Права пацієнтів під час пандемії COVID-19

У зв’язку із оголошенням ВООЗ пандемії через стрімке поширення коронавірусу COVID-19, запровадженням на території України карантину та інших протиепідеміологічних заходів, питання обізнаності пацієнтів щодо належних їм відповідно до українського законодавства прав у медичній сфері стає ще більш актуальним. Окрім цього, в умовах протидії поширенню в Україні коронавірусної інфекції права пацієнтів набувають нового вираження.

Одним із фундаментальних прав пацієнта є право на доступність у галузі охорони здоров'я.

Відповідно до ст.2 Європейської хартії прав пацієнта кожен має право на доступність медичних послуг, яких він/вона потребує за станом здоров’я. Медичні служби мають гарантувати рівний доступ для всіх без дискримінації за ознаками наявності фінансових ресурсів, місця проживання, виду захворювання або часу звернення за допомогою.

Конституція України гарантує кожному право на охорону здоров’я медичну допомогу та медичне страхування» (ч.1 ст.49), а держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування» (ч.3 ст.49).

Щодо інфекційних захворювань, то ст.22 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», особам, хворим на інфекційні хвороби, контактним особам та бактеріоносіям, які створюють підвищену небезпеку зараження оточуючих, гарантується своєчасне та якісне лікування, медичний нагляд та обстеження.

Стаття 19 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» надає особам, які хворіють на інфекційні хвороби чи є бактеріоносіями право на безоплатне лікування у державних і комунальних закладах охорони здоров'я та державних наукових установах. Так, у державних і комунальних закладах охорони здоров'я та державних наукових установах лікування, медичні огляди та обстеження осіб, хворих на інфекційні хвороби, та бактеріоносіїв проводяться безоплатно за рахунок коштів відповідних бюджетів (ст. 8 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

Для забезпечення ефективних та злагоджених дій закладів охорони здоров’я з надання медичної допомоги для лікування коронавірусної хвороби на території нашої держави, МОЗ України було прийнято:

• Наказ від 28.03.2020 № 722 «Організація надання медичної допомоги хворим на коронавірусну хворобу (COVID-19)», яким затверджено Стандарт екстреної медичної допомоги «Коронавірусна хвороба (COVID-19)», Стандарти медичної допомоги «Коронавірусна хвороба (COVID-19)»;
• Наказ від 02.04.2020 № 762 «Про затвердження протоколу «Надання медичної допомоги для лікування коронавірусної хвороби (COVID-19)», яким було затверджено Протокол «Надання медичної допомоги для лікування коронавірусної хвороби (COVID-19).

У випадку виявлення в особи ознак гострої респіраторної інфекції МОЗ рекомендує зателефонувати до реєстратури центру надання первинної медико-санітарної допомоги, в якому хворий обрав свого лікаря чи до сімейного лікаря напряму. Якщо особа ще не уклала декларацію, потрібно звертатись на гарячу лінію з питань коронавірусу у потрібній області, на гарячу лінію МОЗ України (0-800-505-201) або Центру громадського здоров’я (+38 044 425 43 54), урядовий контакт-центр (1545).

Лікар проводить оцінку стану пацієнта та у випадку якщо останній має легкі симптоми перебігу захворювання – надає рекомендації щодо самоізоляції, лікування у разі погіршення стану. Однак, якщо у пацієнта важкий перебіг захворювання, то рекомендується викликати екстрену медичну допомогу за номером 103 (Стандарт 2. Амбулаторно-поліклінічна допомога пацієнтам з підозрою на COVID -19). Диспетчер екстреної медичної допомоги проводить опитування особи щодо ознак невідкладного стану, симптомів, які вказують на наявність COVID-19, хронічних захворювань, інформації про можливі подорожі та контакти з хворим на COVID-19. Якщо під час опитування відсутні покази до виїзду бригади, то пацієнту надаються відповідні рекомендації. Якщо наявні покази до виїзду бригади до пацієнтів із підозрою на COVID-19, бригада застосовуючи засоби індивідуального захисту, проводить обстеження, встановлює попередній діагноз та ступінь важкості захворювання і наявність показів до госпіталізації. Пацієнтам, які не мають показів до госпіталізації, надаються поради по самоізоляції та звернення до сімейного лікаря (а при відсутності сімейного лікаря - до регіональної/національної гарячої лінії COVID-19). Пацієнти, у яких наявні покази до госпіталізації транспортуються бригадою екстреної медичної допомоги у визначений у регіоні заклад охорони здоров’я (Стандарт екстреної медичної допомоги «Коронавірусна хвороба (COVID-19)»).

