Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23жовтня 2025 року

м. Київ

справа № 990/319/25

провадження № 11-293заі25

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Губської О. А.,

суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Воробйової І. А., Дашутіна І. В., Ємця А. А., Кривенди О. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Погрібного С. О., Стрелець Н. С., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Шевцової Н. В.

розглянула в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Захарченко Юрій Олександрович, на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 липня 2025 року (судді Смокович М. І., Кашпур О. В., Мельник-Томенко Ж. М., Радишевська О. Р., Уханенко С. А.) у справі № 990/319/25 за його позовом до Вищої ради правосуддя про визнання бездіяльності протиправною і зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИЛА:

Короткий зміст та обґрунтування наведених у позовній заяві вимог

1. ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Захарченко Ю. О., звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з позовом до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП), у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність ВРПщодо розгляду дисциплінарної скарги ОСОБА_1 від 25 вересня 2024 року стосовно судді Слов`янського міськрайонного суду Донецької області ОСОБА_2 ;

- зобов`язати ВРП розглянути дисциплінарну скаргу ОСОБА_1 від 25 вересня 2024 року щодо судді Слов`янського міськрайонного суду Донецької області ОСОБА_2 у встановленому законом порядку.

2. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 25 вересня 2024 року його представник - адвокат Захарченко Ю. О. звернувся до ВРП зі скаргою щодо дисциплінарного проступку судді Слов`янського міськрайонного суду Донецької області ОСОБА_2 , в якій просив притягти цю суддю до дисциплінарної відповідальності. Зазначену скаргу зареєстровано і шляхом автоматизованого розподілу визначено дисциплінарного інспектора ВРП. Проте, на дату звернення з цією позовною заявою дисциплінарне провадження триває, адже досі не завершена попередня перевірка дисциплінарної скарги [пункт 1 частини третьої статті 42 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII)].

3. За таких обставин представник позивача вважає, що ВРП допустила протиправну бездіяльність, яка полягає у безпідставному затягуванні дисциплінарного провадження щодо судді Слов`янського міськрайонного суду Донецької області ОСОБА_2 , що виразилося в порушенні строку розгляду дисциплінарної скарги, встановленого пунктом 4 частини першої статті 43 Закону № 1798-VIII. Представник позивача підкреслив, що на дату звернення із цим позовом до суду минуло понад п`ять місяців, тобто фактичний строк попередньої перевірки дисциплінарної скарги перевищив установлений законом строк у понад п`ять разів.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

4. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (далі - Касаційний адміністративний суд) від 10 липня 2025 року відмовлено у відкритті провадження у цій справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України(далі - КАС України).

5. Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з того, що Закон № 1798-VIІІ не передбачає судового контролю адміністративного суду на етапі попередньої перевірки дисциплінарної скарги і ухвалення рішення щодо відкриття дисциплінарної справи, а тому оскільки позов, з яким звернувся позивач, стосується етапу дисциплінарного провадження, на якому вирішується питання про відкриття дисциплінарної справи щодо судді; цей позов не підвідомчий адміністративному суду і законних підстав для відкриття провадження у справі за таким позовом нема.

Короткий зміст та обґрунтування вимог, наведених в апеляційній скарзі

6. Позивач не погодився з ухвалою Касаційного адміністративного суду від 10 липня 2025 року, подав до Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) апеляційну скаргу, просить скасувати зазначену ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

7. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, позивач зазначив, що ухвала суду першої інстанції є незаконною, порушує права заявника дисциплінарної скарги, а також суперечить праву на ефективний судовий захист згідно зі статтею 55 Конституції України та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). На думку позивача, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що позов не підлягає розгляду в адміністративному судочинстві, неправильно застосував норми статей 170 266 КАС України, а також норми Закону № 1798-VIІІ.

8. Крім того, позивач зауважив, що він не оскаржує рішення ВРП щодо притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, а оскаржує бездіяльність органу, який протягом понад 5 місяців не вчиняє дій, передбачених законом, а саме не завершує попередню перевірку дисциплінарної скарги, чим грубо порушує строки, визначені законом.

