласних слідчих (розшукових дій) з цих підстав також визнані судом недопустимими доказами, «оскільки слідчі Генеральної прокуратури отримали їх шляхом реалізації повноважень, які не передбачені КПК України».

До речі, про такі неминучі наслідки безпідставної зміни підслідності злочинів я попереджав неодноразово і тодішнє керівництво ГПУ, і органи досудового розслідування ще в 2017-2018 роках (Проблеми створення Державного бюро розслідувань; ДБР, НАБУ і ГПУ: розподіл позицій правоохоронних органів; Антикорупційне «провалля»: чи виправдовує НАБУ своє існування?; Розголошення таємниці досудового розслідування, порушення підслідності та інші промахи правоохоронців http://www.baganets.com/blogs-baganets/page-1). Тому, ще раз стверджую, що подібних кримінальних проваджень, у яких досудове розслідування проводилося не уповноваженими органами досудового розслідування, а особливо цим зловживала військова прокуратура в 2014 – 2019 роках, знаходиться достатньо чимала кількість в судах і при належному здійсненні правосуддя в них також будуть неминуче винесені виправдувальні вироки, в т.ч. і по достатньо резонансних фігурантах таких справ, і цьому навіть не перешкодять ні новостворений під зовнішнім тиском Вищий антикорупційний суд, ні так званий Офіс Генерального прокурора. А якщо бути достатньо відвертим, то по деяких із таких справ навіть були винесені судові вироки, правда, в основному по затвердженню угод про визнання винуватості, які в подальшому рано чи пізно будуть скасовані в разі оскарження.

А хіба не є підтвердженням елементарного ігнорування слідчими і прокурорами вимог законодавства в частині дотримання законних прав захисту і самих підозрюваних свідоме не надання останнім, в порушення вимог ст.290 КПК України, можливості ознайомитися з фактичними даними на матеріальних носіях інформації, які прокурор представив лише у суді, як докази на підтвердження винуватості Шкляра та Гречківського, для перевірки достовірності складання протоколів розшифрування запису телефонних розмов та особистих зустрічей Климчука та Шкляра, що також стало достатньою підставою для визнання судом матеріалів негласних слідчих (розшукових) дій недопустимими доказами.

А що можна сказати про виявлення лише в судовому засіданні фактів невідповідності певних технічних засобів, із застосуванням яких оперативні працівники СБУ, начебто, проводили негласні слідчі (розшукові) дії, тим матеріальним носіям інформації, які слідчими і прокурорами були в дійсності долучені до матеріалів провадження?! Виникає закономірне запитання: це що просто недбалість в роботі органу досудового розслідування, чи все-таки підтвердження фальсифікації прокуратурою матеріалів кримінального провадження?! До цього треба додати ту обставину, що у матеріалах негласних слідчих (розшукових) дій та відповідних процесуальних документах взагалі не були зазначені унікальні серійні номери цих носіїв, що забезпечують ідентифікацію виробника таких дисків, що фактично позбавило суд можливості перевірити, чи дійсно саме на них фіксувався запис зустрічей та розмов фігурантів даної справи.

Тому, мабуть і не дивно, що сторона обвинувачення не змогла надати суду технічні засоби, які в дійсності застосовувалися під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій у даному провадженні, а відповідно – не змогла довести, що саме ці носії є первинними, тобто оригіналами.

Таким чином, доводи сторони захисту про те, що фактичні дані на електронних носіях є копіями, а тому не можуть бути належними і допустимими доказами, в суді не були спростовані прокурором.

Тим більше, що під час дослідження наданих суду матеріальних носіїв інформації за результатами негласних слідчих (розшукових) дій, на яких, начебто, містяться дані телефонних розмов та зустрічей фігурантів справи, один із таких дисків виявився взагалі пустим і не містив ніяких аудіо записів. Тому, закономірно, що і всі протоколи з результатами проведених негласних слідчих (розшукових) дій та протоколи огляду речей, які відображають текст цих телефонних розмов та зустрічей, судом також не були взяті до уваги.

А тепер ще про один цікавий момент в діяльності органу досудового розслідування та прокуратури, якими в одній особі у цьому провадженні виступила Генеральна прокуратура України, очолювана на той час Генеральним прокурором без будь-якого прокурорського досвіду, чого не повинно бути взагалі в дійсно правовій незалежній державі.

