Історія справи

Постанова ВП ВС від 07.11.2024 року у справі №990/60/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2024 року

м. Київ

Справа № 990/60/24

Провадження № 11-169заі24

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Гриціва М. І.,

суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Короля В. В., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Погрібного С. О., Ткача І. В., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.

розглянула в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 26 червня 2024 року (судді Блажівська Н. Є., Білоус О. В., Желтобрюх І. Л., Шишов О. О., Яковенко М. М.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія) про визнання протиправним та скасування рішення в частині, визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії і

ВСТАНОВИЛА:

1. У березні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення ВККС від 21 грудня 2023 року № 196/зп-23 (далі - спірне рішення) в частині надання роз`яснення щодо декларування тверджень у пункті 16 декларації доброчесності судді у додатку 1 до цього рішення «Роз`яснення щодо декларування тверджень у пунктах 15, 16 декларації доброчесності судді / кандидата на посаду судді».

-визнати протиправною бездіяльність Комісії, яка полягає у неналежному розгляді адресованого ВККС звернення ОСОБА_1 від 15 грудня 2023 року про надання роз`яснень стосовно заповнення пунктів 15, 16 декларації доброчесності судді в аспекті таких питань:

чи для цілей пунктів 15, 16 декларації доброчесності судді Комісія визнає документами, що підтверджують належність до громадянства російської федерації, документи, які були видані в окупованому Криму та місті Севастополі після 20 лютого 2014 року (дата початку окупації відповідно до абзацу третього частини другої статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»);

чи для цілей пунктів 15, 16 декларації доброчесності судді Комісія визнає громадянство російської федерації як громадянство (підданство) іншої держави, якщо таке громадянство було набуте [накинуте] громадянам України примусово, автоматично через факт проживання на тимчасово окупованій території;

які конкретно дії пунктів 15, 16 декларації доброчесності судді вважаються такими, що спрямовані на набуття громадянства (підданства) іншої держави;

чи [існують] встановлені критерії або приклади таких дій;

- зобов`язати ВККС надати роз`яснення ОСОБА_1 відповідно до її звернення від 15 грудня 2023 року на виконання приписів підпункту 58.9 пункту 58 Регламенту ВККС.

Свої вимоги мотивувала так. Свого часу їй стало відомо, що на сайті «Радіо Свобода» в мережі «Інтернет» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1 була розміщена публікація журналіста програми «Схеми» ОСОБА_2 від ІНФОРМАЦІЯ_3, в якій мовилося про позивачку і оприлюднювалася інформація, яка певним чином могла б вплинути на об`єктивність відображення окремих відомостей у декларації доброчесності судді. Ця публікація спонукала її звернутися до Комісії за роз`ясненнями щодо заповнення пунктів 15, 16 декларації доброчесності судді, бо, на її переконання, така інформація не є [надійним] і достовірним джерелом відомостей щодо громадянства іншої країни і заразом не підтверджує вчинення будь-яких дій, спрямованих на його набуття.

ВККС на своєму засіданні від 21 грудня 2023 року розглянула звернення позивачки, ухвалила спірне рішення і надала роз`яснення шляхом відтворення додатка 1 до цього рішення, в якому містилась загальна інформація «Роз`яснення щодо декларування тверджень у пунктах 15, 16 декларації доброчесності судді / кандидата на посаду судді».

Позивачка вважає обраний Комісією формат роз`яснення щодо порядку заповнення відомостей у пунктах 15, 16 декларації доброчесності судді протиправним. Зокрема, таку оцінку оспореного документа відповідача позивачка виводить з того, що Комісія хибно роз`яснила, що під час заповнення пункту 16 декларації опубліковані в медіа (ЗМІ) відомості можуть вважатися джерелом інформації про існування документів, що підтверджують належність декларанта до громадянства (підданства) іноземної держави, а відтак необачно роз`яснила, що певні факти у цьому пункті декларації декларується у спосіб позначення міткою «Не підтверджую».

Стверджує, що інформація опублікована в ЗМІ, не є достовірним джерелом відомостей щодо громадянства іншої країни і не може бути підставою для вчинення будь-яких дій, спрямованих на його набуття.

Гадає, що Комісія не надала роз`яснення на інші питання, які були сформульовані в її зверненні, фактично три останні з переліку запитань залишилися без розгляду. Відповіді-роз`яснення Комісії на ділі формулювалися поза контекстом обставин, викладених у зверненні про надання роз`яснень, у світлі яких позивачка власне мала намір отримати відповіді щодо правильності заповнення пункту 16 декларації доброчесності судді. На думку позивачки, такий підхід ВККС до розгляду її звернення призвів до надання необ`єктивного та необґрунтованого роз`яснення.

Підсумовуючи, позивачка просила визнати, що ВККС тим, що не надала відповіді на усі п`ять поставлених у зверненні запитань, які потребували роз`яснень для заповнення пунктів 15, 16 декларації доброчесності судді, до того ж порушила процедуру ухвалення оскаржуваного рішення в частині надання роз`яснення щодо декларування відомостей у пункті 16 декларації доброчесності судді і не надала належного обґрунтування (мотивації) спірного рішення, спричинилася до протиправної бездіяльності. Такого роду дії є достатніми і необхідними підставами для скасування спірного рішення.