9. Разом з тим звертає увагу, що право на оскарження бездіяльності органів державної влади прямо передбачено Конституцією України. Позивач зазначає, що сама собою тривала бездіяльність органу є предметом судового контролю. Відмова від відкриття провадження у такій категорії спорів суперечить правовій позиції Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ Суд) у справах проти України (наприклад, рішення від 03 квітня 2014 року у справі «Каранєв проти України»).

10. Крім того, позивач указує, що ухвала суду першої інстанції суперечить правовій позиції Великої Палати, викладеній у постанові від 06 березня 2025 року у справі № 990/11/25, лише частково, оскільки вона стосувалася рішень ВРП, а не її бездіяльності щодо розгляду скарг у встановлені строки.

Позиція інших учасників справи стосовно апеляційної скарги

11. У відзиві на апеляційну скаргу ВРП просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін.

12. На думку ВРП, суд першої інстанції правомірно відмовив у відкритті провадження у цій справі.

Рух апеляційної скарги

13. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 10 вересня 2025 року відкрила апеляційне провадження у цій справі, а ухвалою від 24 вересня 2025 року призначила її до розгляду в порядку письмового провадження на 23 жовтня 2025 року.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ

Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи

14. Велика Палата, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги щодо порушення норм процесуального права судом першої інстанції, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на таке.

15. Згідно зі статтею 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

16. Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

17. У Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 Конституційний Суд України встановив, що положення частини другої статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом. Таким чином, конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов`язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).

18. У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заяви № 17160/06 та № 35548/06; пункт 33).

19. Також підлягає урахуванню позиція ЄСПЛ у справі «Голдер проти Сполученого Королівства», згідно з якою саме «небезпідставність» доводів позивача про неправомірність втручання в реалізацію його прав є умовою реалізації права на доступ до суду. У пунктах 30-32 рішення у справі «Наталія Михайленко проти України» (заява № 49069/11) Суд повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на подання до суду скарги, пов`язаної з його або її правами та обов`язками цивільного характеру (див. рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пункт 36, Series A № 18). На це «право на суд», в якому право на доступ до суду є одним з аспектів, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання в реалізацію його або її прав цивільного характеру є неправомірним, та скаржиться на те, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції йому не було надано жодних можливостей подати до суду скаргу (див. серед іншого (inter alia) рішення у справах «Рош проти Сполученого Королівства» (Roche v. the United Kingdom), заява № 32555/96, пункту 117, та «Салонтаджі-Дробняк проти Сербії» (Salontaji-Drobnjak v. Serbia), заява № 36500/05, пункт 132).

20. ЄСПЛ зауважив, що Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних. Це особливо стосується гарантій, закріплених у статті 6 Конвенції, з огляду на визначне місце, яке у демократичному суспільстві займають право на справедливий суд разом з усіма гарантіями за цією статтею (див. рішення у справі «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам ІІ проти Німеччини» (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany) [ВП], заява № 42527/98, пункт 45). У пункті 54 рішення у справі «Креуз проти Польщі (Kreuz v. Poland, заява № 28249/95) Суд також погодився, що можуть бути справи, в яких майбутній позивач повинен мати попередній дозвіл до того, як йому дозволять процедуру подання позову (див. рішення суду у справі «Ашингдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), серія A, № 93, пункт 59).

21. Відповідно до частини третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

22. Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

23. За частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті, зокрема шляхом визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3 частини першої статті 5 КАС України).

24. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року

№ 18-рп/2004 щодо «порушеного права», за захистом якого особа може звертатися до суду, то це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». У тому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

25. Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення (висновок, що сформований у постанові Верховного Суду України від 15 листопада 2016 року у справі № 800/301/16).

26. Відсутність спору, у свою чергу, унеможливлює звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту (висновок, сформований у постанові Великої Палати від 12 грудня 2018 року у справі № 802/2474/17-а; провадження № 11-1081апп18).

