ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Прокопенка О.Б., суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Маринченка В.Л., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., - розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом управління соціальної політики Тернопільської міської ради (далі - Управління) до ОСОБА_8 про стягнення надміру виплачених коштів,

в с т а н о в и л а:

У липні 2013 року Управління звернулося до суду з позовом, у якому просило стягнути з ОСОБА_8 надміру виплачені кошти в сумі 1803 грн.

На обґрунтування позову послалося на те, що відповідно до заяви ОСОБА_8 від 1 лютого 2012 року Управління призначило їй державну соціальну допомогу як малозабезпеченій сім'ї, яка виплачувалася в період з 1 лютого по 21 липня 2012 року.

Під час перевірки достовірності та повноти інформації про доходи і майновий стан встановлено, що ОСОБА_8 подала неповну інформацію про свої доходи, а саме не надала інформацію про дохід від продажу рухомого майна за жовтень-грудень 2011 року на загальну суму 1803 грн.

Відповідачу було повідомлено про необхідність повернути кошти у вказаній сумі, проте в добровільному порядку ОСОБА_8 їх не повернула.

Тернопільський окружний адміністративний суд постановою від 30 липня 2013 року позов задовольнив.

Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 26 листопада 2014 року скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у задоволенні позову. Своє рішення суд мотивував тим, що висновок суду першої інстанції про умисне приховання ОСОБА_8 доходів є безпідставним та не відповідає фактичним обставинам справи.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 4 листопада 2015 року рішення судів попередніх інстанцій скасував, а провадження у справі закрив, оскільки заявлені позовні вимоги мають розглядатися місцевим загальним судом у порядку цивільного судочинства.

Не погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції, Управління, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального та процесуального права, а саме: статті 7 Закону України від 1 червня 2000 року № 1768-ІІІ «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям» та статей 3, 17 та 50 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 4 листопада 2015 року та повернути справу на касаційний розгляд.

На обґрунтування заяви Управління додало копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 22 січня, 11 листопада 2014 року та 6 серпня 2015 року (справи №№ К/800/48222/13, К/9991/20670/11, К/800/2330/15 відповідно), які, на його думку, підтверджують неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального та процесуального права.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

У справі, що розглядається, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що справу про повернення надмірно сплачених відповідачу сум у вигляді допомоги малозабезпеченій сім'ї належить розглядати в порядку цивільного судочинства, у зв'язку з цим закрив провадження в адміністративній справі.

В ухвалах касаційного суду від 22 січня, 11 листопада 2014 року та 6 серпня 2015 року, які додано на підтвердження неоднакового застосування норм матеріального та процесуального права, суд вважав касаційні скарги управління праці та соціального захисту населення Бабушкінської районної державної адміністрації м. Дніпропетровська, управління праці та соціальної політики Тернопільської міської ради та департаменту соціальної політики Вінницької міської ради відповідно такими, що за формою та змістом відповідають вимогам статті 213 КАС, відкрив касаційні провадження та переглянув судові рішення у цих справах по суті.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно з частиною другою статті 2 КАС до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Таким чином, законодавець чітко визначив, що суттю адміністративного судочинства є судовий контроль за діяльністю органів влади та місцевого самоврядування в сфері дотримання прав та свобод громадян та юридичних осіб за допомогою процесуального закону з певними особливостями, зокрема, обов'язку доказування правомірності своєї діяльності органами влади чи самоврядування. Тобто, однією з визначальних особливостей КАС є те, що позивачем в адміністративній справі може бути фізична чи юридична особа, чиї права, свободи чи інтереси вони вважають порушеними, а відповідачем ‒ орган влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи.

Відповідно до статті 50 КАС громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом.

Колегія суддів доходить висновку, що правовий аналіз пунктів 1‒4 частини четвертої статті 50 КАС свідчить, що всі наведені підстави, коли громадяни, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень лише у випадках превентивного (попереднього) судового контролю за рішеннями, діями органів влади, які при реалізації своїх владних управлінських повноважень можуть порушити права чи свободи фізичних чи юридичних осіб.

Однак і в цих випадках, водночас із перевіркою дій чи бездіяльності згаданих осіб, обставин, що стали підставою для втручання суб'єктів владних повноважень, суд має перевірити на відповідність чинному законодавству рішення, дії чи бездіяльність самих суб'єктів владних повноважень.

Логічний спосіб тлумачення частини четвертої статті 50 КАС дозволяє колегії суддів дійти висновку, що і пункт 5 частини четвертої статті 50 КАС, який є частиною норми процесуального права, існує як послідовне продовження випадків «превентивного» судового контролю і має розумітися та застосовуватися судами саме в такому значенні, а не як норма, що давала би право для розширеного тлумачення права суб'єкта владних повноважень на адміністративний позов. Такий безпідставний підхід до розуміння змісту пункту 5 частини четвертої статті 50 КАС по суті призводить до відмови органів влади від виконання своїх функціональних обов'язків та можливої дискреційної поведінки.

За пунктом 4 частини четвертої статті 50 КАС суб'єкт владних повноважень може звертатися до суду з адміністративним позовом до громадян України, іноземців чи осіб без громадянства, їх об'єднань, юридичних осіб, які не є суб'єктами владних повноважень, для превентивного судового контролю своєї ж діяльності і у випадках, визначених законом.

У випадку, що розглядається, позов заявлений про стягнення грошових коштів, що стали власністю громадянки ОСОБА_8, і, на думку колегії суддів, не підпадає під дію пункту 4 частини четвертої статті 50 КАС.

Висновки у справах про стягнення з фізичної особи переплаченої суми допомоги по безробіттю та пенсії, висловлені колегією суддів Судової палати у цивільних справах і Судової палати в адміністративних справах 22 вересня 2015 року у справі № 21-2209а15 та колегією суддів Судової палати в адміністративних справах 22 вересня 2015 року у справі № 21-1884а15, зводиться до того, що такі спори є не публічно-правовими, а приватно-правовими і мають розглядатися за правилами цивільного судочинства.

Ці справи є подібними за виниклими правовідносинами до справи, що розглядається і колегія суддів дійшла аналогічного висновку ‒ спір у справі про стягнення коштів з ОСОБА_8 є приватно-правовим і мав розглядатися за правилами цивільного судочинства.

За таких обставин суд касаційної інстанції в цій справі правильно застосував згадані норми процесуального права, доводи, наведені заявником, необґрунтовані, у зв'язку з чим у задоволенні заяви слід відмовити.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви управління соціальної політики Тернопільської міської ради відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.Б. ПрокопенкоСудді:О.Ф. ВолковМ.І. Гриців О.А. КороткихВ.Л. Маринченко І.Л. СамсінО.О. Терлецький