Стаття 9. Повноваження суб’єктів державної реєстрації прав

Аналізуйте судовий акт: Суд не вправі втручатися у діяльність органу державної реєстрації прав, зобов'язуючи його приймати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень чи відмову у реєстрації (Справа № К/800/22687/15 24.03.16)

Ця судова справа представляє певний інтерес, перш за все, з точки зору обрання способу судового захисту у випадках виникнення «непорозумінь» з державною реєстраційною службою. Цікава вона також і тому, що в судовому рішенні досить докладно наведені приписи законодавства, що окреслюють повноваження цієї державної служби.

Постановою окружного адміністративного суду було скасовано рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень і зобов'язано провести на підставі рішення суду  державну реєстрацію права власності не частину квартири в порядку спадкування за законом. Але постановою апеляційного адміністративного суду постанову Дніпропетровського  вказану постанову суду першої інстанції скасовано у цій частині.

Досліджуючи матеріали справи, касаційний суд встановив, що наведені державним реєстратором в оскаржуваному рішенні підстави для відмови позивачу у державній реєстрації права власності на спірний нерухомий об'єкт не відповідають дійсним обставинам та підставам, з існуванням яких законодавець пов'язує відмову у державній реєстрації права на нерухоме майно.

Констатувавши порушення закону відповідачем, ВАСУ разом з тим зазначив, що  вимога позивача зобов'язати державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України провести державну реєстрацію права власності не може бути задоволена.

Відповідно до статті 2  Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Згідно з частиною п'ятою статті 3 вказаного Закону державна реєстрація прав <...> проводиться органом державної реєстрації прав <...>.

Відповідно до частини четвертої статті 9 вказаного Закону державний реєстратор самостійно приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмову в такій реєстрації.

Втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян та їх об'єднань у діяльність державного реєстратора, пов'язану з проведенням державної реєстрації прав, забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом (абзац другий частини четвертої вказаної статті).

Наведені приписи законодавства свідчать про те, що орган державної реєстрації прав має виключну компетенцію в питаннях встановлення відповідності заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства та відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами. До виключної компетенції цього органу належить і прийняття рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень чи відмову у   реєстрації за наявності до того передбачених законом підстав, а тому суд не вправі втручатися у діяльність органу державної реєстрації прав, зобов'язуючи його приймати такі рішення. Така правова позиція була висловлена у постанові Верховного Суду України від 11.11.2015 року у справі 819/1849/13-а.

З огляду на наведене, ВАСУ ухвалив нову постанову, якою позов задовольнити частково, - скасував рішення державного реєстратора про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень і  зобов'язав державного реєстратора повторно розглянути заяву позивача.

Аналізуйте судовий акт: Одночасне існування державної реєстрації кількох прав оренди на одну і ту ж земельну ділянку суперечить вимогам Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (ВСУ, справа № 825/1287/15-а, 15.11.16)

Позивач (Товариство) звернувся з позовом до Реєстраційної служби і просив скасувати державну реєстрацію договорів оренди земельних ділянок і вчинити дії по виключенню (скасуванню) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про їх державну реєстрацію. Позов вмотивований тим, що вказаним державним реєстратором було здійснено державну реєстрацію права оренди на земельні ділянки, які вже перебували в оренді у іншої юридичної особи, а саме у позивача, право оренди земельних ділянок якого вже було зареєстровано.

Суд першої інстанції позов задовольнити в повному обсязі, з чим також погодився і Верховний Суд України, скасувавши негативні для позивача рішення апеляційного  адміністративного суду та ВАСУ.

Приймаючи таке рішення, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВСУ заначила, зокрема, таке.

Суд касаційної інстанції погодився з висновками суду апеляційної інстанції про те, що  орендар подав реєстратору повний та належно оформлений пакет документів, який вимагається законом і ці документи дозволили державному реєстратору здійснити державну реєстрацію права оренди земельної ділянки без припущення, що вказані земельні ділянки можуть вже перебувати в оренді, Отже, у державного реєстратора не було правових підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень.

Втім, ч. 2 ст. 9 Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» зобов'язано державного реєстратора встановлювати відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.

Відповідно до п. 8-1 ч. 2 статті 9 Закону № 1952-IV під час проведення державної реєстрації прав, які виникли та зареєстровані в установленому порядку до 1 січня 2013 року, державний реєстратор запитує від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які відповідно до чинного на момент реєстрації законодавства проводили таку реєстрацію, інформацію (довідки, копії документів тощо), необхідну для реєстрації прав та їх обтяжень, якщо такі документи не були подані заявником або якщо документи, подані заявником, не містять передбачених цим Законом відомостей про правонабувача або про нерухоме майно. Органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, до яких надійшов запит, зобов'язані безоплатно в установленому законодавством порядку протягом трьох робочих днів надати державному реєстратору відповідну інформацію, зокрема, щодо зареєстрованих речових прав на нерухоме майно, у тому числі земельні ділянки.

З огляду на зазначене ВСУ дійшов висновку, що одночасне існування державної реєстрації кількох прав оренди на одну і ту ж земельну ділянку суперечить вимогам  цього Закону, який спрямований на забезпечення визнання та захисту державою речових та інших прав, які підлягають державній реєстрації, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна.

Довідка: раніше в постанові Верховного Суду України від 30 березня 2016 р. у справі № 21-1434а15 вже була сформована подібна правова позиція, - подання для державної реєстрації права оренди на земельну ділянку документів, зокрема тих, які є невід’ємною частиною договору оренди цієї ділянки, на підставі яких заявлене право вже зареєстровано у Державному реєстрі прав за іншою особою, є передбаченою у ст. 24 Закону № 1952-ІV підставою для відмови у державній реєстрації зазначеного права.

Аналізуйте судовий акт: Документом, який підтверджує присвоєння об'єкту нерухомості адреси, може бути як рішення органу місцевого самоврядування, так і інший, який підтверджує факт такого присвоєння (ВАСУ від 18 лютого 2016 р. у справі К/800/24520/15)

ВАСУ  скасував постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду ,та хвалити нову постанову, якою позов власника нерухомого майна  до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії задовольнив частково.

ВАСУ визнав незаконним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень і зобов'язав державного реєстратора прав на нерухоме майно повторно розглянути заяву власника садового будинку.  

Основні висновки такі:  За відсутності в Законі України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядку реєстрації визначення конкретного документа, який підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси, державний реєстратор не може на власний розсуд вирішувати який з документів підтверджує такий факт, а який - ні.

ВАСУ погодився з позицією Державної реєстрації служби України, викладеної в її листі від 15 квітня 2013 року № 165/06-15-13, відповідно до якої документом, який підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси, може бути як рішення органу місцевого самоврядування, так і інший документ, незалежно від форми, виданий відповідним органом, який дає змогу встановити факт присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси, зокрема довідки, виписки.

Таким документом, зокрема,  може бути і довідка, видана уповноваженою особою кооперативу, у разі проведення державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що знаходяться у такому кооперативі.

Оскільки тільки державний реєстратор самостійно приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень   або відмову в такій реєстрації (ч. 4 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень») то слід визнати незаконним та скасувати рішення саме державного реєстратора, зобов'язавши його вчинити дії щодо повторного розгляду заяви позивача разом з доданими до неї документами.»