На превеликий жаль, у даному кримінальному провадженні прокуратура часів Ю.Луценко намагалася виконувати непритаманну їй роль, такого собі, «органу по боротьбі зі злочинністю» і зовсім ухилялася від здійснення своєї функції нагляду за додержанням законів на стадії досудового розслідування, в т.ч. і у формі процесуального керівництва, як це до цих пір записано в КПК України і Законі України «Про прокуратуру».

Зокрема, із матеріалів судового слідства (хоча ці факти повинні були виявити прокурори ще на стадії досудового розслідування) вбачається, що оперативником СБУ з дозволу слідчих і прокурорів ГПУ, так званий, заявник Климчук був залучений до негласного (конфіденційного) співробітництва в порушення вимог ч.2 ст.275 КПК України та п.3 ч.1 ст.23 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», оскільки зазначена особа у той період була діючим адвокатом, а негласні слідчі (розшукові) дії передбачали прослуховування його телефонних розмов не тільки про стан та рух судової справи за участю ТОВ «Богадар», а і з іншими клієнтами адвоката, а також фіксували інші суттєві обставини, що в сукупності підпадали під визначення терміну адвокатської таємниці.

При цьому, орган досудового розслідування, а точніше - Генеральна прокуратура України, та за її дорученням оперативні підрозділи СБУ, з огляду навіть на первинну кваліфікацію кримінального правопорушення, не мали права проводити операції контрольованого вчинення діянь за ст.190 (шахрайство) КК України, так як ст.8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» взагалі не передбачає таких повноважень відносно даної категорії злочинів.

Саме про фальсифікацію доказів у даному кримінальному провадженні свідчить і наданий у суді стороною обвинувачення доказ – протокол огляду та вручення грошових коштів Климчуку від 21.09.2016 року.

Так, старший оперуповноважений СБУ Войтко, не відомо за чиїм дорученням і в рамках чого: оперативно-розшукової справи чи під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій, у період з 09:45 по 10:05, тобто протягом 20 хвилин, оглянув і передав Климчуку для подальшого вручення Шкляру суму неправомірної вигоди - 51 000 доларів США (500 купюр по 100 доларів США) і 1000 купюр по 1 долару США, причому 50 000 доларів США були отримані в касі ФЄУ СБУ, а 1 000 доларів США – надані самим Климчуком. В той же час, у таблицях до цього протоколу були зазначені номера і серії лише 400 купюр по 100 доларів США. Більше того, під час затримання Шкляра навіть такий неповний перелік грошових коштів у додатку не співпав з вилученими у нього грошима в дійсності! Про те, що згаданий вище протокол міг бути підробленим, свідчить і той факт, що у відповідності до наданих стороною захисту відомостей (відповідь СБУ) Климчук у той день дійсно перебував у них, але, з 09:36 до 09:56, що вказує на те, що на кінець проведення даної слідчої дії (10.05), зазначеної у протоколі, Климчука вже не було в приміщенні СБУ, а відтак – він і не міг приймати участі в ній до її закінчення! А той факт, що в протоколі не вказані всі необхідні дані про присутніх там понятих для їх ідентифікації та додатки до нього не засвідчені підписами старшого оперуповноваженого і заявника, ще більше посилило цю впевненість та дало достатні підстави суду прийти до висновку про те, що цей протокол огляду та вручення грошових коштів заявнику був складений, очевидно, у позапроцесуальний спосіб, без участі самого Климчука і понятих!!!

Аналогічно можна сказати і про обставини одержання Климчуком 50 000 доларів США саме в межах проведення контролю за вчиненням злочину. Так, рішення про проведення даної процесуальної дії дійсно було прийнято прокурором 21.09.2016 року, причому зазначені кошти заявник повинен був отримати в СБУ. Разом з тим, прокурор в судовому засіданні не зміг спростувати того, що 50 000 доларів США за видатковим номером були отримані матеріально-відповідальною особою оперативного підрозділу Служби безпеки ще 25.08.2016 року, тобто задовго до прийняття рішення прокурором про здійснення контролю за вчиненням злочину! Це також дало підстави суду зробити висновок про фактичну невідповідність та недостовірність і цього протоколу.

