Історія справи

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2014 рокум. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Ткачука О.С.,

суддів: Кафідової О.В., Колодійчука В.М.,

Нагорняка В.А., Фаловської І.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом заступника прокурора міста Києва до Київської міської ради, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання незаконним рішення, визнання недійсним державних актів на право власності на земельну ділянку, договору купівлі-продажу, відновлення становища, яке існувало до порушення, за касаційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 05 липня 2013 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 06 березня 2014 року,

в с т а н о в и л а:

У лютому 2013 року заступник прокурора м. Києва звернувся до суду з позовом до Київської міської ради, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання незаконним рішення, визнання недійсним державних актів на право власності на земельну ділянку, договору купівлі-продажу, відновлення становища, яке існувало до порушення. Позов мотивовано тим, що на підставі рішення Київської міської ради від 29 жовтня 2009 року ОСОБА_3 передано у приватну власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1. На підставі вказаного рішення ОСОБА_3 видано державний акт на право власності на земельну ділянку, який зареєстрований у належний спосіб. У подальшому ОСОБА_3 відчужив вказану земельну ділянку ОСОБА_4 шляхом укладення договору купівлі-продажу від 30 грудня 2009 року. Прокурор зазначав, що спірна земельна ділянка віднесена до земель рекреаційного призначення, тому не могла бути виділена для житлового будівництва, в зв'язку із чим рішення ради суперечить вимогам земельного законодавства, тобто є незаконним, а отже ОСОБА_3 як продавець не мав законних прав на земельну ділянку. В зв'язку із зазначеним просив позов задовольнити.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 05 липня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 06 березня 2014 року, позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано рішення Київської міської ради від 29 жовтня 2009 року «Про передачу громадянину ОСОБА_3 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1». Визнано недійсним, виданий ОСОБА_3 державний акт на право власності на земельну ділянку. Визнано недійсним, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1 га вартістю 329007,70 грн., посвідчений 30 грудня 2009 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстрований в реєстрі за № 18975. Визнано недійсним, виданий ОСОБА_4, державний акт на право власності на земельну ділянку, зареєстрований 22 червня 2010 року Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № 07-7-05583. Визнано право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 вартістю 329007,70 грн. за територіальною громадою міста Києва в особі Київської міської ради. Вирішено питання розподілу судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати ухвалені в справі судові рішення та передати справу на новий розгляд, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга заявника підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що передача ОСОБА_3 земельної ділянки була проведена з порушенням норм земельного законодавства, тому він у подальшому не мав законних підстав для розпорядження спірною земельною ділянкою.

Проте з такими висновками судів повністю погодитися не можна.

Установлено, що рішенням Київської міської ради від 17 вересня 2009 року територію на АДРЕСА_1 вилучено із зони зелених насаджень загального користування і території лугів та лугопарків та переведено до території громадських будівель і споруд. Затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок товариству з обмеженою відповідальністю «Мегатранс» для будівництва, експлуатації та обслуговування об'єктів рекреаційного призначення (з комплексним інженерно-транспортним облаштуванням та благоустроєм території) та для житлової забудови за вказаною адресою.

Рішенням Київської міської ради від 29 жовтня 2009 року ОСОБА_3 передано у приватну власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 (а.с. 10 - 11).

Згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 30 грудня 2010 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, останній є власником земельної ділянки розміром 0,1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1. На підставі вказаного договору ОСОБА_4 видано державний акт (а.с. 14 - 17).

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 березня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2012 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12 червня 2013 року, визнано протиправним та скасовано рішення Київської міської ради № 214/2283 від 17 вересня 2009 року (а.с. 64 - 71). Вказаним судовим рішенням встановлено, що всупереч вимогам, які містяться в погоджувальній документації, зміни до рішення Київської міської ради від 19 липня 2005 року «Про затвердження Програми розвитку зеленої зони м Києва до 2010 року» та зміни до Генерального плану розвитку м. Києва до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28 березня 2002 року, ні на стадії погодження землевпорядної документації, ні на стадії прийняття оспорюваного рішення, внесені не були.

На підставі вищевказаних обставин судами вірно встановлено, що на момент прийняття Київською міською радою рішення від 17 вересня 2009 року, земельна ділянка відносилась до земель рекреаційного призначення з відповідними гарантіями та заборонами щодо використання даної земельної ділянки, що виключає можливість використання спірної земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Статтею 51 ЗК України встановлено, що до земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів.

Частиною 2 ст. 52 ЗК України передбачено, що на землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель.

Згідно зі статтями 19, 20 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі: землі житлової та громадської забудови й землі рекреаційного призначення, та віднесення їх до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно їх повноважень.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання, відповідно до ст. 21 ЗК України, недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною, тощо.

Встановивши на підставі наявних в матеріалах справи доказів, що земельна ділянка віднесена до земель рекреаційного призначення, тому не могла бути виділена для житлового будівництва, суди дійшли вірного висновку про визнання недійсним рішення міської ради від 29 жовтня 2009 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на підставі цього рішення договору купівлі-продажу земельної ділянки та державних актів. Враховуючи зазначене, судові рішення в цій частині позовних вимог є законними, підстави для їх та зміни чи скасування в цій частині відсутні.

Разом з тим, вирішуючи спір в частині вимоги про відновлення становища, яке існувало до порушення шляхом визнання права власності за територіальною громадою міста Києва в особі Київської міської ради, судами не враховано, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом, зокрема таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Таким чином, задовольняючи позовну вимогу про визнання права власності на спірну земельну ділянку за Київською міською радою, суди не врахували, що захист порушеного права не може здійснюватися шляхом пред'явлення позову до особи, право, якої порушено. Крім того, задовольнивши позовні вимоги шляхом визнання недійсним рішення, договору купівлі-продажу і державних актів на земельну ділянку, суди відновили становище, яке існувало до порушення. Такий спосіб захисту є ефективним та достатнім для повернення земельної ділянки власнику та поновлення його права. Тому, правові підстави для задоволення позовних вимог про визнання права власності на спірну земельну ділянку за Київською міською радою відсутні, а судові рішення в цій частині слід скасувати.

Оскільки обставини справи судами встановлені повно і правильно, не потребують додаткового дослідження доказів, однак судами невірно вирішено спір в частині визнання права власності на земельну ділянку, то ухвалені рішення підлягають скасуванню з підстав, передбачених ст. 341 ЦПК України, з ухваленням нового рішення у справі про відмову у позові з вищенаведених підстав в цій частині.

Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України судові витрати за подання касаційної скарги покладаються на позивача.

Керуючись статтями 88, 333, 341, 346 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

в и р і ш и л а :

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 05 липня 2013 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 06 березня 2014 року в частині визнання права власності на земельну ділянку скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову заступника прокурора міста Києва до Київської міської ради, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання права власності на земельну ділянку відмовити.

В решті рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 05 липня 2013 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 06 березня 2014 року залишити без змін.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_4 170 (сто сімдесят) грн. 52 коп. судового збору за подання касаційної скарги.

Рішення оскарженню не підлягає.

Головуючий О.С. Ткачук

Судді: О.В. Кафідова

В.М. Колодійчук

В.А. Нагорняк

І.М. Фаловська