ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2016 року Справа № 920/209/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддяЯценко О.В., суддіДанилова М.В., Данилова Т.Б.розглянувши матеріали касаційної скаргиСпільного агрохімічного підприємства "Родючисть" у формі ТОВна постановуХарківського апеляційного господарського суду від 21.12.2015 рокуу справі№ 920/209/14Господарського судуСумської областіза позовомСпільного агрохімічного підприємства "Родючисть" у формі ТОВдоТовариства з обмеженою відповідальністю "ЛеСтар"за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4провизнання договору недійсним

В засіданні взяли участь представники:

- позивача:Мирославський С.В. ордер серія СМ № 22 від 20.02.2014,- відповідача:Євсєєв В.В. дов. б/н від 19.12.2014,- третьої особи:не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Спільне агрохімічне підприємство "Родючисть" у формі товариства з обмеженою відповідальністю (далі за текстом - САП "Родючисть" у формі ТОВ) звернулось до господарського суду Сумської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛеСтар" (далі за текстом - ТОВ "ЛеСтар") за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (далі за текстом - ФОП ОСОБА_4) про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 10.01.2008 року.

Справа розглядалась не одноразово.

За результатом нового розгляду рішенням господарського суду Сумської області від 07.09.2015 року позовні вимоги САП "Родючисть" у формі ТОВ задоволено: визнано недійсним договір про відступлення права вимоги, укладений 10.01.2008 року між ТОВ "ЛеСтар" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЮВС" (далі за текстом - ТОВ "ЮВС").

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, ТОВ "ЛеСтар" звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення суду Сумської області від 07.09.2015 року та прийняти нове рішення у справі, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 21.12.2015 року у справі № 920/209/14 апеляційну скаргу ТОВ "ЛеСтар" задоволено, рішення господарського суду Сумської області від 07.09.2015 року у справі № 920/209/14 скасовано. Прийнято нове рішення, яким в позові відмовлено.

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, САП "Родючисть" у формі ТОВ звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.12.2015 року, а рішення господарського суду Сумської області від 07.09.2015 року у справі № 920/209/14 залишити без змін, аргументуючи порушення норм права, зокрема, ст. ст. 234, 261, 517 Цивільного кодексу України, ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, ст. ст. 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Ухвалою від 28.03.2016 року колегії суддів Вищого господарського суду України у складі головуючого судді - Яценко О.В., суддів - Корсака В.А., Фролової Г.М., касаційну скаргу Спільного агрохімічного підприємства "Родючисть" у формі ТОВ прийнято до провадження, справа призначена до розгляду у судовому засіданні на 21.04.2016 року.

Розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України від 14.04.2016 року № 08.03-04/1072, у зв'язку з відпусткою судді Корсака В.А. та перебуванням судді Фролової Г.М. на лікарняному, призначено проведення автоматичної зміни складу суду колегії суддів у судовій справі Господарського суду Сумської області № 920/209/14.

Згідно протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 15.04.2016 року у справі № 920/209/14, у зв'язку з відпусткою судді Корсака В.А. та перебуванням судді Фролової Г.М. на лікарняному, сформовано склад колегії суддів: Яценко О.В. - головуючий, Данилова М.В., Данилова Т.Б.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 21.04.2016, в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, відкладено розгляд справи до 28.04.2016.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що договір про відступлення права вимоги від 10.01.2008р., укладений між ТОВ "ЛеСтар" та ТОВ "ЮВС", порушує законні права та інтереси позивача, оскільки є фіктивним і укладений не з метою викупу кредиторської заборгованості.

Такого висновку суд першої інстанції дійшов, посилаючись на відсутність відображення господарської операції цесії в обліку ТОВ "ЛеСтар", а також наявність у спірному договорі умови про проведення розрахунку за відступлене право вимоги з первісним кредитором (ТОВ "ЮВС") у майбутньому лише у випадку проведення розрахунку боржника (позивача) з новим кредитором (ТОВ "ЛеСтар").

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду, апеляційний господарський суд виходив з відсутності правових підстав кваліфікації спірного договору цесії як фіктивного. Такого висновку суд апеляційної інстанції дійшов з огляду на обставини дотримання сторонами спірного правочину процедури виконання договору цесії, що виключає можливість кваліфікації спірного договору цесії як фіктивного.

Окрім цього, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що зміст умови спірного договору цесії про здійснення оплати переданої вимоги лише у випадку фактичного отримання боргу новим кредитором,навпаки, свідчить про намір сторони правочину отримати плату за передане право вимоги як тільки новий кредитор здійснить стягнення боргу.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає обґрунтованим такий висновок суду апеляційної інстанції з огляд на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами досліджено, що 10.01.2008 року між ТОВ "ЛеСтар" та ТОВ "ЮВС" був укладений договір уступки права вимоги та додаткова угода до цього договору, відповідно до умов яких ТОВ "ЮВС" (первісний кредитор) передало ТОВ "ЛеСтар" (новий кредитор) право вимоги боргу від боржника САП "Родючисть" у формі ТОВ в загальній сумі 735 133,50 грн.