А далі, шановні друзі, ще цікавіше з переліку тих промахів і відвертого ігнорування вимог процесуального закону, про які я навіть уявити собі не міг, враховуючи той факт, що досудове розслідування у даному провадженні проводилося слідчими із особливо важливих справ ГПУ, професійна підготовка яких раніше не викликала ні у кого сумнівів, а процесуальне керівництво, тобто нагляд за додержанням вимог закону на цій стадії, здійснювалось особисто Генеральним прокурором та його заступником!!!

Зокрема, слідкуйте за годинами, о 12:14 21.09.2016 року Гречківському вручається повістка для явки на допит до ГПУ на 17:00 годин цього ж дня, в якості підозрюваного, хоча йому підозри до цього часу ніхто ще не вручав, а його, так би мовити, співучасника Шкляра правоохоронці затримали з одержаними грошима лише в 12:26 годин. Тобто, виходить так, що Гречківського викликали для проведення слідчих дій ще до вчинення злочину. До того ж, підозру Гречківському вручають в порушення вимог Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» та ст.ст.276-279 КПК України і цю процесуальну дію виконує не уповноважена особа, а саме: слідчий в присутності процесуального керівника. Далі орган досудового розслідування допускає ще більше грубих порушень закону: після затримання Шкляра з одержаними від Климчука грошима слідчі і прокурори порушили його право на захист, не надали на його вимогу адвоката, не забезпечили йому належної медичної допомоги у зв’язку із погіршенням стану здоров’я, первинну підозру йому оголосили на допиті без участі адвоката, хоча підозрюваний наполягав на цьому і т.д. Саме ці обставини, за його поясненнями в суді, негативно вплинули на нього і тому під тиском слідчих він вимушений був обмовити Гречківського. Як результат, суд визнав всі ці докази, отримані з порушенням права підозрюваного на захист, недопустимими!

Окрім того, досліджуючи в судовому засіданні відеозапис – додаток до протоколу затримання Шкляра від 21.06.2016 року, суд встановив, що в ньому не відображені усі обставини цієї слідчої дії, відеозапис переривався, з поля зору відеокамери на певний час зникало місце події та хід вилучення грошових коштів у Шкляра, тобто зміст протоколу затримання не відповідав відеозапису затримання. В ньому, в тому числі, не були відображені відомості про пакування частини грошових коштів у прозорий пластик, наявність на купюрах технічних пошкоджень і т.д. Це, в свою чергу, не дало можливості суду з’ясувати, яка причина розбіжностей даних протоколів вручення грошей Климчуку і вилучення їх у Шкляра під час затримання: як вже вище зазначалося, Климчуку вручались 50 000доларів США купюрами по 100 доларів та 1 000 доларів США купюрами по 1 долару США, а у Шкляра вилучили всього 40 000 доларів США купюрами по 100 доларів та 830 доларів США по 1 долару. А якщо до цього додати, що судом виявлено суттєві розбіжності між номерами купюр грошових коштів в обох названих протоколах, не складно уявити, яке вони могли мати доказове значення!?

Тому і не дивно, що з огляду на викладені вище сумнівні фактичні дані, на яких сторона обвинувачення будувала свою позицію в судовому засіданні, суд відмовився визнати їх допустимими та достовірними.

Що ж стосується так званих «визнавальних» показань самого заявника, на яких ще могло ґрунтуватися обвинувачення, то і їх суд поставив під сумнів та визнав неналежними доказами з огляду на наявність суттєвих протиріч між ними та іншими матеріалами справи, а тим більше – свій висновок про ознаки провокації у діях Климчука.

Так, зокрема, Климчук в судовому засіданні не заперечував того, що взагалі не був знайомим з Гречківським, ніколи його не знав і не бачив, безпосередньо з ним не зустрічався. Про згоду останнього за грошову винагороду надати допомогу у позитивному вирішенні спору для ТОВ «Богадар» йому було відомо лише зі слів Шкляра, який, в свою чергу, ці обставини не підтвердив у суді.