2. Відповідач подав відзив на позов, у якому просить відмовити в задоволенні заявлених у ньому вимог.

Вважає, що Комісія діяла у порядку та спосіб, визначений чинним законодавством, зокрема реалізувала повноваження, визначені підпунктом 58.9 пункту 58 Регламенту ВККС, у редакції рішення Комісії від 19 жовтня 2023 року № 119/зп-23 (зі змінами, внесеними рішенням Комісії від 30 листопада 2023 року № 150/зп-23, які діяли на час ухвалення спірного рішення), та ухвалила спірне рішення за результатами розгляду звернення позивачки. У цьому рішенні надано вичерпне роз`яснення з питань, що стосуються заповнення тверджень у пунктах 15 та 16 декларації доброчесності судді в контексті повідомлених суддею обставин.

Зазначає, що надане роз`яснення не є індивідуально-управлінським рішенням та не має зобов`язального для позивачки характеру. У разі незгоди з роз`ясненням Комісії позивачка вправі заповнити декларацію так, як вважає правильним, і може навести своє обґрунтування у розділі 3 декларації.

Наголошує, що право на судовий захист передбачає звернення до суду за захистом порушеного права, яке має бути реальним та обґрунтованим. Натомість як саме роз`яснення, так і спірне рішення не порушують жодних прав чи інтересів позивачки.

Не заперечує, що дефекти процедури ухвалення акта можуть бути підставою для його скасування, але лише тоді, коли ці дефекти призвели до істотного порушення процедури його ухвалення, а звідси - до винесення незаконного акта.

Зокрема, заперечуючи неможливість розгляду на пленарному засіданні Комісії 21 грудня 2023 року питання щодо надання роз`яснення позивачці, як стверджує остання, через те що порядок денний засідання вже був затверджений і не міг бути доповнений новим питанням, Комісія послалася на пункт 74 свого Регламенту (в редакції на день ухвалення Комісією спірного рішення) і зазначила, що Регламент не визначає етапів засідання, на яких може вноситися пропозиція до порядку денного. Зауважує також, що за пунктом 110 Регламенту протокол засідання має містити короткий виклад пояснень учасників засідання, а не повні цитати, відображені у відеотрансляції. Звертає увагу на те, що головуючим на засіданні щодо розгляду звернення позивачки була саме ОСОБА_3 , а не ОСОБА_4 , як помилково стверджує позивачка, що загалом спростовує її доводи стосовно порушення процедури ухвалення оскаржуваного у справі рішення.

На спростування доводів позивачки про те, що Комісія не відповіла третє - п`яте запитання, які вона поставила перед Комісією у зверненні від 15 грудня 2023 року, ВККС повідомила, що згідно з підпунктом 58.9 пункту 58 Регламенту (в редакції на час звернення) ВККС мала повноваження на надання роз`яснень саме з питань заповнення та подання декларацій, тому в межах реалізації дискреційних повноважень з питання надання роз`яснення вона достатньою мірою опрацювала це звернення загалом, визначила проблему та відповіла на питання, які вважала ключовими.

Безпідставність вимог позивачки щодо зобов`язання ВККС надати інше роз`яснення порядку заповнення пункту 16 декларації доброчесності судді вбачає в тому, що після 11 січня 2024 року Комісія згідно з її рішенням від 11 січня 2024 року № 4/зп-24 втратила таке повноваження.

3. У відповіді на відзив позивачка вважає, що відповідач неправильно визначив предмет спору. Наполягає, що вона не просила визнати протиправними дії чи рішення ВККС, яка в межах дискреційних повноважень на виконання вимог частини третьої статті 62 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) може формувати в декларації доброчесності судді питання і пропонувати варіанти відповідей, зокрема й тих, що передбачені в пунктах 15 та 16 декларації. Протиправність дій відповідача вона пов`язала з тим, що останній протиправно не роз`яснив їй, як треба заповнювати пункт 16 декларації доброчесності судді у додатку 1 до спірного рішення в контексті правної ситуації, в якій вона опинилася у зв`язку з публікаціями в ЗМІ. Відповідач протиправно бездіяв, коли не дав відповіді на всі запитання звернення, надав їй «Роз`яснення щодо декларування тверджень у пунктах 15, 16 декларації доброчесності судді / кандидата на посаду судді» як додаток 1 до рішення ВККС України від 21 грудня 2023 року № 196/зп-23, яке не є роз`ясненням на властиво її звернення.

Суддя Арестова Л. В. ще раз звертає увагу на те, що надання неправильного чи неповного роз`яснення на питання, які вона порушила перед ВККС, може призвести до порушення її прав, свобод та інтересів, позаяк заповнення позивачкою декларації доброчесності судді не відповідно до роз`яснень призведе до порушення Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», а також міжнародно-правових документів, заяв, декларацій, звернень, резолюцій тощо, що їх зазначено у преамбулі до цього Закону, фактично свідчитиме про визнання нею суверенітету російської федерації над Автономною Республікою Крим та містом Севастополем з початком окупації у 2014 році, що є неприпустимим.

Якщо проігнорувати роз`яснення Комісії, то ймовірно настануть негативні наслідки для позивачки у вигляді відповідальності за частиною сьомою статті 62 Закону України Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII).

