Главная Сервисы для юристов ... База решений “Протокол” Постанова ВСУ від 09.08.2017 року у справі №914/1318/16 Постанова ВСУ від 09.08.2017 року у справі №914/13...
print
Друк
search Пошук

КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ":

Державний герб України

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 серпня 2017 року м. Київ

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Жайворонок Т.Є.,

суддів: Берднік І.С., Ємця А.А., -

за участю представників:

публічного акціонерного товариства

«Імексбанк» - Іванова А.О.,

Фонду гарантування вкладів

фізичних осіб - Жегуліна Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву публічного акціонерного товариства «Імексбанк» (далі - ПАТ «Імексбанк») в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) на ліквідацію ПАТ «Імексбанк» про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 06 грудня 2016 року, постанови Львівського апеляційного господарського суду від 28 вересня 2016 року та рішення Господарського суду Львівської області від 26 липня 2016 року у справі № 914/1318/16 за позовом ПАТ «Імексбанк» в особі уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «Імексбанк» до товариства з обмеженою відповідальністю «Авенсіс» (далі - ТОВ «Авенсіс»), товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Ажур» (далі - ТОВ «ТК «Ажур»), треті особи: Фонд, державне підприємство «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, про визнання недійсними договорів і застосування наслідків недійсності правочину,

в с т а н о в и л а:

У травні 2016 року ПАТ «Імексбанк» в особі уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «Імексбанк» звернулося до суду із зазначеним позовом, у якому просило визнати недійсним договір про розірвання договору застави майнових прав від 18 лютого 2014 року, укладений 23 грудня 2014 року між ПАТ «Імексбанк», ТОВ «ТК «Ажур» і ТОВ «Авенсіс»; визнати недійсним договір про розірвання договору про уступку права вимоги до договору застави майнових прав від 18 лютого 2014 року, укладений 23 грудня 2014 року між ПАТ «Імексбанк» і ТОВ «Авенсіс»; застосувати наслідки недійсності договору про розірвання договору застави майнових прав і повернути сторони у первісний стан шляхом поновлення у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна запису № 14195484 з контрольною сумою ЕДВ98БГ68В про державну реєстрацію обтяження рухомого майна ТОВ «Авенсіс» на підставі договору застави майнових прав від 18 лютого 2014 року з дати вилучення, а саме із 14 січня 2015 року.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ПАТ «Імексбанк», розірвавши договори застави майнових прав та уступки права вимоги, які забезпечували виконання зобов'язання ТОВ «ТК «Ажур» за кредитним договором, укладеним з позивачем, за наявності непогашеної заборгованості ТОВ «ТК «Ажур» за цим договором, безпідставно та безоплатно відмовилося від власних майнових вимог до заставодавця за дійсним договором забезпечення, а також від своїх прав звернення стягнення на предмет застави в рахунок погашення заборгованості боржника, що у подальшому призвело до неплатоспроможності банку, тому оспорювані договори відповідно до пункту 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є нікчемними.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 26 липня 2016 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 28 вересня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 06 грудня 2016 року постанову суду апеляційної інстанції залишено без змін.

У заяві, з урахуванням заяви про доповнення, про перегляд Верховним Судом України судових рішень у справі № 914/1318/16 із підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), ПАТ «Імексбанк» в особі уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «Імексбанк», посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень пункту 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», статей 1, 7, 16, 17 Закону України «Про заставу», статей 572, 579, 586, 589, 593 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), просить скасувати постанову Вищого господарського суду України від 06 грудня 2016 року, постанову Львівського апеляційного господарського суду від 28 вересня 2016 року, рішення Господарського суду Львівської області від 26 липня 2016 року та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

В обґрунтування заяви надано копію постанови Вищого господарського суду України від 16 березня 2017 року у справі № 914/1316/16, копії постанов Верховного Суду України від 17 травня 2017 року у справі № 910/22664/15 (№ 3-1295гс16) та у справі № 910/22662/15 (№ 3-1487гс16).

