П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2016 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Яреми А.Г., суддів:Гуменюка В.І.,Лященко Н.П.,Охрімчук Л.І., Романюка Я.М.,Сімоненко В.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_8, ОСОБА_9 про визнання права власності на майно в порядку спадкування за заявою ОСОБА_7 про перегляд додаткового рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 23 березня 2015 року, рішення Апеляційного суду Херсонської області від 25 травня 2015 року та ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 вересня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У серпні 2013 року ОСОБА_7 звернувся до суду із зазначеною позовною заявою, посилаючись на те, що його батькові - ОСОБА_10 належав на праві власності будинок на АДРЕСА_1. 26 червня 1998 року ОСОБА_10 склав заповіт, за яким усе належне йому майно заповів в рівних частках своїм синам - ОСОБА_7 та ОСОБА_10.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача, ОСОБА_10 (у віці 97 років).

До моменту відкриття спадщини, ІНФОРМАЦІЯ_2, помер також брат позивача - ОСОБА_10 (у віці 63 років).

Після смерті батька позивач звернувся до державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Крім того, із заявами про прийняття спадщини після смерті свого діда звернулися ОСОБА_8 та ОСОБА_9, які є дітьми ОСОБА_10, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2.

Державний нотаріус Першої Херсонської державної нотаріальної контори постановою від 14 червня 2013 року відмовив позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на все майно померлого. При цьому нотаріус зазначив, що 1/2 частини спадкового майна не охоплено заповітом, а тому спадкування цього майна здійснюється за законом.

Вважаючи, що спадкування майна після смерті його батька відбувається за заповітом, а брат, на користь якого також складено заповіт, помер до відкриття спадщини, то згідно з положенням частини першої статті 1275 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) частка у спадщині, яку мав прийняти його брат за заповітом, переходить до позивача.

У жовтні 2014 року ОСОБА_7, уточнивши позовні вимоги, просив: визнати за ним у порядку спадкування за заповітом право власності на 1/2 частину спірного будинку; визнати за ним у порядку спадкування за законом право власності на 1/4 частину цього будинку.

Суди розглядали справу неодноразово.

Дніпровський районний суд м. Херсона рішенням від 2 грудня 2014 року позов задовольнив, ухвалив: визнати за ОСОБА_7 право власності на 1/2 частину спірного будинку в порядку спадкування за заповітом; визнати за ОСОБА_7 право власності на 1/4 частину спірного будинку в порядку спадкування за законом.

Це же суд додатковим рішенням від 23 березня 2015 року ухвалив: визнати за ОСОБА_8 право власності на 1/8 частину спірного будинку в порядку спадкування за законом; визнати за ОСОБА_9 право власності на 1/8 частину спірного будинку в порядку спадкування за законом.

Апеляційний суд Херсонської області рішенням від 25 травня 2015 року ухвалив: рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 2 грудня

2014 року в частині визнання за ОСОБА_7 права власності на 1/4 частину спірного будинку в порядку спадкування за законом скасувати та в цій частині у задоволенні позову відмовити; додаткове рішення цього ж суду від 23 березня 2015 року змінити: визнати за ОСОБА_8 права власності на 1/4 частину будинку в порядку спадкування за законом; визнати за ОСОБА_9 право власності на 1/4 частину спірного будинку в порядку спадкування за законом; у решті судові рішення залишити без змін.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 9 вересня 2015 року постановила додаткове рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 23 березня 2015 року та рішення Апеляційного суду Херсонської області від 25 травня 2015 року залишити без змін.

У заяві ОСОБА_7 про перегляд судових рішень порушується питання про скасування додаткового рішення суду першої інстанції, рішення апеляційного суду, ухвали суду касаційного суду та залишення в силі рішення суду першої інстанції з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 1217, 1223, 1245, 1261, 1266 ЦК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

На підтвердження зазначеної підстави подання заяви ОСОБА_7 посилається на рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 лютого 2014 року у справі за позовом фізичної особи до фізичної особи про визнання незаконним та скасування свідоцтв про право на спадщину, визнання права власності на спадкове майно (№ 6-37755св13).

Так, за результатами розгляду касаційної скарги у справі № 6-37755св13 суд касаційної інстанції, ухваливши рішення про часткове задоволення позову, виходив з того, що застосовуючи частину першу статті 1275 ЦК України, суд першої інстанції неправильно витлумачив її зміст та не врахував, що спадкоємець, який помер до дня відкриття спадщини, не може вважатися таким, що не прийняв спадщину або відмовився від неї, оскільки відповідно до статті 1222 цього Кодексу спадкоємцями можуть бути, зокрема, фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини. За таких обставин, аналіз норм статей 1216, 1217, 1223, 1233, 1236 ЦК України дає підстави для висновку про те, що частку, яку заповіли спадкоємцю, який помер до відкриття спадщини, слід вважати такою, що не охоплена заповітом, а тому відповідно до вимог статті 8 (аналогія закону) та частини другої статті 1223 ЦК України право на спадкування цієї частки одержують спадкоємці за законом (статті 1261 - 1265 цього Кодексу).

