ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2016 року Справа № 914/312/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Барицької Т.Л.,суддів:Іванової Л.Б., Картере В.І.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 28.09.2016та на рішеннягосподарського суду Львівської області від 20.07.2016у справі№ 914/312/16 господарського суду Львівської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Трансконтинент груп"доФізичної особи - підприємця ОСОБА_4третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Публічне акціонерне товариство "Страхова компанія "Українська страхова група"простягнення 58 482,47 грн.в судовому засіданні взяли участь представники:

- позивача повідомлений, але не з'явився,

- відповідача повідомлений, але не з'явився,

- третьої особи повідомлений, але не з'явився,

У зв'язку з перебуванням судді Губенко Н.М. у відпустці з 21.11.2016, на підставі розпорядження керівника апарату Вищого господарського суду України від 25.11.2016 №08.03-04/5838 призначено автоматичну зміну складу колегії суддів у даній справі, за результатами якої, згідно з протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів, сформовано наступний склад суддів: Барицька Т.Л. - головуючий суддя, судді: Іванова Л.Б., Картере В.І.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Львівської області від 20.07.2016 у справі № 914/312/16 (суддя: Кітаєва С.Б., Кидисюк Р.А., Ділай У.І.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 28.09.2016 (судді: Данко Л.С., Костів Т.С., Малех І.Б.), задоволений позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансконтинент груп" до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 (надалі ФОП ОСОБА_4./відповідач/скаржник) про стягнення 58 482,47 грн.

Відповідач, не погоджуючись із прийнятими у даній справі судовими рішеннями, звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення та постанову скасувати і прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

25.11.2016 скаржник надав доповнення до касаційної скарги, а також постанови Верховного Суду України.

Ознайомившись з матеріалами та встановленими судами попередніх інстанцій обставинами справи, перевіривши повноту їх встановлення та правильність юридичної оцінки судами попередніх інстанцій, дотримання ними норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Предметом даного спору є позовна вимога позивача про стягнення з відповідача 58 482,47 грн. збитків.

Обґрунтовуючи підстав позову, позивач посилається на те, що при перевезенні відповідачем товару, відповідно до договору транспортного експедирування №ВЛТ-010915 від 01.08.2015, укладеного між позивачем та відповідачем, а також відповідно до разової заявки №01/09-2 від 02.02.2015 на перевезення товару, відповідачем було втрачено переданий для перевезення товар на суму 135 700,00 грн., проте, враховуючи відшкодування страховою компанією частини вартості втраченого товару у сумі 77 217,53 грн., з відповідача підлягають до стягнення збитки у розмірі 58 482,47 грн. (135 700-77 217,53).

Суди попередніх інстанцій, розглядаючи дану справу встановили наступні обставини:

- 26.02.2015 між ТОВ "Меридіан сервіс плюс" (після зміни найменування ТОВ "Трансконтинент груп") та ТОВ "Патур" був укладений договір №26/02 на транспортне експедиторське обслуговування, відповідно до якого позивач зобов'язувався організувати за дорученням та за рахунок ТОВ "Патур" виконання транспортно-експедиторських послуг щодо забезпечення перевезення вантажу;

- п.п. 2.2.4 договору передбачено право експедитора (позивача) доручати виконання цього договору третім особам;

- відповідно до п.п.2.2.1 п.2.2 даного договору експедитор (позивач) має право укладати від свого імені договори і інші угоди з транспортними, експедиторськими і іншими організаціями для виконання своїх зобов'язань по даному договору. Доручати виконання цього договору третій особі (п.п.2.2.4 п.2.2). Сторони несуть взаємну відповідальність за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань по даному договору у відповідності до діючого законодавства України (5.1.1). У випадку нанесення збитків по вині однієї із сторін, винна сторона зобов'язана відшкодувати збитки і виплатити штрафні санкції, передбачені законодавством України і даним договором .Виплата штрафних санкцій не звільняє сторони від виконання своїх зобов'язань по даному договору (5.1.2);