Також, так званий, потерпілий не заперечував тих обставин, що саме він і був ініціатором першої зустрічі зі Шкляром для, нібито, консультацій з приводу прав інтелектуальної власності, хоча достовірно знав, що обвинувачений не займається адвокатською діяльністю та не приймає участі у спорах, пов’язаних із цими правовідносинами, а є лише арбітражним керуючим. Після звернення в Генеральну прокуратуру Климчук погодився на співпрацю із правоохоронними органами та в подальшому впливав на Шкляра, не тільки схиляючи його до вчинення злочину, а й намагаючись долучити до вчинення протиправних дій саме Гречківського, з яким Шкляр підтримував дружні стосунки. Не маловажливими в цьому плані є і особисте фінансування Климчуком витрат Шкляра на поїздки до Києва із Житомира, пригощання останнього за свої кошти в закладах харчування, де відбувалися їх зустрічі.

Тобто, із викладених вище обставин чітко вбачається, що дії Климчука по відношенню до Шкляра та Гречківського були направлені не на використання свого свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю за призначенням, не для здійснення захисту, представництва чи надання інших видів правової допомоги, а для впливу на окремих осіб, для схиляння їх до отримання неправомірної вигоди, що було підтверджено і дисциплінарною палатою КДК адвокатури Житомирської області, яка притягнула адвоката Климчука до дисциплінарної відповідальності у вигляді позбавлення права на зайняття адвокатською діяльністю за порушення Присяги адвоката України.

З огляду на це та враховуючи інші докази зі сторони обвинувачення, які визнані недопустимими в силу суттєвого порушення вимог КПК України під час їх збирання, суд обґрунтовано прийшов до висновку, що Климчуком була скоєна провокація злочину по відношенню до Гречківського та Шкляра.

Але, найбільш переконливим доказом професійної неграмотності, вибачте, відвертої бездарності чи заангажованості слідчих і прокурорів Генеральної прокуратури під час досудового розслідування даного провадження, що мене, дійсно, найбільш неприємно вразило, повна відсутність прокурорського нагляду за додержанням законів з боку групи прокурорських керівників на чолі особисто із Ю.Луценком, що, правда, було очікувано з огляду на їх рівень професійної підготовки, є той факт, що як і в інших випадках, так званої, «компанії по боротьбі із корупцією» в нашій державі протягом останніх 5-ти років, для провокації злочину правоохоронцями в черговий раз був використаний професійний «заявник про вимагання неправомірної вигоди», так звана «торпеда», причому із числа адвокатів, що взагалі є неприпустимим і стало, до речі, для мене неприємною новиною, з чим я особисто в своїй діяльності ще ніколи до цього не зустрічався. Тому я і змушений ще раз нагадати всім «грантоїдам» і їх справжнім «господарям» про те, що суспільний інтерес не може виправдати використання доказів, отриманих за допомогою провокації!

До речі, як з’ясувалося в судовому засіданні, не прокурорами, як це повинно було бути, а стороною захисту обох обвинувачених, були здобуті і надані суду достовірні дані про репутацію Климчука, якого ще у 2010 році, після викриття у причетності до шахрайства, працівники СБУ систематично почали залучати до кримінальних справ у якості «заявника» та «потерпілого» для звинувачення низки осіб у вчиненні корупційних правопорушень при схожих обставинах, що давало достатні підстави для незаангажованих органів прокуратури своєчасно зробити висновок про залежність та підконтрольність Климчука оперативним працівникам і не йти у них на «поіводку»!

Більше того, як вбачається із даного виправдувального вироку, органи досудового розслідування спільно із наглядовими прокурорами на чолі із тодішнім Генеральним прокурором не обмежилися бездарним та непрофесійним розслідуванням, а навпаки – активно, із використанням своїх процесуальних можливостей, створили штучну ситуацію по залученню члена Вищої ради правосуддя Гречківського до протиправних дій через його знайомого Шкляра, фактично з використанням елементів тиску на останнього, з урахуванням ініціативних дій самого заявника, який діяв під їх керівництвом, наполегливого вмовляння та обіцянки фінансової винагороди, розрахунку на довірливі стосунки, що склалися між учасниками, що за практикою ЄСПЛ також вважається підбурюванням з боку правоохоронних органів та осіб, які діють за їх вказівками, до вчинення злочину, який в іншому випадку не був би вчинений (рішення ЄСПЛ у справі «Таксейра де Кастро проти Португалії», у справі «Нефьодов проти Росії»)!!!

