Процесуальний статус потерпілого у кримінальному процесі: як в законі і на практиці

Питання визначення процесуального статусу потерпілого у кримінальному процесі досить часто виникає, в тому числі, й при розгляді низки процесуальних клопотань і заяв. Так, проблема існує у зв‘язку з різним тлумаченням суддями обсягу повноважень потерпілого та його можливості повноцінно брати участь у досудовому розслідуванні.

Нещодавно відбулося засідання Комітету з кримінального та кримінально-процесуального права Асоціації правників України, де адвокати за участі суддів, мали змогу обговорити дане питання та визначити перспективи його вирішення.

ЯКІ ПРАВА МАЄ ПОТЕРПІЛИЙ ЗГІДНО ІЗ ЗАКОНОДАВСТВОМ?

На переконання адвоката Євгена Грушовця, якщо ще в 2016 році він міг донести до суду думку, в тому числі, посилаючись на судову практику, що потерпілий є повноправною стороною кримінального провадження і, відповідно, потерпілий має можливість заявляти клопотання про тимчасовий доступ до речей і документів, то на сьогоднішній день ситуація почала змінюватися. Так, посилаючись на положення п. 19 ст. 3 КПК України, все більше й більше суддів схиляються до думки, що потерпілий є стороною лише у випадках, передбачених КПК України.

Враховуючи те, що ухвали, які стосуються потерпілого, не завжди можуть бути оскаржені, а тим більше не можуть бути оскаржені до суду касаційної інстанції, то на сьогоднішній день немає однозначної позиції, чи є потерпілий стороною кримінального провадження.

Авжеж, коли адвокат представляє потерпілого у кримінальному процесі, йому хочеться, аби потерпілий був повноцінною стороною. «Якщо, наприклад, уявити собі слідчого Печерського району міста Києва, у якого є в провадженні 300-400 справ, із них якась частина перебуває на контролі керівництва Головного управління поліції, частина під контролем Головного слідчого управління, то йому зовсім не цікаво займатися провадженням, де адвокат представляє інтереси потерпілого. Тому користуючись правами сторони провадження, потерпілий з адвокатом можуть звернутись до суду, отримати тимчасовий доступ, збирати доказову базу. Адже добре зібрана доказова база може дати непогані шанси на користь потерпілого», - пояснюють свою позицію адвокати.

Повертаючись до п. 19 ст. 3 КПК України, зазначимо, що сторонами кримінального провадження з боку обвинувачення є: слідчий, керівник органу досудового розслідування, прокурор, а також потерпілий, його представник та законний представник у випадках, установлених цим Кодексом. Тобто мається на увазі, що потерпілий та його представник можуть бути сторонами провадження лише у випадках, установлених Кодексом.

Водночас, п.п. 25-26 ст. 3 КПК України визначають потерпілого та його представника як учасника кримінального та судового провадження нарівні зі сторонами кримінального провадження.

Крім того, ст. 56 КПК України надає потерпілому, серед іншого, право під час судового провадження в будь-якій інстанції підтримувати обвинувачення в суді у випадку відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення.

Це і є той випадок, коли потерпілий, згідно з Кодексом, набуває статусу сторони кримінального провадження.

Другий випадок набуття такого статусу описаний у ст. 477 КПК України, яка визначає поняття приватного обвинувачення, тобто такого, що може бути розпочато лише за заявою потерпілого.

Окрім прав, зазначених у ст. 56 КПК України, потерпілий має ще право отримувати тимчасовий доступ до речей і документів, ініціювати клопотання про проведення обшуку (у випадку неповного виконання або відмові у виконанні ухвали про тимчасовий доступ до речей і документів), звертатись з клопотанням про арешт майна (після подачі цивільного позову).

Окрім цього, за переконанням адвоката Євгена Грушовця, потерпілий не втрачає статусу сторони кримінального провадження доти, доки прокурор як процесуальний керівник своєю постановою не скасує такий статус.

Читайте статтю: Потерпілий в кримінальному провадженні: сторона чи ні?

СУДОВА ПРАКТИКА СТОСОВНО ЗАДОВОЛЕННЯ КЛОПОТАНЬ ПОТЕРПІЛОГО

Так, ст. 131 КПК України надає право здійснити заходи забезпечення кримінального провадження. Серед таких, якими можуть користуватись потерпілий та його представник, є тимчасовий доступ до речей і документів.