27. Велика Палата неодноразово наголошувала, що при вирішенні питання щодо наявності підстав для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі через те, що позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, поняття спору, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, слід тлумачити в контексті частини третьої статті 124 Конституції України в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується спорів, які не підпадають під юрисдикцію саме адміністративних судів, і спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду. Суд правомірно не роз`яснив, до якого суду слід звертатися з таким позовом (див. mutadis mutandis постанови Великої Палати від 22 березня 2018 року у справі № 800/559/17, від 03 квітня 2018 року у справі № 9901/152/18, від 30 травня 2018 року у справі № 9901/497/18, від 05 та 27 лютого 2019 року у справах № 9901/638/18 та № 9901/798/18).

28. Відповідно до частини четвертої статті 22 КАС Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, ВРП, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів.

29. Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, ВРП, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів визначені у статті 266 КАС. Правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ, зокрема, щодо: законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України, указів і розпоряджень Президента України (пункт 1 частини першої); законності дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, ВРП, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів (пункт 2 частини першої).

30. Відповідно до частини четвертої статті 266 КАС Верховний Суд за наслідками розгляду справи може: 1) визнати акт Верховної Ради України, Президента України, ВРП, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів протиправним та нечинним повністю або в окремій його частині, застосувати інші наслідки протиправності таких рішень, дій чи бездіяльності, визначені статтею 245 цього Кодексу; 2) визнати дії чи бездіяльність Верховної Ради України, Президента України, ВРП, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів протиправними, зобов`язати Верховну Раду України, Президента України, ВРП, Вищу кваліфікаційну комісію суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію прокурорів вчинити певні дії; 3) застосувати інші наслідки протиправності таких рішень, дій чи бездіяльності, визначені статтею 245 цього Кодексу.

31. Пунктом 3 частини першої статті 131 Конституції України встановлено, що в Україні діє ВРП, яка, зокрема, розглядає скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора.

32. Повноваження, засади організації та порядок діяльності ВРП визначаються Конституцією України, Законом № 1798-VIII та Законом України від 02 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402-VIII).

33. За правилами частини першої статті 107 Закону № 1402-VІІІ право на звернення зі скаргою щодо дисциплінарного проступку судді, з повідомленням про вчинення дисциплінарного проступку суддею (дисциплінарною скаргою) має будь-яка особа. Громадяни здійснюють зазначене право особисто або через адвоката, юридичні особи - через адвоката, органи державної влади та органи місцевого самоврядування - через своїх керівників або представників. Вимоги до форми і змісту дисциплінарної скарги встановлені частиною другою цієї ж статті.

34. ОСОБА_1 реалізував таке право шляхом звернення до ВРП зі скаргою щодо дисциплінарного проступку судді Слов`янського міськрайонного суду Донецької області ОСОБА_2 , в якій просив притягти цю суддю до дисциплінарної відповідальності.

35. Звертаючись до суду із цим позовом, позивач стверджував, що його права та інтереси порушені через неналежне здійснення дисциплінарного провадження ВРП, оскільки ВРП не вирішила у встановленому законом порядку і у встановлений законом строк питання про відкриття дисциплінарної справи за згадуваною дисциплінарною скаргою на суддю, а також не розглянула цієї скарги по суті.

36. Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 1798-VIII ВРП є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

37. Дисциплінарні провадження щодо суддів здійснюють дисциплінарні палати ВРП. Дисциплінарне провадження розпочинається після отримання ВРП скарги щодо дисциплінарного проступку судді, з повідомленням про вчинення дисциплінарного проступку суддею (дисциплінарної скарги), поданої відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», або за ініціативою Дисциплінарної палати ВРП чи за зверненням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у випадках, визначених законом (частина друга статті 42 Закону № 1798-VIII).

38. Відповідно до частини третьої статті 42 Закону № 1798-VIII дисциплінарне провадження включає:

1) попередню перевірку дисциплінарної скарги, вивчення матеріалів для встановлення ознак вчинення суддею дисциплінарного проступку, ухвалення рішення про залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги, відмову у відкритті дисциплінарної справи або відкриття дисциплінарної справи;

2) підготовку дисциплінарної справи до розгляду, розгляд дисциплінарної справи та ухвалення рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності;

3) розгляд скарги на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності.