Пояснює, що відповідач не спростував доводів щодо порушення процедури ухвалення спірного рішення. Таким порушенням позивачка вважає те, що на засіданні Комісії у пленарному складі 21 грудня 2023 року після винесення на голосування, але до затвердження поряду денного головуючий ОСОБА_4 вніс пропозицію доповнити проєкт порядку денного питанням щодо надання роз`яснення позивачці. Відтак Комісія одноголосно затвердила порядок денний засідання на 21 грудня 2023 року і таким чином порушила пункти 74 і 75 Регламенту (у редакції на час ухвалення оскаржуваного рішення). Вважає, що включення у такий спосіб до порядку денного засідання Комісії питання щодо надання роз`яснення позивачці унеможливило проведення попереднього опрацювання цього питання членами Комісії, а звідси - до ухвалення невмотивованого рішення.

Звертає увагу, що фактичні обставини, відображені в протоколі пленарного засідання Комісії від 21 грудня 2023 року, не відповідають відомостям, зафіксованими засобами відеотрансляції засідання. Сам протокол підписав не головуючий на засіданні, а інший член Комісії. Ці порушенні як вважає позивачка, у своїй сукупності свідчать про порушення процедури розгляду та ухвалення спірного рішення. А це, своєю чергою, дозволяє визнати це рішення неправомірним.

Спростовує доводи Комісії про те, що третє - п`яте питання звернення є дотичними до порядку заповнення декларації доброчесності судді, позаяк ні відеотрансляція засідання від 21 грудня 2023 року, ні спірне рішення, ні витяг з протоколу № 133 засідання ВККС у пленарному складі від 21 грудня 2023 року не містять таких висновків Комісії. Ба більше, ці питання безпосередньо пов`язані з питаннями першим, другим цього звернення, оскільки конкретизують ситуацію саме позивачки.

У відповідь на доводи відповідача про те, що натепер Комісія не має повноважень давати роз`яснення, пояснила, що ця обставина не є визначальною, оскільки в аспекті повноважень ВККС щодо затвердження форми декларації доброчесності, проведення перевірок щодо недостовірності тверджень судді у декларації Комісія вправі надавати й роз`яснення щодо порядку та правил її заповнення.

4. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 26 червня 2024 року відмовив у задоволенні позову.

Насамперед суд зосередив увагу на характері спірних відносин, суті фактичних обставин та спрямованості вимог позивачки. Зокрема, суд виходив з того, що позивачка запитувала, яким чином має заповнюватися декларація доброчесності судді на тлі відомостей про те, що за публікацією ЗМІ вона наче (ймовірно) причетна до набуття громадянства іншої держави, хоча вона не вчиняла жодних дій задля набуття громадянства російської федерації, не отримувала паспорта громадянина російської федерації у квітні 2014 року чи то іншого документа на підтвердження набуття нею громадянства, і загалом їй не було відомо і не могло бути відомо про існування оформлених на її ім`я документів на підтвердження цього. У зв`язку із цим вона наполягала, що не знала, яким чином потрібно заповнювати декларацію доброчесності за умови, коли вона не була обізнана з існуванням документів, що підтверджують її громадянство російської федерації. Не вважає, що публікації журналістів у ЗМІ можуть бути джерелом існування таких відомостей, переконана, що факти отримання громадянства мають бути підтверджені виключно офіційними документами.

Щодо цього обсягу вимог суд вирішив, що позивачка, коли 15 грудня 2023 року звернулася до Комісії за роз`ясненнями про заповнення декларації доброчесності в контексті фактичних передумов, що зумовили таке звернення, то по суті просила надати роз`яснення про те, як їй треба заповнити пункт 16 декларації доброчесності судді. Комісія відповідно до передбачених у Регламенті ВККС (у редакції, чинній на час ухвалення рішення) повноважень надавала їй таке роз`яснення саме з питань заповнення та подання декларації доброчесності у контексті зазначених позивачкою у зверненні відомостей.

Суд через зміст та фактичну природу дій відповідача не виявив ознак того, що Комісія не надала позивачці роз`яснення щодо заповнення запитуваних у зверненні тверджень у пунктах декларації.

На підставі аналізу доводів позивачки про невмотивованість спірного рішення та опрацювання і оцінки самого спірного рішення суд не погодився і відхилив доводи позивачки про неаргументованість і безпідставність спірного рішення.

Такими, що не ґрунтуються на фактичних обставинах справи, суд першої інстанції визнав твердження позивачки про неповноту та недостовірність оспореного роз`яснення Комісії. Щодо цього суд зазначив, що надані позивачці роз`яснення щодо декларування тверджень у пункті 16 декларації додатку 1 до спірного рішення «Роз`яснення щодо декларування тверджень у пунктах 15, 16 декларації доброчесності судді / кандидата на посаду судді» містять чіткі та достатні відповіді щодо порядку декларування тверджень з огляду на повідомлені ОСОБА_1 обставини у її зверненні від 15 грудні 2023 року та дають їй як декларантці можливість з`ясувати, яким способом декларувати такі твердження.