Відповідно до ст. 159 Кодексу тимчасовий доступ до речей і документів полягає у наданні стороні кримінального провадження особою, у володінні якої знаходяться такі речі і документи, можливості ознайомитися з ними, зробити їх копії та вилучити їх (здійснити їх виїмку). А вже стаття 160 КПК України надає право сторонам кримінального провадження звернутися до слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження із клопотанням про тимчасовий доступ до речей і документів.

Суди першої інстанції, задовольняючи клопотання потерпілого або його представника, зазначали, що є достатні підстави вважати, що інформація, має значення для встановлення важливих обставин кримінального провадження та в подальшому може бути використана, як доказ у кримінальному провадженні, при цьому, іншими способами довести обставини, які передбачається довести за допомогою цих документів, неможливо.

Суди ще відзначали, що доведено наявність достатніх підстав вважати, що вказані дані можуть мати суттєве значення для встановлення важливих обставин у кримінальному провадженні, можливість використання як доказів відомостей, неможливість іншим способом довести обставини, що підлягають доказуванню в кримінальному провадженні.

А також те, що потерпілий належним чином обґрунтовує те, що одержати в інший спосіб, без рішення суду, тимчасовий доступ до документів неможливо.

Такі висновки містяться в ухвалах від 14.02.2018 р. по справі № 757/76993/17-к, від 23.07.2018 р. по справі № 757/34288/18-к, від 05.10.2017 р. по справі № 757/54856/17-к, від 23.11.2017 р. по справі № 761/41318/17, від 04.06.2018 р. по справі № 761/10657/18, від 11.07.2017 р. по справі № 760/11055/17, від 04.01.2018 р. по справі № 760/28723/17.

Водночас, найпоширенішими випадками, коли потерпілі позбавлені можливості отримати доступ до документів, це документи, які містять банківську, нотаріальну та лікарську таємницю тощо.

Водночас, відмовляючи у задоволенні таких клопотань, суди першої інстанції посилались на п. 19 ст. 3 Кодексу, хто саме є стороною кримінального провадження.

Суди підкреслювали, що потерпілий не є суб'єктом, який наділений повноваженнями звертатися до слідчого судді з клопотанням про тимчасовий доступ до речей і документів, а право здійснити тимчасовий доступ до речей і документів надається виключно сторонам кримінального провадження, до яких за загальним правилом відносяться слідчий, прокурор, підозрюваний, обвинувачений та його представник.

На переконання суддів, потерпілий та його представник є стороною кримінального провадження тільки у випадках, прямо передбачених КПК України (наприклад, у справах приватного обвинувачення, визначених ст. 477 КПК України, або у випадку відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення в суді).

Такі висновки містяться в ухвалах від 30.08.2018 р. по справі № 757/42887/18-к, від 19.09.2018 р. по справі № 757/45589/18-к, від 11.12.2018 р. по справі № 761/47461/18, від 21.12.2017 р. по справі № 761/44751/17.

В свою чергу, потерпілий та представник потерпілого не позбавлені права вимагати від слідчого звернутись до суду з таким клопотанням, а в разі відмови в цьому, просити суд зобов’язати слідчого виконати певні дії.

Апеляційні суди наводять майже подібні аргументи, відмовляючи потерпілому у задоволенні клопотання. А також роз'яснюють, що положення діючого кримінального процесуального закону забезпечують реалізацію своїх прав потерпілим під час здійснення кримінального провадження шляхом звернення з відповідним клопотанням до слідчого або прокурора та можливістю оскарження рішень, дій чи бездіяльності слідчого чи прокурора, відповідно до положень ст. 303 КПК України.

У практиці судді Віри Левко, яка була присутня на засіданні Комітету, за її словами, траплялись неодноразові випадки задоволення клопотань потерпілих про надання тимчасового доступу до речей або документів та накладення арешту на майно.

Суддя Антикорупційного суду Маркіян Галабала зазначив, що за його адвокатську практику був і позитивний, і негативний досвід щодо звернення до суду з клопотаннями від імені потерпілих. Так, негативний досвід був пов’язаний із представленням інтересів потерпілого у справі про викрадення дитини, де мало місце повна і кричуща бездіяльність правоохоронних органів, незважаючи на велику кількість скарг до суду та прокуратури та ухвал про зобов’язання правоохоронців вчинити певні дії.