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників ПАТ «Імексбанк» і Фонду, перевіривши наведені ПАТ «Імексбанк» в особі уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «Імексбанк» обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

У справі, яка розглядається, судами встановлено, що 18 лютого 2014 року між ПАТ «Імексбанк» (кредитор) і ТОВ «ТК «Ажур» (позичальник) укладено кредитний договір про відкриття кредитної лінії № 7/14, за умовами якого кредитор зобов'язався надати позичальнику кредит шляхом відкриття кредитної лінії на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання (пункт 1.1). Відповідно до пункту 1.1.1 договору, у редакції додаткової угоди від 23 грудня 2014 року № 5, надання кредиту буде здійснюватися окремими частинами або в повній сумі на умовах, визначених цим договором, у межах відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості до 139 488 208,00 грн, зі сплатою фіксованої процентної ставки - 17,8 % річних і кінцевим терміном повернення заборгованості за всіма траншами до 20 серпня 2015 року (включно) на умовах, визначених цим договором. Пунктом 3.2.10 договору передбачено, що у випадку непогашення кредиту та/або процентів кредитор має право звернути стягнення на предмет застави (іпотеки) та в інших випадках, встановлених цим договором або законодавством України. У разі прийняття застави, яка є забезпеченням за двома (або більше) кредитними операціями, у тому числі за договором наступної застави, якщо погашення боргу за одним із таких кредитів прострочено понад 30 календарних днів, банк має право на дострокове стягнення боргу за всіма іншими кредитами та/або його дострокове погашення за рахунок реалізації предмета застави.

Додатковими угодами від 30 квітня 2014 року № 1, від 27 травня 2014 року № 2, від 31 липня 2014 року № 3, від 15 вересня 2014 року № 4, від 23 грудня 2014 року № 5 до зазначеного договору було внесено зміни в частині умов забезпечення вимоги кредитора, зміни майнових поручителів, з якими укладається окремий договір забезпечення, максимального ліміту заборгованості, процентної ставки та строку повернення кредиту.

18 лютого 2014 року між ПАТ «Імексбанк» (заставодержатель), ТОВ «Авенсіс» (заставодавець) і ТОВ «ТК «Ажур» (боржник) укладено договір застави майнових прав, за умовами якого заставодавець (майновий поручитель) передав у заставу заставодержателю майнові права, що випливають із договору від 01 березня 2013 року, укладеного між ТОВ «Авенсіс» і товариством з обмеженою відповідальністю «Південінвестсервіс» (далі - ТОВ «Південінвестсервіс») (пункт 1.1.); зазначені майнові права ТОВ «Авенсіс» передає у заставу заставодержателю з метою забезпечення своєчасного та повного виконання ТОВ «ТК «Ажур» своїх зобов'язань за кредитним договором від 18 лютого 2014 року № 7/14 та всіма додатковими угодами до нього (пункт 1.2 договору); заставлені майнові права оцінені сторонами у сумі 113 800 000,00 грн (пункт 1.3 договору); за рахунок заставлених майнових прав заставодержатель задовольняє свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, у тому числі відшкодування витрат, пов'язаних із пред'явленням вимоги і зверненням стягнення на заставлені майнові права, сплату процентів, неустойки, основної суми боргу, відшкодування збитків, завданих порушенням заставодавцем (майновим поручителем) забезпеченого зобов'язання або умов договору застави (пункт 1.5 договору). Відповідно до пункту 4.1 договору заставодержатель має право звернути стягнення на заставлені майнові права, якщо на момент виконання забезпечених заставою зобов'язань за кредитним договором вони не будуть виконані, а саме: при повному або частковому неповерненні у встановлений кредитним договором строк суми кредиту, та/або при несплаті/частковій несплаті у встановлені кредитним договором строки сум відсотків, комісій, неустойки (пені, штрафних санкцій). Пунктом 4.3 договору передбачено, що звернення стягнення на предмет застави здійснюється: шляхом уступки заставодавцем (майновим поручителем) заставодержателю вимоги, що випливає із заставлених майнових прав; шляхом звернення заставодержателя до суду з вимогою переводу на нього заставлених майнових прав. Згідно з пунктом 6.1 цей договір набуває чинності з дати його підписання сторонами і діє до повного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором.

