Історія справи

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2014 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Гулька Б.І., Хопти С.Ф.,

Лесько А.О., Червинської М.Є.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості та зустрічним позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, про припинення зобов`язання за кредитним договором, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 17 вересня 2012 року та рішення апеляційного суду Одеської області від 15 січня 2014 року,

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2010 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що відповідно до укладеного договору № ОDDВАК01140066 від 25 травня 2006 відповідачка отримала кредит у сумі 10 284 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11,52% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 25 травня 2011 року.

Відповідачка порушила умови укладеного договору, у зв'язку із чим має заборгованість за кредитом у сумі 1 685 доларів США 18 центів, заборгованість по відсоткам за користування кредитом 760 доларів США 05 центів; заборгованість по комісії за користування кредитом у сумі 375 доларів США 95 центів та нарахована пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань у сумі 743 доларів США 70 центів, що загалом становить 28 483 грн. 39 коп., яку позивач просив стягнути на свою користь.

У квітні 2011 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зустрічним позовом, посилаючись на те, що 25 травня 2006 року уклала із ПАТ КБ «Приватбанк» кредитний договір № ОDDВАК01140066, відповідно до умов якого отримала кредит на купівлю автомобіля марки ВАЗ 21104, 2006 року випуску, державний номер НОМЕР_1, у сумі 10 284 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11,52% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 25 травня 2011 року.

У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором уклала із банком (заставодержатель) договір застави № ОDDВАК01140066/А, за яким передала у заставу ПАТ КБ «Приватбанк» вищезазначений автомобіль.

На протязі двох років позивачка виконувала свої обов'язки за договором кредиту, але у 2008 році у зв'язку із погіршенням матеріального стану не мала можливості сплачувати платежі у повному обсязі.

З метою запобігання виникнення заборгованості за договором та відповідно до п. 22 договору застави № ОDDВАК01140066/А вона передала належний їй автомобіль за актом приймання співробітникам ПАТ КБ «Приватбанк» ОСОБА_6 та ОСОБА_5 Одночасно 03 лютого 2009 року вона надала ОСОБА_5 довіреність з правом передоручення (реєстровий № 159), посвідчену приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_7, якою уповноважила його бути її представником з питань розпорядження автомобілем, в тому числі з правом продажу в забезпечення її зобов'язань за договором кредиту.

25 лютого 2009 року співробітник ПАТ КБ «Приватбанк» ОСОБА_5 зняв автомобіль з обліку для реалізації. 22 квітня 2009 року на підставі договору купівлі-продажу автомобіль був відчужений на користь ОСОБА_8 за 10 тис. грн. ОСОБА_9, який діяв від імені ОСОБА_3 у порядку передоручення, наданого ОСОБА_5

Відповідно до п. п. 2.1 ст. 22 договору застави № ОDDВАК01140066/А від 25 травня 2006 початкова ціна заставленого автомобіля становить 5 142 доларів США, а фактично автомобіль був проданий ПАТ КБ «Приватбанк» за іншу ціну, ніж вказана у договорі купівлі-продажу, а саме за 6 091 доларів США 52 центи, оскільки ПАТ КБ «Приватбанк» за період після відчуження автомобіля зарахував на кредитний рахунок ОСОБА_3 29 квітня 2009 року - 1 313 доларів США 15 центів; 08 жовтня 2009 року - 1 833 доларів США 11 центів та 2 945 доларів США 26 центів.

Між тим, ПАТ КБ «Приватбанк» не повідомив відповідачку про відчуження належного їй автомобіля та зарахування коштів на її кредитний рахунок, не зважаючи на її звернення до банку та 11 серпня 2010 року, 13 вересня 2010 року, 14 вересня 2010 року та надіслав ОСОБА_3 листи з вимогами сплатити заборгованість за кредитним договором.

Позивачка, посилаючись на виконання своїх зобов'язань за договором кредиту з дня реалізації автомобіля, а саме з 22 квітня 2009 року, просила припинити зобов'язання за договором на підставі ч. 1 ст. 598, ч. 1 ст. 599 ЦК України, та посилаючись на ч. 1 ст. 11, п. «з» ч. 2 ст. 11, ст. ст. 21, 22 Закону України «Про захист споживачів» просила суд стягнути на її користь з ПАТ КБ «Приватбанк» 20 тис. грн. у відшкодування заподіяної моральної шкоди, пов'язаної із порушенням відповідачем ПАТ КБ «Приватбанк» її права споживача під час дії кредитного договору.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 17 вересня 2012 року у задоволенні первісного позову відмовлено. Зустрічний позов задоволено частково. Припинено зобов'язання ОСОБА_3 по поверненню коштів за кредитним договором № ОDDВАК01140066, укладеним з ПАТ КБ «Приватбан» 25 травня 2006 року з 22 квітня 2009 року. Стягнуто з ПАТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_3 15 тис. грн. в якості компенсації за заподіяну моральну шкоду.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 15 січня 2014 року рішення суду першої інстанції у частині стягнення моральної шкоди змінено, зменшено її розмір до 10 тис. грн. В іншій частині рішення залишено без змін.

У касаційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні первісного позову та задовольняючи частково зустрічний позов, суд першої інстанції, виходив із того, що відповідачка повністю виконала зобов'язання по поверненню кредиту, сплатила проценти та інші платежі з дати відчуження автомобіля, тобто з 22 квітня 2009 року.

Змінюючи рішення суду першої інстанції у частині розміру стягнутої моральної шкоди, суд апеляційної інстанції виходив із того, що враховуючи засади розумності і справедливості, розмір моральної шкоди слід зменшити до 10 тис. грн.

З такими висновками судів повністю погодитись не можна, оскільки ці висновки суперечать вимогам закону та не ґрунтуються на матеріалах справи.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону судові рішення у повній мірі не відповідають.

Судом установлено, що 25 травня 2006 ОСОБА_3 уклала із ПАТ КБ «Приватбанк» кредитний договір № ОDDВАК01140066, відповідно до умов якого отримала кредит на покупку автомобіля марки ВАЗ 21104, 2006 року випуску, державний номер НОМЕР_1, у розмірі 10 284 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11,52% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 25 травня 2011 року (а. с. 10-11).

25 травня 2006 року ОСОБА_3 уклала із ПАТ КБ «Приватбанк» договір застави № ОDDВАК01140066/А, за яким передала у заставу ПАТ КБ «Приватбанк» вищезазначений автомобіль (а. с. 8-9).

25 лютого 2009 року співробітник ПАТ КБ «Приватбанк» ОСОБА_5 зняв автомобіль з обліку для реалізації (а. с. 113).

22 квітня 2009 року на підставі договору купівлі-продажу автомобіль був відчужений на користь ОСОБА_8 за 10 грн. ОСОБА_9, який діяв від імені ОСОБА_3 у порядку передоручення, наданого ОСОБА_5 (а. с. 118).

Ціна автомобіля, яка зазначена у договорі купівлі-продажу автомобіля, не відповідає початковій ціні продажу, встановленій у договорі застави № ОDDВАК01140066 від 25 травня 2006 року.

З виписки рахунку відповідачки за період з 25 травня 2006 року по 04 жовтня 2011 року вбачається, що після відчуження автомобіля кошти у розмірі 10 грн. взагалі не були перераховані співробітниками банку на кредитний рахунок відповідачки (а. с. 106).

29 квітня 2009 року ПАТ КБ «Приватбанк» зарахував на кредитний рахунок відповідачки кошти у сумі 1 313 доларів США 15 центів, та через 5,5 місяців на її рахунок банк двома платежами зарахував 1 833 доларів США 11 центів та 2 945 доларів США 26 центів, що загалом становить суму 6 091 долара США 52 центи (а. с. 136-139).

Таким чином, суди на підставі досліджених доказів дійшли вірного висновку, що неможливо достовірно встановити фактичну ціну, за яку ПАТ КБ «Приватбанк» продав належний відповідачці автомобіль, оскільки ціна його продажу (10 грн.) значно відрізняється від суми коштів, які фактично були зараховані на рахунок останньої (6 091 долара США 52 центи) з дати відчуження автомобіля (22 квітня 2009 року).

За таких обставин не можна вважати доведеними позовні вимоги банку щодо наявності у ОСОБА_3 заборгованості за кредитом, тому суди дійшли вірного висновку про недоведеність позовних вимог банку про стягнення заборгованості.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Оскільки суди дійшли висновку про недоведеність заборгованості ОСОБА_3 за кредитним договором та оцінивши наявні у справі докази вважали, що виконання зобов'язання по повернення кредиту проведено належним чином, тому обґрунтовано задовольнили позовні вимоги ОСОБА_3 про припинення кредитного зобов'язання.

Проте не можна погодитися з висновком судів у частині задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди з наступних підстав.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, кредитним договором № ОDDВАК01140066 від 25 травня 2006 року відшкодування моральної шкоди банком за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань не передбачено.

Оскільки між сторонами склалися договірні правовідносини, які регулюються зобов'язальним правом та не передбачають стягнення моральної шкоди, суди дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для стягнення моральної шкоди на користь ОСОБА_3

В іншій частині висновки судів є обгрунтованими, відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Оскільки обставини справи судами встановлені повно і правильно, не потребують додаткового дослідження доказів, однак судові рішення у частині позовних вимог про стягнення моральної шкоди ухвалені із неправильним застосуванням норм матеріального права, тому вони у цій частині підлягають скасуванню з підстав, передбачених ст. 341 ЦПК України, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні вказаних вимог з вищенаведених підстав.

Керуючись ст. ст. 333, 341, 346 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

в и р і ш и л а :

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Одеської області від 15 січня 2014 року у частині позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення моральної шкоди скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, про стягнення моральної шкоди, відмовити.

У решті рішення апеляційного суду Одеської області від 15 січня 2014 року залишити без змін.

Рішення оскарженню не підлягає.

Головуючий: Д.Д. Луспеник

Судді: Б.І. Гулько

А.О. Лесько

С.Ф. Хопта

М.Є. Червинська