39. Нормами пункту 4 частини першої статті 43 Закону № 1798-VIII встановлено, що дисциплінарний інспектор ВРП, визначений автоматизованою системою розподілу справ для попередньої перевірки відповідної дисциплінарної скарги (дисциплінарний інспектор ВРП - доповідач) за відсутності підстав для залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги - протягом тридцяти днів з дня отримання такої скарги готує матеріали з пропозицією про відкриття або про відмову у відкритті дисциплінарної справи. Цей строк може бути продовжений дисциплінарним інспектором, але у разі обґрунтованої потреби додаткової перевірки дисциплінарної скарги не більш як на п`ятнадцять днів.

40. Висновок дисциплінарного інспектора ВРП - доповідача за наслідками попередньої перевірки дисциплінарної скарги надалі розглядає - якщо не буде підстав для залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги - Дисциплінарна палата ВРП, яка утворюється у складі ВРП для розгляду справ щодо дисциплінарної відповідальності суддів (частина друга статті 26 Закону № 1798-VIІІ), яка відтак ухвалює рішення про відкриття або про відмову у відкритті дисциплінарної справи.

41. Днем початку здійснення дисциплінарного провадження є день отримання ВРП відповідної дисциплінарної скарги або день ухвалення Дисциплінарною палатою ВРП рішення про відкриття відповідної дисциплінарної справи за власною ініціативою чи день отримання ВРП відповідного звернення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (абзац третій частини другої статті 42 Закону № 1798-VIII).

42. У частині одинадцятій статті 109 Закону № 1402-VІІІ визначено, що дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження.

43. Здійснюючи системний аналіз зазначених норм, Велика Палата неодноразово висновувала, що початок дисциплінарного провадження щодо судді слід ототожнювати не з датою відкриття дисциплінарної справи, а з датою отримання ВРП дисциплінарної скарги і що власне тривалість здійснення дисциплінарного провадження не може вплинути на перебіг строку притягнення до дисциплінарної відповідальності судді.

44. За прямою вказівкою Закону № 1798-VIII ухвалені в межах дисциплінарного провадження рішення про повернення дисциплінарної скарги (частина четверта статті 44), рішення про відмову у відкритті дисциплінарної справи (частина друга статті 45), рішення про відкриття дисциплінарної справи (частина друга статті 46) не підлягають оскарженню.

45. Відповідно до абзацу другого частини першої статті 51 Закону № 1798-VIII скаржник має право оскаржити рішення Дисциплінарної палати у дисциплінарній справі до ВРП лише за наявності дозволу Дисциплінарної палати на таке оскарження.

46. За змістом цих норм законодавець закріпив гарантії реалізації права будь-якої особи на звернення до ВРП із дисциплінарною скаргою щодо судді, проте акцентував, що право на звернення не може ототожнюватися із правом / інтересом скаржника щодо здійснення дисциплінарним органом певних дій, відкриття дисциплінарної справи чи притягнення до дисциплінарної відповідальності судді, відтак і не зумовлює права скаржника впливати на перебіг дисциплінарного провадження шляхом судового оскарження дій, бездіяльності чи рішень ВРП.

47. Протягом дисциплінарного провадження скаржник не позбавлений права на участь у цій процедурі в порядку, встановленому законом, проте його участь не є обов`язковою, а ухвалені ВРП чи її дисциплінарним органом рішення не можуть бути підставою для оскарження судових рішень, ухвалених суддею, щодо якого розглядалася скарга, або для перегляду їх за нововиявленими обставинами через притягнення до дисциплінарної відповідальності судді.

48. Отже, тлумачення в сукупності наведених норм засвідчує, що обставини здійснення дисциплінарного провадження (його тривалість, підстави відкриття дисциплінарної справи, відмова у відкритті дисциплінарної справи тощо) не впливають і не змінюють обсягу прав, обов`язків чи інтересів особи, яка звернулася до ВРП зі скаргою щодо дисциплінарного проступку судді

49. Такої саме логіки дотримувався законодавець у приписах глави 4 «Дисциплінарне провадження щодо суддів» Закону № 1798-VIII, не передбачивши для особи, яка подала дисциплінарну скаргу, права на оскарження в дисциплінарному провадженні будь-яких рішень ВРП (її дисциплінарних органів, посадових осіб) під час здійснення попередньої перевірки дисциплінарної скарги та наділивши дисциплінарний орган ВРП виключними дискреційними повноваженнями щодо надання скаржнику дозволу на оскарження рішення, прийнятого за результатами розгляду дисциплінарної справи.