- 01.08.2015 між позивачем (експедитор) та відповідачем (виконавець) укладений договір транспортного експедирування №ВЛТ-010915, відповідно до умов якого експедитор доручає виконавцю перевезти вантаж в міжнародному та/або внутрішньо-українському сполученні та оплачує перевезення, а виконавець надає транспортні засоби для перевезення та доставляє вантаж у пункт призначення вантажоодержувачу, вказаному в супровідних документах в обумовлений сторонами термін;

- пунктом 1.2. договору №ВЛТ-010915 сторони узгодили, що виконавець згідно з умовами цього договору здійснює перевезення вантажу власним (або найманим) автомобільним транспортом і несе повну матеріальну відповідальність за збереження вантажів з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі вантажоодержувачу;

- відповідно до п.5.1 договору, у випадку порушення своїх зобов'язань за даним договором сторони несуть відповідальність згідно з нормами діючого законодавства України. Порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. У випадку невиконання або неналежного виконання своїх обов'язків по даному договору винна сторона відшкодовує іншій стороні завдані збитки (шкоду), включаючи збитки, що були понесені управненою стороною перед третіми особами внаслідок неправомірних дій сторони, в том числі у вигляді сплачених штрафів та виплат по претензіях виставлених третіми особами;

- згідно з п.5.2 договору, виконавець несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини. В будь-якому випадку втрата, нестача або пошкодження вважаються такими що сталися не з вини виконавця у випадку протиправних дій третіх осіб: крадіжки, грабежу, розбою, навмисного знищення або пошкодження майна (у тому числі підпалу).

- відповідно до п. 2.1. договору №ВЛТ-010915 виконавець організовує перевезення вантажів на підставі заявок експедитора. Конкретні умови по кожному замовленню погоджуються сторонами і вказуються в заявці, яка є невід'ємною частиною даного договору;

- заявка вважається прийнятою до виконання якщо вона підтверджена підписами уповноважених осіб та скріплена печатками сторін. Презюмується, що надіслана експедитору заявка з відміткою печатки виконавця підписана уповноваженою особою виконавця є прийнятою до виконання. Заявка може бути подана експедитором за допомогою засобів факсимільного зв'язку (факсові) чи або іншим фіксувальним шляхом (способом). Факсо-копія заявки має юридичну суму оригіналу (п.2.2).

- між позивачем та відповідачем складена та підписана разова заявка № 01/09-2 від 01.09.2015, у якій сторони обумовили наступні умови перевезення: відповідальним за перевезення є ТОВ "Меридіан сервіс плюс"; місце завантаження: м. Дніпропетровськ, вул. Будьонного 2а; дата і час завантаження: 01.09.2015 о 14 :30. Час на завантаження 24 години. Місце розвантаження: м. Київ, вул. Магнітогорська, 3 (для дитячого одягу), дата і час 02.09.2015 о 9:00. Вантаж: дитячий одяг 2 мішки, 126 кг., та фторопласт два ящики; умови перевезення : автомобіль-1, у справному технічному стані, можливість поставити пломбу на машину; транспорт мерседес, НОМЕР_1., водій ОСОБА_5, вартість 3200 грн. В заявці зазначено, що перевізнику доведені положення ст.924 ГК України у тому, що перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення і до видачі їх покупцю. Перевізник відповідає за втрати, недостачу, псування або пошкодження прийнятого до перевезення вантажу в розмірі фактичного збитку;

- 01.09.2015 року у м. Дніпропетровську відповідачем прийнято до перевезення за товаро-транспортною накладною №01/09 "28" товар (фторопласт та дитячі пуховики), у кількості 4-х місць, загальною вартістю 326 470, 00 грн.;

