П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2016 року м. КиївСудова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Потильчака О.І.,

суддів: Берднік І.С., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Шицького І.Б., -

за участю представників:

приватного підприємства «Шива» - Карплюка Р.П.,

публічного акціонерного товариства

«ВіЕс Банк» - Марківа В.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву приватного підприємства «Шива» (далі - ПП «Шива») про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 18 травня 2016 року у справі № 914/3389/15 за позовом публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» (далі - ПАТ «ВіЕс Банк») до ПП «Шива», товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Оптіма-Капітал» (далі - ТОВ «Компанія з управління активами «Оптіма-Капітал») про визнання недійсними додаткових угод,

в с т а н о в и л а:

Суб'єкт права на звернення до Верховного Суду України порушує питання про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 18 травня 2016 року у справі № 914/3389/15 із підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), і просить скасувати постанову Вищого господарського суду України від 18 травня 2016 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 22 лютого 2016 року, а рішення Господарського суду Львівської області від 23 листопада 2015 року залишити без змін.

У заяві про перегляд постанови ПП «Шива» посилається на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень статей 203, 215, 217, 546 Цивільного кодексу України (далі - ЦК).

В обґрунтування заяви ПП «Шива» надано копії постанов Вищого господарського суду України від 19 листопада 2015 року у справі № 910/6714/15-г, від 12 січня 2016 року у справі № 908/4803/14, копії постанов Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі № 908/4804/14 (№ 3-304гс16), від 13 квітня 2016 року у справі № 910/6714/15-г (№ 3-238гс16), від 13 квітня 2016 року у справі № 910/5928/15-г (№ 3-253гс16), від 13 квітня 2016 року у справі № 910/8670/15-г (№ 3-291гс16), від 19 серпня 2014 року у справі № 5013/492/12 (№ 3-59гс14), від 19 серпня 2014 року у справі № 5011-31/17917-2012 (№ 3-38гс14).

ТОВ «Компанія з управління активами «Оптіма-Капітал» не скористалося правом на участь його представника у судовому засіданні.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників ПП «Шива» і ПАТ «ВіЕс Банк», перевіривши наведені суб'єктом звернення обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як установлено судами першої та апеляційної інстанцій у межах наданих їм процесуальним законом повноважень, предметом позову у справі № 914/3389/15 є вимога ПАТ «ВіЕс Банк» про визнання недійсними додаткових угод від 01 грудня 2013 року, від 01 серпня 2014 року та від 31 грудня 2014 року до договору процентної позики, укладених між ПП «Шива» і ТОВ «Компанія з управління активами «Оптіма-Капітал».

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оспорювані угоди укладено між відповідачами у порушення умов тристоронньої угоди про врегулювання погашення заборгованостей від 27 липня 2012 року, стороною якої є позивач, та положень статті 629 ЦК, що є підставою для визнання їх недійсними.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 23 листопада 2015 року у задоволенні позову відмовлено з тих мотивів, що порушення відповідачами умов угоди про врегулювання погашення заборгованостей від 27 липня 2012 року не є підставою для визнання спірних додаткових угод до договору процентної позики від 15 лютого 2012 року № 2012/02-15 недійсними.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 22 лютого 2016 року, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 18 травня 2016 року, рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Визнано недійсними додаткові угоди від 01 грудня 2013 року, від 01 серпня 2014 року та від 31 грудня 2014 року до договору процентної позики, укладеного між відповідачами.

Залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції, якою позов задоволено, Вищий господарський суд України погодився з висновками цього суду про те, що зміни відповідачами будь-яких умов договору процентної позики могли відбуватися виключно за погодженням позивача як сторони за тристоронньою угодою від 27 липня 2012 року. Отже, під час укладення оспорюваних додаткових угод відповідачі припустилися порушення вимог статті 629 ЦК, що є підставою для визнання цих угод недійсними відповідно до частини першої статті 203, статті 215 ЦК.

У судових рішеннях, копії яких надано ПП «Шива» на підтвердження підстав для перегляду Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 18 травня 2016 року, суд касаційної інстанції, на думку заявника, по-іншому застосував одні й ті самі норми матеріального права при вирішенні спорів стосовно визнання договорів недійсними. Крім того, на думку заявника, рішення суду касаційної інстанції не відповідає викладеним у постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, про які зазначено у заяві.

Забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм права, про які йдеться у заяві, Верховний Суд України виходить із такого.

У справі, яка розглядається, судами встановлено, що 15 лютого 2012 року між ТОВ «Компанія з управління активами «Оптіма-Капітал» (позикодавцем) і ПП «Шива» (позичальником) укладено договір процентної позики № 2012/02-15, за умовами якого, з урахуванням додаткових угод, позикодавець зобов'язався надати позичальнику грошові кошти в сумі 8 000 000 грн для будівництва об'єкта за адресою: м. Львів, вул. Зубрівська, 38, а позичальник - повернути грошові кошти позикодавцю у строк до 03 червня 2020 року та сплачувати 25 % річних від суми фактично наданої позики за час користування нею.

