Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2025 року

м. Київ

справа № 990/319/23

провадження № 11-129заі25

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Кривенди О. В.,

суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Воробйової І. А., Дашутіна І. В., Ємця А. А., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Погрібного С. О., Стрелець Т. Г., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Шевцової Н. В.

розглянула в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06 березня 2025 року (судді Соколов В. М., Желєзний І. В., Білак М. В., Загороднюк А. Г., Мацедонська В. Е.) у справі № 990/319/23 за його позовом до Вищої кваліфікаційної комісії України (далі - ВККС, Комісія) про визнання протиправними дій,

УСТАНОВИЛА:

1. ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з адміністративним позовом до ВККС, у якому просив:

1) визнати протиправними дії ВККС щодо проведення 23 листопада 2023 року пленарного засідання з питання підтримки рішення колегії Комісії, ухваленого у межах процедури кваліфікаційного оцінювання судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді;

2) визнати протиправним і скасувати рішення ВККС від 23 листопада 2023 року про визнання судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 таким, що не відповідає займаній посаді, та передання справи до колегії № 3, членом якої є доповідач, для внесення Вищій раді правосуддя (далі - ВРП) подання про звільнення судді із займаної посади.

2. 12 лютого 2024 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшло клопотання ВККС про закриття провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправним і скасування рішення ВККС від 23 листопада 2023 року № 21/ко-23.

3. Ухвалою від 08 квітня 2024 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду задовольнив клопотання ВККС і закрив провадження у справі в частині позовних вимог про визнання протиправним і скасування рішення ВККС від 23 листопада 2023 року про визнання судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 таким, що не відповідає займаній посаді, та передання справи до колегії № 3, членом якої є доповідач, для внесення ВРП подання про звільнення судді із займаної посади.

4. Розгляд справи було продовжено в частині позовних вимог про визнання протиправними дій ВККС щодо проведення 23 листопада 2023 року пленарного засідання з питання підтримки рішення колегії Комісії, ухваленого у межах процедури кваліфікаційного оцінювання судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді. Ухвалою суду першої інстанції від 06 березня 2025 року закрито провадження у цій частині вимог.

5. Суд першої інстанції виходив з того, що вимоги про визнання протиправними дій ВККС по своїй суті пов`язані з вимогою скасувати як протиправне рішення Комісії від 23 листопада 2023 року. До того ж, з погляду суду, ці вимоги є не стільки способом захисту порушеного права, скільки мотивацією (доводами) протиправності рішення Комісії від 23 листопада 2023 року № 21/ко-23.

6. Суд першої інстанції, з`ясувавши підстав позову та предмет доказування, дійшов висновку, що позивач фактично ототожнює дії ВККС щодо проведення пленарного засідання із прийнятим на цьому засіданні рішенням, яке, на його думку, власне і є тим правовим актом, що порушує його законні права.

7. Ураховуючи те, що ухвала про закриття провадження (від 08 квітня 2024 року) у цій справі в частині вимог про визнання протиправним і скасування рішення ВККС у пленарному складі від 23 листопада 2023 року № 21/ко-23 набрала законної сили, а позивач фактично ототожнює оспорювані дії щодо проведення Комісією 23 листопада 2023 року пленарного засідання із прийнятим рішенням, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі.

Рух апеляційної скарги

8. ОСОБА_1 , не погодившись з ухвалами Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08 квітня 2024 року та 06 березня 2025 року, звернувся 18 березня 2025 року до Великої Палати Верховного Суду з апеляційною скаргою, в якій просив поновити строк на оскарження ухвали від 08 квітня 2024 року та скасувати обидві оскаржувані ухвали.

9. Суддя Великої Палати Верховного Суду ухвалою від 04 квітня 2025 року визнав неповажними підстави пропуску позивачем строку на апеляційне оскарження ухвали Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду 08 квітня 2024 року й апеляційну скаргу залишив без руху. Скаржнику було встановлено строк для усунення недоліків скарги шляхом подання до суду обґрунтованого клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження зазначеної ухвали за наявності інших підстав та доказів, які б підтверджували неможливість своєчасного звернення до Великої Палати Верховного Суду з апеляційною скаргою у строк, визначений законом, а також документа про сплату судового збору.

10. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 24 квітня 2025 року визнала неповажними підстави пропуску ОСОБА_1 строку на апеляційне оскарження ухвали Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08 квітня 2024 року та відмовила у відкритті провадження за цією апеляційною скаргою.

11. Цією ж ухвалою Велика Палата Верховного Суду відкрила провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06 березня 2025 року, а ухвалою від 04 червня 2025 року призначила справу до розгляду в порядку письмового провадження на 19 червня 2025 року. Цього дня справу було знято з розгляду і призначено на 17 липня 2025 року в порядку письмового провадження.

Позиція учасників справи

12. В апеляційній скарзі позивач доводить, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про закриття провадження у справі, оскільки у вимірі спірних правовідносин були наявні підстави для розгляду справи по суті та здійснення судового контролю за діями ВККС, які оспорюються позивачем.

13. Звертає увагу, що він виклав зміст оспорюваних дій відповідача, описав, у чому полягає порушення його прав указаними діями, а також пояснив, яким чином і чому вони зачіпають його права та законні інтереси. На основі наведеного позивачем можна визначити характер спірних правовідносин і в установленому процесуальним законом порядку ухвалити відповідне судове рішення, продиктоване їхнім змістом.

14. Апелянт переконаний, що дії Комісії щодо винесення питання про відповідність його займаній посаді судді на розгляд пленарного складу ВККС є протиправними та такими, що суперечать вимогам закону. На підтвердження своєї позиції покликається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2024 року у справі № 9901/198/20 (провадження № 11-5заі24).

15. Серед іншого, з посиланням на правову позицію Великої Палати Верховного Суду (висловлену в постанові від 20 лютого 2025 року у справі № 990/62/24) доводить, що з аналізу конструкції частини третьої статті 88 ЗаконуУкраїни від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) убачається, що якщо межі оскарження рішення ВККС про визнання таким, що не відповідає займаній посаді, не зачіпають питання мотивів ухваленого рішення, то ВРП позбавлена повноважень надавати оцінку таким підставам, що свідчить про можливість здійснення судового контролю за діями ВККС у процедурі проведення кваліфікаційного оцінювання, перевірка яких не входить до повноважень ВРП.

16. Іншими словами, ВРП уповноважена оцінювати обґрунтованість рішення ВККС з відповідною рекомендацією для прийняття на її основі свого кінцевого рішення, однак не перевіряє дотримання Комісією процедури прийняття рішень. Отже, учасник кваліфікаційного оцінювання може оскаржити такі порушення в судовому порядку.

17. З посиланням на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/51/24, апелянт переконує, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про закриття провадження у справі, оскільки у вимірі спірних правовідносин були наявні підстави для розгляду справи по суті та здійснення судового контролю за діями ВККС, які оспорюються позивачем.

18. У відзиві на апеляційну скаргу представник ВККС просить залишити її без задоволення, а ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06 березня 2025 року - без змін з огляду на дотримання судом при її постановленні норм матеріального та процесуального права.

Установлені судом обставини справи

19. Указом Президента України від 10 лютого 2012 року № 83/2012 «Про призначення суддів» ОСОБА_1 призначено строком на п`ять років на посаду судді Святошинського районного суду міста Києва.

20. ВККС рішенням від 20 жовтня 2017 року № 106/зп-17 призначила кваліфікаційне оцінювання 999 суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 .

21. До Комісії 14 березня 2018 року електронною поштою надійшов висновок Громадської ради доброчесності (далі - ГРД) про невідповідність судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики.

22. 18 березня 2019 року до Комісії надійшов висновок ГРД у новій редакції - про невідповідність судді ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики.

23. ВККС у складі колегії рішенням від 20 березня 2019 року № 44/ко-19 визначила, що суддя Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 за результатами кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді набрав 725,5 бала, а тому підлягає визнанню таким, що відповідає займаній посаді.

24. У вказаному рішенні Комісії зазначено, що воно набирає чинності відповідно до абзацу третього підпункту 4.10.8 пункту 4.10 розділу IV Регламенту ВККС, затвердженого рішенням Комісії від 13 жовтня 2016 року № 81/зп-16 (далі - Регламент) у редакції, чинній на момент ухвалення цього рішення.

25. Законом України від 16 жовтня 2019 року № 193-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування», який набрав чинності 7 листопада 2019 року, припинено повноваження членів ВККС.