Також судом апеляційної інстанції встановлено, що 10.01.2008 року на виконання зазначеного договору цесії первісний кредитор передав новому кредитору всі документі (видаткові накладні, довіреності на отримання ТМЦ тощо).

Вимогою-повідомленням від 10.01.2008 року ТОВ "ЮВС" повідомило САП "Родючисть" у формі ТОВ про відступлення права вимоги по договору уступки права вимоги від 10.01.2008 року.

Як встановлено апеляційним господарським судом, в подальшому ТОВ "ЛеСтар" вимогою-повідомленням від 01.03.2010 року повідомило САП "Родючисть" у формі ТОВ про набуття права вимоги по договору уступки права вимоги від 10.01.2008 року.

Судами досліджено, що предметом спору в даній справі є позовні вимоги САП "Родючисть" у формі ТОВ про визнання недійсним укладеного 10.01.2008 року між ТОВ "ЛеСтар" та ТОВ "ЮВС" договору про відступлення права вимоги.

Підставою визнання правочину недійсним позивачем зазначена фіктивність спірного договору про відступлення права вимоги.

Згідно зі ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно із зазначеними вимогами зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, тощо.

Відповідно до ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Відповідно до ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, фіктивний правочин не відповідає загальним підставам дійсності правочинів, зазначеним у частині 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, оскільки не спрямований на реальне настання правових наслідків, зумовлених ним. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний.

Оскільки правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, то завідомо на момент вчинення правочину об'єктивна неможливість настання правового результату не породжує у сторін тих чи інших прав та обов'язків. Однак не є такими правочини, за якими реальність настання правових наслідків поставлено в залежність від поведінки учасників чи інших обставин.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для вигляду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.

Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.

Відтак, для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. При цьому саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин.

Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину недійсним у відповідності до ст. 234 Цивільного кодексу України, повинен довести, що в учасників правочину в момент його вчинення не було наміру на створення юридичних наслідків.

Отже, особа, яка вимагає визнання договору недійсним у відповідності до ст. 234 Цивільного кодексу України, повинна довести, що в учасників правочину в момент його вчинення не було наміру на створення юридичних наслідків.

Відсутність наміру лише в однієї сторони не є доказом фіктивності договору. Тобто, фіктивним можна визнати правочин тільки за умови, що обидві сторони діяли без наміру створити цивільно-правові наслідки.

Господарський суд апеляційної інстанції, надавши належну оцінку наявним в матеріалах справи доказам (видаткові накладні, довіреності на отримання ТМЦ, вимоги-повідомлення від 10.01.2008 року та від 01.03.2010 року) правомірно встановив, що дії сторін спірного правочину, зокрема, відповідача свідчать про дійсний намір укласти договір про відступлення права вимоги у передбачений законом спосіб та, що цей договір був спрямований на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені.

Крім того, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що неповнота бухгалтерського обліку відповідача в частині відображення господарської операції цесії, може свідчити лише про бухгалтерську недбалість, помилку посадової особи або невизначене коло будь-яких інших причин, з яких новий кредитор не відобразив борг в своєму обліку

Проте, з огляду на факт пред'явлення вимоги до виконання, такий факт не свідчить про фіктивність правочину.

Окрім цього, необґрунтованим є висновок місцевого господарського суду про відсутність наміру первісного кредитора на отримання оплати переданого права вимоги, з огляду на умову у п. 2.3. спірного договору щодо здійснення оплати переданої вимоги лише після фактичного отримання боргу новим кредитором.

Зміст вищенаведеної умови про оплату навпаки, свідчить про намір сторони правочину отримати плату за передане право вимоги як тільки новий кредитор здійснить стягнення боргу.

За таких обставин, апеляційний господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що позивачем в силу приписів ст. 33 Господарського процесуального кодексу України не було доведено того, що оспорюваний договір укладений без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином.

З огляду на що, висновок апеляційного господарського суду про відмову у позові про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги, укладеного 10.01.2008 року між ТОВ "ЛеСтар" та ТОВ "ЮВС" визнається колегією суддів касаційної інстанції правомірним.

Всі інші доводи скаржника не спростовують висновків суду апеляційної інстанцій та зводяться до переоцінки доказів, яким вже було надано оцінку апеляційним господарським судом.

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку, що під час розгляду справи апеляційним господарським судом фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, судом апеляційної інстанції вірно застосовані норми права, а доводи скаржника не спростовують законності прийнятого у справі судового акту.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками апеляційного господарського суду, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваного судового акту не вбачається.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Спільного агрохімічного підприємства "Родючисть" у формі товариства з обмеженою відповідальністю на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.12.2015 року у справі № 920/209/14 залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.12.2015 року у справі № 920/209/14 залишити без змін.

Головуючий суддяО.В. Яценко СуддіМ.В. Данилова Т.Б. Данилова