Суд виокремив, що повноваження Комісії надавати роз`яснення відносно заповнення декларацій доброчесності судді не визначені ані Конституцією України, ані спеціальним для цих правовідносин Законом № 1402-VIII, ані іншими законами. Цю можливість давати роз`яснення щодо порядку заповнення декларації Комісія закріпила не на підставі закону, а своїм рішенням у пункті 58.9 пункту 58 «Організаційні форми діяльності Комісії» свого Регламенту, чинному на дату звернення ОСОБА_1 за роз`ясненням. Однак відповідні приписи Регламенту ВККС (ані в попередній редакції, ані в редакції на час ухвалення судового рішення) позивачка не оскаржувала в судовому порядку, а свою позицію в цій справі не обґрунтовує тим, що здійснення Комісією відповідних функцій щодо надання роз`яснень відбулось без визначення таких повноважень у Конституції та законах України.

Звертає суд увагу й на те, що позивачка не оскаржує рішень Комісії щодо затвердження форми декларації доброчесності судді, а також не висловлює зауважень щодо формування ВККС зазначених у відповідних пунктах декларації тверджень.

Ще суд зазначив, що чинне законодавство не передбачає можливості подання превентивних адміністративних позовів, оскільки право на судовий захист встановлено тільки щодо порушених прав, законних інтересів фізичних і юридичних осіб у публічно-правовій сфері. Проаналізувавши зміст установлених обставин справи та наведене правове регулювання, суд виснував, що спірне рішення в частині надання роз`яснення щодо декларування тверджень у пункті 16 декларації доброчесності судді не породжує обов`язкових юридичних наслідків для позивачки, тому не має підстав вважати, що спірним рішенням було спричинене стверджуване порушення прав, свобод чи інтересів позивачки.

5. Позивачка не примирилася із цим рішенням суду та звернулася до Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове - про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Прохання мотивує тим, що суд першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального права, порушив норми процесуального права, а висновки, викладені у оскаржуваному рішенні, не відповідають обставинам справи.

Здебільшого доводи апеляційної скарги перегукуються з доводами позовної заяви.

У частині висновків суду щодо того, що позивачка не оскаржувала рішення Комісії, яким затверджена форма декларації доброчесності судді та внесені зміни до неї, а також не оскаржувала підпункт Регламенту Комісії, на підставі якого надавались роз`яснення суддям за їх зверненнями щодо заповнення декларації, авторка скарги зазначає, що ці документи не порушують її прав і не містять причин для звернення до суду.

Висновки суду першої інстанції про те, що Комісія надала відповіді на всі п`ять запитань, які перелічені у її зверненні, просить визнати неспроможними, оскільки вони не відповідають обставинам справи та, з-поміж іншого, сам представник відповідача не заперечував цього.

Не погоджується також із висновком суду про те, що надані роз`яснення не порушують права позивачки, позаяк якщо припустити, що позивачка не буде слідувати наданим роз`ясненням, то до неї будуть застосовані приписи частини сьомої статті 62 Закону № 1402-VIII як санкція.

Авторка скарги наводить свої доводи щодо незгоди з висновком суду про втрату повноважень Комісії давати роз`яснення, яких вона позбулася шляхом внесення змін до локального акта самої Комісії, за змістом яких ці зміни не мають юридичного значення, адже, як гадає скаржниця, якщо проаналізувати повноважень ВККС у частині затвердження форми декларації доброчесності судді та проведення перевірок таких декларацій, то буде видно, що таке право Комісія має, прикладом чого можуть бути роз`яснення окремих членів ВККС, які вони давали під час проведення тематичних зустрічей з порядку заповнення декларації.

Вважає, що, хоча на законодавчому рівні для ВККС не був запроваджений обов`язок надавати роз`яснення щодо заповнення декларації доброчесності судді, Комісія воднораз не була звільнена від обов`язку надати відповідь на її звернення відповідно до вимог Закону України «Про звернення громадян».

Наголошує, що суд першої інстанції всупереч вимогам 325 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не оцінив належним чином доказів і аргументів позивачки щодо порушення Регламенту ВККС, коли Комісія формувала порядок денний на засідання 21 грудня 2023 року і включила до нього розгляд звернення ОСОБА_1 від 15 грудня 2023 року і коли безпосередньо його розглядала. Своєю чергою такі дії суду не дозволяють сприймати спірне рішення Комісії законним та обґрунтованим в частині надання роз`яснення заповнення пункту 16 декларації доброчесності судді. Ба більше, суд першої інстанції сам мав дослідити ці обставини, оскільки саме дотримання процедури за сталою практикою впливає на законність та обґрунтованість рішення суб`єкта владних повноважень загалом і спірного рішення зокрема.

Виокремлює, що суд першої інстанції проігнорував відеозапис засідання Комісії від 21 грудня 2023 року та всупереч частині сьомій статті 81 КАС України не тільки не зазначив посилання (вебадресу) на роз`яснення Комісії, яке знаходиться на вебсайті ВККС, але й не оглянув зазначену сторінку в мережі Інтернет для встановлення та фіксування її змісту.

Переконує, що тим, що суд відмовив їй у задоволенні, у неї виник обов`язок задекларувати свою належність громадянства російської федерації, яке не визнається Україною та всім цивілізованим світом.

Звертає увагу, що суд першої інстанції не відреагував на її клопотання про розв`язання спору за наявними матеріалами і без огляду на мотивацію відзиву ВККС, який вона подала не у встановлений строк без поважних причин його пропуску. Нагадує, що матеріали справи не містять відомостей про поновлення відповідачу строку для подання відзиву, а також про те, що суд на противагу вимогам статті 77 КАС України поклав тягар доведення протиправності спірного рішення та бездіяльності відповідача на позивачку.

6. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 26 червня 2024 року - без змін.

Стверджує, що суд першої інстанції повно та правильно встановив обставини справи, дослідив докази у справі, надав їм правильну правову оцінку, з урахуванням чого ухвалив обґрунтоване судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.

Зазначає, що ВККС ухвалила спірне рішення, яким по суті надала власне «бачення» Комісії щодо правильності заповнення певних пунктів декларації доброчесності судді, яке не може порушити право позивачки на виклад власних тверджень щодо заповнення згаданих вище пунктів цього документа.

Вважає, що доводи апеляційної скарги про невмотивованість оскарженого рішення зводяться лише до незгоди із самим змістом наданого роз`яснення, а Комісія, коли надавала роз`яснення за зверненням позивачки, реалізовувала свої дискреційні повноваження. Зокрема, Комісія опрацювала звернення, визначила проблему та відповіла на запитання, які вважала ключовими. Розглядаючи звернення, Комісія дійшла висновку, що питання, які викладенні в пунктах 3 - 5 звернення позивачки, не відносяться до питань, що стосуються заповнення та подання декларацій.

Вважає, що Комісія вчиняла дії, направлені на розгляд заяви позивачки, а тому бездіяльності як форми негативної поведінки в діях Комісії нема.

7. Ухвалою від 23 серпня 2024 року Велика Палата відкрила апеляційне провадження в цій справі, а ухвалою від 14 жовтня 2024 року призначила справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами на 07 листопада 2024 року.

8. Обставини справи коротко можна навести так.

Президент України Указом від 18 жовтня 2013 року № 571/2013 призначив ОСОБА_1 на посаду судді Донецького окружного адміністративного суду строком на п`ять років, а Указом від 17 квітня 2019 року № 148/2019 призначив її на посаду судді того самого суду [безстроково].

Комісія 31 жовтня 2016 року ухвалила рішення № 137/зп-16, яким затвердила форму декларації доброчесності судді, визначила правила її заповнення та подання. У це рішення вносила зміни, зокрема 02 листопада 2023 року ВККС рішенням № 120/зп-23 унормувала форму декларації доброчесності судді.

15 грудня 2023 року ОСОБА_1 звернулась до ВККС зі зверненням щодо надання роз`яснення про заповнення пунктів 15, 16 декларації з таких питань:

«1. Чи можуть свідчити обставини, що зазначені журналістом програми «Схеми» ОСОБА_2 у його публікації від ІНФОРМАЦІЯ_3 на сайті «Радіо Свобода» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1 «ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - публікація Радіо Свобода), про вчинення суддею Донецького окружного адміністративного суду ОСОБА_1 дій для набуття громадянства (підданства) іншої держави у розумінні пункту 15 декларації доброчесності судді?

2. Чи можуть свідчити обставини, що зазначені журналістом програми «Схеми» ОСОБА_2 у його публікації від ІНФОРМАЦІЯ_3 на сайті «Радіо Свобода» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1 «ІНФОРМАЦІЯ_2, про обізнаність судді Донецького окружного адміністративного суду ОСОБА_1 (про те, що їй відомо), про існування оформлених на її ім`я документів, що підтверджують належність ОСОБА_1 до громадянства (підданства) іншої держави?

3. Чи визнаються Комісією для цілей пунктів 15, 16 декларації доброчесності судді у якості документів, що підтверджують належність до громадянства РФ документи, що видані в окупованому Криму та м. Севастополі після 20 лютого 2014 року (дата початку окупації відповідно до абзацу З частини другої статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»)?

4. Чи визнається ВККС для цілей пунктів 15, 16 декларації примусове автоматичне набуття громадянами України, які проживають на тимчасово окупованій території, громадянства російської федерації у якості громадянства (підданства) іншої держави?

5. Які конкретно дії пунктів 15, 16 декларації вважаються такими, що спрямовані на набуття громадянства (підданства) іншої держави ? Чи є встановлені критерії або приклади таких дій?»

За наслідками розгляду звернення Комісія ухвалила спірне рішення, яке надіслала листом від 18 січня 2024 року № 21-254/24.

Згідно з додатком до цього рішення «Роз`яснення щодо декларування тверджень у пунктах 15, 16 декларації доброчесності судді / кандидата на посаду судді» на питання «Як декларувати твердження пунктів 15, 16 декларації доброчесності судді (кандидата на посаду судді) за наявності відомостей, опублікованих у медіа (ЗМІ), де йдеться про наявність у декларанта громадянства (підданства) іноземної держави?» Комісія надала роз`яснення такого змісту: «У випадку, якщо декларантом не вчинено жодних дій, які б були спрямовані на набуття громадянства (підданства) іншої держави, твердження № 15 декларації доброчесності судді декларується у спосіб «Підтверджую». Відомості, опубліковані в медіа (ЗМІ), можуть вважатися джерелом інформації про існування документів, що підтверджують належність декларанта до громадянства (підданства) іноземної держави. Тому твердження № 16 декларується у спосіб «Не підтверджую». За наявності інших обставин, що впливають на волевиявлення при заповненні декларації, декларант вправі надати пояснення про них у розділі 3 декларації».