26. ВРП рішенням від 04 лютого 2021 року № 231/0/15-21 внесла Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Святошинського районного суду міста Києва. За змістом цього рішення ВРП, керуючись власною оцінкою обставин, пов`язаних з кандидатурою судді ОСОБА_1, зокрема тих, які наведені у висновку ГРД, дійшла висновку про відсутність обґрунтованого сумніву щодо відповідності ОСОБА_1 критерію доброчесності чи професійної етики або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з призначенням його на посаду судді. Крім того, у цьому рішенні зазначено, що наведені у висновку ГРД відомості були предметом розгляду Комісії, яка надала їм належну оцінку в межах процедури кваліфікаційного оцінювання судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 .

27. Указом Президента України від 01 грудня 2021 року № 614/2021 «Про призначення суддів» ОСОБА_1 призначено на посаду судді Святошинського районного суду міста Києва безстроково.

28. 01 червня 2023 року ВРП призначила 16 членів ВККС.

29. 20 липня 2023 року Комісія прийняла рішення № 34/зп-23 про продовження кваліфікаційного оцінювання суддів, зокрема тих, які призначені (обрані) на посаду суддів та яких колегіями ВККС визнано такими, що відповідають займаній посаді судді, проте відповідне питання винесено на розгляд Комісії у пленарному складі через надходження висновку ГРД про невідповідність судді критеріям професійної етики та доброчесності.

30. 16 листопада 2023 року на адресу Комісії надійшов висновок ГРД у новій редакції - про невідповідність судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, у якому також враховано висновок від 2019 року. При цьому ГРД надала інформацію, яка сама по собі не стала підставою для висновку, але потребує, на думку ГРД, пояснень судді.

31. 20 листопада 2023 року на адресу Комісії від ОСОБА_1 надійшли пояснення стосовно висновку ГРД, у яких суддя висловив незгоду із цим висновком та навів власні аргументи на спростування надісланої ГРД інформації.

32. 23 листопада 2023 року ВККС провела засідання у пленарному складі, під час якого з ОСОБА_1 обговорено рішення Комісії, ухвалене у складі колегії про підтвердження його відповідності займаній посаді, висновок та інформацію ГРД, пояснення судді, інші обставини, документи та матеріали, за результатом чого ухвалено рішення № 21/ко-23, яким суддю Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 визнано таким, що не відповідає займаній посаді. Передано справу колегії № 3, членом якої є доповідач, для внесення ВРП подання про звільнення судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 із займаної посади. Повідомлено спеціально уповноваженого суб`єкта у сфері протидії корупції про обставини, що можуть свідчити про порушення суддею Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 законодавства у сфері запобігання корупції.

33. 18 грудня 2023 року Комісія ухвалила рішення № 64/ко-23 про внесення до ВРП подання про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади судді Святошинського районного суду міста Києва у зв`язку з невідповідністю судді займаній посаді.

34. Не погодившись із діями Комісії щодо проведення 23 листопада 2023 року пленарного засідання з питання підтримки рішення колегії Комісії, ухваленого у межах процедури кваліфікаційного оцінювання судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді, та її рішенням від 23 листопада 2023 року № 21/ко-23, позивач звернувся із цим позовом до Верховного Суду.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

35. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, наведені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на таке.

36. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

37. У пункті 53 рішення від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пунктові 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету, за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (див. пункт 57 рішення ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), Series A, № 93).

38. Статтею 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

39. Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

40. Відповідно до частини третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

41. Згідно із частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.

42. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

43. Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

44. За встановлених у справі обставин позивач звернувся до суду з вимогою про оскарження дій Комісії у поєднанні з вимогою про визнання протиправним і скасування рішення ВККС у пленарному складі від 23 листопада 2023 року № 21/ко-23, яким суддю Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 визнано таким, що не відповідає займаній посаді.

45. Ухвалою від 08 квітня 2024 року Верховний Суд клопотання відповідача про часткове закриття провадження у справі задовольнив повністю та закрив провадження у справі в частині позовних вимог про визнання протиправним і скасування рішення ВККС у пленарному складі від 23 листопада 2023 року № 21/ко-23.

