П О С Т А Н О В А

Іменем України

18 вересня 2018 року

м. Київ

Справа № 800/538/17 (П/9901/310/18)

Провадження № 11-431асі18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді-доповідача Саприкіної І.В.,

суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

за участю:

секретаря судового засідання - Сергійчук Л. Ю.,

позивача - ОСОБА_3,

представника відповідача Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів - ПогребнякаС.П.,

представника Генеральної прокуратури України - ОрленкаА.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (головуючий суддя Ханова Р. Ф., судді: Бившева Л. І., Гончарова І. А., Олендер І. Я., Шипуліна Т. М.) від 12 березня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, третя особа - Генеральна прокуратура України, про скасування рішення,

УСТАНОВИЛА:

У листопаді 2017 року ОСОБА_3 звернувся до Вищого адміністративного суду України з позовом до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів (далі - КДКП; Комісія) про скасування рішення КДКП від 22 листопада 2017 року № 283зпз-17 «Про внесення подання про звільнення ОСОБА_3».

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29 листопада 2017 року відкрито провадження в цій справі.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII), яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.

На підставі підп. 5 п. 1 розд. VII «Перехідні положення» КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII) позовні заяви та апеляційні скарги на судові рішення в адміністративних справах, які подані до Вищого адміністративного суду України як суду першої або апеляційної інстанції та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ураховуючи наведене вище, адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 було передано до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Рішенням Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12 березня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Не погодившись із таким судовим рішенням з підстави порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги.

В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_3 зазначив, що Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду як судом першої інстанції не було досліджено всі докази та неповно встановлено обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що рішення КДКП від 22 листопада 2017 року № 283зпз-17 «Про внесення подання про звільнення ОСОБА_3» прийняте у спосіб, на підставі та в межах, передбачених Конституцією та законами України.

КДКП у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що рішення Комісії від 22 листопада 2017 року № 283зпз-17 прийнято на підставі приписів законодавства, в межах наданих повноважень та з додержанням належної процедури, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.

Дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, ВеликаПалата Верховного Суду встановила таке.

Наказом Генеральної прокуратури України від 20 листопада 2015 року

№ 1797-ц ОСОБА_3 призначений на посаду заступника начальника управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією Департаменту нагляду у кримінальному провадженні Генеральної прокуратури України.

Генеральний прокурор України наказом від 30 травня 2016 року № 48-шц ліквідував у структурі та штатному розписі Генеральної прокуратури України Департамент нагляду у кримінальному провадженні та одночасно утворив Департамент нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні і координації правоохоронної діяльності у межах тієї ж штатної чисельності - 185 одиниць.

05 січня 2017 року ОСОБА_3, згідно з вимогами ст. 49-2 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП), попереджено про звільнення із займаної посади на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» та з метою подальшого його працевлаштування надано список вакантних посад центрального апарату Генеральної прокуратури України станом на 05 січня 2017 року.

Того ж дня ОСОБА_3 подав заяву про призначення його на рівнозначну посаду заступника начальника Управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України новоутвореного Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України. Проте, наказом Генеральної прокуратури України від 14 квітня 2017 року № 499-ц на цю посаду призначено іншого працівника - ОСОБА_7

02 серпня 2017 року ОСОБА_3 повторно запропоновано список вакантних посад, у зв'язку з чим 04 серпня 2017 року ним подано заяву про призначення його на посаду заступника начальника Управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих - начальника першого відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих центрального апарату Генеральної прокуратури України, однак на зазначену посаду ОСОБА_3 не призначено, оскільки 02 серпня 2017 року на цю посаду призначено ОСОБА_8, який обіймав її до реорганізації (наказ Генеральної прокуратури України № 867-ц).

Про відсутність підстав для задоволення заяви ОСОБА_3 від 04 серпня 2017 року щодо призначення на вищезазначену посаду позивача поінформовано листом від 11 серпня 2017 року № 11/1/1-933вих-17 (отриманий ним 25 вересня 2017 року) та надано оновлені переліки вакантних посад у Генеральній прокуратурі України станом на 25 вересня 2017 року, а в подальшому - станом на 02 жовтня 2017 року.

05 жовтня 2017 року ОСОБА_3 подав заяву про призначення його на посаду заступника начальника управління - начальника відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання державного обвинувачення щодо неповнолітніх Генеральної прокуратури України, однак призначений не був, оскільки ця посада є вищою за посаду, яку він обіймав, та яка офіційно позивачеві не пропонувалася. Крім того, наказом Генеральної прокуратури України від 09 жовтня 2017 року № 990ц на вказану посаду призначено ОСОБА_9, яка до цього часу обіймала посаду заступника начальника даного підрозділу.