18 лютого 2014 року між ПАТ «Імексбанк» (заставодержатель) і ТОВ «Авенсіс» (заставодавець) укладено договір про уступку права вимоги до договору застави майнових прав від 18 лютого 2014 року, за умовами якого заставодавець уступив, а заставодержатель прийняв у повному обсязі право вимоги на всі майнові права за договором від 01 березня 2013 року, укладеним між ТОВ «Авенсіс» і ТОВ «Південінвестсервіс», які є забезпеченням виконання зобов'язань за кредитним договором від 18 лютого 2014 року № 7/14, укладеним між ПАТ «Імексбанк» і ТОВ «ТК «Ажур» (пункт 1.1 договору); права та обов'язки сторін за цим договором виникають у випадку невиконання/неналежного виконання боржником своїх зобов'язань за кредитним договором, а також невиконання/неналежного виконання заставодавцем своїх зобов'язань за договором застави майнових прав від 18 лютого 2014 року (пункт 1.3 договору); цей договір є невід'ємною частиною договору застави майнових прав від 18 лютого 2014 року та вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань.

Відомості щодо застави майнових прав внесено до Державного реєстру обтяжень рухомого майна 20 лютого 2014 року за реєстраційним № 14195484.

23 грудня 2014 року між ПАТ «Імексбанк» (заставодержатель), ТОВ «Авенсіс» (заставодавець) і ТОВ «ТК «Ажур» (боржник) укладено договір про розірвання договору застави майнових прав від 18 лютого 2014 року, за умовами якого сторони дійшли згоди розірвати договір застави майнових прав від 18 лютого 2014 року і домовилися про те, що розриваючи цей договір, вони свідчать про відсутність будь-яких претензій один до одного з питань, пов'язаних з виконанням своїх обов'язків за зазначеним договором. Цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами.

23 грудня 2014 року між ПАТ «Імексбанк» (заставодержатель) і ТОВ «Авенсіс» (заставодавець) укладено договір про розірвання договору про уступку права вимоги до договору застави майнових прав від 18 лютого 2014 року.

14 січня 2015 року із Державного реєстру обтяжень рухомого майна вилучено запис № 14195484 з контрольною сумою ЕДВ98БГ68В про державну реєстрацію обтяження рухомого майна ТОВ «Авенсіс» на підставі договору застави майнових прав від 18 лютого 2014 року.

У зв'язку з невиконанням ТОВ «ТК «Ажур» своїх зобов'язань за кредитним договором від 18 лютого 2014 року № 7/14 рішенням Господарського суду Одеської області від 28 вересня 2015 року у справі № 916/1422/15-г стягнуто з ТОВ «ТК «Ажур» на користь ПАТ «Імексбанк» 139 488 208,00 грн заборгованості за кредитом, 13 196 731,33 грн заборгованості зі сплати відсотків за користування кредитними коштами та 3 415 737,34 грн пені. Це рішення набрало законної сили; наказ Господарського суду Одеської області від 30 жовтня 2015 року стягувачем пред'явлено до виконання, а 23 грудня 2015 року відкрито виконавче провадження ВП № 49711266.

За розрахунками позивача, станом на 01 квітня 2016 року заборгованість ТОВ «ТК «Ажур» за кредитним договором становить 223 004 947,68 грн.

У зв'язку зі здійсненням ПАТ «Імексбанк» ризикової діяльності, що призвела до втрати ліквідності, виникнення реальної загрози невиконання ним своїх зобов'язань перед клієнтами і кредиторами, постановою Правління Національного банку України від 15 січня 2015 року № 16/БТ ПАТ «Імексбанк» віднесено до категорії проблемних строком до 180 днів і встановлено певні обмеження в його діяльності.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 26 січня 2015 року № 50 «Про віднесення ПАТ «Імексбанк» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 26 січня 2015 року № 16 «Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ «Імексбанк», згідно з яким з 27 січня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноваженою особою Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в АТ «Імексбанк» Северина Ю.П.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 23 квітня 2015 року № 84 продовжено строки здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Імексбанк» до 26 травня 2015 року включно та продовжено повноваження уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у цьому банку.

Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 21 травня 2015 року № 330 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Імексбанк», виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 27 травня 2015 року № 105 «Про початок процедури ліквідації АТ «Імексбанк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку», згідно з яким розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Імексбанк» і призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію АТ «Імексбанк» провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Северина Ю.П. строком на 1 рік з 27 травня 2015 року до 26 травня 2016 року включно.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 19 жовтня 2015 року № 189 відкликано всі повноваження ліквідатора ПАТ «Імексбанк» у Северина Ю.П. з 20 жовтня 2015 року та призначено уповноваженою особою Фонду і делеговано всі повноваження ліквідатора АТ «Імексбанк» провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Гаджиєву С.О. з 20 жовтня 2015 року.