50. У цей спосіб у Законі № 1798-VIII фактично констатовано неможливість впливу обставин дисциплінарного провадження на права, обов`язки чи інтереси особи, яка звернулася з дисциплінарною скаргою щодо судді.

51. Верховний Суд України неодноразово зауважував, що право на захист - самостійне суб`єктивне право, яке з`являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оспорення останнього (див. постанови від 15 липня 2014 року у справі № 21-273а14, 12 квітня 2017 року у справі № П/800/589/16). Цей правовий висновок утвердився і в практиці Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі №826/8425/15, від 14 січня 2022 року у справі № 826/20453/16, від 13 лютого 2024 року у справі № 320/5934/22, від 01 серпня 2024 року у справі № 640/25171/21.

52. Таким чином, відсутність у позивача прав чи обов`язків у зв`язку з оскаржуваними діями, бездіяльністю чи рішеннями суб`єкта владних повноважень не породжує для позивача і права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.

53. Зважаючи на наведене, Велика Палата констатує, що сама по собі фактична тривалість здійснення ВРП дисциплінарного провадження щодо судді не порушує прав та інтересів особи, яка звернулася з відповідною дисциплінарною скаргою, і не може вплинути на них.

54. ОСОБА_1 оскаржив бездіяльність ВРП, що полягала у нерозгляді його скарги на суддю у визначений Законом № 1798-VIII строк.

55. З урахуванням наведеного вище Велика Палата Верховного Суду вважає, що посилання позивача на порушення його прав є безпідставними оскільки дії, бездіяльність чи рішення ВРП у дисциплінарному провадженні щодо судді не можуть мати безпосереднього впливу на інтереси скаржника, не породжують, не змінюють і не припиняють прав чи обов`язків позивача ОСОБА_1 як особи, яка подала дисциплінарну скаргу.

56. Також Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне наголосити, що питання дисциплінарної відповідальності суддів пов`язане з гарантіями їх незалежності і недоторканності, що, власне, пояснює організацію дисциплінарного провадження таким чином, щоб, з одного боку, запобігти переслідуванню за здійснення правосуддя й посяганню на незалежність судової влади, а з іншого - забезпечити належне виконання суддями професійних обов`язків і дотримання етичних стандартів поведінки.

57. Суд першої інстанції правильно визначив, що розгляд справ щодо дисциплінарної відповідальності суддів здійснюють дисциплінарні палати ВРП, що утворюються з числа членів ВРП. Рішення дисциплінарних палат ВРП про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді може бути оскаржене до ВРП, яка розглядає відповідну скаргу у пленарному складі в порядку, визначеному статтею 49 Закону № 1798-VIІІ для розгляду дисциплінарної справи щодо судді (частина третя статті 53 цього Закону). Останньою «ланкою» у процедурі оскарження рішення (ВРП у пленарному складі) про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності є Велика Палата, яка відповідно до частини сьомої статті 266 КАС України розглядає за правилами касаційного провадження, встановленими цим Кодексом, скарги на рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати.

58. З огляду на встановлену законом організацію дисциплінарного провадження щодо суддів, а також на статус ВРП та її дисциплінарних палат у питанні про притягнення суддів до відповідальності, належить враховувати, що суд, до якого звернувся позивач, не може здійснювати контроль за органами, які ухвалюють рішення щодо відкриття дисциплінарної справи, відтак і щодо притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

59. Велика Палата також звертається до власного правового висновку, сформульованого у постанові від 06 березня 2025 року у справі № 990/11/25, про те, що позивач хоч і наділений правом подати скаргу на дії судді та ініціювати в такий спосіб дисциплінарне провадження, але не є безпосереднім учасником правовідносин, які виникають у зв`язку з вирішенням питання про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Оцінювати дії судді під час виконання посадових обов`язків має право лише ВРП, рішення якої щодо притягнення чи відмови у притягненні судді до дисциплінарної відповідальності створюють юридичні наслідки для такого судді, а не для скаржника. Тому правом на оскарження дій / рішень ВРП, її органів, що здійснюють дисциплінарне провадження, наділені лише суб`єкти цього провадження в порядку, передбаченому законом.