Читайте статтю: ПОТЕРПІЛИЙ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

На переконання судді, корінь проблеми може полягати в неефективній діяльності правоохоронних органів. Юристи, намагаючись досягти справедливості та правди в кожній конкретній справі, шукають найбільш ефективні інструменти для цього.

Він також вважає, що розробники КПК України стояли на тій думці, що потерпілий не є стороною кримінального провадження, а тому варто визначитись, чи наразі необхідно застосовувати якісь нові підходи в застосуванні Кодексу у ситуації, коли в нашому суспільстві правоохоронні органи, очевидно, неефективно виконують свої функції.

Незважаючи на це, рухаючись в сторону приватно-публічного співробітництва, треба шукати певний баланс, адже і у випадку ситуації зі статусом потерпілого на сьогоднішній день, у нього все ж таки є доволі широкі інструменти впливу на слідство як то самостійний пошук доказів та долучення їх до кримінального провадження, подання клопотань про вчинення конкретних слідчих розшукових дій і у разі отримання відмови у їх задоволенні, можливість оскарження таких відмов до суду, а також це можуть бути скарги на недотримання процесуальних строків. І в найбільш критичних ситуаціях можна звертатись і до ЄСПЛ зі скаргою на неефективне розслідування.

На думку ж присутнього на Комітеті адвоката Володимира Рудниченка, вже починаючи з кінця минулого року, незважаючи на попередню практику судів перших інстанцій про те, що потерпілий має право заявляти експертизи, просити про тимчасовий доступ тощо, розгляд подібних клопотань потерпілих стало реальною проблемою. Можливо, в якійсь мірі цьому посприяли й рішення судів апеляційних інстанцій.

Ще однією проблемою на сьогодні, за переконанням Володимира Рудниченка, є невизнання особи потерпілою зі сторони новоствореного ДБР. Наприклад, особа може звертатись із заявою про вчинення злочину, який полягає у невиконанні рішення суду про скасування арешту та повернення майна, потім з певними складнощами заява через ст. 303 КПК України реєструється в ДБР, потерпілий приходить на допит, а його як свідка повідомляють про його права.

«І питання в тому, що саме робити надалі: давати покази як свідок, а потім оскаржувати до суду невизнання особи потерпілим, але в цьому разі вже у суду можуть бути питання, а навіщо ж було тоді давати покази як свідок? - коментує ситуацію адвокат. - А не давати покази взагалі і починати активну переписку з детективом ДБР, а потім і в суді домагатись скасувати рішення детектива про невизнання потерпілого (якого зазвичай взагалі не існує), теж доволі сумнівна історія».

Третя проблема полягає в тому, що структура резолютивної частини ухвали слідчого судді, якщо він скасовує постанову слідчого чи детектива про невизнання особи потерпілим, в більшості випадків містить у собі лише фразу «скасувати». І хоча особа виграє справу, потім незрозуміло, як дане рішення виконувати. Адвокат Рудниченко поділився своїм досвідом і зазначає, що бажано, щоб були передбачені ще й інші пункти як то «зобов’язати вручити пам’ятку», «зобов’язати допитати потерпілих» тощо.

Підсумовуючи, можна зазначити, що, насправді, на сьогоднішній день в Україні існує велика проблема ефективності роботи правоохоронних органів, і потерпілий з його представником, в свою чергу, намагаються всіма можливими засобами, використовуючи права сторони кримінального провадження, заповнити цю прогалину і захистити свої інтереси та, більше того, допомогти слідству знайти справедливість.

Водночас, як бачимо, якщо ще до кінця 2018 року потерпілим, хоч і з деякими складнощами, але вдавалось добитись позитивних судових рішень, то вже починаючи з 2019 року, це стає дедалі важче завдяки поступовому формуванню нової судової практики. Також, слід погодитись з тією думкою, що у разі перегляду визначення поняття потерпілого на законодавчому рівні варто звернути увагу на баланс його впливу, адже, дійсно, за діючим КПК України потерпілий вже наділений правами як учасник кримінального провадження, а в деяких випадках і як сторона.

Автор статті: Зозуля Наталія

Джерело: «Українське право»