Варто також зазначити, що в умовах пандемії, МОЗ України було доручено закладам охорони здоров’я тимчасово припинити планову госпіталізацію та планові операції, крім невідкладних і термінових (наказ МОЗ України від 23.03.2020 №698 «Тимчасові заходи у закладах охорони здоров’я з метою забезпечення їх готовності для надання медичної допомоги хворим на гостру респіраторну хворобу COVID-19, спричинену коронавірусом SARS-CoV-2»). Разом з тим причин для паніки немає, оскільки усі медичні послуги, ненадання (перенесення) яких несе серйозний ризик для життя пацієнта, будуть надаватися в повному обсязі та вчасно. До таких випадків може бути віднесено ускладнений перебіг вагітності та пологи, паліативна медична допомога в стаціонарних умовах; допомога вагітним, породіллям, новонародженим; у спеціалізованих відділеннях закладів охорони здоров’я при онкологічних захворюваннях, тощо.

Пацієнт, який досяг чотирнадцяти років і який звернувся за наданням йому медичної допомоги, за загальним правилом передбаченим ст.38 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» (надалі – Основи), має право на вільний вибір лікаря, якщо останній може запропонувати свої послуги, та вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій. Кожний пацієнт має право, коли це виправдано його станом, бути прийнятим в будь-якому державному лікувально-профілактичному закладі за своїм вибором, якщо цей заклад має можливість забезпечити відповідне лікування.

Читайте статтю: Телемедицина як спосіб надання медичних послуг: що потрібно знати

Лікуючий лікар може обиратися безпосередньо пацієнтом або призначатися керівником закладу охорони здоров’я чи його підрозділу. Обов’язками лікуючого лікаря є своєчасне і кваліфіковане обстеження і лікування пацієнта. Пацієнт вправі вимагати заміни лікаря (ст. 34 Основ).

Щодо інфекційних захворювань законодавство України передбачає, що лікування хворих відбувається в акредитованих у встановленому законодавством порядку державних і комунальних спеціалізованих закладах (відділеннях) охорони здоров'я та клініках наукових установ, а також в акредитованих закладах охорони здоров'я, заснованих у встановленому законодавством порядку на приватній формі власності. У разі якщо перебіг інфекційної хвороби легкий, а епідемічна ситуація в осередку інфекційної хвороби благополучна, лікування такого хворого під систематичним медичним наглядом може здійснюватися амбулаторно. Особи, які хворіють на особливо небезпечні та небезпечні інфекційні хвороби, є носіями збудників цих хвороб або перебували в контакті з такими хворими чи бактеріоносіями, а також хворі на інші інфекційні хвороби у разі, якщо вони створюють реальну небезпеку зараження оточуючих, підлягають лікуванню, медичному нагляду та обстеженням у стаціонарах відповідних закладів охорони здоров'я чи наукових установ (ст. 22 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

Обов'язковій госпіталізації у спеціалізовані лікарні підлягають хворі на особливо небезпечні та небезпечні інфекційні хвороби, а також особи з симптомами таких хвороб. Особи, які, перебуваючи на території карантину, мали достовірно встановлені контакти з хворим на особливо небезпечну інфекційну хворобу, підлягають госпіталізації в ізолятор (ст. 31 Закону України «Про захист населення від інфекційних захворювань»).