27 липня 2012 року між публічним акціонерним товариством «Фольксбанк» (далі - ПАТ «Фольксбанк», правонаступником якого є ПАТ «ВіЕс Банк») (кредитор) і ПП «Шива» (позичальник) укладено кредитний договір № КU018029, згідно якого кредитор зобов'язався надати позичальникові строковий кредит у розмірі 2 630 000 доларів США з кінцевою датою виконання боргових зобов'язань - 26 липня 2019 року.

27 липня 2012 року між ПАТ «Фольксбанк» (правонаступником якого є ПАТ «ВіЕс Банк» (сторона 1), ПП «Шива» (сторона 2) і ТОВ «Компанія з управління активами «Оптіма-Капітал» (сторона 3) укладено угоду про врегулювання погашення заборгованостей, згідно з якою сторона 2 і сторона 3 без жодних застережень погоджуються з тим, що термін повернення позики за договором процентної позики буде у будь-якому випадку пізнішою датою, ніж термін повернення кредиту за кредитним договором, укладеним між стороною 1 та стороною 2 та, у разі банкрутства чи ліквідації сторони 2, заборгованість (тіло позики та проценти) за договором процентної позики буде повернуто стороні 3 після погашення стороною 2 заборгованості (тіло кредиту та проценти) перед стороною 1 за кредитним договором (п. 1).

Підпунктом 2.2 пункту 2 цієї угоди сторонами погоджено, що сторона 2 і сторона 3 зобов'язуються погоджувати зі стороною 1 будь-які зміни, які вони бажають внести до умов договору процентної позики. За змістом пункту 3 значена угода набирає чинності з моменту підписання її сторонами та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Також судами установлено, що 01 грудня 2013 року, 01 серпня 2014 року та 31 грудня 2014 року між відповідачами було укладено додаткові угоди до договору процентної позики від 15 лютого 2012 року № 2012/02-15, відповідно до умов яких було змінено розмір процентів за користування позикою до 27 % річних, до 1 % річних, а також змінено порядок повернення суми позики.

Обґрунтовуючи позовні вимоги щодо визнання цих додаткових угод недійсними, ПАТ «ВіЕс Банк» послалося на те, що ці угоди було укладено всупереч умовам угоди про врегулювання погашення заборгованостей від 27 липня 2012 року, за відсутності погодження з ПАТ «ВіЕс Банк», що є порушенням положень статей 203 і 629 ЦК.

Загальні засади цивільного законодавства встановлено статтею 3 ЦК. До цього переліку, зокрема, належить свобода договору.

За змістом положень статей 626, 627 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (стаття 638 ЦК).

Згідно з приписами статей 525, 526, 629 ЦК і статті 193 Господарського кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до положень статті 16 ЦК визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачено статтею 215 ЦК.

Так, відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушено цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції, якою позов ПАТ «ВіЕс Банк» задоволено, Вищий господарський суд України погодився з висновками цього суду про те, що угода про врегулювання погашення заборгованостей від 27 липня 2012 року, укладена між сторонами у справі, відповідає встановленим законодавством вимогам, є чинною та не визнана недійсною у судовому порядку, а тому є обов'язковою для сторін і повинна добросовісно виконуватися; при цьому цивільні права сторони, що ґрунтуються на умовах цієї угоди, у разі їх порушення, підлягають захисту в тій же мірі і в той же спосіб, що і права, які передбачені актами цивільного законодавства або випливають із них.

Зазначений висновок узгоджується зі встановленим статтею 629 ЦК загальним принципом обов'язковості договору.

Натомість відповідачі при укладенні оспорюваних у справі додаткових угод до договору процентної позики, за відсутності погодження ПАТ «ВіЕс Банк» на зміну умов цього договору, незважаючи на те, що обов'язковість такого погодження передбачено пунктом 2.2 угоди про врегулювання погашення заборгованостей від 27 липня 2012 року, допустили порушення вимог статті 629 ЦК, частини першої статті 203 ЦК, що відповідно до положень частини першої статті 215 ЦК є підставою для визнання таких угод недійсними.

Ураховуючи наведене, при вирішенні цієї справи суди апеляційної і касаційної інстанцій правильно застосували до спірних правовідносин норми матеріального права, висновки цих судів про укладення оспорюваних угод із недотриманням вимог законодавства, а відтак і наявності підстав для задоволення позову, є обґрунтованими, такими, що відповідають фактичним обставинам справи і вимогам закону.

Відповідно до частини першої статті 11126 ГПК Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, що стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

За таких обставин у задоволенні заяви ПП «Шива» слід відмовити.

Керуючись статтями 11116 , 11123 , 11124 , 11126 Господарського процесуального кодексу України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

У задоволенні заяви приватного підприємства «Шива» про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 18 травня 2016 року у справі № 914/3389/15 відмовити.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 11116 ГПК.

Головуючий О.І. Потильчак

Судді:І.С. Берднік А.А. Ємець Т.Є. Жайворонок І.Б. Шицький