- вантажоодержувачу доставлено два ящики фторопласту, який останнім прийнято, що відображено у Товарно-транспортній накладній; товар водій відповідача здав вантажоодержувачу без дитячого одягу;

- вартість дитячого одягу, який не був доставлений у місце призначення, становить 135 700 грн.;

- водій, який здійснював перевезення вантажу, надав пояснення про те, що завантаживши автомобіль, поїхав до міста Києва 01.09.2015. По дорозі слідування двічі зупинявся для відпочинку. Остання зупинка була біля заправки "Укрнафта", близько 06 год. ранку. Зранку 02.09.2015 водієм було виявлено зірваний замок на дверях рефрижератора та відсутність двох мішків дитячого одягу. Водій звернувся із заявою до Пирятинського РВ УМВС України у Полтавській області, згідно з якою (заявою) по факту недостачі товару в Пирятинський РВ УМВС України в Полтавській області відкрито кримінальне провадження №12015170290000449 від 02.09.2015 за ознаками злочину передбаченого ч.1 ст.185 КК України (крадіжка);

- вантажовідправник, ТОВ "Патур", звернувся до позивача з претензією у якій вимагав відшкодувати нанесені збитки в розмірі 135 700,00 грн., що відповідають вартості втраченого товару;

- 13.10.2015 позивачем задоволено зазначену претензію та перераховано на розрахунковий рахунок ТОВ "Патур" 135 700,00 грн. в якості відшкодування нанесених збитків, що підтверджується наявними у справі копіями платіжних доручень;

- 16.10.2015 позивач отримав страхове відшкодування у розмірі 77 217,53 грн. від ПАТ "СК "Українська страхова група", відповідно до договору добровільного страхування відповідальності експедитора №24-0402-15-00001 від 25.06.2015.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" відносини в галузі транспортно-експедиторської діяльності регулюються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, законами України "Про транспорт", "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про транзит вантажів", цим Законом, іншими законами, транспортними кодексами та статутами, а також іншими нормативно-правовими актами, що видаються відповідно до них.

Згідно з приписами ст. 908 ЦК України, ст. 306 ГК України загальні умови перевезення вантажів визначаються цими кодексами, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються у встановленому порядку.

Частиною 1 ст. 909 ЦК України унормовано, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Відповідно до ч. 1 ст. 919 ЦК України перевізник зобов'язаний доставити вантаж, пасажира, багаж, пошту до пункту призначення у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків - у розумний строк.

Згідно з ч. 1 ст. 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Приписами ст. 611 ЦК України унормовано, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Отже, виходячи з встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, а також враховуючи наведені положення законодавства, колегія суддів погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про те, що з боку відповідача при виконанні разової заявки від 01.09.2015, мало місце неналежне її виконання.

Відповідно до ст. 924 ЦК України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Зазначена норма передбачає принцип винності в разі відповідальності перевізника за втрату, нестачу, псування й ушкодження вантажу, який є загальним для всіх видів транспорту. Перевізник несе відповідальність за нестачу, втрату, псування й ушкодження вантажу лише у випадках, коли він винен у несхоронності вантажу. При цьому обов'язок доведення своєї невинуватості лежить на ньому.

Отже, відповідальність перевізника побудована за принципом вини і діє, як правило, презумпція вини зобов'язаної сторони. Перевізник несе відповідальність, якщо не доведе, що втрата, псування й ушкодження вантажу відбулися внаслідок обставин, яким він не міг запобігти чи усунення яких від нього не залежало, зокрема внаслідок вини перевізника чи відправника вантажу; особливих природних властивостей перевезеного вантажу; недоліків тари й пакування, яких не можна було встановити шляхом зовнішнього огляду при прийманні вантажу до перевезення й інших обставин, передбачених законом. Пошкодження вантажу - це зміна його фізичних властивостей (механічні поломки, дефекти, бій); нестача вантажу - доставка вантажу одержувачу в меншій кількості, ніж оголошено до перевезення. Перевізник несе відповідальність щодо забезпечення схоронності вантажу чи багажу в період здійснення перевезення. Таким чином, законодавець покладає на перевізника обов'язок доводити наявність обставин, що звільняють його від відповідальності за незбереження вантажу. Перевізник звільняється від відповідальності за незбереження вантажу у випадках, спричинених непереборною силою. Втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу внаслідок випадку, не зумовленого непереборною силою, відповідно до ст.924 ЦК України не звільняє перевізника від відповідальності за незбереження вантажу (такої правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 23.03.2016 у справі №6-2086цс15).