Під час перевірки уповноваженою особою Фонду встановлено, що протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Імексбанк», зокрема протягом листопада - грудня 2014 року, відбулося вилучення ліквідних предметів застави та іпотеки шляхом укладення договорів про розірвання відповідних договорів застави та іпотеки, у тому числі договорів у справі, яка розглядається.

На виконання приписів частини другої статті 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноваженою особою Фонду Гаджиєвим С.О. 22 січня 2016 року відповідачам направлено повідомлення про нікчемність правочинів про розірвання договору застави майнових прав та договору про уступку права вимоги до договору застави майнових прав з підстав, передбачених статтею 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Крім того, відповідне оголошення опубліковано у газеті «Голос України» 30 березня 2016 року № 57 (6311).

Судові рішення у справі, яка розглядається, з посиланням на положення статей 203, 215, 216 ЦК, статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Закону України «Про заставу», мотивовано тим, що на момент укладення оспорюваних договорів - 23 грудня 2014 року ТОВ «ТК «Ажур» не мало простроченої заборгованості за кредитним договором, кінцевий строк повернення кредиту не настав, ПАТ «Імексбанк» не мало майнових вимог до боржника за цим договором, а відтак і майнових вимог за забезпечувальними обтяженнями до цього кредитного договору, факт укладення оспорюваних договорів не свідчить про відмову банку від своїх майнових вимог, яких на момент укладення цих договорів не існувало. Водночас суд зауважив, що за оспорюваними договорами відбулася відмова банку від вимоги про забезпечення своїх майнових вимог за кредитним договором, а не від майнової вимоги, як такої, що була реалізована позивачем у межах справи № 916/1422/15-г про стягнення з боржника заборгованості за кредитним договором. Суд встановив, що письмову вимогу банку про сплату кредитних коштів (дострокове повернення), несплачених відсотків і пені боржник отримав лише 15 березня 2015 року, натомість договори забезпечення від 18 лютого 2014 року було розірвано ще 23 грудня 2014 року. Позивач не довів, що банк безоплатно відмовився від майнових вимог до ТОВ «Авенсіс», а також те, що розірвання договорів застави майнових прав та уступки права вимоги може призвести до неможливості виконання ТОВ «ТК «Ажур» зобов'язань за кредитним договором, а відтак, до порушення прав позивача, третіх осіб і вкладників банку. Рішенням Господарського суду Одеської області від 28 вересня 2015 року у справі № 916/1422/15-г встановлено факт належної заміни предметів застави на підставі додаткової угоди від 23 грудня 2014 року № 5 до кредитного договору, що свідчить про відсутність факту відмови банку від власних майнових вимог.

Крім того, суд зазначив, що рішення про визнання оспорюваних правочинів нікчемними із підстав, передбачених частиною третьою статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (у редакції, чинній на момент запровадження у ПАТ «Імексбанк» тимчасової адміністрації), уповноваженою особою Фонду протягом дії тимчасової адміністрації не приймалося. Натомість таке рішення, всупереч положенням частини другої статті 38 цього Закону, було прийнято тільки під час ліквідації банку, що є істотним порушенням визначеної законом процедури.

Посилаючись на викладені обставини, суди всіх інстанцій дійшли висновку, що позивачем не доведено наявності обставин, з якими закон пов'язує можливість визнання нікчемними правочинів, вчинених банком із передбачених частиною третьою статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» підстав.