Разом з тим, в умовах боротьби з коронавірусною хворобою, право на вільний вибір закладу охорони здоров’я та лікуючого лікаря є обмеженим.

Так, на рівні областей були відібрано і схвалено перелік закладів охорони здоров’я для госпіталізації пацієнтів з COVID-19.

Пацієнтів з легкою формою захворювання (невисока гарячка (до 38°С), сухий кашль без ознак дихальної недостатності, відсутність шлунково-кишкових проявів та сплутаної свідомості), які не відносяться до груп ризику розвитку ускладнень (тяжкі хронічні захворювання легень і серцево-судинної системи; ниркова недостатність, ядуха; утруднене дихання; збільшення частоти дихальних рухів більше фізіологічної норми; кровохаркання, нудота, блювання, діарея, первинний і вторинний імунодефіцити, сплутаність свідомості, тощо); а також одужуючих пацієнтів, які не потребують цілодобового нагляду, рекомендується лікувати амбулаторно (в домашніх умовах) (Стандарт 2. Амбулаторно-поліклінічна допомога пацієнтам з підозрою на COVID -19).

Читайте статтю: Втручання в права людини під час пандемії

Рішення стосовно медичної допомоги в амбулаторно-поліклінічних умовах приймає лікар з надання первинної медичної допомоги після клінічної оцінки стану пацієнта та оцінки безпеки домашнього середовища пацієнта, шляхом проведення опитування.

Госпіталізація за клінічними критеріями показана хворим з підозрою/підтвердженим COVID-19 при: стані середньої тяжкості і тяжкому – ознаки пневмонії та/або дихальної недостатності, наявність клініко-лабораторних даних сепсису та/або септичного шоку пацієнти, незалежно від тяжкості стану, які відносяться до групи ризику розвитку ускладнень: тяжкий перебіг артеріальної гіпертензії, декомпенсований цукровий діабет, імуносупресивні стани, тяжка хронічна патологія дихальної та серцево-судинної систем, ниркова недостатність, аутоімунні захворювання, тяжкі алергічні хвороби, цереброваскулярні захворювання в стадії декомпенсації), онкологічні захворювання; пацієнти незалежно від тяжкості стану, в яких відзначається підвищення температури вище 38 °С, що погано піддається корекції (тимчасове, не більше ніж на 1-1,5 години зниження на тлі прийому жарознижуючих препаратів з наступним її підвищенням) (Стандарт 3. Стаціонарне лікування пацієнтів з COVID-19).

Таким чином, лікування пацієнтів з діагнозом COVID-19 відбувається у спеціально визначених закладах охорони здоров’я та (або) амбулаторно (в домашніх умовах) відповідно до стану здоров’я хворого та наявних ризиків. Лікування пацієнтів у будь-яких закладах охорони здоров’я на їх вибір чи обрання бажаного лікуючого лікаря у даному випадку обмежене.

Відповідно до Клінічного маршруту пацієнта, який відповідає визначенню випадку COVID-19 (Додаток 1 до Стандартів медичної допомоги COVID-19), після госпіталізації відбувається лікування ГРВІ згідно з загальними протоколами, повідомлення до лабораторного центру МОЗ за адміністративно-територіальною належністю, тестування пацієнтами швидкими тестами на грип А та В та тестування швидкими тестами на SARS-CoV-2 (IgG, IgM або АГ).

У разі лікування пацієнта у домашніх умовах, відповідно до Рекомендацій з догляду за пацієнтом з COVID-19 в домашніх умовах (Додаток 8 до Стандартів медичної допомоги COVID-19), потрібно призначити одну особу не з категорії ризику розвитку ускладнень для догляду за хворим, відвідування у такому випадку забороняються. Члени домогосподарств повинні перебувати в окремій кімнаті або, якщо це неможливо, підтримувати відстань не менше одного метра від пацієнта, особа, яка проводить догляд, повинні носити медичну (хірургічну) маску, що щільно прилягає до обличчя, коли знаходяться в одній кімнаті з хворим, тощо.

