Продовження запобіжного заходу заднім числом порушує Конвенцію - «Шаранович проти Чорногорії»

Навіть якщо в цілому продовження розслідування, в тому числі загальний строк застосування запобіжного заходу, відбувалися законно, недотримання термінів перегляду утримання під вартою може складати порушення Конвенції.

Європейський суд з прав людини ухвалив рішення у справі «Шаранович проти Чорногорії» (заява № 31775/16), передає інформаційний ресурс ECHR: Ukrainian Aspect.

Слободан Шаранович був заарештований за підозрою у вбивстві брата лідера сербської злочинної організації і наступні два з половиною роки перебував під вартою.

Перші шість місяців тримання під вартою були продовжені по суті через тяжкість злочинів, в яких його підозрювали. Після того, як органи прокуратури видали обвинувальний акт, його тримання під вартою було продовжене «до наступного рішення». Обвинувальний акт ніколи не набув чинності, але неодноразово повертався судами. Зрештою він був звільнений.

Шаранович неодноразово оскаржував рішення про продовження запобіжного заходу, але безуспішно. Зокрема, не була задоволена і скарга на тримання під вартою протягом місяця, коли відповідне рішення було ухвалене після спливу 30-денного періоду, встановленого законом.

Посилаючись на низку положень Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, зокрема, на ч. 1 ст. 5 (в частині законності арешту), Шаранович звернувся до Європейського суду з прав людини. Скарга стосувалася кількох процесуальних порушень, зокрема і згаданої затримки у перегляді запобіжного заходу.

В цій частині ЄСПЛ виходив із того, законодавство Чорногорії було чітко сформульованим. Воно чітко передбачало, що, до того часу, доки обвинувальний акт не набуде чинності, суди були зобов’язані перевіряти з 30-денними інтервалами, чи все ще існували підстави для утримання заявника під вартою.

Разом із тим, законодавство не було передбачуваним в частині обов’язковості термінів для повторного розгляду питання тримання під вартою (юридичний висновок, виданий згодом верховним судом країни, роз’яснив цю ситуацію).

Але в оскаржуваний період перегляд тримання заявника під вартою не був проведений, незважаючи на те, що 30-денний термін закінчився. Тому не існувало жодної правової основи для його тримання під вартою протягом місяця, хоча питання було переглянуте, а запобіжний захід знову продовжений. Але протягом цього періоду тримання під вартою не було «законним» у значенні статті 5 Конвенції.

За винятком одного місяця, тримання під вартою Шарановича протягом двох з половиною років переглядалося на регулярній основі. Крім того, обвинувальний акт був виданий протягом шести місяців, як цього вимагало національне законодавство.

Крім того, терміни розслідування у справі продовжувалися відповідно до процедури. Тому ЄСПЛ вважав, що продовження його тримання під вартою на більш ніж шість місяців не було незаконним і відхилив цю частину його скарги як неприйнятну.

Всі інші його скарги також були визнані неприйнятними.

Суд у Страсбурзі постановив, що виявлення порушення складало достатньо справедливу сатисфакцію щодо моральної шкоди, завданої заявникові.

Прес-реліз,

виданий Секретарем Суду
ЄСПЛ 082 (2019)
05.03.2019

Скарги підозрюваного у вбивстві для помсти на його досудове ув’язнення: переважно неприйнятні, одне порушення

У сьогоднішньому рішенні Палати в справі «Шаранович проти Чорногорії» (заява № 31775/16) Європейський суд з прав людини одноголосно постановив, що мало місце: порушення статті 5§ 1 (с) (право на свободу та особисту недоторканність) Європейської конвенції з прав людини.

Справа стосувалася скарг пана Šaranović на його досудове ув’язнення протягом двох з половиною років в Чорногорії за підозрою у вбивстві брата лідера сербської злочинної організації. Він, як стверджувалося, влаштував вбивство для помсти власного брата в м. Белград в 2009 році. Сам пан Šaranović був убитий поза його будинком у 2017 році і його дружина продовжила провадження у Суді.

Суд встановив, зокрема, що національне законодавство щодо перегляду тримання під вартою було чітким, але в той час воно не застосовувалося послідовно. Така невідповідність викликала відсутність будь-яких законних підстав для тримання заявника під вартою протягом періоду з 16 листопада до 15 грудня 2014 року, оскільки воно не було переглянуте після 30-денного терміну, встановленого законом.

З того часу Верховний Суд роз’яснив ситуацію визнавши, що національні суди обов’язково повинні були переглядати тримання під вартою протягом встановлених законом термінів. Крім того, за винятком цього періоду в один місяць, досудове ув’язнення пана Šaranović регулярно переглядалося.

Всі інші його скарги були визнані неприйнятними.

Заявнику не було присуджено відшкодування збитків, оскільки Суд визнав, що виявлення порушення було достатнім.

Основні факти

Заявник, Slobodan Šaranović, зараз померлий, був громадянином Чорногорії, який народився в 1938 році в мешкав в м. Будва (Чорногорія).

Пан Šaranović був заарештований у квітні 2014 року і провів наступні два з половиною роки в досудовому ув’язненні.

Перші шість місяців були продовжені по суті через тяжкість злочинів, в яких його підозрювали. Після цього і після того, як органи прокуратури видали обвинувальний акт проти нього у жовтні 2014 року його тримання під вартою було продовжене «до наступного рішення». Обвинувальний акт ніколи не набув чинності, але неодноразово повертався судами з запитами про проведення наступного розслідування .