25 січня 2024 року позивачка повторно звернулась до Комісії шляхом направлення на електронну адресу Комісії звернення щодо надання роз`яснення про заповнення пунктів 15, 16 декларації доброчесності судді (додатково), у якому просила:

«1. Скасувати спірне рішення в частині роз`яснення порядку заповнення пункту 16 декларації доброчесності судді.

2. Надати роз`яснення по всім питанням, що зазначені у зверненні судді Донецького окружного адміністративного суду ОСОБА_1 від 15 грудня 2023 року з врахуванням фактичних обставин, що вказані у зазначеному зверненні.

3. Повідомити на адресу Позивача офіційну позицію Комісії щодо ТОТ АР Крим та м. Севастополя, а саме, чи визнає Комісія юрисдикцію рф над окупованим Кримом та м. Севастополем, та, відповідно, чи визнає Комісія осіб, які станом на дату окупації Криму та м. Севастополя проживали там, громадянами росії, а також чи визнає Комісія документи, що видані окупаційною владою рф в окупованій АР Крим та м. Севастополі таким особам.

4. Повідомити на адресу позивачки чи розповсюджується дія спірного рішення лише на неї як на суддю Донецького окружного адміністративного суду або на всіх суддів та інших осіб, які заповнюють декларацію доброчесності судді, про яких є публікації в мережі інтернет про можливу наявність громадянства рф.».

Комісія листом від 13 лютого 2024 року (№ 21-914/24) надала відповідь на це звернення і повідомила, що рішенням Комісії від 11 січня 2024 року № 4/зп-24 до Регламенту ВККС, затвердженого рішенням Комісії від 13 жовтня 2016 року № 81/зп-16 (у редакції рішення Комісії від 19 жовтня 2023 року № 119/зп-23), внесені зміни, зокрема до підпункту 58.9 пункту 58, згідно з якими Комісія у пленарному складі визначає форму і зміст декларації родинних зав`язків та декларації доброчесності судді (кандидата на посаду судді), а також затверджує правила заповнення та подання декларацій.

У цьому листі Комісія зазначила теж про надання на звернення позивачки від 15 грудня 2023 року згідно з рішенням Комісії від 21 грудня 2023 року № 196/зп-23 роз`яснення щодо декларування тверджень з урахуванням повідомлених обставин. Повідомила, що на офіційному вебсайті Комісії в розділі «Декларації» створено рубрику «Питання-відповіді», в якій містяться відповіді на запитання, що надходять від суддів (кандидатів на посаду судді). Ця рубрика, зокрема, містить роз`яснення щодо декларування твердження 15 «Мною не вчинялися дії з метою набуття громадянства (підданства) іноземної держави» та твердження 16 «Мені не відомо про існування оформлених на моє ім`я документів, що підтверджують мою належність до громадянства (підданства) іноземної держави» декларації доброчесності судді. Зазначила, що декларація доброчесності - це документ, орієнтований на всю суддівську спільноту, і як нормативний документ не створений для індивідуальних ситуацій та обставин судді. До того ж зауважила, що якщо обставини, у яких опинився суддя (кандидат), допускають неоднозначне їх тлумачення, декларант може скористатися правом та надати в розділі III декларації доброчесності пояснення щодо вибору того чи іншого способу декларування.

ВККС також повідомила у цьому листі, що в разі незгоди з рішенням ОСОБА_1 має право його оскаржити згідно із законом.

Вважаючи надане Комісією роз`яснення в частині декларування пункту 16 декларації доброчесності судді згідно з рішенням Комісії від 21 грудня 2023 року № 196/зп-23 таким, що не відповідає приписам законодавства та фактичним обставинам, позивачка звернулася до суду з цим позовом.

9. Велика Палата зважила на доводи, викладені в апеляційній скарзі, на предмет їх задоволення та аргументи відзиву відповідача протилежного змісту і значення, ще раз перевірила матеріали справи і вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини четвертої статті 22 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо оскарження, зокрема, актів, дій чи бездіяльності ВККС.

Особливості розгляду цієї категорії спорів визначено у статті 266 КАС України.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

10.З огляду на це щоб вирішити цей спір, треба надати відповідь на питання, чи зобов`язана Комісія внаслідок розгляду звернення судді щодо роз`яснення заповнення певних пунктів декларації з урахуванням життєвих ситуацій заявника обов`язково надати єдину безальтернативну відповідь, зміст якої задовольнить автора звернення. А також надати відповідь, чи діяла Комісія поза межами законодавчо встановлених правил, свавільно, несправедливо, надмірно й очевидно упереджено або ж чи є підстави для висновку про протиправну бездіяльність ВККС у частині ненадання, на думку позивачки, відповіді на її запитання, викладені у зверненні.

11. Як уже зазначалося, частина друга статті 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина перша, третя статті 92 Закону № 1402-VІІІ установлюють, що Комісія є державним органом суддівського врядування, який на постійній основі діє у системі правосуддя України. Порядок роботи ВККС визначається цим Законом.

Відповідно до статті 62 Закону № 1402-VІІІ суддя зобов`язаний щорічно до 1 лютого подавати шляхом заповнення на офіційному вебсайті ВККС декларацію доброчесності за формою, що визначається Комісією.

Декларація доброчесності судді складається з переліку тверджень, правдивість яких суддя повинен задекларувати шляхом їх підтвердження або непідтвердження.