Але, ще більш ганебним явищем такого безграмотного «досудового розслідування», я вже мовчу про – «процесуальне керівництво» ним, є встановлені в ході судового розгляду факти, які стверджують про умисне кримінальне переслідування члена Вищої Ради правосуддя України П. Гречківського на замовлення зацікавлених осіб.

Про це в судовому засіданні прямо заявив сам обвинувачений Гречківський, який стверджував, що саме на прохання зацікавленої особи, яка находилася в дружніх стосунках із високопосадовцями Генеральної прокуратури України, щодо нього, із використанням його особистих стосунків із Шкляром, через Климчука була вчинена провокація злочину, з метою усунення його із посади члена Вищої Ради правосуддя України.

Зокрема, він показав, що тривалий час був знайомий з власником мережі «АТБ-маркет» Буткевичем та його зятем - народним депутатом Рибалкою. Після розлучення останнього із донькою Буткевича відносини між вказаними особами погіршилися через судові спори; при цьому Буткевич вважав, що Гречківський допомагав Рибалці у вирішенні цих спорів у судах, тому протягом 2016 року неодноразово погрожував обвинуваченому неприємностями, в зв’язку з чим, Гречківський навіть звертався із відповідною заявою до керівництва ВРП. Оскільки він, Гречківський, ці претензії Буткевича заперечував, останній через своїх друзів і знайомих в правоохоронних органах вирішив помститися йому шляхом вчинення щодо нього провокації злочину та незаконного притягнення до кримінальної відповідальності. Про явно замовний характер дій правоохоронців, на його думку, свідчать і обставини поширення в ЗМІ відео затримання Шкляра, його «зізнавальних» показань, поспішні заяви представників ГПУ з передчасними оцінками цієї події і т. д.

Про це, до речі, в категоричній формі в судовому засіданні говорив і свідок Сус Д.М., який повідомив, що приблизно в серпні 2014 року, під час його роботи в прокуратурі, йому стало відомо, що деякі зацікавлені особи, із особистої помсти, за допомогою керівництва ГПУ намагалося вчинити провокацію злочину відносно Гречківського з метою відсторонення його від займаної посади члена ВРП та знищення його репутації, для чого навіть була створена відповідна група з оперативних працівників СБУ для проведення негласних слідчих (розшукових) дій та групи слідчих Генеральної прокуратури, які фактично фальсифікували процесуальні документи у справі. Через певний час, після виключення Суса із цієї групи, йому стало відомо, що лише зі шостої спроби працівникам ГПУ вдалося здійснити свої плани та притягти Гречківського до кримінальної відповідальності.

Ці наведені показання не були спростовані прокурорами в судовому засіданні, а навпаки - додатково підтверджені фактичними даними судових рішень, наданих стороною захисту, повідомлень Гречківського на ім’я Голови Вищої Ради правосуддя про незаконний вплив на нього і т.д., а тому були визнані судом достовірними та допустимими доказами.

Більш того, твердження обвинувачених про провокаційний характер даного кримінального провадження, отримання фактичних даних стороною обвинувачення внаслідок провокації додатково підтверджується даними сторони захисту про поспішні публічні заяви чиновників правоохоронних органів з оцінкою подій, які ще знаходились на стадії досудового розслідування, а також особливим ставленням до розслідування даного провадження представників Генеральної прокуратури (ГПУ завершила досудове розслідування щодо Гречківського – Луценко https://www.ukrinform.ua/rubric-polytics/2170830-spravu-greckivskogo-peredali-do-sudu-lucenko.html; Вища рада правосуддя ще раз спробує відсторонити Гречківського – СБУ https://www.ukrinform.ua/rubric-polytics/2175150-visa-rada-pravosudda-se-raz-sprobue-vidstoroniti-greckivskogo-sbu.html; Член ВРЮ Гречковський вимагав хабар у півмільйона доларів https://dt.ua/UKRAINE/chlen-vryu-grechkovskiy-vimagav-habar-u-pivmilyona-dolariv-219507_.html).