В подальшому, 13 жовтня, 26 жовтня, 30 жовтня, 07 листопада, 16 листопада, та 21 листопада 2017 року позивачу знову надавалися списки вакантних і тимчасових вакантних посад прокурорів і слідчих в органах прокуратури України, однак заяви про переведення ОСОБА_3 не подавалися, про що було складено відповідні акти (а.с. 153, 158, 164, 172, 184, 199). З цих актів вбачається, що при отриманні даних документів позивач зазначав про бажання обіймати адміністративну посаду, а відносно інших запропонованих посад він прийме рішення пізніше.

Ураховуючи викладене, 22 листопада 2017 року КДКП прийняла рішення про внесенння подання щодо звільнення ОСОБА_3 з посади заступника начальника управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією Департаменту нагляду у кримінальному провадженні Генеральної прокуратури України на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону № 1697-VII (реорганізація органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду).

28 листопада 2017 року ОСОБА_3 подав заяву про переведення на посаду начальника управління процесуального керівництва, підтримання державного обвинувачення та представництва в суді Департаменту з розслідування особливо важливих справ у сфері економіки. Однак наказом Генерального прокурора України від 01 грудня 2017 року № 11324-ц на підставі заяви прокурора та рекомендації керівника відповідного самостійного підрозділу, погодженої заступником Генерального прокурора України, з урахуванням висновку Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України на дану посаду призначено іншого прокурора - ОСОБА_18

28 листопада 2017 року на підстав рішення КДКП від 22 листопада 2017 року Комісією внесено подання № 11/2/4-4255-17 Генеральному прокурору України про звільнення ОСОБА_3 з посади заступника начальника управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією Департаменту нагляду у кримінальному провадженні Генеральної прокуратури України.

04 грудня 2017 року Генеральний прокурор України наказом № 1131-ц звільнив ОСОБА_3 із займаної посади та посади прокурора на підставі п. 9 ч 1 ст. 51 Закону № 1697-VII.

Не погоджуючись з рішенням КДКП від 22 листопада 2017 року № 283зпз-17 «Про внесення подання про звільнення ОСОБА_3» і вважаючи його протиправним, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи та надані на противагу їм аргументи КДКП, перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Основного Закону органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 60 Закону № 1697 прокурор звільняється з посади особою, уповноваженою цим Законом приймати рішення про звільнення прокурора, за поданням Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, якщо: 1) прокурор не подав заяву про переведення до іншого органу прокуратури протягом п'ятнадцяти днів; 2) в органах прокуратури відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення; 3) прокурор неуспішно пройшов конкурс на переведення до органу прокуратури вищого рівня.

Обґрунтовуючи свою позицію, ОСОБА_3 зазначає, що підстави для звільнення його з посади прокурора за п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону № 1697-VII у відповідача відсутні, оскільки згідно наказу Генеральної прокуратури України від 30 травня 2016 року № 48-шц ліквідації чи реорганізації Генеральної прокуратури України, у якій працював позивач, або скорочення кількості прокурорів цього органу не відбулося, а фактично була формально змінена внутрішня (організаційна) структура.

ВеликаПалата Верховного Суду приймає таку позицію скаржника та вважає за доцільне звернути увагу на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 та ч. 1 ст. 3 КЗпП України регулюються трудові відносини всіх працівників, а ст. 4 цього Кодексу передбачено, що законодавство про працю складається з КЗпП та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. Отже, до правовідносин, що виникли у цій справі, крім Закону № 1697-VII, підлягають застосуванню й положення КЗпП України.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений термін, а також терміновий трудовий договір до закінчення терміну його дії можуть бути розірвані власником або уповноваженим їм органом у разі змін в організації виробництва і праці, у тому числі (…) ліквідації, реорганізації, скорочення чисельності або штату працівників.

Зі змісту наведеної норми зрозуміло, що вона передбачає декілька самостійних підстав для розірвання за ініціативою власника трудового договору з працівником, як при: (…) ліквідації; реорганізації; скороченні чисельності працівників або скороченні штату працівників.

При цьому вживані в цій нормі поняття &quor;ліквідація&q?іс;, &q?де;реорганізація&q?ло;, &q?он;скорочення чисельності або штату працівників&q?зі; стосуються саме підприємств, установ, організацій як юридичних осіб, а не їх структурних підрозділів.

За таких обставин підставою для розірвання з працівником трудового договору у зв'язку з ліквідацією та реорганізацією підприємства, установи, організації за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України може бути ліквідація чи реорганізація саме підприємства, установи, організації як юридичної особи.