У декларації доброчесності судді зазначаються прізвище, ім`я, по батькові судді, його місце роботи, займана посада та твердження про: 1) відповідність рівня життя судді наявному в нього та членів його сім`ї майну і одержаним ними доходам; 2) своєчасне та повне подання декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та достовірність задекларованих у них відомостей; 3) невчинення корупційних правопорушень; 4) відсутність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності; 5) сумлінне виконання обов`язків судді та дотримання ним присяги; 6) невтручання у правосуддя, яке здійснюється іншими суддями; 7) проходження перевірки суддів відповідно до Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» та її результати; 8) відсутність заборон, визначених Законом України «Про очищення влади».

Декларація доброчесності судді може містити інші твердження, метою яких є перевірка доброчесності судді.

За пунктом 41 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VІІІ на Комісію покладений обов`язок протягом тридцяти днів з дня набрання чинності цим Законом затвердити форми декларацій родинних зав`язків судді та кандидата на посаду судді, форму декларації доброчесності судді, а також оприлюднити затверджені форми декларацій на офіційному веб-сайті Комісії.

12.На виконання цих вимог закону ВККС 31 жовтня 2016 року ухвалила рішення № 137/зп-16, яким затвердила форму декларації доброчесності судді, а також визначила правила її заповнення та подання. Надалі Комісія вносила нові редакційні зміни до форми декларації, останні були внесені рішенням № 120/зп-23 та стосувалися зміни до форми декларації доброчесності судді, затвердженої попередніми рішенням Комісії (від 31 жовтня 2016 року № 137/зп-16 та від 24 вересня 2018 року № 205/зп-18).

Цим рішенням Комісія змінила зміст окремих тверджень декларації доброчесності судді з метою визначення ставлення суддів до встановлених норм та правил у сфері запобігання корупції, етики, сприйняття цінностей добра та справедливості, ступеня їх щирості, відкритості при заповненні декларації, поряд з більш повною демонстрацією фактів із життя судді.

За формою у редакції рішення Комісії від 02 листопада 2023 року № 120/зп-23 декларація доброчесності судді містить твердження, зокрема, у пункті 15 «Мною не вчинялися дії з метою набуття громадянства (підданства) іноземної держави» та у пункті 16 «Мені не відомо про існування оформлених на моє ім`я документів, що підтверджують мою належність до громадянства (підданства) іноземної держави», які підлягають декларуванню у спосіб зазначення позначки «Підтверджую» або «Не підтверджую».

Згідно з пунктом 58.9 пункту 58 «Організаційні форми діяльності Комісії» Регламенту ВККС України, затвердженого рішенням ВККС від 13 жовтня 2016 року № 81/зп-16 (у редакції рішення ВККС від 19 жовтня 2019 року № 119/зп-23), зі змінами, внесеними рішенням ВККС від 30 листопада 2023 року № 150/зп-23 (Регламент у редакції на час звернення до ВККС), Комісія у пленарному складі визначає форми декларації родинних зав`язків та декларації доброчесності, а також правила заповнення та подання декларацій, за зверненням суддів надає роз`яснення з питань, що стосуються заповнення та подання декларацій.

Надалі підпункт 58.9 пункту 58 Регламенту ВККС України зазнав змін. Зокрема, на підставі рішення Комісії від 11 січня 2024 року № 4/зп-24 цю норму викладено у новій редакції, згідно з якою Комісія у пленарному складі «Визначає форми і зміст декларації родинних зав`язків та декларації доброчесності судді (кандидата на посаду судді), а також затверджує правила заповнення та подання декларацій».

13. Відповідаючи на порушені в апеляційній скарзі питання, Велика Палата вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до обставин справи позивачка є суддею і на неї, зокрема, покладений обов`язок щорічно у визначений строк подавати декларацію доброчесності судді.

Було встановлено також, що в мережі «Інтернет» є публікація, зі змісту якої можна зрозуміти, що у позивачки [наче] є документи, які доводять наявність у неї громадянства іншої держави (російської федерації).

Розуміючи про необхідність заповнення декларації доброчесності судді, позивачка звернулася до Комісії з проханням надати роз`яснення щодо заповнення пунктів 15 та 16 декларації.

Після отримання на своє звернення відповіді від ВККС, яка була оформлена відповідним рішенням Комісії, позивачка розцінили її такою, що не містить відповідей на порушені у звернені питання (не на всі питання), а ненадання повної і прикладної відповіді на звернення кваліфікувала як прояв протиправної бездіяльності останньої, яка виразилася у неналежному розгляді її звернення про надання роз`яснення.

Якщо ще раз повернутися до обставин справи, то можна побачити, що Комісія не ігнорувала звернення судді ОСОБА_1 , а розглянула його на пленарному засіданні 25 грудня 2023 року, за наслідками якого ухвалила спірне рішення, в додатку до якого міститься роз`яснення щодо декларування тверджень у пунктах 15, 16 декларації.