І насамкінець. Орган досудового розслідування - ГПУ і її прокурори (як це соромно звучить) не довели ні на слідстві, ні в суді об’єктивної сторони злочину, який вони інкримінували у вину обом обвинуваченим, що свідчить як про низький професійний рівень сторони обвинувачення на чолі з тодішнім Генеральним прокурором, або, то ще гірше, про умисний характер їх дій з метою незаконного кримінального переслідування того ж Гречківського на замовлення зацікавлених осіб. Тому, суд обґрунтовано у своєму вироку нагадав, що при вчиненні шахрайства як шляхом обману, так і зловживання довірою, потерпілий знаходиться у стані добросовісного переконання правильності власних дій та правомірності дій суб’єкта злочину. А для кваліфікації дій суб’єкта злочину – шахрайства, необхідна наявність його психічного впливу на потерпілого шляхом обману, або зловживання довірою, що має наслідком добровільне передавання коштів винній особі.

Разом з тим, в даному випадку Климчук (виходячи із його показань) на момент звернення до правоохоронних органів (за його ж словами) вже достовірно знав та розумів бажання обвинувачених вчинити щодо нього принизливі, шахрайські дії, а відтак його волевиявлення не перебувало під обманом. Не довели прокурори і того, що він передавав кошти Шкляру вимушено, в результаті обману чи зловживання довірою.

До того ж, і визнання Климчука потерпілим суд також визнав безпідставним, бо він фактично не був власником майна (грошей), яке передав Шкляру.

Виходячи з викладеного, навіть із результатів судового розгляду даного провадження, можна зробити однозначний висновок про повну руйнацію, як мінімум, протягом останніх 5-ти років органів досудового розслідування та прокуратури України саме в результаті політичних та «кумівських призначень» близьких до Президентів нашої держави, непрофесійних та бездарних осіб на такі відповідальні керівні посади в правоохоронних органах, а ще гірше, коли частина із них виявилась - «авантюристами по духу», для яких закон «не писаний».

І повірте, ще раз повторюю, таких кримінальних проваджень як на стадії досудового розслідування, так і особливо в судах ще є достатньо велика кількість, про частину з яких я вже неодноразово писав (Спецконфіскація коштів Януковича: «конфіскувати неможна повернути»; «Газова справа Онищенко»: схема доказування винуватості та її результати; 6 подань – 6 випадків ганьби вітчизняних правоохоронців; Гучна справа Насірова: 10 основних провалів НАБУ та їх наслідки http://www.baganets.com/blogs-baganets/page-1), про що потрібно знати нашому нинішньому Президенту, щоб не завести ситуацію із так званим «реформуванням» правоохоронних органів до абсурду.

На жаль, і призначене в такому ж порядку, як і при Порошенку, нове керівництво ГПУ не вживає будь-яких заходів по запобіганню таким випадкам беззаконності в діяльності органів досудового розслідування і прокуратури, а навпаки – ці негативні тенденції тільки посилює. Візьміть хоча б факти явно незаконного затримання, вручення повідомлень про підозру та взяття під варту 3-х осіб за підозрою у вбивстві журналіста П.Шеремета (про, так званий, «брифінг» керівництва Національної поліції з участю Президента України, Генерального прокурора і Міністра внутрішніх справ краще змовчу, щоб не засмутити найвищих посадових осіб нашої держави, бо це дійсно було відверто ганебне явище в сфері боротьби із злочинністю), на якому не було наведено суспільству жодного переконливого (м’яко кажучи) доказу вини підозрюваних! Ще гірше в цьому контексті виглядала неявка прокурорів ГПУ в апеляційний суд для розгляду апеляції всіх не зовсім переконливо позбавлених волі осіб, бо «відмазка» Генерального прокурора про те, що невчасно надійшло повідомлення із суду, по крайній мірі є щонайменше необґрунтованою, бо якби суспільство знало, що прокурор, який підписував ці не зовсім обґрунтовані підозри, на той час вже був звільнений після цього із органів у зв’язку із не проходженням, так званої, «співбесіди» на засіданні конкурсної комісії, то це авторитету нашій владі явно не добавило б.

Так що в разі, якщо шановний Володимир Олександрович, як гарант Конституції, в рамках його повноважень не вжиє негайно рішучих заходів по дотриманню законності в діяльності хоча б органів прокуратури (тільки не таким способом, як це зараз відбувається), то подібних випадків відвертого беззаконня в такій важливій сфері діяльності держави буде тільки збільшуватись, а від цього і його імідж (рейтинг) буде тільки знижуватись.

Автор статті: Баганець Олексій Васильович