46. Розгляд справи продовжився лише в частині вимог про визнання протиправними дій ВККС щодо винесення на розгляд її пленарного складу питання про підтримку рішення колегії Комісії, яким суддю ОСОБА_1 визнано таким, що відповідає займаній посаді. Іншими словами, суд, закривши провадження щодо рішення ВККС, яке оскаржував позивач, продовжив розгляд справи в частині оскарження дій Комісії, що передували розгляду питання щодо відповідності ОСОБА_1 займаній посаді та ухвалення відповідного рішення.

47. Упродовж розгляду справи в суді першої інстанції позивач ухвалу цього суду від 08 квітня 2024 року не оскаржив в апеляційному порядку до Великої Палати Верховного Суду, а, як відомо, оскаржив її разом з ухвалою від 06 березня 2025 року.

48. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, проаналізувавши предмет, підстави та зміст позовних вимог (щодо яких питання про закриття провадження у справі не вирішувалося), а також доводи та усні пояснення ОСОБА_1 , дійшов висновку, що вимоги про визнання протиправними дій ВККС по своїй суті є пов`язаними з вимогою скасувати як протиправне рішення Комісії від 23 листопада 2023 року.

49. Суд слушно зауважив, що ці вимоги є не стільки способом захисту порушеного права, скільки мотивацією (доводами) протиправності рішення Комісії від 23 листопада 2023 року № 21/ко-23, а тому дії Комісії у тому обсязі, в якому їх оспорює позивач, потрібно розглядати в площині підстав позову та предмета доказування.

50. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зазначив, що позивач фактично ототожнює дії ВККС щодо проведення пленарного засідання із прийнятим на цьому засіданні рішенням, яке, на його думку, власне і є тим правовим актом, що порушує його законні права.

51. З огляду на викладене вище Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що оспорювані позивачем дії ВККС щодо винесення на розгляд її пленарного складу питання про підтримку рішення колегії Комісії, яким суддю ОСОБА_1 визнано таким, що відповідає займаній посаді, не можуть бути самостійним предметом судового розгляду, оскільки внаслідок таких дій відповідач уже ухвалив відповідне рішення, яке може бути оскаржене позивачем у разі незгоди з ним у встановленому законом порядку.

52. Мотиви апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо можливості оскарження в судовому порядку учасником кваліфікаційного оцінювання процедури прийняття рішення, які він обґрунтовує правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 20 лютого 2025 року у справі № 990/62/24, не спростовують висновків суду першої інстанції у цій справі, оскільки доводи позивача у справі № 990/62/24 охоплюються підставою для оскарження рішення ВККС, передбаченою пунктом 1 частини третьої статті 88 Закону № 1402-VIII, а саме: «склад членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, який провів кваліфікаційне оцінювання, не мав повноважень його проводити».

53. Ураховуючи, що ухвала про закриття провадження у справі в частині вимог про визнання протиправним і скасування рішення ВККС у пленарному складі від 23 листопада 2023 року № 21/ко-23 набрала законної сили, а позивач фактично ототожнює оспорювані дії щодо проведення Комісією 23 листопада 2023 року пленарного засідання із прийнятим рішенням, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для закриття провадження у справі.

54. Велика Палата Верховного Суду вважає нерелевантними до правовідносин у цій справі правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/51/24, оскільки вони стосувались питання правомірності оспорюваних дій та рішення ВККС, натомість у цій справі вимоги позивача стосуються лише дій ВККС щодо винесення на розгляд пленарного складу питання про підтримку рішення колегії Комісії, при тому, що провадження у справі в частині оскарження рішення Комісії, ухваленого внаслідок вчинення таких дій, судом закрито і відповідне судове рішення набрало законної сили.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

55. Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

56. Велика Палата Верховного Суду вважає, що ухвалу суду першої інстанції постановлено з дотриманням норм процесуального права, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують правильності висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, а тому підстав для скасування оскаржуваної ухвали немає.

Керуючись статтями 243 266 311 315 316 322 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА :

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06 березня 2025 року у справі № 990/319/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. В. Кривенда

Судді: О. О. Банасько С. О. Погрібний

О. Л. Булейко Т. Г. Стрелець

І. А. Воробйова О. В. Ступак

І. В. Дашутін І. В. Ткач

А. А. Ємець О. С. Ткачук

С. Ю. Мартєв В. Ю. Уркевич

К. М. Пільков Н. В. Шевцова