60. З урахуванням наведеного Велика Палата акцентує, що умови і порядок оскарження актів ВРП та її дисциплінарних палат у питаннях, які вирішуються під час дисциплінарного провадження щодо судді, зокрема в аспекті відкриття чи відмови у відкритті дисциплінарної справи, чітко регламентовані у Законі № 1798-VIІІ, який не передбачає судового контролю адміністративного суду на етапі попередньої перевірки дисциплінарної скарги і ухвалення рішення щодо відкриття дисциплінарної справи. Знов-таки, рішення Дисциплінарної палати ВРП щодо відкриття дисциплінарної справи теж не підлягає (з боку скаржника) оскарженню до компетентного органу (ВРП), тож якщо не підлягає оскарженню рішення дисциплінарного органу ВРП, то немає причин поширювати адміністративний судовий контроль на його перегляд.

61. Крім того, відсутність у позивача легітимних прав, обов`язків чи інтересів, зумовлених чи порушених оскаржуваними діями, бездіяльністю чи рішенням ВРП у дисциплінарному провадженні щодо судді, не породжує для останнього і права на судовий захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.

62. Аналогічну правову позицію Велика Палата сформулювала в постанові від 09 жовтня 2025 року у справі №990/144/25.

63. Велика Палата Верховного Суду вкотре наголошує, що поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2018 року в справі № П/9901/135/18, від 31 січня 2019 року в справі № 9901/56/19, від 27 червня 2019 року в справі № 9901/920/18).

64. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

65. Велика Палата погоджується з висновками суду першої інстанції, що вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльності ВРП щодо розгляду дисциплінарної скарги ОСОБА_1 від 25 вересня 2024 року стосовно судді Слов`янського міськрайонного суду Донецької області ОСОБА_2. та зобов`язання ВРП розглянути дисциплінарну скаргу ОСОБА_1 від 25 вересня 2024 року щодо цієї судді у встановленому законом порядку не можуть бути предметом розгляду в порядку адміністративного судочинства, що унеможливлює відкриття провадження в адміністративній справі щодо цих вимог.

66. Таким чином, Велика Палата погоджується з висновком Касаційного адміністративного суду про наявність підстав для відмови у відкритті провадження, визначених пунктом 1 частини першої статті 170 КАС України, оскільки з позовної заяви ОСОБА_1 не вбачається наявності спору, який може бути розглянутий як у порядку адміністративного судочинства, так і судом узагалі.

67. У своїй практиці ЄСПЛ наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», пункт 53 рішення ЄСПЛ від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України»).

68. Інші міркування і твердження позивача в апеляційній скарзі, запереченні на відзив не спростовують правильності правових висновків Касаційного адміністративного суду, викладених в оскаржуваній ухвалі.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

69. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

70. Згідно з положеннями статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

71. Ураховуючи наведене, Велика Палата не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, адже оскаржувану ухвалу від 10 липня 2025 року суд першої інстанції постановив з дотриманням норм матеріального та процесуального права, викладені в апеляційній скарзі твердження позивача не спростовують правильності висновків суду.

Висновки щодо розподілу судових витрат

72. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

73. Оскільки Велика Палата не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 266 308 311 316 322 325 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Захарченко Юрій Олександрович, залишити без задоволення.

2. Ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 липня 2025 року у справі № 990/319/25 за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання бездіяльності протиправною і зобов`язання вчинити дії залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. А. Губська

Судді: О. О. Банасько О. Л. Булейко І. А. Воробйова І. В. Дашутін А. А. Ємець О. В. Кривенда С. Ю. Мартєв К. М. Пільков С. О. Погрібний Т. Г. Стрелець О. В. Ступак І. В. Ткач О. С. Ткачук В. Ю. Уркевич Н. В. Шевцова