Ліквідація структурного підрозділу юридичної особи зі створенням чи без створення іншого структурного підрозділу не є ліквідацією або реорганізацією юридичної особи, а свідчить лише про зміну внутрішньої (організаційної) структури юридичної особи. На відміну від ліквідації чи реорганізації юридичної особи ця обставина може бути підставою для звільнення працівників цього структурного підрозділу згідно з п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України виключно з підстав скорочення чисельності або штату працівників у зв'язку з такими змінами при умові дотримання власником вимог ч. 2 ст. 40, ст. 42, 43, 492 КЗпП України.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 11 липня 2012 року у справі № 6-65цс12, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав відступити від цих висновків.

Як установлено судом, відповідно до наказу Генеральної прокуратури України від 30 травня 2016 року № 48-шц ліквідовано Департамент нагляду у кримінальному провадженні та утворено Департамент нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності. При цьому скорочення чисельності працівників або скорочення штату працівників не відбулося. ОСОБА_3 виконувалась та ж сама робота як заступника начальника управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією ліквідованого Департаменту нагляду у кримінальному провадженні Генеральної прокуратури України.

Крім того, згідно із п. 8.2 наказу Генеральної прокуратури України від 19 січня 2017 року № 15 «Про основні засади організації роботи в органах прокуратури України» завдання і функції самостійних структурних підрозділів Генеральної прокуратури України та регіональних прокуратур, права й обов'язки їх працівників необхідно визначити у положеннях, які розробляються упродовж не більше місяця з часу відповідних структурних змін та затверджуються наказами керівника прокуратури.

Проте, на час звільнення ОСОБА_3 новостворений Департамент керувався попереднім Положенням про Департамент нагляду у кримінальному провадженні Генеральної прокуратури України, який затверджений наказом від 28 грудня 2015 року № 425. Нове Положення розроблено та затверджено не було.

З огляду на викладене вище, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про незаконність рішення КДКП про звільнення ОСОБА_3 з посади заступника начальника управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією Департаменту нагляду у кримінальному провадженні Генеральної прокуратури України на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону № 1697-VII.

Обґрунтовуючи свою позицію, ОСОБА_3 також зазначає, що Генеральною прокуратурою України не виконано обов'язку щодо працевлаштування позивача, оскільки не було запропоновано всіх наявних вакантних посад за період з повідомлення його про можливе вивільнення до безпосереднього звільнення.

З цього приводу Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити слідуюче.

За приписами ч. 1 ст. 40, ч. 1, 3 ст. 492 КЗпП України вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

З огляду на викладене, оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом ч. 3 ст. 492 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав відступити від цих висновків.

Як установлено судом та підтверджено матеріалами справи, ОСОБА_3 неодноразово звертався до Генеральної прокуратури України із заявами про переведення його на іншу посаду (05 січня, 02 серпня, 05 жовтня та 28 листопада 2017 року), однак у їх задоволені було відмовлено та призначено інших осіб.

Як убачається з листа Генеральної прокуратури України від 19 січня 2018 року № 11-23508-18 та підтверджується матеріалами справи, у період з 30 травня 2016 року по 04 грудня 2017 року у Генеральній прокуратурі України були вакантними 1225 посад, з яких у її центральному апараті було призначено 1108 працівників. Однак, у порушення вимог ч. 3 ст. 492 КЗпП України переважна більшість із зазначених посад ОСОБА_3 запропонована не була.

Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає, що вказані вище порушення трудових прав ОСОБА_3 призвели до незаконного його звільнення, а тому Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов помилкового висновку, що рішення Комісії від 22 листопада 2017 року № 283зпз-17 «Про внесення подання про звільнення ОСОБА_3» обґрунтоване, прийняте у спосіб, на підставі та в межах, передбачених Конституцією та законами України.

З огляду на зазначене вище, Велика Палата Верховного Суду знаходить, що існують підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового про задоволення позову.

За приписами п. 1 ч. 1 ст. 317 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи.

Ураховуючи викладене та керуючись ст. ст. 241-243, 250, 310, 317, 322 КАС України, ВеликаПалата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12 березня 2018 року - задовольнити.

Рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12 березня 2018 року - скасувати та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі.

Рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів від 22 листопада 2017 року № 283зпз-17 «Про внесення подання про звільнення ОСОБА_3» - скасувати.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя-доповідач: І.В.Саприкіна

Судді:

Н. О. Антонюк Л.М. Лобойко

С. В. Бакуліна О.Б. Прокопенко

В. В. Британчук Л.І. Рогач

В. І. Данішевська О.М. Ситнік

О. С. Золотніков О.С. Ткачук

О. Р. Кібенко В.Ю. Уркевич

О.Г.Яновська