Разом із тим у справі № 914/1316/16 за позовом про визнання недійсними договорів про розірвання договорів застави майнових прав та про уступку права вимоги до договору застави майнових прав, копію постанови у якій надано для порівняння, Вищий господарський суд України, застосувавши до спірних правовідносин положення Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Закону України «Про заставу», статей 215, 572, 589, 593 ЦК, дійшов висновку, що недійсність правочинів неплатоспроможного банку, згідно з якими банк відмовився від власних майнових вимог, встановлена законом, такі правочини є недійсними (нікчемними) незалежно від часу їх виявлення уповноваженою особою Фонду, за умови якщо вони вчинені банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, а спори щодо нікчемності таких правочинів підлягають вирішенню судом. Отже, висновки судів про те, що посилання позивача на нікчемність правочину можливе лише виключно під час дії тимчасової адміністрації, є помилковими. Також суд касаційної інстанції зауважив, що суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову, не врахували правову природу права застави та не взяли до уваги, що право застави виникає з моменту укладення договору і з цієї дати у сторін виникають взаємні права та обов'язки, одним з яких є право заставодержателя звернути стягнення на предмет застави в разі порушення боржником основного зобов'язання.

У постановах Верховного Суду України від 17 травня 2017 року у справі № 910/22664/15 (№ 3-1295гс16) та у справі № 910/22662/15 (№ 3-1487гс16), копії яких надано заявником, викладено правовий висновок про те, що іпотекодержатель набуває права майнової вимоги на підставі іпотечного договору з моменту його нотаріального посвідчення/державної реєстрації. Реалізація цього права іпотекодержателем (задоволення забезпеченої іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки) у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання відбувається шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Відповідно до частини другої, пункту 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, з тієї підстави, що банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог. У справі, яка розглядається, судом встановлено, що за спірними договорами про внесення змін до договору іпотеки, укладеними між кредитором і боржником, кредитор відмовився від нерухомого майна, переданого в іпотеку на забезпечення зобов'язання за кредитним договором, тобто відмовився від власних майнових вимог. Така відмова відбулася протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації у банку. Аналіз наведених норм матеріального права та обставини, встановлені судом у справі, яка розглядається, свідчать про помилковість висновку судів апеляційної та касаційної інстанцій про те, що положення частини другої, пункту 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не підлягають застосуванню до спірних правовідносин та не є підставою для визнання спірних договорів недійсними.

Викладене свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а також про невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм матеріального права, про які йдеться у заяві, Верховний Суд України виходить із такого.

У справі, яка розглядається, предметом позову є вимога ПАТ «Імексбанк» в особі уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «Імексбанк» про визнання недійсними договорів про розірвання договорів застави та уступки права вимоги, укладених на забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, із тих підстав, що банк, укладаючи оспорювані договори протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації, при непогашеній кредитній заборгованості, безоплатно відмовився від власних майнових вимог до заставодавця, а також від свого права звернути стягнення на предмет застави в рахунок погашення заборгованості боржника.

Отже, за змістом статей 572, 589, 590 ЦК, статей 1, 3, 4, 16 Закону України «Про заставу» в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту тощо. Предметом застави можуть бути майно та майнові права. Право застави виникає з моменту укладення договору застави, а в разі, коли договір підлягає нотаріальному посвідченню - з моменту нотаріального посвідчення цього договору. При заставі майнових прав реалізація предмета застави провадиться шляхом уступки заставодавцем заставодержателю вимоги, що випливає із заставленого права.

З аналізу наведених норм вбачається, що застава є спеціальним заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання; заставодержатель (кредитор) набуває права майнової вимоги на підставі, зокрема, договору, що встановлює зобов'язальні відносини між особою, яка забезпечує виконання основного зобов'язання боржника, та кредитором боржника, з моменту укладення/нотаріального посвідчення цього договору. Реалізація кредитором (заставодержателем) права майнової вимоги у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання відбувається, зокрема, шляхом уступки заставодавцем заставодержателю вимоги, що випливає із заставленого права.

Таким чином, у справі, що розглядається, висновок суду про відсутність у кредитора майнових вимог до поручителя на час вчинення оспорюваних договорів є помилковим.

Згідно з положеннями статті 16 ЦК визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК.

Так, відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнано судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК).

Отже, нікчемний правочин є недійсним у силу прямої вказівки закону за фактом наявності певної умови (обставини).

Відповідно до частини другої, пункту 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (тут і далі у редакції, чинній на час запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Імексбанк») протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, з тих підстав, що банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог.