Знов таки, якщо в «концентрованому» вигляді охопити зміст адресованого ВККС звернення судді ОСОБА_1 про роз`яснення порядку заповнення декларації доброчесності судді, а особливо характер, суть та спрямованість порушених у ньому питань, якщо зважити на компетенцію Комісії щодо надання роз`яснень із заповнення тверджень, котрі містяться, зокрема, в пунктах 15 чи 16 декларації доброчесності судді, а також якщо пам`ятати, що за судоустрійним законом відповіді на сформулювані в декларації доброчесності судді твердження в контексті певних конкретних обставин має давати саме суддя, а ВККС не може (не має права) пропонувати доладні варіанти відповідей в обсязі цих обставин, то можна виснувати, що суть претензій позивачки, а звідси й сенс (раціональне зерно) спірних правовідносин зводиться до незгоди останньої властиво зі змістом спірного рішення. Або, інакше кажучи, позивачка вважає, що у роз`ясненнях на її звернення ВККС мала дати їй іншу конкретну прикладну відповідь, відмінну від тої, що фактично була надана.

14.Велика Палата не може погодитися з такими доводами апеляційної скарги позивачки, оскільки зі змісту спірного рішення (його додатка) видно, що Комісія у визначених законодавством межах правоможності виклала своє розуміння заповнення відповідних пунктів декларації доброчесності, зокрема й з огляду на наявні в зверненні питання.

Те, що ВККС у своєму рішенні надала роз`яснення не такі, як очікувала (бажала, сподівалася) позивачка, не може свідчити про протиправну бездіяльність ВККС.

Велика Палата у своїх постановах неодноразово зазначала, що протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень слід розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту заявлення позивачкою того, що у її зверненні містилося п`ять питань, а ВККС надала відповідь тільки на два, а важливим є підтвердження того, що орган не вчинив дій які підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, тобто фактично не були виконані. Крім того значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів особи.

Декларування як спосіб зовнішнього контролю публічних осіб, зокрема і суддів, полягає у наданні декларантом (суддею) відповідей на поставлені питання, зміст і суть яких закладений з метою отримання інформації щодо правдивості (точності) заповнення декларації.

Кожен із декларантів, з урахуванням своїх життєвих ситуацій, самостійно заповнює форму декларації і ставить установлені правилами позначки.

Зобов`язання судовим рішенням роз`яснити у бажаний спосіб (особи, яка звертається до суду) правила заповнення декларації буде суперечити меті декларування та у такий спосіб суд підмінить орган, на який покладений обов`язок щодо роз`яснення, що є неприпустимим.

15.Підсумовуючи викладене, Велика Палата вважає, що судове рішення суду першої інстанції не містить передумов, які б переконували в тому, що всупереч фактам, які описала позивачка, суд хибно визнав, що Комісія діяла у межах своїх повноважень, на підставі закону, несвавільно, недискримінаційно, або ж, навпаки, вдалася до протиправної бездіяльності.

ВККС розглянула звернення позивачки щодо роз`яснення пунктів 15, 16 декларації доброчесності судді, ухвалила, за наслідками такого звернення, у законний спосіб відповідне рішення, виклала у цьому рішенні (його додатку) свої міркування, у межах повноважень, рішення ухвалене повноваженим складом та підписано всіма членами Комісії.

Те, що позивача не сприймає змісту спірного рішення, не може свідчити про те, що Комісія діяла протиправно або ж вчиняла протиправну бездіяльність і такі дії / бездіяльність порушують чи зачіпають права чи інтереси позивачки.

16. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

За правилами пункту 4 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Гарантоване статтею 55 Конституції України та КАС України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні, щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

На підставі Рішення Конституційного Суду У країни від 01 грудня 2004 року

№ 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду, вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». У цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним.

17. З огляду на спірні правовідносини Велика Палата погоджується з висновками суду першої інстанції та не знаходить підстав для того, щоб побачити їх по-інакшому за змістом, що давало б привід для втручання (зміни, скасуванню) судового рішення.

Інші доводи апеляційної скарги, як-то нерозгляд клопотання про неврахування відзиву на позовну заяву, Велика Палата не вважає такими вагомими, щоб мати привід для втручання в оскаржуване рішення тільки з цієї підстави.

Отож в аспекті обставин і аргументів, які ВККС виклала в спірному рішенні, обставин та мотивів, наведених в оскарженому судовому рішенні, Велика Палата вважає, що ні в суду першої інстанції, ні у Великої Палати немає вагомих, достатніх підстав для втручання в оскаржуване рішення ВВКС, оскільки це рішення не видається і не є незаконним, надмірно формальним, свавільними, явно несправедливим, номінальним, декларативним чи таким, що містить істотні порушення здійснення процедури розгляду, за яких таке рішення Комісії не може залишатися в силі.

18.Частина перша статті 2 КАС України визначає, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

На дотримання цих правил суд першої інстанції повно та всебічно встановив обставини справи, дослідив докази у справі та, належним чином умотивувавши своє рішення, дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.

19. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

На підставі частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

20.Велика Палата визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права та немає причин для втручання в нього.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і не містять жодних вагомих підстав для визнання рішення суду першої інстанції протиправним, необґрунтованим і таким, що підлягає скасуванню.

Отже, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 26 червня 2024 року - без змін.

Керуючись статтями 243, 266, 315, 316, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 26 червня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач М. І. Гриців

Судді: О. О. Банасько М. В. Мазур

О. Л. Булейко С. Ю. Мартєв

Ю. Л. Власов С. О. Погрібний

І. А. Воробйова І. В. Ткач

Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич

І. В. Желєзний Є. А. Усенко

В. В. Король Н. В. Шевцова

О. В. Кривенда