Він був звільнений у грудні 2016 року з огляду на той час, який він вже провів у в’язниці і тому, що не було точно відомо, коли обвинувальний акт набуде чинності, якщо взагалі він набуде чинності.

Всі його апеляції на рішення про призначення та продовження його тримання під вартою були безуспішними. Зокрема , у грудні 2014 року він подав апеляції стверджуючи, що його тримання під вартою з 15 листопада не було переглянуте після 30-денного періоду, встановленого законом. Ці апеляції були відхилені, а його тримання під вартою було продовжене до 15 грудня 2014 року.

Він подав дві конституційні скарги. Перша скарга була відхилена у 2015 році як необґрунтована, друга – все ще очікує рішення.

Скарги, процедура та склад Суду

Посилаючись на статтю 5 § 1 (с), 3 і 4 (право на свободу і безпеку / право на судовий розгляд протягом розумного строку або звільнення для очікування судового розгляду / право на законність тримання під вартою та прийняття рішення судом без зволікань) Європейської конвенції пан Šaranović подав ряд скарг на його досудове ув’язнення. Він стверджував, що з 15 листопада до 15 грудня 2014 року не був проведений перегляд його тримання під вартою, і тому воно було незаконним, а також те, що його тримали під вартою протягом більш ніж двох років без набуття чинності обвинувального акту, і те, що рішення про продовження його тримання під вартою та рішення Конституційного Суду стосовно його скарг на його досудове ув’язнення, не були обґрунтованими.

Заява була подана до Європейського суду з прав людини 2 червня 2016 року.

Рішення було прийняте Палатою з семи суддів в наступному складі:

Robert Spano (Icландія), Голова,

Paul Lemmens (Бельгія),

Işıl Karakaş (Туреччина),

Valeriu Griţco (Республіка Молдова),

Stéphanie Mourou-Vikström (Moнако),

Ivana Jelić (Чорногорія),

Arnfinn Bårdsen (Норвегія),

а також Hasan Bakırcı, заступник секретаря Секції.

Рішення Суду

Стаття 5 § 1 (законність досудового ув’язнення)

Щодо тримання заявника під вартою з 15 листопада до 15 грудня 2014 року, Суд вважав, що законодавство було чітко сформульованим. Воно чітко передбачало, що, до того часу, доки обвинувальний акт не набуде чинності, суди були зобов’язані перевіряти з 30-денними інтервалами, чи все ще існували підстави для тримання заявника під вартою.

Проте, законодавство не було передбачуваним у його застосуванні в той час, зокрема, через відсутність узгодженості стосовно того, чи були встановлені законом терміни для повторного розгляду тримання під вартою обов’язковими або ні. Юридичний висновок, виданий Верховним Судом, роз’яснив цю ситуацію в 2017 році, в якому стверджувалося, що суди повинні послідовно дотримуватися встановлених законом термінів для перегляду тримання під вартою.

Після 15 листопада 2014 року не був проведений перегляд тримання заявника під вартою незважаючи на те, що 30-денний термін закінчився. Тому не існувало жодної правової основи для його тримання під вартою з 16 листопада до 15 грудня 2014 року, коли воно було переглянуте та знову продовжене. Таким чином, його тримання протягом цього періоду не було «законним» у значенні статті 5§1.

За винятком одного місяця, тримання пана Šaranović протягом двох з половиною років переглядалося на регулярній основі. Крім того, обвинувальний акт був виданий протягом шести місяців, як цього вимагало національне законодавство. Не існувало положення, яке б вимагало , щоб набуття чинності обвинувального акту для тримання під вартою було продовжене. Крім того, терміни розслідування у справі пана Šaranović були продовжені відповідно до процедури. Тому Суд вважав, що продовження його тримання під вартою на більш ніж шість місяців не було незаконним і відхилив частину його скарги як неприйнятну.

Стаття 5 § 3 (право на судовий розгляд протягом розумного строку або звільнення для очікування судового розгляду)

Суд встановив, що скарга пана Šaranović на недостатнє обґрунтування рішень про подовження його тримання під вартою та не виражена прямо скарга на тривалість його тримання під вартою були передчасними тому, що вони були подані в його другій конституційній скарзі, яка все ще очікувала рішення суду. Тому Суд відхилив ці скарги за невичерпання національних засобів судового захисту.

Стаття 5§4 (право на законність тримання під вартою та прийняття рішення судом без зволікань)

Конституційний Суд чітко і докладно розглянув подання пана Šaranović в його першій апеляції щодо відсутності обґрунтування у рішеннях про продовження його тримання під вартою, стосовно того, що обвинувальний акт не набув чинності, а також того, що його тримання під вартою не переглядалося регулярно і вважав їх необґрунтованими. Як було зазначено вище, його скарга щодо другої конституційної скарги була передчасною. Тому Суд також відхилив його скарги відповідно до статті 5§4 як неприйнятні.

Стаття 41 (справедлива сатисфакція)

Суд постановив, що виявлення порушення складало достатньо справедливу сатисфакцію щодо моральної шкоди, завданої заявникові. Він присудив 1500 євро відшкодування видатків та витрат.

Автор новини: адвокат Дроздов Олександр Михайлович