Історія справи

РІШЕННЯ

іменем україни

02 квітня 2014 рокум. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого: Макарчука М.А.,

суддів: Леванчука А.О., Маляренка А.В., Нагорняка В.А., Савченко В.О.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, товариства з обмеженою відповідальністю «АРС-ДІМ», товариства з обмеженою відповідальністю «Декра», публічного акціонерного товариства «Кредобанк», ОСОБА_1 про визнання правочинів недійсними та повернення квартири у попередній стан, за касаційними скаргами товариства з обмеженою відповідальністю «АРС-ДІМ» та ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 26 квітня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 17 липня 2013 року,

в с т а н о в и л а:

У лютому 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду з уточненим та збільшеним згодом позовом до ОСОБА_2, товариства з обмеженою відповідальністю «АРС-ДІМ» (далі - ТОВ «АРС-ДІМ»), товариства з обмеженою відповідальністю «Декра» (далі - ТОВ «Декра»), публічного акціонерного товариства «Кредобанк» (далі - ПАТ «Кредобанк»), ОСОБА_1 про визнання правочинів недійсними та повернення квартири у попередній стан.

Позовні вимоги мотивувала тим, що з 2002 року перебуває з відповідачем ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі, від якого у них є донька ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

У 2007 році з метою подальшого придбання квартири АДРЕСА_1, ними за спільні кошти було придбано на ім'я чоловіка у ТОВ «АРС-ДІМ» 2 304 шт. облігацій, загальною вартістю 2 304 грн., а також укладено попередній договір міни цих облігацій на вищезазначену квартиру.

Рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 15 серпня 2012 року, в порядку поділу майна подружжя, їй виділено 1 152 шт. цінних паперів (облігацій) на суму 92 160 грн.

Проте, відповідач ОСОБА_2 у грудні 2012 року розпорядився купленими з метою подальшого придбання квартири, за їх спільні кошти облігаціями, продавши їх ТОВ «АРС-ДІМ», яке 27 грудня 2012 року уклало з відповідачем ОСОБА_1 договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1.

Посилаючись на невідповідність вимогам закону договорів купівлі-продажу облігацій та спірної квартири, що були укладені між відповідачами, оскільки вона, як власниця Ѕ частини цінних паперів (облігацій) має право на Ѕ частину вказаної квартири. ОСОБА_1 доповнивши позовні вимоги просила визнати вказані правочини недійсними та повернути квартиру у попередній стан.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 26 квітня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 17 липня 2013 року, позов задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу цінних паперів (облігацій), укладений 27 грудня 2012 року між ОСОБА_2 та ТОВ «АРС-ДІМ» та зобов'язано повернути ОСОБА_1 належну їй частину облігацій, в кількості 1 152 шт. з метою подальшого їх обміну на житло.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 27 грудня 2012 року між ТОВ «АРС-ДІМ» та ОСОБА_1 та повернуто квартиру у попередній стан.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційних скаргах ТОВ «АРС-ДІМ» та ОСОБА_1 просять ухвалені у справі судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Однак, зазначеним вимогам закону рішення судів попередніх інстанцій не відповідають.

Судом установлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 2002 року перебувають у зареєстрованого шлюбі, від якого ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася донька ОСОБА_5.

За час шлюбу, у 2007 році ними було придбано іменні безпроцентні облігації, форма випуску - без документарна, емітент ТОВ «АРС-ДІМ», ЄДРПОУ - 306 10033, у кількості 2 304 шт. на загальну суму 184 320 грн, з метою подальшого їх обміну на житло.

24 січня 2011 року, без згоди позивача ОСОБА_2, продав куплені за спільні кошти облігації кількістю 2 304 шт., які були передані ТОВ «АРС-ДІМ» для отримання квартири АДРЕСА_1, своєму батькові ОСОБА_4

Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 19 травня 2012 року вказаний договір купівлі-продажу облігацій визнано недійсним, також визнано недійсною додаткову угоду від 27 січня 2011 року, укладену між ОСОБА_2 та ТОВ «АРС-ДІМ» про розірвання договору міни облігацій на квартиру від 31 жовтня 2007 року.

Рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 15 серпня 2012 року, в порядку поділу майна подружжя ОСОБА_2, кожному з них виділено по 1 152 шт. облігацій, вартістю 92 160 грн.

27 грудня 2012 року ОСОБА_2 вдруге продав облігації ТОВ «АРС-ДІМ», розпорядившись при цьому частиною акцій, яка належить позивачу ОСОБА_1

Того ж дня між ТОВ «АРС-ДІМ» та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1.

Ухвалюючи рішення та задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оскаржувані позивачем правочини суперечать вимогам закону та порушують права останньої, якій належить Ѕ частина цінних паперів, придбаних для обміну на квартиру.

Проте, повністю погодитися з такими висновками судів не можна виходячи з наступного.

Згідно із положенням ЦК України, особа, яка вважає, що її речові права порушені, має право звернутися до суду як з позовом про визнання відповідної угоди недійсною (ст. ст. 215 -235), так і з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння (ст. ст. 330, 338).

Статті 215 ЦК України встановлює загальне правило про те, що правочин є недійсним у зв'язку з недодержанням в момент його вчинення стороною (сторонами) загальних вимог, які необхідні для чинності правочину, передбачених ст. 203 ЦК України.

Статтею 216 ЦК України визначено особливі правові наслідки недійсності правочину. Зокрема, кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Отже, на угоду, укладену з порушенням вимог закону, не поширюється загальне правило про наслідки недійсності правочину (двостороння реституція), якщо сам закон передбачає інші наслідки такого порушення.

Відповідно до вимог ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребування у нього.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України передбачено, що в разі придбання майна за відплатним договором у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Добросовісне набуття . у розумінні ст. 388 ЦК України, можливе тоді, коли майно придбане не безпосередньо у власника, а у особи, яка не мала права відчужувати це майно. Наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з чужого незаконного володіння (віндикація).

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 10 постанови №9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.

Норма ч. 1 ст. 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі й те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна.

Отже, захист прав особи, яка вважає себе власником майна можливий шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені ст. 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, вирішуючи спір, вищевказаних вимог закону не врахував та залишив поза увагою те, що цінні папери на спірну квартиру вибули з володіння ОСОБА_1 не з її волі, а ТОВ «АРС-ДІМ» набуло у власність облігації на квартиру АДРЕСА_1 за угодою з ОСОБА_2, особою, якій не належить право їх відчуження.

Як вбачається з матеріалі справи, ОСОБА_1 звертаючись до суду з даним позовом посилалася на норми ст. ст. 60, 61, 65 СК України, які регулюють майнові права подружжя, при цьому не є підставою визнання договорів недійсними.

Таким чином, оскільки позивач вимогу про повернення майна з чужого незаконного володіння не заявляла та позов із таких підстав (ст. ст. 387, 388 ЦК України) нею не заявлявся, суди дійшли помилкового висновку про його задоволення через неправильне застосування норм матеріального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, ухвала суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 335, 336, 338, 341 ІІПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

в и р і ш и л а :

Касаційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю «АРС-ДІМ» та ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 26 квітня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 17 липня 2013 року скасувати.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, товариства з обмеженою відповідальністю «АРС-ДІМ», товариства з обмеженою відповідальністю «Декра», публічного акціонерного товариства «Кредобанк», ОСОБА_1 про визнання правочинів недійсними та повернення квартири у попередній стан відмовити.

Рішення оскарженню не підлягає.

Головуючий: М.А. Макарчук

Судді: А.О. Леванчук

А.В. Маляренко

В.А. Нагорняк

В.О. Савченко