Право на захист крізь призму нової практики ЄСПЛ

Останнім часом у юридичній спільноті вважається ознакою гарного тону під час побудови правової позиції зробити посилання на Конвенцію про захист прав людини і основоположних прав (Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (ЄCПЛ).

Складно посперечатися з тим, що інколи такі посилання мають суто формальний характер. Що, на наше глибоке переконання, є великою помилкою, оскільки саме практика ЄСПЛ може бути острівцем відносної стабільності в океані неоднорідної практики національних судів.

За майже 8 років здійснення моніторингу судових засідань експерти IAC ISHR неодноразово фіксували втрату інтересу суду під час монотонного зачитування стороною «застарілих» правових позицій ЄСПЛ, що згодом зумовлювало часткове або повне ігнорування національними судами такої практики ЄСПЛ. Найчастіше це відбувалося, коли порушувалися питання, пов’язані з правом на справедливий судовий розгляд, правом на захист, правом на свободу та особисту недоторканість.

Достеменно не зрозуміло, чому у вік диджиталізації у загальному використанні в учасників кримінального провадження доволі обмежений перелік рішень ЄСПЛ, більшість з яких були прийняті понад 20 років тому. Можливо, саме через використання застарілих рішень суди перестають уважно слухати сторони, бо чули все це вже мільйон разів.

З огляду на це вважаємо своєю місією ділитися з юридичною спільнотою свіжими правовими позиціями Європейського суду з проблемних питань, які ми фіксуємо під час моніторингу судових засідань і публікуємо у наших моніторингових звітах та аналітичних матеріалах.

Сьогодні разом із вами ми хотіли б детальніше розглянути питання права на захист крізь призму рішень ЄСПЛ, що не так часто фігурують в українському юридичному просторі, зокрема тих, що стосуються доступу до адвоката, принципів змагальності та рівності сторін і допиту свідків сторони захисту.

Передусім нагадаємо, що право на захист закріплене в підпункті «с» пункту 3 статті 6 Конвенції та становить одну з основоположних засад справедливого судового розгляду. В національному законодавстві право на захист гарантується, зокрема, статтею 59 Конституції України та статтею 20 КПК України. Воднораз стаття 7 КПК України передбачає, що кримінальне провадження здійснюється на засадах забезпечення права на захист.

З приводу доступу до адвоката ЄСПЛ у своїй практиці неодноразово наголошував, що право кожного “обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення” на ефективний захист адвокатом, гарантоване підпунктом “с” пункту 3 статті 6, є однією з основоположних ознак справедливого судового розгляду. Хоча в підпункті “с” пункту 3 статті 6 не визначено спосіб здійснення права на доступ до адвоката або його зміст, Конвенція залишає за державами вибір засобів забезпечення цього права в їхніх судових системах. Обсяг і зміст цього права повинні визначатися відповідно до мети Конвенції, а саме гарантувати права, які є практичними та ефективними (“Beuze v. Belgium”, пункти 123, 131).

Відсутність вагомих підстав для обмеження доступу до адвоката має значну вагу під час оцінки загальної справедливості кримінального провадження і може схилити чашу терезів у бік встановлення порушення. ЄСПЛ покладає на національні суди обов’язок переконливо продемонструвати, чому у виняткових випадках і за конкретних обставин справи загальна справедливість судового розгляду не була безповоротно порушена обмеженням доступу до адвоката (“Kohen and Others v. Turkey”, пункт 57).

Щодо порушення принципу змагальності та рівності сторін цікавими є результати опитування, проведеного навесні 2024 року моніторинговою місією IAC ISHR. Так, 69,8% адвокатів, що взяли участь у опитуванні, відзначили, що у більш ніж 75% справ стикались із порушенням принципу рівності сторін у своїй практиці.

Відсоток респондентів, які вважають, що в їхніх справах мало місце порушення, вражає. Цікаво подивитись на ці результати, враховуючи позицію ЄСПЛ, який наголошує, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, включає право сторін провадження подавати будь-які зауваження, які вони вважають такими, що стосуються їхньої справи. Оскільки метою Конвенції є гарантування не теоретичних чи ілюзорних прав, а прав практичних та ефективних, це право може вважатися ефективним лише тоді, коли зауваження дійсно почуті, тобто належним чином розглянуті відповідним судом. Іншими словами, дія статті 6 полягає серед іншого в тому, що на суд покладається обов’язок провести належний розгляд подань, аргументів і доказів, наданих сторонами, без шкоди для оцінки їх доречності. Крім того, ЄСПЛ повторює, що принцип змагальності та принцип рівності сторін є основоположними складовими частинами поняття “справедливий судовий розгляд” у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції. Вони вимагають “справедливого балансу” між сторонами: кожній стороні повинна бути надана розумна можливість представити свою справу в умовах, які не ставлять її в істотно невигідне становище порівняно з її опонентом або опонентами (“Đurić v. Serbia”, пункти 69, 71).

Європейський суд з прав людини повторює, що «принцип змагальності та принцип рівності сторін тісно пов’язані між собою і є основними компонентами концепції «справедливого судового розгляду» у значенні пункту 1 статті 6 Конвенції. Вони вимагають «справедливого балансу» між сторонами» («Coventry v. The United Kingdom», пункт 77).

Слід окремо зупинитися на такій невіддільній частині права на справедливий суд, як змагальність процесу (“Ekbatani v. Sweden”, пункти 24-33). Одним зі складників справедливого судового розгляду в розумінні пункту 1 статті 6 є право на змагальне провадження; кожна сторона, в принципі, має отримати можливість не лише бути поінформованою про будь-які докази, які потрібні для того, щоб виграти справу, але також має знати про всі докази чи подання, які представлені або зроблені з метою впливу на думку суду, і коментувати їх (“Niderost-Huber v. Switzerland”, пункт 24).

Питання допиту свідків також є цікавим та дискусійним. Чи повинен суд забезпечувати проведення допиту всіх заявлених свідків сторони захисту? Якщо ні, то чи буде це розцінюватися як порушення права на захист? Згадуючи про рівність сторін, чи має корелюватися між собою кількість допитаних свідків сторони обвинувачення та кількість свідків сторони захисту?

На всі ці запитання вже надав відповідь ЄСПЛ, роз’яснивши, що підпункт “d” пункту 3 статті 6 Конвенції не вимагає присутності та допиту кожного свідка з боку обвинуваченого; скоріше, основною метою цього положення (на що вказують слова «за однакових умов») є забезпечення повної «рівності сторін» у справі, що розглядається (“Škoberne v. Slovenia”, пункт 99). Тобто як стороні захисту, так і стороні обвинувачення повинна бути надана однакова, рівна можливість у допиті свідків.

Також варто згадати і справу «Kikabidze v. Georgia» (пункт 43), в якій ЄСПЛ наголошує на тому, що «стаття 6 § 3 (b) Конвенції має на увазі, що основний захист від імені обвинуваченого може включати все, що є «необхідним» для підготовки основного судового розгляду. Обвинувачений повинен мати можливість організувати свій захист належним чином і без обмежень щодо здатності викладати всі відповідні аргументи захисту перед судом першої інстанції та таким чином вплинути на результат провадження».

Ну що ж, підсумовуючи, вкотре наголошуємо на важливості вивчення та застосування свіжої практики ЄСПЛ. Системну проблему в Україні із застосуванням практики найкраще демонструє «почесне» третє місце України за кількістю поданих скарг в ЄСПЛ протягом останніх років.

Автори статті: Карина Ясенецька,

експерт моніторингової місії IAC ISHR

Олександр Грицак,
спостерігач IAC ISHR

Джерело: ЮП