Уповноважена особа Фонду протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів (частина четверта статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

У справі, яка розглядається, судом установлено, що кредитний договір, виконання зобов'язань за яким забезпечувалося договорами застави майнових прав та уступки права вимоги до договору застави майнових прав, укладався на умовах, зокрема, забезпеченості. За цими договорами заставодавець (майновий поручитель) зобов'язався виконувати дії, необхідні для забезпечення дійсності заставленого права до повного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором. За оспорюваними договорами про розірвання договорів застави та уступки права вимоги, укладеними між сторонами, банк (кредитор) відмовився від майнових прав, переданих у заставу на забезпечення виконання зобов'язання боржника за кредитним договором, тобто відмовився від власних майнових вимог. Така відмова відбулася протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Імексбанк».

Отже, недійсність правочинів неплатоспроможного банку, згідно з якими банк відмовився від власних майнових вимог, установлено законом, такі правочини є недійсними (нікчемними) незалежно від часу їх виявлення уповноваженою особою Фонду, за умови якщо вони вчинені банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку.

При цьому відповідно до частини четвертої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноважена особа Фонду вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів як під час дії тимчасової адміністрації, так і протягом ліквідації, у тому числі звертається до суду з відповідним позовом. Отже, висновки судів про те, що позивачем порушено процедуру прийняття рішення про визнання правочинів нікчемними, є помилковими.

Висновки суду про те, що банк реалізував право майнової вимоги шляхом звернення до суду з позовом про стягнення з боржника заборгованості за кредитним договором, що підтверджується рішенням Господарського суду Одеської області від 28 вересня 2015 року у справі № 916/1422/15-г, також не можна визнати обґрунтованими, оскільки зазначені обставини, навпаки, підтверджують факт нікчемності правочинів про розірвання договорів забезпечення з огляду на відмову банку від власних майнових вимог до заставодавця, а також від своїх прав звернути стягнення на предмет застави в рахунок погашення заборгованості боржника, наявність якої установлено зазначеним судовим рішенням. Адже наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум шляхом уступки заставодавцем заставодержателю вимоги, що випливає із заставленого права.

Таким чином, у справі, що розглядається, суди на зазначені вимоги чинного законодавства уваги не звернули, не дали належної правової оцінки положенням кредитного договору, договорів застави та уступки права вимоги, результатам перевірки, проведеної уповноваженою особою Фонду, під час якої виявлено факти вилучення банком ліквідних предметів застави та іпотеки шляхом укладення договорів про розірвання відповідних договорів протягом листопада - грудня 2014 року, належним чином не з'ясували умов, порядку та дотримання строків виконання боржником зобов'язань за кредитним договором на час укладення оспорюваних у справі договорів. Тобто суди належним чином не з'ясували обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, не дали відповідної правової оцінки доводам позивача та наданим ним доказам.

За таких обставин висновки судів про відсутність правових підстав для задоволення позову є передчасними, тому ухвалені судові рішення у справі, яка розглядається, підлягають скасуванню.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 32-34, 43, 82, 84 ГПК, визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне та обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Відповідно до вимог статті 11123 ГПК Верховний Суд України розглядає справи за правилами перегляду судових рішень у касаційному порядку, а тому не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Відсутність у Верховного Суду України процесуальної можливості з'ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ухваленню нового рішення, тому справа підлягає передачі на розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись пунктом 6 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», статтями 11116, 11123, 11124, 11125 ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву публічного акціонерного товариства «Імексбанк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Імексбанк» задовольнити частково.

Постанову Вищого господарського суду України від 06 грудня 2016 року, постанову Львівського апеляційного господарського суду від 28 вересня 2016 року та рішення Господарського суду Львівської області від 26 липня 2016 року у справі № 914/1318/16 скасувати, справу передати на розгляд до Господарського суду Львівської області.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 11116 ГПК.

Головуючий Т.Є. Жайворонок

Судді: І.С. Берднік А.А. Ємець

logo

Юридические оговорки

Protocol.ua обладает авторскими правами на информацию, размещенную на веб - страницах данного ресурса, если не указано иное. Под информацией понимаются тексты, комментарии, статьи, фотоизображения, рисунки, ящик-шота, сканы, видео, аудио, другие материалы. При использовании материалов, размещенных на веб - страницах «Протокол» наличие гиперссылки открытого для индексации поисковыми системами на protocol.ua обязательна. Под использованием понимается копирования, адаптация, рерайтинг, модификация и тому подобное.

Полный текст

Приймаємо до оплати