Варто вказати, що право на вибір лікаря кореспондується з правом пацієнта, що перебуває на стаціонарному лікуванні в закладі охорони здоров’я, на допуск до нього відвідувачів та інших медичних працівників.

Однак, згідно з Додатком 6 до Стандартів медичної допомоги «COVID-19», раціональне використання засобів індивідуального захисту (ЗІЗ) при захворюванні на COVID-19, рекомендовано обмежити доступ працівників охорони здоров'я до палат, де розміщені пацієнти з COVID-19, якщо вони не залучені до медичної допомоги, окрім цього будь-які відвідування забороняються. А відповідно до Заходів з профілактики інфекцій та інфекційний контроль під час надання медичної допомоги пацієнту, який підлягає визначенню випадку COVID-19 (Додаток 7 до Стандартів медичної допомоги COVID-19), рекомендується обмежити кількість контактів медичних працівників, членів сім’ї та відвідувачів з пацієнтом з підозрою на COVID-19.

Стаття ст.285 ЦК України та ст. 39 Основ регулюють ще одне важливе право пацієнта, а саме право на отримання достовірної і повної інформації про стан свого здоров’я.

Пацієнт, який досяг повноліття, має право на отримання достовірної і повної інформації про стан свого здоров’я, у тому числі на ознайомлення з відповідними медичними документами, що стосуються його здоров’я. Батьки (усиновлювачі), опікун, піклувальник мають право на отримання інформації про стан здоров’я дитини або підопічного.

Медичний працівник зобов’язаний надати пацієнтові в доступній формі інформацію про стан його здоров’я, мету проведення запропонованих досліджень і лікувальних заходів, прогноз можливого розвитку захворювання, у тому числі наявність ризику для життя і здоров’я. Якщо інформація про хворобу пацієнта може погіршити стан його здоров’я, зашкодити процесові лікування, медичні працівники мають право надати неповну інформацію про стан здоров’я пацієнта, обмежити можливість їх ознайомлення з окремими медичними документами. У разі смерті пацієнта члени його сім’ї або інші уповноважені ними фізичні особи мають право бути присутніми при дослідженні причин його смерті та ознайомитися з висновками щодо причин смерті, а також право на оскарження цих висновків до суду.

Громадяни та їх об'єднання мають право на отримання достовірної інформації щодо епідемічної ситуації в Україні. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби та заклади охорони здоров'я зобов'язані періодично повідомляти через засоби масової інформації про епідемічну ситуацію та здійснювані протиепідемічні заходи (ст.17 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

Окрім цього, законодавець окремо визначає про право осіб, які хворіють на інфекційні хвороби чи є бактеріоносіями, на отримання достовірної інформації про результати медичного огляду, обстеження та лікування, а також на отримання рекомендацій щодо запобігання поширенню інфекційних хвороб (ст.19 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

Право на інформацію кореспондується з правом на інформовану згоду щодо застосування методів діагностики, профілактики та лікування. Так, для застосування методів діагностики, профілактики та лікування необхідна інформована згода пацієнта на проведення діагностики та лікування згідно із клінічним протоколом медичної допомоги «COVID-19» (додаток до Протоколу «Надання медичної допомоги для лікування коронавірусної хвороби (COVID-19).

У невідкладних випадках, коли реальна загроза життю хворого є наявною, згода хворого або його законних представників на медичне втручання не потрібна. Разом з тим, що саме можна вважати невідкладними випадками, які становлять пряму реальну загрозу життю пацієнта, законодавство не визначає та на практиці це встановлюється лікарем у конкретній ситуації відповідно до медичних показників. В Основах (ст.3) та в Законі України «Про екстрену медичну допомогу» (ч.7 ст.1) лише дається поняття невідкладного стану людини, під яким розуміють раптове погіршення фізичного або психічного здоров'я, яке становить пряму та невідворотну загрозу життю та здоров'ю людини або оточуючих її людей і виникає внаслідок хвороби, травми, отруєння або інших внутрішніх чи зовнішніх причин. Таким чином, ознакою перебування особи у невідкладному стані, в тому числі, є пряма загроза її (його) життю. Разом з тим, поняття невідкладного стану людини є більш ширшим ніж «невідкладний випадок» та містить такі ознаки як невідворотність, загроза здоров’ю, а також загроза життю та здоров’ю інших людей. Отже, вищезазначені поняття не є тотожними.