Натомість у справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції погодився з висновком апеляційного суду про те, що ОСОБА_10 на користь якого спадкодавець заповів 1/2 частину будинку помер до відкриття спадщини, тому згідно зі статтею 1276 ЦК України до дітей померлого переходить право на прийняття належної йому частки спадщини (спадкова трансмісія). Положення статті 1266 ЦК України не підлягають застосуванню, оскільки спадкування за правом представлення відбувається лише за умови, якби спадкодавець не залишив заповіту. Крім того, ОСОБА_7 є власником частини спадщини, яку успадкував за заповітом, і не може спадкувати майно ще й за законом.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, зокрема статей 1223, 1245, 1261 ЦК України.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Суди у справі, яка переглядається, встановили, що батьку позивача - ОСОБА_10 належав на праві власності будинок на

АДРЕСА_1.

26 червня 1998 року ОСОБА_10 склав заповіт, за яким усе належне йому майно заповів у рівних частках своїм синам - ОСОБА_7 та ОСОБА_10.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача, ОСОБА_10 (у віці 97 років).

До моменту відкриття спадщини, ІНФОРМАЦІЯ_2, помер також брат позивача - ОСОБА_10 (у віці 63 років).

Після смерті батька позивач звернувся до державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Крім того, із заявами про прийняття спадщини після смерті свого діда звернулися ОСОБА_8 та ОСОБА_9, які є дітьми ОСОБА_10.

Державний нотаріус Першої Херсонської державної нотаріальної контори постановою від 14 червня 2013 року відмовив позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на все майно померлого. При цьому нотаріус зазначив, що 1/2 частина спадкового майна не охоплена заповітом, а тому успадковується за законом.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини (частина друга статті 1236 ЦК України).

За змістом частини першої статті 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Згідно із частиною другою статті 1223 ЦК України у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у -статтях 1261 1265 <http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15/print1464803577966353> цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 1276 ЦК України якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти, право на прийняття належної йому частки спадщини, крім права на прийняття обов'язкової частки у спадщині, переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія).

Однак у справі, яка переглядається, апеляційний суд, з яким погодився й суд касаційної інстанції, дійшов помилкового висновку про застосування до спірних правовідносин положень статті 1276 ЦК України, не врахувавши, що спадкоємець помер до дня відкриття спадщини.

До спірних правовідносин не підлягає застосуванню і норма частини першої статті 1275 ЦК України, відповідно до якої, якщо від прийняття спадщини відмовився один зі спадкоємців за заповітом, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними порівну, оскільки спадкоємець, який помер до дня відкриття спадщини, не може вважатись таким, що не прийняв спадщину або відмовився від неї. Згідно з положенням статті 1222 ЦК України спадкоємцями можуть бути, зокрема, фізичні особи, які є живими на день смерті спадкодавця.

Відповідно до статті 1245 ЦК України частина спадщини, що не охоплена заповітом, спадкується спадкоємцями за законом на загальних підставах. До числа цих спадкоємців входять також спадкоємці за законом, яким інша частина спадщини була передана за заповітом.

Врахувавши викладене та проаналізувавши положення статей 1222, 1223, 1245 ЦК України, слід дійти висновку про те, що 1/2 частину будинку, яку спадкодавець заповідав брату позивача, який помер до дня відкриття спадщини, слід вважати такою, що не охоплена заповітом, а тому право на спадкування цієї частки майна одержують спадкоємці за законом (статті 1261 - 1265 цього Кодексу).

Так, статтею 1261 ЦК України передбачено, що в першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Крім того, згідно з вимогами частин першої, п'ятої статті 1266 ЦК України внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини. Якщо спадкування за правом представлення здійснюється кількома особами, частка їхнього померлого родича ділиться між ними порівну.

Таким чином, право на спадкування за законом 1/2 частину будинку, що

не охоплена заповітом, має син спадкодавця ОСОБА_7, а оскільки інший син спадкодавця ОСОБА_10 на час відкриття спадщини помер, то його діти спадкують порівну ту частину спадщини, яка належала б за законом їх батькові, якби він був живим на час відкриття спадщини (право представлення).

За таких обставин висновки суду першої інстанції про те, що

ОСОБА_7 має право на спадкування 1/4 частини спірного будинку в порядку спадкування за законом, а ОСОБА_8 і ОСОБА_9 - по 1/8 частині будинку за кожним у порядку спадкування за законом, є обґрунтованими.

Отже, у справі, яка переглядається апеляційний суд, з яким погодився суд касаційної інстанції, дійшов помилкового висновку про те, що до спірних правовідносин норма статті 1266 ЦК України не підлягає застосуванню, оскільки право представлення відбувається за умови наявності заповіту, у якому б визначалась доля спадкового майна. Суди не врахували, що 1/2 частина будинку не охоплена заповітом, оскільки на час відкриття спадщини один зі спадкоємців за заповітом помер, а тому внуки спадкодавця мають право спадкувати ту частину спадщини, яка належала б за законом їхньому батькові. Суди безпідставно не застосували норму статті 1245 ЦК України, за якою частина спадщини, що не охоплена заповітом, спадкується спадкоємцями за законом на загальних підставах, до числа яких входять також спадкоємці за законом, яким інша частина спадщини була передана за заповітом.

Ураховуючи наведене, судові рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню із залишенням у силі додаткового рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 355, 3603 , 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву ОСОБА_7 про перегляд судових рішень задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Херсонської області від 25 травня 2015 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

від 9 вересня 2015 року скасувати, залишити в силі рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 2 грудня 2014 року та додаткове рішення цього ж суду від 23 березня 2015 року.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий Судді Верховного Суду України:А.Г. Ярема

В.І. Гуменюк Л.І. Охрімчук В.М. Сімоненко Н.П. Лященко Я.М. Романюк