Відповідно до ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Згідно з ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Статтею 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Отже, суди попередніх інстанцій, керуючись наведеними нормами, вказаною позицією Верховного Суду України, а також приймаючи до уваги встановлені ними обставинами щодо наявності факту втрати товару - дитячого одягу (пуховиків), про що, в тому числі, в товарно-транспортній накладній №1/09"28" від 01.09.2015 проставлено відповідний запис, під час здійснення перевезення його відповідачем, враховуючи недоведення відповідачем підстав, наведених у ст. 617 ЦК України та ст. 314 ГК України, які б звільняли відповідача від відповідальності, прийшли до правомірного висновку про те, що заявлений позивачем позов про стягнення з відповідача збитків у заявленому розмірі, а саме: 58 482,47 грн. підлягає задоволенню.

При цьому, колегія суддів погоджується із доводами судів попередніх інстанцій про те, що в даному випадку, неможливо застосовувати положення договору транспортного експедирування №ВЛТ-010915, а саме: п. 5.2. для не покладення на відповідача відповідальності за втрату товару, оскільки, як вірно зазначили суди, відсутній вирок суду в кримінальній справі, порушений за заявою водія відповідача, який би встановлював факт крадіжки товару - дитячих пуховиків та визначав конкретних осіб, які її вчинили. При цьому, посилання скаржника на те, що порушено кримінальну справу за ст. 187 КК України по факту крадіжки не впливають на правомірність попереднього висновку судів, оскільки попередня правова кваліфікація кримінального правопорушення, за якою порушується кримінальна справа за тією чи іншою статтею Кримінального кодексу України, не є вироком, який, в силу ст. 35 ГПК України, є обов'язковим для господарського суду.

Крім того, стосовно доводів касаційної скарги про те, що умови договору, що звільняють відповідача від відповідальності в силу ст. 204 ЦК України презюмуються як правомірні та чинні, а також стосовно наданих постанов Верховного Суду України, в яких йдеться про презумпцію правомірності правочину, колегія суддів зазначає, що у даному випадку, покладення відповідальності на відповідача за втрату товару відбулося не у зв'язку з нечинністю умов договору, які звільняють відповідача від відповідальності, а у зв'язку з тим, що відповідачем не доведено, як передбачено в цих умовах договору, відсутності вини виконавця (відповідача) при виконанні (здійсненні) перевезення товару.

Таким чином, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для скасування рішень господарських судів у даній справі, оскільки в межах касаційного провадження скаржником не доведено порушення або неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а викладені у касаційній скарзі доводи не спростовують обґрунтованих висновків судів попередніх інстанцій.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують правомірних висновків судів попередніх інстанцій, що покладені в основу прийнятих у даній справі судових актів, а тому не є підставою для їх скасування. При цьому, в частині встановлення нових обставин та переоцінки доказів, касаційна скарга не відповідає вимогам статті 1117 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Відповідно до ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Такі рішення можуть бути скасовані лише у виняткових обставинах, а не тільки з метою одержання іншого рішення у справі (вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі №908/4804/14).

Керуючись ст. ст. 1115 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 28.09.2016 та рішення господарського суду Львівської області від 20.07.2016 у справі № 914/312/16 залишити без змін.

Головуючий суддя Т.Л. Барицька

Судді: Л.Б. Іванова

В.І. Картере