Якщо відсутність згоди може призвести до тяжких для пацієнта наслідків, лікар зобов’язаний йому це пояснити. Якщо і після цього пацієнт відмовляється від лікування, лікар має право взяти від нього письмове підтвердження, а при неможливості його одержання - засвідчити відмову відповідним актом у присутності свідків.

Законодавчих вимог для оформлення такого акту немає, не визначено також і скільки повинно бути свідків. Разом з тим, свідками мають бути ті особи, яким пацієнт дає це право, оскільки, відповідно до ст.21 Закону України «Про інформацію», інформація про стан здоров’я особи є конфіденційною інформацією і лише ця особа може поширювати та визначати порядок поширення конфіденційної інформації про неї. Тобто, якщо медичні працівники залучають осіб, яким пацієнт не дав право бути свідками, то вони порушують право пацієнта на таємницю про стан його здоров’я.

Згідно зі ст. 286 ЦК України та ст. 391 Основ, фізична особа (пацієнт) має право на таємницю про стан свого здоров’я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при її медичному обстеженні. Фізична особа зобов’язана утримуватися від поширення інформації, зазначеної у частині першій цієї статті, яка стала їй відома у зв’язку з виконанням службових обов’язків або з інших джерел. Вищезазначені положення діють за загальним правилом, якщо інше не передбачено у спеціальних нормативно-правових актах.

Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» не містить окремих спеціальних положень щодо можливості розголошення медичної таємниці особи у випаду її інфікування інфекційною хворобою.

Відповідно до Стандарту 1. Організація протиепідемічних заходів та медичної допомоги в осередку інфікування SARS-CoV-2, медичний працівник, який виявив особу, що відповідає визначенню випадку COVID-19: реєструє випадок в формі первинної облікової документації № 060/о «Журнал обліку інфекційних захворювань» та заповнює форму первинної облікової документації № 058/о «Екстрене повідомлення про інфекційне захворювання, харчове, гостре професійне отруєння, незвичайну реакцію на щеплення», затверджені наказом Міністерства охорони здоров'я України від 10 січня 2006 року № 1. далі та здійснює інформування керівництва закладу охорони здоров’я для організації подальшого клінічного спостереження, своєчасної медичної допомоги та протиепідемічних заходів індивідуального рівня і на рівні громади; в строк до 2-х годин з моменту встановлення випадка COVID-19, за ф. №058/о, інформує лабораторний центр МОЗ України за адміністративно-територіальною належністю. Окрім цього, відповідно до Додатку 4 до Стандартів медичної допомоги «COVID-19», заповненню також підлягає Направлення на лабораторне тестування матеріалу від особи, яка відповідає визначенню випадку COVID-19.

Вищезазначені документи містять персональні дані пацієнтів, інформацію щодо виявлених ознак захворювання, клінічні дані, наявні ризики. Разом з тим, підписанням інформованої згоди пацієнта на проведення діагностики та лікування згідно із клінічним протоколом медичної допомоги «COVID-19», пацієнт в тому числі погоджується із використанням та обробкою його персональних даних за умови дотримання їх захисту відповідно до вимог Закону України «Про захист персональних даних».

Таким чином, правомірне розголошення даних про хворих на COVID-19 уповноваженими на це особами закладів охорони здоров’я можливе та навіть необхідне для ефективної боротьби з даним захворюванням, виявлення контактних осіб та недопущення подальшого поширення вірусу.

Будьте здорові та бережіть себе та близьких!

Автор статті: Бобак Оксана Василівна